Іменем України
13 травня 2026 року
м. Київ
справа №990/268/25
адміністративне провадження № П/990/268/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Кравчука В.М., Рибачука А.І., Тацій Л.В. та Шарапи В.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 990/268/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення,
І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
1. 17 червня 2025 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, ВККС України, Комісія), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України від 28 квітня 2025 року № 50/ко-25 про визнання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді, та внесення подання до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА
2. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що рішення ВККС України від 28 квітня 2025 року №50/ко-25 ухвалено з перевищенням наданих Комісії повноважень, оскільки процедуру кваліфікаційного оцінювання його відповідності займаній посаді було завершено ще 9 червня 2020 року рішенням Вищої ради правосуддя №1760/0/15-20 про відмову у звільненні з посади судді. На думку позивача, повторне оцінювання є незаконним, оскільки виходить за межі компетенції Комісії та суперечить принципу правової визначеності.
3. У позовній заяві зазначено, що відповідно до положень підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та пункту 20 розділу XII Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) процедура кваліфікаційного оцінювання судді є одноразовою. Після завершення всіх її етапів та ухвалення ВРП остаточного рішення будь-які подальші дії органів суддівського врядування щодо повторного оцінювання не мають правової підстави. На переконання позивача, після прийняття ВРП рішення від 9 червня 2020 року компетенція усіх залучених суб'єктів владних повноважень була вичерпана.
4. Позивач також звертає увагу на порушення процедури ухвалення спірного рішення, що, на його думку, виключає можливість визнання його законним у розумінні частини другої статті 2 КАС України. Позивач також вважає, що дії ВККС України суперечать статтям 8 і 19 Конституції України, які зобов'язують органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом.
5. Крім того, позивач вказує на порушення принципу легітимних очікувань, оскільки після завершення кваліфікаційного оцінювання та підтвердження права на подальше здійснення правосуддя він мав законні очікування стабільності свого статусу як судді. Відновлення оцінювання після ухвалення остаточного рішення ВРП позивач розцінює як втручання у гарантії суддівської незалежності.
6. У наданих 20 лютого 2026 року додаткових поясненнях позивач також зазначає, що кваліфікаційне оцінювання його відповідності займаній посаді є одноразовою процедурою, яка завершилася ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 09 червня 2020 року про відмову у задоволенні подання ВККС України про його звільнення. На переконання позивача, зазначене рішення має остаточний та підсумковий характер, оскільки Вища рада правосуддя надала оцінку всім обставинам, встановленим у межах відповідної процедури, та не встановила підстав для його звільнення, що, на його думку, свідчить про завершення кваліфікаційного оцінювання. У зв'язку із цим позивач вважає, що відновлення такої процедури після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри» від 09 грудня 2023 року № 3511-IX (далі - Закон № 3511-IX) суперечить вимогам статті 58 Конституції України, принципам правової визначеності та належного урядування, а також порушує його легітимні очікування щодо стабільності статусу судді.
7. Крім того, позивач, обґрунтовуючи свою позицію, посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 11 липня 2024 року у справі № 990/51/24 (викладені за наслідками перегляду ухвали Верховного Суду від 27 травня 2024 року про закриття провадження у справі), від 20 лютого 2025 року у справі № 990/62/24 (викладені за наслідками перегляду ухвали Верховного Суду від 05 грудня 2024 року про закриття провадження у справі), у яких, на його думку, сформульовано підхід щодо неможливості відновлення процедури кваліфікаційного оцінювання судді у разі її завершення. Позивач вважає, що наведені правові висновки є застосовними до спірних правовідносин.
8. Відповідач позовні вимоги не визнав. Позиція ВККС України полягає в тому, що після ухвалення ВРП рішення від 9 червня 2020 року №1760/0/15-20 процедура кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1 не була завершена, оскільки новою редакцією Закону №1402-VIII (пункт 20-1 розділу XII, внесений Законом №3511-IX від 9 грудня 2023 року) прямо передбачено, що у випадку відмови ВРП у задоволенні подання про звільнення судді таке оцінювання вважається незавершеним, а суддя - «таким, чию відповідність займаній посаді не оцінено». Відповідно Комісія зобов'язана продовжити оцінювання зі стадії, визначеної ВРП або самою Комісією, з урахуванням мотивів попереднього рішення.
