14 травня 2026 рокуСправа №160/5129/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, пенсійний орган, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у формі листа №8631-68064/M-01/8 0400/26 від 27.01.2026 р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплачувати пенсію ОСОБА_1 з 22.12.2025 р. (дата звернення) без обмеження максимальним розміром у розмірі 22005,12 грн. з урахуванням фактично проведених виплат.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон) після смерті її сина ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Окрім позивача, пенсію у зв'язку з втратою годувальника отримує також син померлого ( ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ), що свідчить про наявність двох непрацездатних членів сім'ї, які мають право на відповідний вид пенсійного забезпечення. ОСОБА_1 зауважила, що розмір пенсії за віком померлого годувальника ОСОБА_2 становив 44 010,24 грн., що визначено шляхом застосування 80 відсотків до середнього заробітку для обчислення пенсії за віком у сумі 55 012,80 грн. Відповідно до частини 1 статті 37 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається у розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками. Враховуючи наведене, позивач вважає, що за наявності двох утриманців кожен із них має право на 50 відсотків від 44 010,24 грн., тобто по 22 005,12 грн. без урахування надбавок та підвищень. При цьому, ОСОБА_1 звертає увагу на приписи частин 1 та 2 статті 38 Закону, згідно з якими пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період непрацездатності, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, - довічно; зміна розміру пенсії здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем виникнення обставин, які зумовлюють таку зміну. Аналіз частини 3 статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у системному зв'язку зі статтями 36-38 Закону, на думку позивача, свідчить про те, що встановлене обмеження стосується розміру пенсійної виплати, яка призначається та виплачується конкретній особі, і не може застосовуватися до визначення розміру пенсії за віком померлого годувальника як базової величини для обчислення пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Незважаючи на це, як стверджує позивач, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, кожному з утриманців після смерті ОСОБА_2 визначено розмір пенсії у сумі 12 975,00 грн., що фактично свідчить про застосування обмеження максимального розміру пенсії до базового показника - пенсії за віком померлого годувальника, а не до розміру індивідуальної виплати кожному утриманцю. Позивач вважає, що такий підхід суперечить прямим приписам статті 37 Закону, якою чітко визначено механізм розподілу 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника між двома і більше непрацездатними членами сім'ї рівними частками. Позивач звернулася до відповідача із заявою про здійснення перерахунку пенсії та виплату її у розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника 22 005,12 грн. кожному утриманцю без застосування обмеження максимальним розміром при визначенні бази для такого розрахунку. Однак рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, викладеним у листі № 8631-68064/М-01/8-0400/26 від 27.01.2026 р., у задоволенні заяви позивача про перерахунок пенсії відмовлено. ОСОБА_1 вважає зазначене рішення протиправним, оскільки воно прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: частини 3 статті 27 та статті 37 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що призвело до безпідставного зменшення розміру пенсійної виплати позивача. З урахуванням наведеного, позивач наголошує, що базовою величиною для визначення розміру її пенсії у зв'язку з втратою годувальника є пенсія за віком померлого годувальника у сумі 44 010, 24 грн., яка з урахуванням наявності у померлого годувальника двох утриманців має становити 22 005, 12 грн. без урахування надбавок. Одночасно із цим, позивач наголошує, що встановлене законом обмеження максимального розміру пенсії може застосовуватися виключно до фактичної виплати кожній особі окремо, але не до розміру пенсії за віком померлого годувальника як розрахункової бази.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 р. відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Також у цій ухвалі суд зобов'язав відповідача надати до суду разом із відзивом на позов:
-документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи (позивачу).
- належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення.
- належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 в повному обсязі.
- інші докази та документи, які на думку відповідача мають значення для вирішення цієї справи.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зареєстрований в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Відповідно до ч. 5 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Ухвала суду від 12.03.2026 р., якою відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 12.03.2026 р. о 21:40 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Копія позовної заяви та додатками була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 04.03.2026 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
25.03.2026 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшло від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області клопотання про долучення витребуваних судом документів з додатками (частина матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
Разом з тим, станом на 31.03.2026 р. (з урахуванням строку на поштове відправлення) та станом на 24.04.2026 р. відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.
