Номер провадження: 11-кп/813/1351/26
Справа № 523/4601/18
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
01.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
прокурора - ОСОБА_8 ,
представника потерпілої - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 24.11.2025 року у кримінальному провадженні №12017161490001788 від 21.10.2017 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальн ого правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 24.11.2025 задоволено клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 .
Застосовано відносно обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор».
Строк дії ухвали суду щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить 60 днів і обчислюється з моменту фактичного затримання.
Ухвала суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою припиняє свою дію 23.01.2026 року.
Рішення суду мотивоване обґрунтованістю висунутого обвинувачення, наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливістю застосуванням більш м'якого запобіжного заходу.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
Не погоджуючись з ухвалою суду захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник посилається на відсутність доказів існування ризиків, а також звертає увагу, що обвинувачений є особою з інвалідністю ІІ групи, у зв?язку з чим потребує відвідування профільного медичного закладу за кордоном, що забезпечує систематичний контроль та підтримання у стабільному стані здоров'я ОСОБА_7 .
Обвинувачений, який на теперішній час мешкає за межами території України неодноразово заявляв клопотання про проведення судового засідання за допомогою ВКЗ та брав участь у судових засіданнях за допомогою власних засобів електронно-комунікаційних систем, з метою недопущення затягування судового процесу. У зв'язку з чим, вважаємо твердження сторони обвинувачення щодо ухилення та переховування від суду ОСОБА_7 безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу суду.
Обвинувачений, раніше не судимий, має на утриманні дитину ІІ групи інвалідності за загальним захворюванням та дружину, позитивну репутацію. Таким чином, вважаємо, що існують певні обставини, що виключають ризик незаконного впливу обвинуваченого на потерпілого чи свідків.
Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Позиції учасників судового провадження.
Заслухавши: суддю-доповідача, захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора та представника потерпілої, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви апеляційного суду.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Як убачається з матеріалів провадження на розгляді Хаджибейського районного суду м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №12017161490001788 від 21.10.2017 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При розгляді апеляційних скарг, виконуючи вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Так ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що передусім національні судові органи повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (справа «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії»).
Абзацом 2 ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 199 КПК України передбачено, що суд при продовженні строку тримання під вартою враховує обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання під вартою.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку статтями 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення по суті, оскільки це є прерогативою суду першої інстанції за результатами проведеного судового розгляду.
Окрім того, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом, а тому питання обґрунтованості підозри на даній стадії не є предметом розгляду апеляційного суду, в тому числі з огляду на те, що ОСОБА_7 вже пред'явлене обвинувачення, яке є твердженням про вчинення особою інкримінованого злочину, а не обґрунтованим припущенням, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, що мало місце коли остання перебувала у процесуальному статусі підозрюваного.
За таких обставин апеляційний суд не переглядає наявність обґрунтованості висунутому ОСОБА_7 обвинувачення у скоєні інкримінованого їм злочину, оскільки позбавлений можливості надати відповідний висновок щодо допустимості чи недопустимості заявлених сторонами кримінального провадження доказів.
Разом з тим, апеляційний суд погоджується з доводами захисника про те, що в клопотанні не доведено про наявність ризиків при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 .
Так, суд дійшов до висновку про те, що стороною обвинувачення доведено про наявність ризиків при обранні запобіжного заходу, передбачених п.п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Однак, апеляційний суд, дослідивши доводи апеляційної скарги, надані до неї докази та матеріали провадження, вважає, що суддя безпідставно встановив про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також не дав належної оцінки доказам, обставинам та даним щодо особи обвинуваченого, які виключають застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Зокрема, в ухвалі, як на обставину, що дає підстави вважати про існування ризику того, що обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватися від суду, зазначено на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років.
Посилання на тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 та на тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини, не може бути однією підставою для доведеності наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, в рішенні «Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia) №7064/05 від 01 червня 2006 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховуватися від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що сама по собі тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його вини не може бути підставою для застосування до нього найбільш суворого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
В клопотанні прокурора та в ухвалі суду не зазначено будь-які інші докази або обставини, які б підтверджували намір обвинуваченого переховуватися від органу досудового розслідування та суду.
Навпаки, стандарт, за яким ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою, був давно запроваджений і використовується Європейським судом («Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria).
Тобто з урахуванням зазначених стандартів, а також того, що з часу вчинення злочину до розгляду зазначеного клопотання, пройшов значний час та вже триває судовий розгляд, ризик втечі обвинуваченого зменшився.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції неодноразово повідомлявся стороною захисту про те, що донька обвинуваченого перебуває на лікуванні за кордоном, як й обвинувачений, який у свою чергу здійснює догляд та піклується після хіміотерапевтичних процедур.
