13 травня 2026 року
Справа № 646/5099/26
Провадження № 3/646/1040/2026
іменем України
13.05.2026 року Основ'янський районний суд міста Харкова у складі судді Глоби М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла від Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Балаклії Харківської області, громадянки України, освіта вища, не працюючої, розлученої, маючої сина ОСОБА_2 , 2016 року народження, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 204277 від 07.04.2026 року, ОСОБА_3 29.03.2026 року о 15 год. 14 хв., знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 , ухилилась від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов виховання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , 23.10.2016 року, а саме: зловживає алкогольними напоями та не займається вихованням сина, чим порушила вимоги ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства».
Дії ОСОБА_1 кваліфіковані органом, який склав протокол про адміністративне правопорушення, за ч. 1 ст. 184 КУпАП, як ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Як зазначено у ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. ст. 252, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з'ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, повідомлялась про час та місце його проведення завчасно та належним чином, надала суду заяву про проведення розгляд справи за її відсутності та додатково зазначила, що вона є матір'ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є інвалідом з дитинства підгрупи А. Дитина проживає разом з нею та перебуває на її утриманні, крім того вона постійно займається вихованням та лікуванням сина. Батько, не займається вихованням та не підтримує сина матеріально. Провину у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, зазначеного у протоколі, не визнала та просила закрити провадження по справі, у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Положеннями ст. 268 КУпАП не передбачено обов'язкової участі у розгляді особи, стосовно якої складено протокол за ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/ 97- ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Більш того, суд вважає необхідним зазначити про те, що у своєму рішенні від 26.04.2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», Європейський суд з прав людини вказав на те, що розумність тривалості провадження в суді повинна оцінюватись відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника (в даному випадку порушника) та відповідних органів влади, а також важливості для заявника (порушника) питання, що розглядається.
Окрім цього, у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Статтею 277 КУпАП визначені строки розгляду справ про адміністративні правопорушення, відповідно до яких справа про адміністративне правопорушення, передбачено ч. 1 ст. 184 КУпАП розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Згідно з одним із принципів судочинства визнано пріоритет публічного інтересу над приватним. Безпідставне умисне затягування розгляду справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона прав і свобод громадян, зміцнення законності та виховання громадян.
Крім того, недотримання строків розгляду справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист і негативно впливає на ефективність та авторитет судової влади, а не понесення відповідальності за скоєне правопорушення дискредитує державу та руйнує моральні цінності суспільства.
Приймаючи до уваги, що в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 про розгляд справи у її відсутність, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності останньої.
Розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення та наявні в ній докази, суд приходить до наступного.
Згідно даних протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 204277 від 07.04.2026 року, ОСОБА_3 29.03.2026 року о 15 год. 14 хв. знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 , ухилилась від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов виховання сина ОСОБА_4 , 23.10.2016 року, а саме: зловживає алкогольними напоями та не займається вихованням сина, чим ОСОБА_1 порушила вимоги ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» (а.с. 1).
Разом з тим, всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.
Відповідальність за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП настає за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.
Зі змісту положень ст. 150 СК України вбачається, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов'язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. Вказаний перелік обов'язків є вичерпним.
Відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
В ч. 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року, з наступними змінами, містяться роз'яснення щодо ухилення батьків від виконання своїх обов'язків, згідно яких ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей означає бездіяльність, у результаті якої обов'язки по вихованню виконуються не в повному обсязі.
Отже, ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей є порушенням вимог ст. 150 СК України, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» і утворює самостійний склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
У відповідності до п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення.
Наявність події та складу адміністративного правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання таких доказів покладено на осіб, уповноважених на складення протоколу про адміністративне правопорушення (ч. ч. 1, 2 ст. 251 КУпАП).
Таким чином, ухилення від виконання батьківських обов'язків неповинна вважатися будь-яка дія, а саме невиконання обов'язків чітко передбачених законодавством.
Як встановлено з рапорту, складеного інспектором ВП № 1 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області Гордієнком В.Л. від 29.03.2026 року, ОСОБА_5 29.03.2026 року о 15 год. 14 хв. звернувся до служби 102 та повідомив, що 29.03.2026 року о 13 год. 13 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , він привіз дитину 9 років до колишньої дружини, яка не вийшла та начебто перебувала у алкогольному стані.
