Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
Справа № 712/2230/23
номер провадження 2/695/80/26
13 травня 2026 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Середи Л.В.
за участі секретаря с/з - Оніщенко Н.В.,
представника позивача - адвоката Колєсніка В.А.
представника відповідача - Федорової Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноша в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації,
У березні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовною заявою про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Позов, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, мотивований тим, що позивач є законним співвласником земельної ділянки площею 0,6000 га у с. Кропивна, право на яку виникло ще у 2007 році на підставі договору купівлі-продажу та було остаточно оформлено шляхом видачі Державного акту серії ЯЕ №994206 від 03.03.2008 року.
Протягом тривалого часу позивач разом із донькою (третьою особою із самостійними вимогами) безперешкодно володіла та користувалася вказаним нерухомим майном. Однак, при спробі внесення актуальних відомостей про ділянку до Державного земельного кадастру у січні 2023 року, позивач дізналася про неможливість реалізації своїх повноважень власника. Як з'ясувалося, позивачем її ділянка перетинається з земельною ділянкою з кадастровим номером 7121586601:01:003:0527, площею 0,69 га, яка зареєстрована за ОСОБА_2 .
При цьому позивач вказує, що за даними програмного забезпечення ДЗК має місце абсолютне (стовідсоткове) накладання меж новоствореної земельної ділянки на межі ділянки, що належить позивачу. Таку ситуацію ОСОБА_1 кваліфікує як протиправну діяльність органів Держгеокадастру, які, на її переконання, при здійсненні реєстраційних дій за накладною документацією ОСОБА_2 належним чином не перевірили архівні дані та наявність виданих раніше Державних актів, що призвело до фактичного «подвійного» існування права власності на одну й ту саму землю.
З огляду на це, позивач вважає, що її право власності, яке є непорушним згідно з Конституцією України, наразі оспорюється самим фактом наявності в Кадастрі відомостей про іншого власника на ту саму площу. Посилаючись на статтю 152 ЗК України, ОСОБА_1 просить суд не лише усунути перешкоди шляхом скасування «нової» реєстрації та закриття поземельної книги на ділянку ОСОБА_2 , а й офіційно підтвердити її власне право на 1/2 частки спірної землі, визнавши за нею право власності у судовому порядку (заява про збільшення позовних вимог отримана судом 11.12.2024).
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 03.04.2023 матеріали даної справи передано до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області за територіальною підсудністю.
Ухвалою судді від 18.07.2023 відкрито провадження по даній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
У серпні 2023 року Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області надало письмові пояснення, згідно яких відповідно до п. 6 Порядку ведення Державного земельного кадастру, визначення реєстратора для розгляду заяви відбувається автоматизовано, за принципом випадковості. У даному випадку державну реєстрацію земельної ділянки ОСОБА_2 , а також подальшу відмову ОСОБА_1 у внесенні відомостей, здійснювали державні кадастрові реєстратори ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області. Відтак, ГУ Держгеокадастру у Черкаській області не є суб'єктом, який безпосередньо приймав оскаржувані рішення або вчиняв записи в Кадастрі щодо спірної ділянки, а отже, не може нести відповідальність за дії інших територіальних органів та не є належним відповідачем.
Заперечуючи проти таких доводів відповідача, представником позивача ОСОБА_1 , адвокатом Колєсніком В.А. у серпні 2023 подано до суду відповідь на відзив, у якому останній вказував, що суть позовних вимог випливає не з питань законності дій органів Держгеокадастру при реєстрації земельних ділянок, а з питань того, що позивач при наявності підстав для скасування державної реєстрації земельної ділянки відмовив позивачу у таких діях.
Ухвалами суду від 18.01.2024 та 10.01.2025 року за клопотанням представника позивача до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 та в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_3
ОСОБА_3 у січні 2025 року в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору подала до суду позовну заяву із вимогами до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області. У заяві зазначає, що вона є донькою ОСОБА_1 та згідно з умовами договору купівлі-продажу від 2007 року, є рівноправним співвласником спірної земельної ділянки площею 0,6000 га. Оскільки Державний акт серії ЯЕ №994206 був виданий на ім'я обох співвласників, будь-які реєстраційні дії щодо цієї землі, вчинені на користь третіх осіб (зокрема ОСОБА_2 ), автоматично порушують і її право власності на 1/2 частку. ОСОБА_3 вказує, що земельна ділянка з кадастровим номером 7121586601:01:003:0527 була сформована на території вже існуючого та законно оформленого об'єкта нерухомості, що свідчить про незаконність дій кадастрового реєстратора щодо реєстрації такої земельної ділянки та її незаконне формування з відкриттям поземельної книги. Посилаючись на п.,п. 60,61 ОСОБА_3 вважає, що державний кадастровий реєстратор на підставі відповідного рішення суду має скасувати відповідний запис у поземельній книзі, що є належним способом захисту прав власників первісної земельної ділянки. Крім того ОСОБА_3 заявляє вимогу про визнання за нею права власності на 1/2 частку земельної ділянки вказаної у державному акті серії ЯЕ №994206 від 03.03.2008, оскільки наявність у Державному земельному кадастрі відомостей про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, яка територіально повністю охоплює її частку, створює ситуацію фактичного невизнання її права з боку держави. Це позбавляє ОСОБА_3 можливості внести дані про своє право до електронних реєстрів, а отже, вимагає судового захисту шляхом підтвердження (визнання) її права власності.
У січні 2025 року ГУ Держгеокадастру у Черкаській області подало відзив на позовну заяву, в якому проти доводів ОСОБА_3 заперечило вказуючи, що Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області не здійснювалась державна реєстрація земельної ділянки та не вносились жодні відомості про земельну ділянку тому Головне управління не може відповідати за дії інших посадових осіб. Із змісту прохальної частини позовної заяви вбачається, що відсутні будь-які вимоги до Головно управління, що вказує на те, що позивачем позовну заяву подано до неналежного відповідача.
Ухвалою суду від 28.05.2025 прийнято до провадження позов третьої особи , яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору та об'єднано позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації з позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_2 , про скасування державної реєстрації в одне провадження.
Ухвалою суду від 14.11.2025 підготовче провадження по справі закрито, справу призначено до розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_3 , адвокат Колєснік В.А. позовні вимоги позивача та третьої особи підтримав повністю та наполягав на їх задоволенні. Вказував, що при формуванні нової земельної ділянки її площа накладалася на площу вже сформованої земельної ділянки, що належать ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . ГУ Держгеокадастру у Черкаській області мав би скасувати реєстрацію такого запису про земельну ділянку, однак відповідач у таких діях відмовив з посиланням на необхідності судового рішення про скасування такої реєстрації.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заперечувала, вказувала, що позови пред'явлені до неналежного відповідача, як в частині реєстрації земельної ділянки, так і в частині визнання права на землю, що із невідомих причин позивачами до уваги взято не було.
Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, скерувала заяву, яка була отримана судом 21.05.2024 у якій вказувала, що їй невідомо про земельні ділянки, зокрема з кадастровим номером 7121586601:01:003:0527, площею 0.69 га, участі в її оформленні вона не приймала, просить розгляд справи проводити за її відсутності, проти задоволення позову не заперечує.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку:
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналізуючи вищевикладені позиції сторін у їх сукупності, суд приходить до висновку, що ключовим мотивом звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до суду є захист їхнього права власності від фактичного посягання, що виявилося у формі подвійної реєстрації однієї і тієї самої земельної ділянки за різними особами. Фактично, спір у даній справі зводиться до тверджень позивача та третьої особи про пріоритетність їхнього права, оформленого у 2008 році, над правом іншої особи, зареєстрованим у 2021 році.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.04.2007 року, укладеного з ОСОБА_4 , посвідченого державним нотаріусом Золотоніської районної державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за №1951 від 27.04.2007 року, набули у власність в рівних частках за кожною земельну ділянку за площею 0,6000 га, що розташована в с. Кропивна Золотоніського району Черкаської області та надана для ведення особистого підсобного господарства.
На підставі вказаного договору та заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ПП «Землемір» виготовило технічну документацію із землеустрою щодо оформлення права власності на земельну ділянку площею 0.6000 га для ведення особистого селянського господарства.
03.03.2008 року, відділом земельних ресурсів у Золотоніському районі Черкаської області видано Державний акт серії ЯЕ № 994206, на право власності на земельну ділянку, розташовану в с. Кропивна Золотоніського району Черкаської області, для ведення особистого селянського господарства. Вказаний державний акт видано на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.04.2007 зареєстрованого в реєстрі за №1951. У вказаному акті зазначено кадастрові номера земельних ділянок, а саме 7121586601 010030012, площею 0.4783 га та кадастровий номер 7121586601 010030011, площею 0.1217. Співвласниками земельної ділянки зазначені ОСОБА_1 - 1/2 частка у спільній власності та ОСОБА_3 - 1/2 частка у спільній власності. Державний акт виданий на підставі Договору купівлі - продажу земельної ділянки, від 28 квітня 2007 року, зареєстрованоий в реєстрі за № 1951. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010878400046.
24.01.2023 року, позивачем отримано рішення № РВ-2600011712023 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру на підставі того, що ділянка яка реєструється перетинається з ділянкою 7121586601:01:003:0527, площа співпадає на 100 відсотків. До відмови долучено протокол № ПП-2600006992023, проведення перевірки електронного документа, в якому відображено викопіювання з кадастрової карти взаємного розміщення обох земельних ділянок, з якого вбачається 100 відсоткове накладання земельних ділянок. Відповідно до інформації отриманої з Державного земельного кадастру, про право власності та речові права на земельну ділянку, від 12.01.2023 року, земельна ділянка із кадастровим номером 7121586601:01:003:0527, площею 0,69 га, належить ОСОБА_2 , право власності за якою зареєстровано 13.08.2021 року.
У зв'язку із тим, що при реєстрації земельної ділянки 7121586601:01:003:0527 відбулось накладення на вже існуючу земельну ділянку ОСОБА_1 , 07.02.2023 року, звернулась до відповідача із вимогою про скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 0,69 га, яка розташована у с. Кропивна Золотінського району, Черкаської області для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 7121586601:01:003:0527 шляхом виключення з Державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію вказаної земельної ділянки.
17.02.2023 року, за № Л-73/0-89/6-23 відповідачем надана відповідь позивачу ОСОБА_1 , що відповідно до п. 13 ст. 79-1 ЗКУ, земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: - скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Ухвалення судом рішень про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Надаючи вказаним правовідносинам правової оцінки суд зазначає наступне.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Частиною першою статті 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Стаття 193 ЗК України визначає поняття Державного земельного кадастру, відповідно до якого - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (стаття 202 ЗК України).
Таким Законом Закон України «Про Державний земельний кадастр», який визначає правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.
Відповідно до абзацу третього частини першої статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр», внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Частинами 6, 7 ст. 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій.
Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об'єднань у діяльність державного кадастрового реєстратора забороняється, крім випадків, встановлених цим Законом (частина сьома статті 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр». "
Згідно з частиною першою статті 11 цього Закону, відомості про об'єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об'єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до норм та правил, технічних регламентів.
Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим (частина друга статті 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер (частина перша статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
У даній справі судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7121586601:01:003:0527 зареєстрована в Державному земельному кадастрі 13.08.2021 року на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФОП ОСОБА_5 , площею 0.69 га, перебуває у власності ОСОБА_2 , цільове призначення 01.03 Для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до п. 107 постанови КМУ від 17 жовтня 2012 р. № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа. Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.
Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини (ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»)
На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.
Як передбачено ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: - поділу чи об'єднання земельних ділянок; - якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; - ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Крім того, за змістом частини тринадцятої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, в т.ч. у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.
Виходячи з позовних вимог, позивач ОСОБА_1 та третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_3 просять суд визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію на земельну ділянку, яка на момент подання позову, як попередньо встановлено судом, вже перебуває у приватній власності ОСОБА_2 .
У силу вимог вже неодноразово згаданої ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» суд може прийняти рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки лише одночасно із припиненням таким рішенням права приватної власності фізичних осіб на спірні земельні ділянки.
Однак при цьому позивач ОСОБА_1 та третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_3 не залучили відповідного власника земельної ділянки до участі у справі ні як відповідача, ні як співвідповідача.
Суд зауважує, що за ініціативою представника позивача ОСОБА_2 була залучена до участі у справі лише у процесуальному статусі третьої особи, що не є тотожним статусу відповідача. Під час підготовчого провадження судом було створено всі необхідні умови для належної реалізації позивачами своїх процесуальних прав, у тому числі щодо уточнення кола відповідачів чи залучення співвідповідача, проте позивачі такими правами не скористалися, наполягаючи на вирішенні спору виключно з Головним управлінням Держгеокадастру.
Слід наголосити, що процесуальні статуси відповідача та третьої особи є принципово різними за обсягом прав та обов'язків, а також за характером матеріально-правового зв'язку із предметом спору. Оскільки саме ОСОБА_2 є зареєстрованим власником спірної земельної ділянки, право власності якої фактично оспорюється, пред'явлення вимог про скасування реєстрації та визнання права власності виключно до органу Держгеокадастру, який у цих правовідносинах виконує лише реєстраційні функції і не є суб'єктом спірного права, свідчить про обрання позивачами неналежного відповідача. Вказана обставина, відповідно до сталої практики Верховного Суду, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Такий підхід обумовлений тим, що судове рішення щодо скасування реєстрації відповідного права фактично призведе до втрати або обмеження вже набутого права власності особами, яких позивач не залучив до справи у якості належного учасника.
