12.05.2026
Справа № 696/1244/25
Провадження № 2/696/39/26
12 травня 2026 року м. Кам'янка
Кам'янський районний суд Черкаської області у складі :
головуючого судді Шкреби В.В.,
при секретері Степановій Н.В.,
за участі
позивача ОСОБА_1 ,
представника
позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) про розірвання договору побутового підряду та стягнення авансового платежу,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулась в суд з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - Відповідач) про розірвання договору побутового підряду та стягнення сплаченої суми авансу.
В обґрунтування позовним вимог вказала, що 26 червня 2024 року між сторонами було укладено договір побутового підряду (далі - Договір), так як Позивач бажала виготовити для свого будинковолодіння східці на другий поверх. Договором було погоджено вартість виконаних робіт на суму 56 400 грн., та необхідність сплати Позивачем авансового платежу на суму 34 000 грн. Відповідачу. Позивач передала Відповідачу авансовий платіж в повному обсязі. Натомість, Відповідач не приступив до виконання домовленостей між сторонами, східці не виготовив, повідомляв, що не може виконати роботи через життєві обставини, а починаючи з серпня 2024 року взагалі перестав відповідати на телефонні дзвінки Позивача. Через вказані дії Відповідача та неотриманого результату, Позивач вимушена була укласти договір побутового підряду із ФОП ОСОБА_4 , який менше ніж за два місяці виконав такі самі роботи по виготовленню східців. Так як більш ніж за півтора року Відповідач не виконав своїх зобов'язань, Позивач просила суд розірвати договір побутового підряду з ним та стягнути сплачений авансовий платіж.
Ухвалою суду від 30 вересня 2025 року відкрито провадження у справі, надано сторонам строк для подачі заяв по суті.
Ухвалою суду від 08 грудня 2025 року по справі закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні сторона Позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Представник Відповідача позов не визнав, в своїх поясненнях вказував, що саме Позивач без законних на те підстав сама відмовилась від виконання умов договору побутового підряду, а саме уклала договір на виготовлення східців з іншою особою в період дії договору побутового підряду, укладеного між сторонами спору, а тому Відповідач не має нести відповідальність за такі дії.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно, з'ясувавши всі її фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.
У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як установлено судом, 26 червня 2024 року між сторонами було укладено Договір побутового підряду №б/н.
Як зазначила в ході судового розгляду Позивач в розпорядження суду вона змогла надати тільки сам примірник такого Договору, так як Відповідач Додаток № 1 до Договору залишив у себе, і Позивачу не надав.
Разом з тим, як вказує Позивач у своїх поясненнях предметом договору побутового підряду було виготовлення східців на другий поверх належного їй будинковолодіння.
Дана обставина не заперечувалась стороною Відповідача, також в своїх письмових поясненнях представник Відповідача формуючи свою позицію щодо неналежного виконання умов договору саме Позивачем через укладення іншого договору побутового підряду в період дії попереднього, підтвердив існування відповідних договірних відносин між сторонами.
Крім цього, згідно відритих даних ФОП ОСОБА_3 має КВЕД діяльності 16.23 як виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів, а тому за своєю зареєстрованою діяльністю міг виготовити необхідні Позивачу східці.
В п.6.1 Договору сторонами погоджено, що Договір діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
У п. 3.1 Договору сторони погодили вартість робіт на суму 56 400 грн.
Також як слідує з пояснень Позивача сторони погодили і передачу Відповідачу авансового платежу на суму 34 000 грн. Цей факт не заперечувався стороною Відповідача, так як представник в своїх поясненнях вказав на відсутність підстав для повернення таких коштів Позивачу.
В день укладення Договору, 26 червня 2024 року, Позивач передала Відповідачу, а такий прийняв, обумовлений авансовий платіж на суму 34 000 грн., про що було складено розписку до спірного Договору. Як спірний Договір, так і розписка скріплені підписами сторін, а також печаткою ФОП ОСОБА_3 .
