Провадження № 22-ц/803/5568/26 Справа № 214/9171/25 Суддя у 1-й інстанції - Нестеренко К.А. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
14 травня 2026 року м. Кривий Ріг
справа № 214/9171/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувшиу відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Ніколаєва Галина Григорівна, на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2026 року, яке ухвалено суддею Черновою Н.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів на утримання дружини, з якою проживає малолітня дитина, до досягнення дитиною трирічного віку.
Позовна заява мотивована тим, що 06 січня 2024 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 в відділі державної реєстрації актів цивільного стану по Довгинцівському та Саксаганському районах у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зареєстровано шлюб, про що 06 січня 2024 року зроблено відповідний актовий запис № 9.
Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 липня 2025 року у справі № 214/4719/25 шлюб розірвано.
Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 19 березня 2025 року Покровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Дитина проживає разом з матір'ю, батько дитини ОСОБА_2 матеріальну допомогу на її утримання не надає, чим ставить її у скрутний матеріальний стан, у зв'язку з тим, що вона перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трьох років та не може працювати. Відповідач є працездатною особою, непрацездатних батьків та інших неповнолітніх дітей не має та його стан здоров'я та матеріальне становище дозволяє йому платити аліменти на утримання дружини, тому з відповідача ОСОБА_2 підлягають стягненню на її користь аліменти на її утримання в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), щомісяця, починаючи стягнення з дати подання.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2026 року позов задоволено. Вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання як дружини, з якою проживає їх малолітній син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи стягнення з 12 вересня 2025 року та до досягнення сином трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 1 211 грн 20 коп. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Ніколаєва Г.Г., ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким визначити розмір аліментів, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на її утримання, як матері дитини, у розмірі 1/10 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною трирічного віку.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та цивільного права та не надано належної оцінки доказам, які мають істотне значення для правильного вирішення справи. Судом першої інстанції не враховано, що відповідач перебуває на вій ськовій службі в ЗСУ. Самостійно представляти свої інтереси він не може в силу незалежних від нього обставин. За місцем реєстрації не проживає, оскільки знаходиться у військовій частині та виконує бойові завдання. Під час розгляду справи судом першої інстанції представником відповідача через підсистему «Електронний суд» було подано заяву про вступ в справу, про ознайомлення з матеріалами справи та про надання копії позовної заяви та додатків, про участь в засіданні в режимі відеоконференції. Жодне з клопотань та заяв не було розглянуто. Засідання не проводилося. Ухвали про відмову представнику по відео зв'язку не було. Ні представник, ні відповідач досі не ознайомлені з позовними вимогами. Разом з тим відповідач не проти сплачувати аліменти на дитину та матір. В ухвалі про відкриття провадження від 30 жовтня 2025 року зазначено, що предметом спору є стягнення аліментів на утримання дитини та матері. Враховуючи цю ухвалу відповідачем через представника було подано письмові пояснення про згоду сплачувати аліменти на дитину в розмірі 1/4 та на матір в розмірі 1/10. Рішення як виявилося стосується лише матері. Таким чином суд першої інстанції ввів відповідача в оману.
Апелянт зазначає, що 02 травня 2025 року відповідачем було подаровано колишній дружині квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування квартири від 02 травня 2025 року. Зазначене житло було передано з метою забезпечення належних житлових умов для проживання колишньої дружини та їхньої спільної дитини і фактично використовується ними для постійного проживання. Вартість подарованої квартири сторонами у договорі була визначена у розмірі 200 000 гривень, що свідчить про значний обсяг матеріальної допомоги, наданої відповідачем для забезпечення житлових потреб матері та дитини. Однак суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним обставинам та фактично не врахував факт надання відповідачем значної матеріальної допомоги позивачці у вигляді передачі у власність житлового приміщення.
Крім того, судом першої інстанції не було належним чином враховано обставину проходження відповідачем військової служби та пов'язані з цим додаткові витрати, що безпосередньо впливають на його матеріальне становище та фінансові можливості. Відповідач несе постійні витрати на придбання військового спорядження та амуніції, засобів індивідуального захисту, спеціального одягу, взуття, тактичного спорядження, медичних засобів, а також інших речей та обладнання, необхідних для належного виконання обов'язків військової служби. Значна частина зазначеного забезпечення фактично придбавається військовослужбовцями за власний рахунок, що є загальновідомим фактом у сучасних умовах проходження служби. Окрім цього, відповідач змушений здійснювати витрати на обслуговування та підтримання належного стану військового спорядження, придбання додаткових засобів безпеки та захисту, медичних препаратів, засобів зв'язку та іншого обладнання, яке використовується під час виконання бойових або службових завдань. Такі витрати мають регулярний та вимушений характер і є безпосередньо пов'язаними з виконанням відповідачем свого конституційного обов'язку щодо захисту держави. Фактично значна частина отримуваного відповідачем доходу спрямовується саме на забезпечення потреб військової служби. У певні періоди такі витрати можуть становити більшу частину доходу відповідача, що суттєво обмежує його реальні фінансові можливості.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстнації залишити без змін, апеляційну скаргу представника позивача - залишити без задоволення.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов'язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 06 січня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Довгинцівському та Саксаганському районах у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №9.
Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 липня 2025 року у справі № 214/4719/25 шлюб між сторонами розірвано.
В період перебування сторін в шлюбі у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 19 березня 2025 року Покровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 254.
Дитина сторін у справі проживає разом з позивачкою, батько дитини відповідач по справі матеріальну допомогу не надає, позивачка перебуває у відпустці по догляду за дитиною, не працює.
Ухвалюючи рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на її утримання як дружини, з якою проживає їх малолітній син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи стягнення з 12 вересня 2025 року та до досягнення сином трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачка потребує матеріальної допомоги від відповідача, який спроможний надавати утримання позивачці (аліменти) до досягнення дитиною трирічного віку у визначеному судом розмірі.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання позивачки на період догляду за сином до досягнення ним трьох років.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною 3 років.
Частина 4 цієї ж статті визначає право на утримання вагітної дружини, а також дружини, з якою проживає дитина, незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
За правилами ч. 1 ст. 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 СК України аліменти одному з подружжя присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.
Отже, для призначення судом утримання дружини, з якою проживає дитина, до досягнення дитиною трьохї років від чоловіка - батька дитини, суд має дослідити, чи проживає з позивачем дитина, матеріальне становище дружини, з якою проживає дитина, правового значення не має, а вирішальним є наявність у чоловіка - батька дитини можливості надавати матеріальну допомогу дружині.
З огляду на зазначене, та з урахуванням того, що відповідач отримує стабільний і достатній заробіток, а тому має можливість утримувати позивачку до досягнення дитиною трирічного віку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання позивачки.
Разом з тим, з висновком суду щодо визначеного розміру аліментів, який підлягає стягненню на користь позивачки, колегія суддів не погоджується з наступних підстав.
Покладаючи на відповідача обов'язок зі сплати аліментів на користь позивачки, суд першої інстанції виходив з факту проживання з останньою дитини, при цьому, визначаючи розмір аліментів, що підлягає стягненню з відповідача, суд не встановив й не врахував обставини, що мають значення по справі, в тому числі й те, чи має можливість відповідач сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.
Тоді як, згідно ч. 4ст. 84 СК України, той із подружжя з яким проживає дитина має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача аліментів на своє утримання до досягнення дитиною трьох років, позивач не надала до суду доказів про розмір доходів відповідача, які б свідчили, що останній має об'єктивну можливість надавати матеріальну допомогу дружині у заявленому позивачкою розмірі, що в даному випадку є визначальною умовою для присудження аліментів на утримання позивача.
Водночас, заперечуючи проти позовних вимог в указаній частині, відповідач також не надав до суду будь-яких доказів свого скрутного матеріального становища, відсутності доходів, понесення істотних грошових витрат чи наявності інших причин неможливості сплачувати аліменти у розмірі, заявленому позивачем, зокрема через обтяження турботами щодо утримання інших осіб або, у зв'язку зі станом здоров'я, тощо.
Разом з тим, з аналізу наявних матеріалів справи слідує, що відповідач проходить службу, а отже отримує грошове забезпечення військовослужбовця.
Апеляційний суд повторює, що обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За таких підстав, виходячи із принципу справедливості та розумності, а також дотримання балансу інтересів сторін, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача аліменти на її утримання слід стягнути аліменти у розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу).
У зв'язку з викладеним, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції на підставі п.1 ч.1 ст. 376 ЦПК України, та зменшує розміру аліментів, стягнутих з відповідача ОСОБА_2 на утримання позивачки ОСОБА_1 з 1/4 до 1/6 частини всіх видів доходу.
Керуючись ст.ст. 367, 374, п. 1 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Ніколаєва Галина Григорівна,задовольнити частково.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2026 року змінити, зменшивши розмір частки аліментів, який належить стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на її утримання до досягнення сином трирічного віку, із 1/4 до 1/6 частки.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 14 травня 2026 року.
Головуючий:
Судді: