Номер провадження: 11-кп/813/1843/26
Справа № 504/5123/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
05.05.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 на ухвалу Доброславського районного суду Одеської області від 19.03.2026 у кримінальному провадженні №62025150020003107 від 08.08.2025 відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 368 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 19.03.2026 клопотання захисника про зміну запобіжного заходу залишено без задоволення.
Задоволено клопотання прокурора та продовжено ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 17.05.2026, з визначенням розміру застави - 1500 прожиткових мінімумів для працездатної особи, що складає 4 992 000 грн.
Ухвала суду мотивована обґрунтованістю висунутого обвинувачення, наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливістю застосуванням більш м'яких запобіжних заходів.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
Не погоджуючись із прийнятим судом першої інстанції рішенням захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу.
Доводи обґрунтовує тим, що зазначені ризики з числа передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України відсутні.
Зазначає, що судом не враховано характеризуючи дані обвинуваченого.
Також зазначає, що стороною обвинувачення не доведено неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Посилається на непомірний розмір застави.
Просить ухвалу скасувати та винести нову ухвалу, якою задовольнити клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу, а саме: змінити запобіжний захід відносно ОСОБА_8 у виді тримання під вартою із визначенням розміру застави 1 500 прожиткових мінімумів для працездатної особи, що складає 4 992 000 грн, на цілодобовий домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 .
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, захисника обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Як убачається з матеріалів провадження на розгляді Доброславського районного суду Одеської області знаходиться кримінальне провадження №62025150020003107 від 08.08.2025 відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 368 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При розгляді апеляційних скарг, виконуючи вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Так ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що передусім національні судові органи повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (справа «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії»).
Абзацом 2 ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.
Приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку статтями 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, обрання запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд, по суті, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого ОСОБА_8 обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши обвинувальний акт, а також оскаржувану ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу та копії журналу судових засідань і інших матеріалів клопотання, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких інших доказів.
За таких обставин апеляційний суд не переглядає наявність обґрунтованості висунутому ОСОБА_8 обвинувачення у скоєні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, оскільки позбавлений можливості надати відповідний висновок щодо допустимості чи недопустимості заявлених сторонами кримінального провадження доказів.
Також, частиною 3 ст. 199 КПК України передбачено, що суд при продовженні строку тримання під вартою враховує обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання під вартою.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 суд першої інстанції виконав вимоги статей 199, 331 КПК та прийняв обґрунтоване рішення про продовження строку тримання під вартою останнього, з огляду на наступне.
Зважаючи на обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_8 злочинів, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винуватим, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжують існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
При цьому, апеляційний суд враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений (підозрюваний) може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїда проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Беручи до уваги тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 у разі доведеності його вини, апеляційний суд переконаний, що на теперішній час продовжує існувати ризик того, що обвинувачений може здійснити спроби переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Наведене також підтверджується тим, що ОСОБА_8 , знаючи про тяжкість покарання, що йому загрожує, невідворотність кримінальної відповідальності, маючи під час роботи в Національній поліції України зв'язки з діючими військовослужбовцями ДПСУ під час виконання ним службових обов'язків неподалік від державного кордону, у зв'язку із чим обізнаний щодо локацій місць де є можливість здійснити виїзд за кордон, з метою уникнення покарання має можливість та може переховатися від суду, тобто в даному випадку прокурором доведений ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, підтверджується тим, що остаточне рішення по справі відносно обвинуваченого ОСОБА_8 не прийнято та на теперішній час судовий розгляд кримінального провадження триває, а отже в даному випадку продовжують існувати ризики можливого незаконного впливу останнім на свідків, які ще не допитані, з метою зміни ними показань, що перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками в кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ч. 4 ст. 95, ст. 224 КПК.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Також апеляційний суд вважає, що не зменшився ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим шляхом, оскільки обвинувачений ОСОБА_8 проходив службу на посаді оперуповноваженого ВКП Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області, а отже може використовувати свої зв'язки у правоохоронних та військових органах на території Одеської області, з метою укриття своєї злочинної діяльності.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний, обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про недоведеність наявності у кримінальному провадженні заявлених прокурором ризиків є необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами провадження.
Всупереч доводам апеляційної скарги, судом враховано характеризуючі дані обвинуваченого, а саме, що він є раніше не судимим, має вищу освіту, не працює, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину.
Одночасно, колегія суддів зауважує, що зазначені обставини не слугували стримуючим фактором щодо невчинення інкримінованих йому злочинів, а тому суттєво не зменшують встановлені апеляційним судом вище ризики та не можуть бути підставою для застосування стосовно нього більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, з огляду також на обставини злочинів, у вчиненні якого він обвинувачується.
Доводи сторони захисту щодо можливості застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді домашнього арешту, апеляційний суд визнає непереконливими, оскільки такі не містять будь-яких даних щодо зміни обставин обвинувачення чи раніше встановлених ризиків, що могло би слугувати підставою для зміни та застосування указаному обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, а нової інформації, яка могла б вплинути на зміну запобіжного заходу захисником надано не було.
Колегія суддів визнає непереконливими доводи сторони захисту про те, що суд визначив обвинуваченому завідомо непомірний розмір застави у 1500 прожиткових мінімумів для працездатної особи, що складає 4 992 000,00 гривень, та наголошує, що п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України, зокрема суду, надане право взагалі не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, у вчиненні якого, серед іншого, й обвинувачується ОСОБА_8 , оскільки злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, набувають все більших масштабів і стають серйозним соціальним чинником, який негативно впливає на життя, здоров'я та благополуччя людей.
На думку апеляційного суду, саме такий розмір застави є належним для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, в тому числі з урахуванням обставин вчинення кримінальних правопорушень, їх тяжкості, особи обвинуваченого, його майнового і сімейного стану, розміру збитків та даних про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а більш менший розмір застави з урахуванням наявності ряду ризиків не зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченого та виконання останнім визначених законом обов'язків.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів, всупереч доводів апеляційної скарги, вважає, що висновок суду про необхідність продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням застави відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу обвинуваченого, якому, серед іншого, інкримінується вчинення особливо тяжкого злочину, дають підстави вважати, що на даний час існують зазначені районним судом ризики, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Отже, застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу є неможливим, оскільки такий запобіжний захід не здатний запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам, які передбачені ст. 177 КПК України.
Одночасно колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд перевіряє законність постановлення оскаржуваної ухвали на момент її постановлення, а доцільність необхідності подальшого тримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час, під час якого також будуть перевірені факти щодо існування або зменшення заявлених у клопотання прокурора ризиків.
Таким чином, апеляційним судом не встановлено обставин, які могли би бути підставою для задоволення апеляційної скарги та зміни ухвали суду.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи суду, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 183, 196, 199, 331, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Доброславського районного суду Одеської області від 19.03.2026 у кримінальному провадженні №62025150020003107 від 08.08.2025 відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 368 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4