Пояснень, заяв або клопотань по суті спору від пенсійного органу до суду також не надходило.
Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Таким чином, відповідач правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався.
Згідно із приписами ч. 6 ст. 77 КАС України, у разі якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Разом з цим, з огляду на те, що предметом розгляду в даній справі є (в т.ч.) правильність здійсненого ГУ ПФУ в Дніпропетровській області розрахунку розміру пенсії позивача у зв'язку з втратою годувальника й у позовній заяві ОСОБА_4 стверджує, що обрахований відповідачем-3 розмір її пенсії є значно нижчим за встановлений ч. 1 ст. 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахування розміру пенсії її померлого годувальника (сина), суд дійшов висновку про необхідність витребування у відповідача додаткових доказів по суті спору.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2026 р. суд витребував від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області належним чином засвідчені копії:
- матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 в повному обсязі (в т.ч. копію звернення позивача від 22.12.2025р., зареєстрованого в пенсійному органі за вх. №68064/М-0400-25 від 29.12.2025 р.);
- відомості (з документальним підтвердженням) про складові та загальний розмір призначеної ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) (померлий годувальник) пенсії, яку останній отримував до 29.05.2024 р.;
- відомості (з документальним підтвердженням) щодо призначення ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника (в т.ч. дати її призначення та пояснення щодо проведеного пенсійним органом розрахунку такої пенсії);
- відомості про нараховану та виплачену ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника.
Цією ж ухвалою суд зупинив провадження у справі до надання витребуваних судом доказів та пояснень.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали суду ГУ ПФУ в Дніпропетровській області були подані до суду через систему «Електронний суд» 08.05.2026 р. та 11.05.2026 р. клопотання з додатками.
В якості додатків до вищезазначених клопотань ГУ ПФУ в Дніпропетровській області додано відзиви на позовну заяву, в яких відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити. У відзиві зазначено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та з 01.02.2025 р. отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" після смерті її сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Пенсію у зв'язку з втратою годувальника також отримує й син померлого - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що свідчить про наявність двох непрацездатних членів сім'ї, які мають право на відповідний вид пенсійного забезпечення. Відповідач зазначив, що розмір пенсії за віком годувальника станом на 01.04.2025 р. з урахуванням обмеження складає 23610,00 грн. Посилаючись на приписи статті 27 Закону №1058-VI та статті 2 Закону №3668-VІ, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області стверджує, що законодавством встановлені обмеження максимального розміру пенсії, зокрема, пенсія не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів (у 2025 році- 23610,00 грн., у 2026 році- 25950,00 грн.), установлених для осіб, які втратили працездатність. При цьому, відповідач звернув увагу суду на те, що встановлене на законодавчому рівні обмеження пенсії максимальним розміром стосується кожної конкретної особи і його пенсії та не залежить від виду пенсії (пенсія за віком, пенсія по інвалідності чи пенсія по втраті годувальника) або статусу особи (одержувач основного розміру пенсії чи обчислення пенсії померлого годувальника як базова величина для розрахунку пенсії по втраті годувальника утриманцям). Таким чином, відповідач вважає, що максимальний розмір пенсії за віком годувальника з урахуванням статті 27 Закону № 1058-VI та статті 2 Закону № 3668-VІ станом на 01.04.2025 р. становить 23 610, 00 грн. й з урахуванням того, що пенсія виплачується на двох непрацездатних членів сім'ї (ст.37 Закону № 1058-ІV- 100% пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками), а відтак розмір пенсії ОСОБА_1 (1-й утриманець) до виплати складає 11805,00 грн (23610,00 грн х 50%). Пенсійний орган стверджує, що встановлене на законодавчому рівні обмеження пенсії максимальним розміром стосується кожної конкретної особи і його пенсії та не залежить від виду пенсії (пенсія за віком, пенсія по інвалідності чи пенсія по втраті годувальника) або статусу особи (одержувач основного розміру пенсії чи обчислення пенсії померлого годувальника як базова величина для розрахунку пенсії по втраті годувальника утриманцям). З урахуванням наведеного відповідач вважає, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області в даному випадку діяло за принципом належного урядування, а саме: послідовно, своєчасно, прозоро, відповідально, і виходячи з наданих йому законом повноважень не могло змінити ситуацію на користь позивача. Наявність у позивача легітимних очікувань також не відміняє закріпленого у статті 19 Конституції України обов'язку діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зауважує, що відповідач не заявив клопотання щодо поновлення пропущеного ним строку для подання відзиву на позовну заяву та не навів жодних обставин дії непереборної сили, які завадили йому звернутись до суду з відзивом на позовну заяву у визначений в ухвалі суду від 12.03.2026 р. строк, й судом такі обставини не встановлені.
