Справа № 758/17447/25
02 квітня 2026 року Подільський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Будзан Л.Д.,
з участю секретаря судового засідання Топоровського М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У жовтні 2025 року до Подільського районного суду міста Києва звернулось Комунальне підприємство Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води та теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, відповідач належним чином не здійснює оплату таких послуг, у зв'язку з чим, перед позивачем утворилась заборгованість за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води та теплової енергії в сумі 68570 грн 14 коп., яка складається із: суми заборгованості за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 8772,70 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 1508,90 грн, 3% річних у розмірі 438,39 грн; заборгованості за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 3459,27 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 594,99 грн, 3% річних у розмірі 172,87 грн; заборгованості за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 16924,80 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 2894,14 грн, 3% річних у розмірі 760,92 грн; заборгованості за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 3824,11 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 657,75 грн, 3% річних у розмірі 191,10 грн; заборгованості за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 20956,56 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 2919,02 грн, 3% річних у розмірі 866,91 грн, пені у розмірі 1054,74 грн; заборгованості з плати за абонентського обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1596,91 грн; заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 808,97 грн; заборгованості з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 167,09 грн. Посилаючись на викладене, а також з огляду на неналежну сплату відповідачем коштів за надані позивачем послуги, останній вимушений звернутись до суду із даним позовом та просить стягнути зазначену заборгованість із відповідача в примусовому порядку.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 листопада 2025 року, головуючим суддею у справі визначено Будзан Л.Д.
07 листопада 2025 року ухвалою судді Подільського районного суду міста Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, згідно до позовної зави просив розгляд справи проводити без участі представника позивача.
Відповідач у судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивача, просив розгляд справи проводити без його участі.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за наведеної явки сторін на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.
У зв'язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , надавалися ПАТ «Київенерго».
Позивач на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», прийняв право вимоги до відповідача щодо заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 8772,70 грн та щодо заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 3459,27 грн.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Стороною позивача надано суду додаток № 1 та № 2 до даного договору, в яких зазначено перелік споживачів право вимоги щодо заборгованості з оплати послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води яких відступлено позивачу.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Перевіряючи позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 8772,70 грн та заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 3459,27 грн, судом встановлено, що матеріали справи не містять жодного доказу наявності такої заборгованості, часу та підстав її виникнення.
В даному випадку відступлення ПАТ «Київенерго» певної суми заборгованості на користь позивача, ніяким чином не підтверджує її наявність та обґрунтованість.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
За змістом ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Всупереч вимогам зазначених норм закону, позивач, стверджуючи про отримання права вимоги зазначеної заборгованості від ПАТ «Київенерго», не надав суду ні оригіналу, ні належним чином засвідченої копії, ні витягу з договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18. Наявна в матеріалах справи фотокопія першої та останньої сторінки договору не є оригіналом, не є засвідченою належним чином копією та не є засвідченим витягом, що в силу вимог ст. 95 ЦПК України не дає суду підстав вважати дану фотокопію письмовим доказом.
Також суд не приймає до уваги, розрахунок заборгованості за послуги з централізовано опалення та постачання гарячої води в період до 01 травня 2018 року, який зроблено та подано позивачем, оскільки такий розрахунок по суті є лише твердженням позивача, яке не створює для суду обов'язок вважати обставини, зазначені в такому твердженні доведеними. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Подаючи до суду вказаний розрахунок, позивач не звернув уваги, що в період, за який зроблений розрахунок, а саме до 01 травня 2018 року, він не був виконавцем цих послуг.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що розрахунок боргу за надані послуги з централізовано опалення та постачання гарячої води за період до 01 травня 2018 року, не може бути зроблений особою, яка ці послуги не надавала, а відтак є не належним доказом та не може прийматись до уваги.
Разом з тим будь-якого розрахунку заборгованості за вказані послуги, зробленого особою, яка їх надавала в зазначений період, а саме ПАТ «Київенерго», позивач суду не надав.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води не є доведеними та задоволенню не підлягають, а отже задоволенню також не підлягають вимоги про нарахування на вказану заборгованість інфляційної складової боргу та 3% річних.
Щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості за період з 01 травня 2018 року, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Так, судом встановлено, що з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року, у зв'язку зі зміною законодавства, є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води.
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади м. Києва №138478687 від 13.10.2025, відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, наявні у справі докази свідчать про те, що відповідач зареєстрований за вказаною адресою, а відтак є споживачем послуг з центрального опалення, постачання теплової енергії та гарячої води, які надавав позивач.
Правовідносини у сфері надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Постановою КМУ № 630 від 21 липня 2005 року.
Вказані Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
На виконання вимог законодавства, Договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води №34 (5085) був опублікований позивачем 28 березня 2018 року у газеті «Хрещатик».
Відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, а також Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», споживачі послуг з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води зобов'язані були сплачувати внески за обслуговування вузлів комерційного обліку відповідних послуг.
Правовідносини у сфері надання послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води регулюються Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції від 09 листопада 2017 року, Постановою КМУ №1182 «Про затвердження правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води» від 11 грудня 2019 року та Постановою КМУ №830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії» від 21 серпня 2019 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
На виконання вказаних вимог позивачем на своєму вебсайті https://kte.kmda.gov.ua/ukladannya-dogovoru-z-kp-kyyivteploen/ були оприлюднені типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води.
Пунктом 4 типового індивідуального договору встановлено, що фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послугу, факт отримання послуги.
Відповідно до п. 5 Договору виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Згідно зі ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води включає в себе також й плату за абонентське обслуговування.