Обвинувачений з дозволу суду першої інстанції забезпечував свою участь в судових засіданнях за допомогою власних засобів відеоконференцзв?язку, в силу відсутності фактичної можливості щоразу забезпечувати на період лікування (спочатку свого, а потім своєї доньки) явку на судове засідання до Хаджибейського районного суду м. Одеси, попри зазначене, захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 забезпечував свою явку, шляхом безпосереднього відвідування цих судових засідань.
Крім того, участь обвинуваченого у судових засіданнях за допомогою підсистеми відеоконференцзв?язку підтверджується протоколами судових засідань.
При цьому, в оскаржуваному рішенні суду зазначено, що відповідно до ст. 336 КПК України судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), зокрема у разі неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров'я або з інших поважних причин; введення воєнного стану або під час карантину, встановленого КМУ; наявності інших підстав, визначених судом достатніми.
У зв?язку з чим, колегія суддів не вбачає справедливим висновок суду в частині задоволення клопотання сторони обвинувачення за тією обставиною, що долучені захисником обвинуваченого ОСОБА_7 документи щодо стану здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 не підтверджують неможливість прибуття останнього в судове засідання, оскільки, починаючи з 2023 року (момент виїзду за кордон на лікування обвинуваченого та доньки останнього) судові засідання у даній справі відбувались лише у дистанційній формі, при цьому обвинувачений та захисник останнього забезпечували свою явку на кожне судове засідання, за винятком несистематичних випадків, коли перенесення відбувались за непередбачуваних від сторони захисту обставин, про що також повідомлялось суду.
Таким чином, понад 2 роки суд першої інстанції надаючи дозвіл стороні захисту фактично на дистанційне судове провадження та маючи достатні підстави об'єктивно вважати, що обвинувачений зацікавлений у розгляді даної справи, відвідуючи судові засідання своєчасно, забезпечуючи також участь свого захисника, 24.11.2025 року задовольнив клопотання сторони обвинувачення за формально визначеними останньою ризиками, що охоплені ст. 177 КПК України.
Таким чином, з урахуванням того, що в ухвалі в підтвердження ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України зазначено тільки тяжкість вчиненого злочину та тяжкість покарання, а також того, що з часу вчинення злочину до розгляду зазначеного клопотання, пройшов значний час та вже триває судовий розгляд, апеляційний суд приходить до висновку, що зазначені обставини суттєво зменшують існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, в ухвалі суду зазначено про те, що прокурором доведено існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме те що обвинувачений може незаконно впливати на свідків та потерпілу, у цьому ж кримінальному проваджені.
Зазначений ризик також обґрунтовується тяжкістю вчиненого кримінального правопорушення та тяжкістю покарання.
Однак, апеляційний суд також вважає, що тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та розмір ймовірного покарання, не можуть безумовно підтверджувати наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Наявність свідків в кримінальному провадженні не являється підставою для існування цього ризика.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що стороною обвинувачення не доведено існування вказаного ризику, враховуючи те, що спроба незаконно впливати на потерпілу та свідків, у цьому кримінальному провадженні має бути підтверджена належними доказами, у тому числі показами вказаних осіб, які доводять незаконний вплив особи, проте доказів на підтвердження вказаного ризику прокурором не надано.
Крім того, апеляційний суд вважає що загроза вільного спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні, могла бути нівельована покладанням на обвинуваченого обов'язків передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме утримуватися від спілкування зі свідками.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення не доведено про не зменшення існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, в ухвалі суду зазначено про те, що прокурором доведено існування ризику передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме те що обвинувачений може вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Посилання на наявність вказаного ризику є суто формальним та не підтверджується будь-якими належними доказами колегія суддів вважає, що ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, у даному випадку є непідтвердженим належними та допустимими доказами; базується виключно на припущеннях сторони обвинувачення, суперечить фактичній поведінці обвинуваченого як після повідомлення підозри, так й надходження до суду обвинувального акту; відсутній логічний та доказовий зв'язок із встановленими в матеріалах справи обставинами.
Таким чином, з урахуванням зазначених обставини, апеляційний суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення не доведено про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 України.
За таких обставин, судова колегія вважає доводи апеляційної скарги захисника обґрунтованими, а висновок суду про необхідність обрання виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, виходячи з вимог статей 177, 178, 183, 194 КПК України таким, який не відповідає матеріалам кримінального провадження та є необґрунтованим, а отже, вважає за можливим і необхідним відмовити у задоволенні клопотання прокурора про обрання обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга сторони захисту підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи суду, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Керуючись статтями 183, 196, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 - задовольнити.
Ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 24.11.2025 року у кримінальному провадженні №12017161490001788 від 21.10.2017 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України- скасувати.
Клопотання прокурора Пересипської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_8 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4