Іменем України
15 травня 2026 року
м. Харків
справа № 638/12084/25
провадження № 22-ц/818/3080/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,
розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на заочне рішення Шевченківського районного суду м.Харкова від 28 січня 2026 року у складі судді Гребенюка В.В.,-
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 39570,00 грн грн та вирішити питання щодо судових витрат.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Харкова від 28 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та розподілити судові витрати.
Зазначає, що позивачем доведено і підтверджено матеріалами справи, що станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору перед ТОВ «Діджи Фінанс» не сплачена і складає 39570,00 грн, даний факт підтверджується наданим до позовної заяви розрахунком заборгованості, якому не надана належна оцінка з боку суду першої інстанції.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у розділі відомостей про позичальника в кредитному договорі та додаткових угодах до нього, зазначено прізвище, ім'я, по батькові відповідача, адресу його проживання, ідентифікаційний код та серію і номер паспорта. При цьому вказано про підписання цих документів електронним одноразовим ідентифікатором. Разом із цим, відомостей про такий одноразовий ідентифікатор, який мав би бути згенерований при підписанні відповідачем цього договору, такі документи не містять, що свідчить про не підписання цих документів, зокрема кредитного договору. Крмі того з наданих та досліджених у судовому засіданні доказів не вбачається виконання кредитодавцем ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» свого обов'язку за договором щодо перерахування коштів відповідачу та наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог повністю в зв'язку із недоведеністю.
Такий висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 29.04.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 підписано договір про надання споживчого кредиту № 7842017, відповідно до умов якого, з урахуванням змін внесених Додатковою угодою від 30.04.2024 року, останньому має бути надано споживчий кредит в сумі 12000,00 грн, строком на 360 днів у безготівковій формі (п.п. 1.3 - 1.4, 2.1 Кредитного договору).
Відповідно до Кредитного договору ОСОБА_1 мав сплатити за користування кредитними кошами відсотки за стандартною ставкою: 1,5% в день або за зниженою - 1,05%. Знижена ставка застосовується за умови сплати до 29.05.2024 року або протягом трьох днів, що слідують за вказаною датою суму першого платежу згідно графіку Тип відсоткової ставки: фіксована (п. 1.5 Кредитного договору).
Підписання Кредитного договору відбулося з боку відповідача, за матеріалами справи, шляхом використання одноразових ідентифікаторів A7784, A5828.
Положеннями п. 6.4 Кредитного договору передбачено нарахування штрафів у разі неналежного виконання чи невиконання умов даного договору.
На підтвердження сплати коштів за Кредитним договором надано лист ТОВ «ПЕЙТЕК» про перерахування коштів від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА»: 29.04.2024 року 21:38:14 на суму 10 000 грн, номер транзакції в системі ТОВ «ПЕЙТЕК» - 790bab52-92d4-4a27-aceb-f718d57a7f84, номер транзакції в системі ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» - 45711964, Session ID - 024331405404, сайт торгівця - https://creditplus.ua, код авторизації - 014772, банк-еквайр - АТ «ПУМБ», призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 .
Також, 30.04.2024 року 13:45:09 на суму 2 000 грн, номер транзакції в системі ТОВ «ПЕЙТЕК» - 0cbb61c2-70a2-490e-b098-31c1b799511f, номер транзакції в системі ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» - 45736032, Session ID - 024340600156, сайт торгівця - https://creditplus.ua, код авторизації - 356780, банк-еквайр - АТ «ПУМБ», призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 .
Додано розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що сума заборгованості становить 39570 грн, із яких: - заборгованість за тілом кредиту становить 12000 грн; - заборгованість за відсотками становить 21 570 грн; - заборгованість за комісійними винагородами становить 0,00 грн; - заборгованість за пенею становить 6000 грн.
27.11.2024 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (Фактор) та ТОВ «Авентус Україна» (Клієнт) укладено договір факторингу № 27.11/24-Ф відповідно до якого відступлено право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за Кредитним договором. За цим договором Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників. Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку №3, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору (п.п. 1.1 - 1.2 Договору факторингу).
До позову додано копію витягу з додатку до договору факторингу № 27.11/24-Ф від 27.11.2024 року, підписаного між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «Авентус Україна» з визначенням сум заборгованості кредитним договором, заявлених позивачем до стягнення.
До позову додано копію платіжної інструкції про сплату ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» обумовленої суми за договором факторингу № 27.11/24-Ф від 27.11.2024 року.
До ТОВ «Діджи Фінанс» відповідно до укладеного договору факторингу №27.11/24-Ф від 27.11.2024 року перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у сумі 39570 грн, із яких: - заборгованість за тілом кредиту становить 12000 грн; - заборгованість за відсотками становить 21 570 грн; - заборгованість за комісійними винагородами становить 0,00 грн; - заборгованість за пенею становить 6000 грн, про що зазначено у витягу з Додатку №1 до Договору факторингу №27.11/24-Ф від 27.11.2024 року.
Про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «Діджи Фінанс» повідомило відповідача шляхом направлення на адресу відповідача зазначену при укладенні кредитного договору досудову вимогу №3737800537-АВ від 08.04.2025 року, рекомендувало сплатити заборгованість у сумі 39570,00 грн в термін 30.05.2025 року.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами статті 639 ЦК України передбачено, що Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Згідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Тобто відповідачем за допомогою електронного підпису було надано згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту. Зазначений договір є публічним договором приєднання.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність Банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ТОВ «Авентус Україна»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У рішенні від 11.07.2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.