Також слід зауважити, що всупереч положенням ч. 4 ст. 162 КАС України та вимогам ухвали суду відповідачем не надано разом з відзивом на позовну заяву з додатками докази направлення цього відзиву з додатками іншим учасникам справи.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення відповідачу-строку подачі відзиву на позовну заяву, а тому відзив на позовну заяву судом не приймається, у зв'язку з пропуском визначеного судом строку на його подання та порушенням вимог ч. 4 ст. 162 КАС України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 р. провадження у справі поновлено.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та з 01.02.2025 р. її переведено на пенсію у зв'язку з втратою годувальника ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та отримував пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1).
Пенсію у зв'язку з втратою вищезазначеного годувальника також отримує й син померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є другим утриманцем померлого годувальника.
Зі змісту відзивів на позовну заяву ГУ ПФУ в Дніпропетровській області слідує, що розмір пенсії за віком годувальника ( ОСОБА_2 ) станом на 01.04.2025 р. з урахуванням обмеження складає 23610,00 грн, у тому числі:
- 32411,89 грн. - основний розмір пенсії за віком померлого годувальника (55012,80 грн х 0,58917);
- 543,03 грн. - доплата за 23 роки понаднормового стажу;
- 32954,92 грн. - загальний розмір пенсії;
- 11055,32 грн. - доплата до пенсії згідно із Законом України “Про підвищення престижності шахтарської праці;
- 44 010,24 грн. - сума пенсії згідно із Законом України “Про підвищення престижності шахтарської праці (55012,80 грн. х 80%).
Відповідач зазначив, що максимальний розмір пенсії за віком годувальника з урахуванням статті 27 Закону № 1058-VI та статті 2 Закону № 3668-VІ станом на 01.04.2025 р. становить 23610,00 грн.
При цьому, з огляду на те, що пенсія по втраті годувальника виплачується на двох непрацездатних членів сім'ї (ст.37 Закону № 1058-ІV- 100% пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками), то розмір пенсії ОСОБА_1 (1-й утриманець) до виплати у 2025 році складав 11805,00 грн. (23610,00 грн х 50%) та у 2026 році становить 12 975,00 грн (25950,00 грн х 50%), що відповідає відомостям, викладеним у складеній ГУ ПФУ в Дніпропетровській області Довідці про розмір призначеної та фактично отриманої ОСОБА_1 , пенсії в разі втрати годувальника за період з 01.02.2025 р. по 31.05.2026 р.
Не погодившись із розміром, обчисленої відповідачем, пенсії по втраті годувальника, ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок пенсії від 22.12.2025 р. (вх. №68064/М-0400-25 від 29.12.2025 р.), в якій позивач просила виплачувати їй пенсію у належному розмірі (22 005, 12 грн.), виходячи із 50 % пенсії за віком померлого годувальника (44 010, 24 грн.).