Згідно ст. 41 Конституції України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Така ж норма закріплена у ст. 321 ЦК України, в якій зазначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, лише у випадках і в порядку, встановлених законом, а примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості. крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до п. 6 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. Л.5-рп/2005 держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону. Земельний кодекс України є одним із таких законів, норми якого встановлюють підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність. Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати надане їм права користування земельною ділянкою.
Частиною 2 статті 1 Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Для того, щоб відповідати Конвенції, позбавлення повинно бути законним і спрямованим на спрямованим справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами заявника( справа «Стреч проти Сполученого Королівства», справа «Рисовський проти України»), де Європейський Суд зазначає, що стаття 1 Протоколу 1 Конвенції, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (справа «Броньовський проти Польщі»).
У зв'язку із вищенаведеним, без участі відповідних власників земельних ділянок, суд позбавлений можливості дати повну й об'єктивну оцінку обставинам набуття права власності, зокрема перевірити дотримання вимог чинного законодавства. Така ситуація унеможливлює повне, всебічне та об'єктивне з'ясування всіх фактичних обставин справи, що є основною вимогою ст. 12 ЦПК України.
Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України внормовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2018 року в справі № 361/2965/15-а, від 09.11.2021 року у справі № 542/1403/17).
Однак щодо вищенаведеного суд вважає за необхідне зазначити, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). У такому випадку, належним способом захисту прав позивача може бути звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, за умови доведеності, що позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, у разі, якщо буде доведено, що позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.
Суд вважає принциповим акцентувати увагу на тому, що у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. При цьому в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельних ділянок чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387 і388 ЦК України, є неефективними (див. зокрема пункти 85, 114, 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадженням № 14-208цс18).
Натомість задоволення позовних вимог про скасування запису в поземельній книзі та про скасування державної реєстрації земельної ділянки не може привести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності) (аналогічний за змістом висновок викладений Верховним Судом у постанові від 26.04.2023 у справі №727/2415/22).
Вимоги позивача та третьої особи про визнання за ними права власності на 1/2 частку земельної ділянки за кожною є фактично вимогою про визнання права (ст. 392 ЦК України) та застосовується лише у випадку, якщо це право не визнається або оспорюється іншою особою, або у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.
У даній справі позивачі володіють чинним Державним актом серії ЯЕ №994206, який вже є офіційним підтвердженням їхнього права власності в рівних частках. Відтак, заявлена вимога про визнання права власності не спрямована на захист порушеного права, оскільки вона не вирішує конфлікт - наявність зареєстрованого права за іншою особою ( ОСОБА_2 ).
Замість ініціювання віндикаційного позову, метою якого є повернення об'єкта нерухомості законному власнику шляхом його витребування у особи, за якою воно зареєстроване, позивачі фактично просять суд про дублювання вже існуючого титулу власності. Така процесуальна поведінка не відповідає критерію ефективності способу захисту, оскільки судове рішення про визнання права власності, за наявності чинного запису про право власності іншої особи на ту саму ділянку в Державному реєстрі речових прав, не призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення, та не забезпечить реального виконання рішення суду.
Обрання неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові.
Також, відповідно до частин першої, другої та десятої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.
Ведення Поземельної книги врегульовано положеннями ст. 25 Закону України «Про державний земельний кадастр» та Порядком ведення Державного земельного кадастру (№ 1051).
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державний земельний кадастр» поземельна книга є документом Державного земельного кадастру, який містить такі відомості про земельну ділянку: а) кадастровий номер; б) площа; в) місцезнаходження (адміністративно-територіальна одиниця); г) склад угідь; ґ) цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); д) нормативна грошова оцінка; е) відомості про обмеження у використанні земельної ділянки; є) відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; ж) кадастровий план земельної ділянки; з) дата державної реєстрації земельної ділянки; и) інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також внесені зміни до цих відомостей; і) інформація про власників (користувачів) земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; ї) дані про бонітування ґрунтів.
Поземельна книга відкривається одночасно з державною реєстрацією земельної ділянки. Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки (ч. 2 та ч. 4 ст.25 Закону України «Про державний земельний кадастр»).
Так, згідно частини четвертої статті 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Отже, після ухвалення рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки відповідача, Поземельна книга закриється відповідно до Закону, що виключає необхідність внесення до неї змін.
Тому, вимога про скасування відповідних записів є передчасною, також не забезпечить ефективного поновлення прав позивача, а відтак в її задоволенні належить відмовити.
За цих підстав суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог як позивача ОСОБА_1 так і третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ОСОБА_3 необхідно відмовити повністю.
На підставі ст. 141 ЦПК України витрати по оплаті судового збору слід залишити за позивачами.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263, 267, 279 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації та позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя : Середа Л.В.