В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Матеріали справи свідчать про те, що за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи 29.04.2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 підписано договір про надання споживчого кредиту № 7842017, відповідно до умов якого, з урахуванням змін внесених Додатковою угодою від 30.04.2024 року, останньому має бути надано споживчий кредит в сумі 12000,00 грн, строком на 360 днів у безготівковій формі (п.п. 1.3 - 1.4, 2.1 Кредитного договору). Відповідно до Кредитного договору ОСОБА_1 мав сплатити за користування кредитними кошами відсотки за стандартною ставкою: 1,5% в день або за зниженою - 1,05%. Знижена ставка застосовується за умови сплати до 29.05.2024 року або протягом трьох днів, що слідують за вказаною датою суму першого платежу згідно графіку Тип відсоткової ставки: фіксована (п. 1.5 Кредитного договору). Підписання Кредитного договору відбулося з боку відповідача, за матеріалами справи, шляхом використання одноразових ідентифікаторів A7784, A5828.
Таким чином, оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та ОСОБА_1 підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).
Отже, відповідач уклав із Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус України» електронний договір та підписав такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором А9466), а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
29.04.2024 року та 30.04.2024 року ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед Відповідачем за Кредитним договором виконало та надало йому кредит в сумі 12 000,00 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку Відповідача № НОМЕР_1 , зазначену у кредитному договорі, що підтверджується листом ТОВ «Пейтек» вих. №20241209-1.2 від 09.12.2024 року.
Виходячи з наведеного, позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 12 000,00 грн.
Позивачем не надано виписки за рахунком, оскільки ані первісний кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», ані позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» не є банківськими установами, не відкривали позичальнику рахунку у банку, а лише перерахували кредитні кошти на вже наявну у нього картку, тому позивач не має можливості сформувати та надати банківську виписку за рахунком.
На підтвердження розміру заборгованості ОСОБА_1 позивачем наданий поденний розрахунок заборгованості (картка обліку), який узгоджується з умовами договору споживчого кредиту і є достатнім та допустимим доказом розміру заборгованості відповідача за цим договором.
За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем доведено підпис відповідача електронним підписом одноразовим ідентифікатором A7784, A5828 від 29.04.2024 року та 30.07.2024 року кредитного договору та додатків до нього (додаткової угоди до кредитного договору, таблиці обчислення загальної вартості кредиту, паспорту споживчого кредиту), які містять умови кредиту, процентні ставки. Крім того, позивачем доведено отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 12 000,00 грн на банківську картку, укладений договір та додатки до нього, підписані відповідачем, свідчать про обізнаність позичальника з умовами кредиту, обставинами сплати процентів, процентних ставок, умов, за яких вони застосовуються. Відповідачем взяті на себе зобов'язання не виконані, борг не повернуто.
Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем розрахунок в частині тіла кредиту та нарахованих процентів не заперечено та не спростовано, а тому такий береться судом до уваги як розмір наявної заборгованості перед позивачем. За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов'язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.
Власного розрахунку на спростування наданого товариством, відповідачем суду не надано, наявними в матеріалах справи доказами не спростовано.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Тому стягненню з відповідача підлягає заборгованість, що складається із заборгованості за тілом кредиту та відсотків, нарахованих в межах строку дії договору.
Доказів на спростування поданого позивачем розрахунку матеріали справи не містять.
Проте, що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача пені, колегія суддів зазначає наступне.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) доповнено, серед іншого, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 18.
Зокрема, наразі вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Виходячи з вище викладеного підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за пенею у розмірі 6000 грн, судова колегія не вбачає.
З огляду на викладене, оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті та обов'язковості умов договору для сторін, судова колегія дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» суми заборгованості за кредитним договором в розмірі 33 570,00 грн, з яких тіло кредиту - 12 000,00 грн, нараховані проценти - 21 570,00 грн, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно п.п. 1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).
Із положень ч.ч. 1-5ст. 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
В силу ч.ч. 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.
До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).
На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг).
Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
В позовній заяві ТОВ «Діджи Фінанс» просило стягнути витрати на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 6 000,00 грн та за розгляд справи в суді апеляційної інстанції 4 000,00 грн.
На підтвердження понесених судових витрат позивачем надано: договір № 42649746 від 01.01.2025 року, який укладений між ТОВ «Діджи Фінанс» та адвокатом Білецьким Б.М.
Згідно акту про підтвердження надання правничої (правової) допомоги від 31.03.2025 року вартість виконаних робіт, за надання правничої допомоги в суді першої інстанції, становить 6 000 грн.
Згідно акту про підтвердження надання правничої (правової) допомоги від 31.10.2025 року вартість виконаних робіт, за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, становить 4 000 грн.
В апеляційній скарзі ТОВ «Діджи Фінанс» просить стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанціях.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Заяви щодо зменшення розміру витрат відповідачем суду не надано.
Отже зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції позовні вимоги Товариства задоволено частково, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу та зменшення розміру судових витрат до 8 484,00 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс».
Доводи апеляційної скарги спростовують рішення суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частинами 1, 2, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що під час звернення до суду Товариством було сплачено: судовий збір у розмірі 2422,40 грн за подання позову та 3633,60 грн за подання апеляційної скарги.
Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме (84,84%) з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 5 137,91 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - задовольнити частково.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м.Харкова від 28 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове.
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором в розмірі 33 570,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судові витрати в розмірі 5 137,91 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати на правову допомогу в розмірі 8 484,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Ю.М. Мальований
Н.П Пилипчук