ГУ ПФУ в Дніпропетровській області у відповідь на вищезазначену заяву позивача направив останній лист «Про розгляд звернення» за №8631-68064/М-01/8-0400/26 від 27.01.2026 р., в якому пенсійний орган зазначив, що позивач перебуває на обліку та отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника, обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 р. Страховий стаж годувальника зарахований по 29.05.2024 р., складає 58 років 11 місяців 20 днів, в тому числі додаткові роки за Списком №1 - 17 років. Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу 1 % складає 0,58917. Пенсію обчислено відповідно до статей 27 і 28 Закону №1058 виходячи із заробітної плати за даними системи персоніфікованого обліку за період з 01.02.2001 р. по 31.05.2024 р. Індивідуальний коефіцієнт заробітної плати після оптимізації становить 3,96595. Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2021, 2022 та 2023 роки складає 55012,8 грн. (13559,41 грн. х 1,023 х 3,96595). Загальний розмір пенсійної виплати станом на 01.01.2026 р. складає 25950,00 грн., у тому числі: 32411,89 грн. - основний розмір пенсії за віком померлого годувальника (55012,8 грн. х 0,58917); 596,85 грн. - доплата за 23 роки понаднормового стажу; 33008,74 грн. - загальний розмір пенсії; 11001,50 грн. - доплата до пенсії згідно із Законом України «Про підвищення престижності шахтарської праці»; 44010,24 грн. - сума пенсії згідно із Законом України «Про підвищення престижності шахтарської праці» (55012,8 грн. х 80 %); 648,75 грн. - підвищення члену сім'ї загиблого (померлого) Захисника (2595,00 грн. х 25 %).
При цьому, в листі пенсійний орган зауважив, що розмір пенсії позивача встановлено і виплачується вірно. Пенсія виплачується на двох непрацездатних членів сім'ї. Розмір пенсії заявника до виплати складає 12975,00 грн (25950,00 грн х 50 %).
Не погодившись із позицією ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, ОСОБА_1 звернулася за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 р. (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до норм Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 р. (далі - Закон №1788-XII).
За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону №1058-IV, пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; коефіцієнт страхового стажу величина, що визначається відповідно до цього Закону для обрахування страхового стажу при обчисленні розміру пенсії у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058 передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною 1 статті 36 Закону №1058-ІV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
За правилами ч. 3 ст. 36 Закону № 1058-IV до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону №1058-IV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Частиною 3 ст. 45 Закону №1058-IV визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Таким чином, із наведених вище правових норм слідує, що члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, та які одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника. Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається із заробітку чи пенсії годувальника, тобто в залежності від того доходу чи розміру пенсії, який годувальник отримував до дня настання смерті.
З матеріалів пенсійної справи позивача судом встановлено, що ОСОБА_1 була на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та до 31.01.2025 р. включно отримувала пенсію за віком.
З 01.02.2025 р. позивача переведено на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону №1058-IV після смерті її сина - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та на день смерті отримував пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Пенсійним органом зазначено, що страховий стаж померлого годувальника був зарахований по 29.05.2024 р. та складає 58 років 11 місяців 20 днів, в тому числі додаткові роки за списком №1 - 17 років.
Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу 1 % складає 0,58917.
Пенсію годувальника обчислено відповідно до статей 27 і 28 Закону №1058, виходячи із заробітної плати за даними системи персоніфікованого обліку за період з 01.02.2001 р. по 31.05.2024 р.
Індивідуальний коефіцієнт заробітної плати після оптимізації становить 3,96595.
Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2021, 2022 та 2023 роки складає 55012,8 грн. (13559,41 грн. х 1,023 х 3,96595).
Загальний розмір пенсійної виплати ОСОБА_1 станом на 01.01.2026 р. складає 25950, 00 грн, у тому числі:
- 32411,89 грн. - основний розмір пенсії за віком померлого годувальника (55012,8 грн х 0,58917);
- 596,85 грн. - доплата за 23 роки понаднормового стажу;
- 33008,74 грн. - загальний розмір пенсії;
-11001,50 грн. - доплата до пенсії згідно із Законом України «Про підвищення престижності шахтарської праці»;
- 44010,24 грн. - сума пенсії згідно із Законом України «Про підвищення престижності шахтарської праці» (55 012, 8 грн х 80 %);
- 648,75 грн. - підвищення члену сім'ї загиблого (померлого) Захисника (2595,00 грн х 25 %).