За твердженням Позивача, Відповідач не приступив до виконання робіт, не вчинив дій щодо належного виконання умов Договору, на неодноразові претензії щодо строків виконання зобов'язання не реагував, а так як майже рік Позивач не могла без східців повноцінного користуватись своїм будинковолодінням, остання вимушена була укласти договір побутового підряду з іншим ФОП, який виконав необхідні роботи менше ніж за два місяці.
Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності з частини 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Статтею 865 Цивільного кодексу України за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Також, частиною 1 статті 866 Цивільного кодексу України визначено, що договір побутового підряду вважається укладеним у належній формі, якщо підрядник видав замовникові квитанцію або інший документ, що підтверджує укладання договору.
Дане положення закону сформовано у такому вигляді з огляду на специфіку цивільного обороту, в якому побутові підряди далеко не завжди супроводжуються укладенням чітко регламентованого письмового договору, так як рівень володіння побутовими користувачами знаннями укладання таких договорів залишається на низькому рівні, але таке не може бути причиною відсутності загального нормативного регулювання таких відносин, в яких платіжний документ може вказувати на приналежність таких зобов'язань саме до побутового підряду.
Таким чином, з урахуванням положень частини 1 статті 866 Цивільного кодексу України, надані суду розписку та Договір, пояснення сторін, суд приходить до висновку про доведеність існування між сторонами договірних зобов'язань побутового підряду з виготовлення східців.
В спірному Договорі сторони не погодили чітких строків виконання договору підряду, проте на переконання суду, таке договірне регулювання не може бути причиною зловживання зі боку однієї із сторін у Договорі, так як згідно частини 2 статті 846 Цивільного кодексу України якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру роботи та звичаїв ділового обороту.
Як було встановлено судом Позивач майже рік чекала виконання спірного Договору від Відповідача, що змусило її укласти договір побутового підряду з виготовлення східців з іншою особою. При цьому, характер робіт вказував на те, що новий договір було виконано менше ніж за два місяці. Тобто, суд приходить до висновку, що не є виправданим зволікання майже протягом року зі сторони Відповідача, який спеціалізується у відповідній галузі, з виконання Договору по виготовленню східців, коли такі роботи мали зайняти його часу менше ніж два місяці.
На переконання суду, сторони Договору не узгоджуючи конкретних строків його виконання, мали діяти саме у розумні строки, а зволікання допущені Відповідачем, не можуть вказувати на те, що розумні строки були дотриманні. Таким чином, суд з цих підстав та з урахуванням факту отримання Відповідачем від Позивача авансового платежу, знаходить необґрунтованою позицію сторони Відповідача про те, що саме сторона Позивача в односторонньому порядку без судового рішення відмовилась від виконання умов Договору.
Поряд з цим, за приписами статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 3 статті 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до частини 2 статті 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Згідно з частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Враховуючи наведені приписи законодавства, договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов'язань його сторін. При цьому, одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.
Суд знаходить, що матеріалами справи підтверджено порушення строків виконання передбачених Договором робіт, що не є спростованим Відповідачем, так як доказів виконання Договору, факт підписання якого сторонами не заперечується і знайшов своє підтвердження, сторона Відповідача не надала, як і не надала доказів зволікання зі сторони Позивача зі строками прийняття результатів робіт.
Як визначено у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26 червня 2018 року по справі № 910/9072/17, закінчення строку дії Договору не є само по собі підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки за статтею 599 ЦК України такою підставою є виконання, проведене належним чином. Тож на час звернення до суду, правовідношення підряду не припинилось та за приписами частин 1 та 2 статті 651 ЦК України даний договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення Договору іншою стороною, та в інших випадках, встановлених Договором або законом.
Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Оцінка істотності порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом.
Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина сторони, що припустилася порушення договору, (як суб'єктивний чинник) не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.
Надаючи оцінку істотності порушення стороною договору, суд повинен встановити не лише наявність порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір. Проте йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Тобто, суд повинен встановити, чи є насправді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 р. №6-75цс13 та постановах Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 926/708/18, від 26.02.2019 р. у справі № 926/709/19, від 18.12.2019 р. у справі № 904/4324/18, від 27.10.2021 р. у справі № 916/1224/20 та ін.).