Згідно протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 29.03.2026 року, ОСОБА_5 звернувся із заявою щодо не виконання ОСОБА_1
передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов виховання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , 23.10.2016 року.
Відповідно до даних пояснень ОСОБА_5 від 29.03.2026 року, ОСОБА_1 не виконує передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов виховання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , 23.10.2016 року, а саме: зловживає алкогольними напоями.
Разом з тим, суд вважає, що вищезазначені обставини, не можуть бути без належних та допустимих доказів достатніми підставами для висновку про те, що ОСОБА_1 , як мати, ухиляється чи не виконує покладені на неї обов'язки по вихованню дитини та своїми діями вчинила правопорушення, передбачене ч. 1 ст.184 КУпАП.
Крім того із наданих ОСОБА_1 медичних документиків, вбачається що вона є законним опікуном ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останній постійно проходить медичні обстеження та лікування.
Згідно розрахунку Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові № 33219 від 17.03.2026 року, за період з 24.09.2021 року по 01.03.2026 року ОСОБА_5 має заборгованість по аліментам у розмірі 18803 грн. 01 коп.
Таким чином, жодних об'єктивних даних щодо ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов'язків не встановлено, а зазначена у протоколі подія, у розумінні ст. 184 КУпАП, не може розцінюватися як таке ухилення.
При цьому ОСОБА_6 категорично заперечила обставини, викладені в протоколі.
Вирішуючи питання щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст. 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ст. 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Також суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені зокрема в рішенні від 09.09.2011 року у справі «Лучанінова проти України», від 15.05.2018 року у справі «Надточій проти України», який неодноразово зазначав, що до провадження в справах про адміністративні правопорушення застосовується кримінальний аспект та відповідні гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема згідно яких кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
На необхідності застосування принципу презумпції невинуватості в справах про адміністративні правопорушення наголосив і Верховний Суд в п. 39 Постанови від 08.07.2020 року у справі № 463/1352/16-а, зазначивши, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Верховний Суд в постанові від 27.06.2019 року зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Суд звертає увагу, що протокол про адміністративне правопорушення є важливим доказом по справі, який по суті є обвинувальним актом, оскільки саме на підставі протоколу здійснюється розгляд справи по суті, а в даному випадку протокол був складений без достатніх даних на підтвердження факту ухилення ОСОБА_1 від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов виховання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та, як наслідок з істотним порушенням вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення, а тому суд приходить до висновку, що протокол про адміністративне правопорушення серії ВБА № 204277 від 07.04.2026 року є недопустимим доказом.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутні об'єктивні ознаки, за наявності яких, діяння вважається адміністративним правопорушенням, передбаченим ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Наведені факти свідчать про відсутність обставин, що підлягають доказуванню в рамках даної справи, зокрема стосовно обставин вчинення особою діяння, що ставиться їй у провину та оформлені у такий спосіб, який викликає сумніви щодо об'єктивності і повноти дій уповноваженої посадової особи під час складання відповідного протоколу про адміністративне правопорушення, які могли нести формальний характер з метою притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що допустимість доказів є прерогативою національного права із за загальним правилом, саме національні суди уповноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксера де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а також, що порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаними Конвенцією про захист прав і основоположних свобод 1950 року, згідно ст. 6 якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстроковим судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його права та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього обвинувачення.
У рішеннях від 30.05.2013 року у справі № 36673/04 «Малофєєва проти Росії» та від 20.09.2016 року у справі № 926/08 «Карелін проти Росії», Європейський суд з прав людини зауважив, що «… формулювання правопорушення, викладене у фабулі постанови про адміністративне правопорушення, слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведена не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки, таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод...».
Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України). Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).
Європейський Суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. theUnitedKingdom), п. 161, SeriesA заява № 25).
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, в зв'язку з відсутністю належних та допустимих доказів винуватості ОСОБА_1 «поза розумним сумнівом» у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, провадження в справі про адміністративні правопорушення, відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, підлягає закриттю за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7, 9, 184, 247, 283-284 КУпАП, суд -
На підставі п. 1 ст. 247 КУпАП провадження по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП, відносно ОСОБА_1 - закрити, у зв'язку з відсутністю події та в її діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді протягом десяти днів з дня її винесення може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги, через Основ'янський районний суд міста Харкова.
Суддя