Не погодившись із розміром власної пенсії, ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок пенсії від 22.12.2025 р., в якій зазначила, що розмір пенсії за віком померлого годувальника ОСОБА_2 становив 44 010,24 грн., що визначено шляхом застосування 80 відсотків до середнього заробітку для обчислення пенсії за віком у сумі 55 012,80 грн., у зв'язку з чим з урахуванням наявності у померлого годувальника двох утриманців, як зауважила позивач, кожен з них має право на 50 відсотків від 44 010,24 грн., тобто по 22 005,12 грн. без урахування надбавок та підвищень. З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила пенсійний орган здійснити перерахунок та виплату її пенсії у належному розмірі.
Вищезазначена заява позивача була направлена засобами поштового зв'язку та надійшла до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області і була зареєстрована за вх. №68064/М-0400-25 від 29.12.2025 р.
Згідно з частинами 1 - 2 статті 44 Закону №1058-IV, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Згідно із приписами пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №22-1 від 25.11.2005 р. (далі - Порядок №22-1) (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
За змістом пунктів 4.1, 4.2 Порядку №22-1, заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку №22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно з пунктом 4.7 Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Отже, законодавством передбачено два альтернативні варіанти рішень, які можуть бути прийняті органами Пенсійного фонду за результатами розгляду заяви про призначення (переведення, перерахунку) пенсії: про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Тобто, наведене свідчить про те, що у разі звернення особи із заявою про призначення/перерахунок пенсії пенсійний орган зобов'язаний діяти згідно вказаного Порядку №22-1, зокрема, розглянути подану заяву та прийняти рішення за результатами розгляду такої заяви.
Частиною 5 статті 45 Закону №1058-IV також встановлено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Таким чином, нормами як Закону №1058-IV, так і Порядку № 22-1, передбачено, що для перерахунку пенсії особа обов'язково подає заяву про призначення/перерахунку пенсії, форма якої затверджена Додатком 1 до Порядку №22-1, та інші документи, необхідні для перерахунку пенсії. За результатами розгляду такої заяви та документів територіальний орган Пенсійного фонду приймає рішення, яке видається або направляється особі.
Разом з тим, фактичні обставини справи свідчать, що за результатами розгляду заяви позивача про перерахунок пенсії ГУ ПФУ в Дніпропетровській області замість передбаченого вищезазначеними нормами рішення про перерахунок або про відмову в перерахунку її пенсії направив позивачу лист «Про розгляд звернення» за №8631-68064/М-01/8-0400/26 від 27.01.2026 р., в якому зазначено, що розмір пенсії ОСОБА_1 встановлено і виплачується вірно. Тобто, пенсійний орган фактично відмовив у задоволенні заяви позивача про перерахунок пенсії від 22.12.2025 р.
На виконання вимог ухвали суду від 24.04.2026 р. ГУ ПФУ в Дніпропетровській області були надані пояснення щодо проведеного пенсійним органом розрахунку пенсії ОСОБА_1 , які викладено у відзивах відзивів на позовну заяву ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Так, зі змісту наведених відповідачем пояснень слідує, що під час призначення пенсії ОСОБА_1 (переведення на пенсію) в разі втрати годувальника при розрахунку розміру виплати застосував обмеження максимальним розміром стосовно пенсії померлого годувальника ( ОСОБА_2 ), що призвело до фактичного зменшення розміру пенсії позивача.
В обґрунтування власної позиції пенсійний орган у відзивах на позовну заяву посилався на положення статті 27 Закону №1058-VI та статті 2 Закону №3668-VІ, якими встановлені обмеження максимального розміру пенсії, згідно з якими, зокрема, пенсія не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів (у 2025 році- 23610,00 грн.), установлених для осіб, які втратили працездатність.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити таке.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №107-VI від 28.12.2007 р. внесено зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 р., а саме: викладно частину 3 статтю 27 у такій редакції: "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцяти мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 цього Закону".
Внесені зміни визнано неконституційними згідно з Рішенням Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008 р.
У подальшому зміни до Закону №1058-IV внесено відповідно до Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VI від 08.07.2011 р., на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №911-VIII від 24.12.2015 р., а саме: частину третю статті 27, яку викладено в наступній редакції: "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень".
Обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо застосування до пенсії померлого годувальника позивача обмеження максимальним розміром, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області посилається саме на приписи Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VI від 08.07.2011 р.
Водночас, в контексті обставин даної справи підлягає дослідженню питання застування приписів Закону №3668-VI, у разі призначення пенсії відповідно до Закону №1058-IV.
Так, згідно із ст. 37 Закону №1058-IV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Дітям-сиротам пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірах, визначених частиною першою цієї статті, виходячи з розміру пенсії за віком кожного з батьків.
Саме статтею 37 Закону №1058-IV визначено розмір пенсії у разі втрати годувальника.
У свою чергу, положення про те, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність містяться в ч. 3 ст. 27 цього Закону.
Частиною 3 статті 27 Закону №1058-IV визначено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Аналіз вказаних вище норм свідчить про те, що особа має право на отримання пенсії, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону, при цьому, максимальний розмір такої пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з Законом України «Про Державний Бюджет України на 2025 рік» розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність становить з 01.01.2025 р. становить 2361,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про Державний Бюджет України на 2026 рік» розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність становить з 01.01.2026 р. становить 2595,00 грн.
Водночас, надаючи оцінку зазначеним правовідносинам суд бере до уваги, що положеннями частини 3 статті 27 Закону №1058-IV встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10-ти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Тимчасово, у період з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р., максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
У подальшому, відповідно до Закону України №1774-VIII від 06.12.2016 р., дія встановленого статтею 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VІ від 08.07.2011 р. та частиною 3 статті 27 Закону №1058-IV обмеження розміру максимального розміру пенсії продовжена до 31.12.2017 р.
Оскільки з 01.01.2018 р. (по даний час) законодавець не продовжив дію обмеження пенсії максимальним розміром, тому є підстави для висновку, що тимчасова дія обмеження пенсії, що встановлена частиною 3 статті 27 Закону №1058-IV втратила свою силу.
Суд також бере до уваги, що частина 3 статті 27 Закону №1058-IV в редакції Закону №107-VI від 28.12.2007 р. - зміну визнано неконституційною згідно з рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008; в редакції Закону №3668-VI від 08.07.2011 р.; із змінами, внесеними згідно із Законами №911-VIII від 24.12.2015 р., №1774-VIII від 06.12.2016 р.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач має право на виплату перерахованої пенсії без обмеження максимальним розміром (в т.ч. без обмеження максимальним розміром показників пенсії померлого годувальника)..
Натомість, матеріалами та фактичними обставинами справи підтверджується, що відповідач під час призначення ОСОБА_1 пенсії (переведення на пенсію) в разі втрати годувальника при розрахунку розміру виплати застосував обмеження максимальним розміром стосовно пенсії померлого годувальника ( ОСОБА_2 ), що призвело до фактичного зменшення розміру пенсії позивача.
Суд зазначає, що чинними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в т.ч. чинними на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачено обмеження пенсії у зв'язку з втратою годувальника максимальним розміром, так само як не передбачено, що розмір зазначеного виду пенсії обчислюється з розміру пенсії за віком померлого годувальника, обмеженого максимальним розміром.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.
Згідно з частинами 1-2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Підсумовуючи вищевикладене, за встановлених в цій справі обставин, суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області було розраховано пенсію позивача у зв'язку з втратою годувальника з порушенням вимог Закону №1058-IV, й одночасно з цим відповідач безпідставно відмовляє ОСОБА_1 в перерахунку розміру її пенсії.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області у формі листа «Про розгляд звернення» за №8631-68064/М-01/8-0400/26 від 27.01.2026 р., направленого у відповідь на її звернення (заява про перерахунок пенсії від 22.12.2025 р. (вх. №68064/М-0400-25 від 29.12.2025 р.) суд зазначає таке.