Дослідивши наявні у даній справі докази та позиції учасників процесу, суд встановив, що невиконання Відповідачем робіт, передбачених договором підряду, є істотним порушенням умов останнього, і, відповідно, підставою для розірвання вказаного договору з посиланням на приписи частини 2 статті 651 ЦК України, через що вимога про розірвання спірного Договору підлягає до задоволення судом.
Стосовно вимог про стягнення сплаченої суми авансового платежу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як зазначалось вище, сторона Відповідача не заперечувала факт отримання таких коштів. Їх отримання також підтверджено відповідною розпискою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19), досліджуючи питання змісту умов договору про передачу грошових коштів та правової природи подібного за змістом пункту договору, дійшла таких висновків:
7.26. Щодо правової оцінки пункту 5 спірного договору як розписки Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що під розпискою на практиці, як правило, розуміється письмовий документ, який містить відомості про певні обставини, наприклад про отримання однією особою від іншої грошей, іншого майна тощо. Розписка у такому значенні є письмовим доказом згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 73 ГПК України.
7.27. Таке розуміння узгоджується із законом. Так, відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України в разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання; у цьому разі настає прострочення кредитора. Відповідно до абзацу третього частини першої статті 937 ЦК України письмова форма договору зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчено розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Зважаючи на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, встановлені судом умови спірного Договору про отримання підрядником суми авансу, суд дійшов висновку, що сторони Договору на власний розсуд визначили його умови, а розпискою до нього підтвердили факт передачі суму авансового платежу від замовника підрядникові.
Відповідно до приписів статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми, можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Відтак, з урахуванням задоволення судом позовних вимог у даній справі в частині розірвання спірного Договору, до вимоги про повернення сплаченої за цим договором суми авансу підлягають застосуванню наведені вище положення ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідач у встановлений Договором строк не виконав роботи, правовідносин сторін припинились внаслідок розірвання Договору, а тому сплачена Позивачем грошова сума втрачає ознаки попередньої оплати за Договором та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави.
Відповідач не надав доказів належного виконання Договору, і не надав суду доказів відсутності обов'язку повернути авансовий платіж, а тому у нього відсутні правові підстави для утримання таких коштів.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 березня 2026 року по справі № 490/11593/24.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з Відповідача на користь Позивача слід стягнути понесені витрати по сплаті судового збору при подачі позову.
Щодо понесених Позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу суду були подані:
- договір про надання правничої допомоги;
- акт виконаних робіт;
- квитацію.
Як вбачається із судового рішення, позовні вимоги сторони, яку представляв адвокат Примак В.А. були задоволені повністю, матеріали справи та подані докази вказують, що заява про стягнення витрат на правову допомогу враховують складність справи, реально виконані роботи по наданню правової допомоги (надані послуги) щодо складання позовної заяви, підготовки до заяв по суті, вивчення судової практики, безпосередність участі в судових засіданнях, і вони є такими, що відповідають принципу пропорційності розміру задоволених позовних вимог, а також критерію реальності наданих адвокатських послуг, тобто є обґрунтованими і їх розмір сформований з розумністю.
Враховуючи вказане, а також доведеність стороною понесених витрат на правову допомогу, дані витрати також підлягають стягненню в повному обсязі з Відповідача на користь Позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Цивільний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) про розірвання договору побутового підряду та стягнення авансового платежу - задовольнити.
Розірвати договір побутого підряду №б/н від 26.06.2024 року укладений між ОСОБА_1 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 .
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошові кошти в розмірі 34 000 (тридцять чотири тисячі) грн. авансового платежу.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) понесені нею судові витрати у зв'язку зі сплатою судового збору при подачі позову на суму 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп., а також понесені нею витрати, пов'язані з розглядом справи на суму 7 000 (сім тисяч) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя : В.В.Шкреба