Свідоцтвом повного і беззастережного акцепту умов вказаних договорів є факт отримання послуг споживачем.
Доказів того, що відповідач від послуг із централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року від послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, у встановленому чинним законодавством порядку, відмовився суду не надано.
Доказів того, що у зазначений період послуги, що надавав позивач, відповідачем не споживались, суду надано не було, та із відповідною заявою про те, що він не проживає за вказаною адресою та, відповідно, фактично не отримує послуги, відповідач до позивача не звертався.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрований у зазначеній вище квартирі, а тому є споживачем наданих позивачем послуг у вказаній квартирі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 вересня 2019 року у справі № 335/479/17, провадження № 61-22435св18.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Крім того, згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
05 березня 2022 року Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», абзацом 1 п. 1 якої установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
29 грудня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 1405 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг», якою, зокрема, абзац 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено в новій редакції. До припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих російською федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285).
Вказана постанова Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1405 набрала чинності 30 грудня 2023 року.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 (який був чинний у період, за яким розраховано інфляційну складову та 3% річних), яким був встановлений перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, визначено, що м. Київ входило до вказаного переліку лише в період з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2022 року.
Відтак, КП «Київтеплоенерго» мало право на нарахування відповідачу інфляційної складової та трьох відсотків річних з 01.01.2024 по 30.09.2025.
Крім того, ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги. Пеня не нараховується за умови наявності заборгованості держави за надані населенню пільги та житлові субсидії та/або наявності у споживача заборгованості з оплати праці, підтвердженої належним чином.
Проте, відповідач, в порушення вимог договору та вимог законодавства, своєчасно не оплачував спожиті послуги, які надавалися позивачем в результаті чого утворилася заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 16924,80 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 2894,14 грн, 3% річних у розмірі 760,92 грн; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 3824,11 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 657,75 грн, 3% річних у розмірі 191,10 грн; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 20956,56 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 2919,02 грн, 3% річних у розмірі 866,91 грн, пеня у розмірі 1054,74 грн; заборгованість з плати за абонентського обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1596,91 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 808,97 грн; заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 167,09 грн, що підтверджується розрахунками заборгованості.
Стороною відповідача зазначені розрахунки спростовано не було, як і не було надано доказів належного виконання зобов'язань по сплаті коштів за надані позивачем послуги.
Так, згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд вважає, що обґрунтування позовних вимог в частині стягнення заборгованості з 01 травня 2018 року доведені позивачем в повному обсязі та наявні підстави для стягнення із відповідача заборгованості по сплаті за житлово-комунальні послуги, інфляційної складової, три відсотка річних та пені.
Окрім цього, в ході розгляду справи відповідачем ОСОБА_1 заявлено про застосування до позовних вимог строків позовної давності.
Перевіряючи обґрунтованість заявленого клопотання, суд приймає до уваги те, що відповідно до частин 3 і 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (ст. 303 ЦПК України), то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ст. 261 ЦК України, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в судовому порядку.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини 1 та 2 ст. 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).
Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників.
Згідно зі ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги, а тому перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Вказаний висновок, щодо строку позовної давності наведено в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі №457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, №22083/93, №22095/93, §51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), №66610/09, §43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.
Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 12 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Постановами КМУ від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року. Враховуючи постанову КМУ від 22 липня 2020 року № 641, постанову КМУ від 9 грудня 2020 року №1236, карантин на території України, установлений 12 березня 2020 року, неодноразово продовжувався.
Статтею 58 Конституції України, та статтею 3 ЦПК України закріплено принцип права, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Отже, з 02 квітня 2020 року визначений ст. 257 ЦК України строк позовної давності продовжений.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID -19, спричиненої коронавірусом 8АЯ8-СоУ-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України скасовано карантин.
Водночас, п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Отже, встановлена статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність тривалістю у три роки, сплив якої припадав на карантин, який скасований під час дії воєнного стану, продовжена до закінчення дії воєнного стану.
Тобто, після застосування загальної позовної давності, періодом нарахування та стягнення заборгованості за послуги надані позивачем є період із 01 квітня 2017 року, а тому позивач фактично пропустив строк на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за період з липня 2015 року по березень 2017 року.
Однак, враховуючи те, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості до 01 травня 2018 року через недоведеність вимог в цій частині, тому підстав до застосування позовної давності немає.
Отже, з огляду на викладене вище, зважаючи на встановлені обставини та наведені положення Закону, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість і доведеність позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до наявної в матеріалах справи платіжної інструкції №12963 від 17 жовтня 2025 року позивачем при зверненні з даним позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 3028 грн.
Із урахуванням наведеного, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2367,95 грн (53623,02 грн х 100% : 68570,14 грн х 3028 грн).
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2-5,11-13, 141, 196, 223, 258, 259, 263, 268, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 512, 514, 526, 525, 610, 625 ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» суд, -
Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»:
- заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 16924,80 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 2894,14 грн, 3% річних у розмірі 760,92 грн;
- заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 3824,11 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 657,75 грн, 3% річних у розмірі 191,10 грн;
- заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 20956,56 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 2919,02 грн, 3% річних у розмірі 866,91 грн, пеню у розмірі 1054,74 грн;
- заборгованість з плати за абонентського обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1596,91 грн;
- заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 808,97 грн;
- заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 167,09 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 2367 (дві тисячі триста шістдесят сім) грн 95 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складання до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Повне найменування сторін по справі:
позивач - Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», код ЄДРПОУ 40538421, місцезнаходження: площа Івана Франка, буд. 5, м. Київ;
відповідач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення суду складено 02.04.2026.
Суддя Л.Д. Будзан