У вищевказаному листі ГУ ПФУ в Дніпропетровській області надано роз'яснення щодо розрахунку призначеної позивачу пенсії по втраті годувальника з посиланням на показники розміру пенсії за віком померлого годувальника.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що лист ГУ ПФУ в Дніпропетровській області «Про розгляд звернення» за №8631-68064/М-01/8-0400/26 від 27.01.2026 р. за своєю формою та змістом є відповіддю, наданою державним органом відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян", та не містить в собі ознак ані нормативного акта, ані акта індивідуальної дії, а тому не є рішенням суб'єкта владних повноважень.
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині.
Стосовно позовної вимоги щодо зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплачувати пенсію ОСОБА_1 з 22.12.2025 р. (дата звернення) без обмеження максимальним розміром у розмірі 22005,12 грн. з урахуванням фактично проведених виплат, суд зазначає наступне.
Реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини 2 статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.
У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Так, у відповідності до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» №7 від 20.05.2013 р., суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Відтак суд зазначає, що визначення у рішенні обов'язку здійснити нарахування та виплату пенсії із зазначенням конкретної суми (22 005, 12 грн.), фактично означало б встановлення судом розміру пенсійної виплати.
Натомість визначення та обчислення розміру пенсії належить до компетенції ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. Таким чином, зазначення судом конкретного розміру пенсії могло б свідчити про втручання у дискреційні повноваження відповідного органу.
Відтак позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.
Окрім цього, позивач просить зобов'язати відповідача "виплачувати пенсію", проте суд вважає таку вимогу передчасною з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
З огляду на наведене, вказана позовна вимога ("виплачувати пенсію") є такою, що спрямована на майбутнє, тобто на відносини, відносно яких на даний момент відсутні докази того, що вони будуть порушені суб'єктом владних повноважень, оскільки предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені права та інтереси позивача відповідними рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або їхніх посадових чи службових осіб.
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 зобов'язального характеру у цій частині є такою, що не підлягає задоволенню.
Щодо обраного позивачем способу захисту суд зазначає наступне.
Основним завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (частини 1, 2 статті 2 КАС України).
При цьому необхідно зазначити, що у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини застосовує підхід згідно з яким, дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26.10.2000 р. у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» заява №.30985/96).
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, у спірних правовідносинах порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як зазначив Європейський суд у справі «Yvone van Duyn v. Home Office», принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 р., і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008 р.) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).
Крім того, згідно з висновками Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та проти Греції» та «Малама проти Греції». «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 р. у справі «Ганс-Адам 11 проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словачини»).
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У рішеннях по справах “Клас та інші проти Німеччини», “Фадєєва проти Росії», “Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Статтею 58 Закону №1058-ІV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
ОСОБА_1 оскаржено лист ГУ ПФУ в Дніпропетровській області «Про розгляд звернення» за №8631-68064/М-01/8-0400/26 від 27.01.2026 р., проте суд дійшов висновку, що надана пенсійним орган відповідь на заяву позивача у вигляді цього листа не рішенням суб'єкта владних повноважень.
Водночас, зі змісту листа ГУ ПФУ в Дніпропетровській області «Про розгляд звернення» за №8631-68064/М-01/8-0400/26 від 27.01.2026 р. слідує, що відповідач фактично відмовив у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 про перерахунок пенсії.
Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи наведене, суд з урахуванням вимог частини 2 статті 5, частини 2 статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з втратою годувальника у розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника - ОСОБА_2 , яку він отримував на день смерті, а також зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії у зв'язку з втратою годувальника з 22.12.2025 р. в розмірі 50 відсотків фактичного розміру пенсії за віком померлого годувальника без застосування обмежень, з урахуванням фактично проведених виплат.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
На підставі частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності вчинених ним дій та не спростовано доводи позивача в цій частині.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427; місцезнаходження: 49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з втратою годувальника у розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника - ОСОБА_2 , яку він отримував на день смерті.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії у зв'язку з втратою годувальника з 22.12.2025 р. в розмірі 50 відсотків фактичного розміру пенсії за віком померлого годувальника без застосування обмежень, з урахуванням фактично проведених виплат.
У задоволені іншої частини позовних вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 532 (п'ятсот тридцять дві) грн. 48 коп.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 14.05.2026 р.
Суддя О.М. Неклеса