9. ВККС України зазначає, що діє на підставі й у межах повноважень, передбачених Конституцією України (підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV) та Законом №1402-VIII, а її рішення ухвалено з дотриманням статей 83, 85, 87, 88 цього Закону, Регламенту Комісії та Положення про порядок і методологію кваліфікаційного оцінювання. На думку відповідача, саме після набрання чинності Законом №3511-IX Комісія отримала імперативний обов'язок продовжити оцінювання суддів, щодо яких ВРП відмовила у звільненні, оскільки такі судді вважаються неоціненими.
10. Комісія також наголошує, що рішення №50/ко-25 ухвалено в межах пленарного складу відповідно до частини першої статті 88 Закону №1402-VIII, а під час голосування за підтвердження відповідності судді займаній посаді не було набрано необхідної більшості (дві третини голосів призначених членів, але не менше дев'яти). Тому, за законом, суддя вважається таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя.
11. Крім того, відповідач вказує, що положення частини третьої статті 88 Закону №1402-VIII встановлюють вичерпний перелік підстав для оскарження рішень Комісії, який не підлягає розширеному тлумаченню. На думку Комісії, позивач не довів наявності жодної з таких підстав: відсутність повноважень складу, непідписання рішення членами Комісії, неналежне повідомлення судді або відсутність мотивів у рішенні.
12. Отже, ВККС України наполягає, що діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законом, процедура оцінювання проведена з дотриманням вимог чинного законодавства, права позивача не порушено, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
13. 21 липня 2025 року позивач надав відповідь на відзив ВККС України, в якій наголосив, що відповідач не має повноважень повторно проводити оцінювання його відповідності займаній посаді, оскільки ця процедура була остаточно завершена ще 9 червня 2020 року рішенням Вищої ради правосуддя №1760/0/15-20, яким відмовлено у звільненні судді та надано всебічну оцінку обставинам справи. З огляду на це, рішення ВРП мало остаточний характер, що виключає будь-яку можливість повторного оцінювання.
14. Позивач також зазначив, що положення пункту 20-1 розділу XII Закону №1402-VIII, запроваджені Законом №3511-IX, не можуть застосовуватись до завершених правовідносин, оскільки закон не має зворотної дії в часі відповідно до статті 58 Конституції України. Процедура оцінювання завершилась більш ніж за три роки до набрання чинності цим законом, тому Комісія не мала правових підстав посилатись на нову норму.
15. Крім того, позивач звернув увагу на порушення вимог частини першої статті 101 Закону №1402-VIII щодо порядку ухвалення рішень пленарним складом Комісії, оскільки рішення від 28 квітня 2025 року №50/ко-25 було прийнято меншістю від установленого складу. Жодних положень, які б передбачали автоматичне визнання судді таким, що не відповідає посаді через відсутність більшості голосів, закон не містить. У зв'язку з цим позивач вважає доводи відповідача необґрунтованими й просить суд задовольнити позов та скасувати спірне рішення Комісії як протиправне. Аналогічні твердження наведені позивачем у поясненнях, що подані до Суду 13 травня 2026 року.
16. 05 травня 2026 року надійшли додаткові пояснення від ВККС України, де відповідач заперечує доводи позивача про те, що процедура його кваліфікаційного оцінювання була завершена після рішення ВРП від 09 червня 2020 року №1760/0/15-20. Комісія зазначає, що сама відмова ВРП у задоволенні подання про звільнення не означає підтвердження відповідності судді займаній посаді, оскільки законом завершення процедури оцінювання пов'язується виключно або з ухваленням рішення про звільнення, або з внесенням подання про призначення судді на посаду. Оскільки жоден із таких наслідків не настав, Комісія вважає, що оцінювання ОСОБА_1 залишилося незавершеним.
ІІІ. КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
17. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 червня 2025 року для розгляду цієї справи визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Берназюк Я.О., судді Кравчук В.М., Рибачук А.І., Тацій Л.В. та Шарапа В.М.
18. Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2025 року відкрито провадження у справі № 990/268/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення та призначено вказану справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи на 29 липня 2025 року на 14:00 год в приміщенні суду за адресою: м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корпус 5.
19. Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2025 року розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження клопотання ВККС України про закриття провадження в адміністративній справі № 990/268/25 за позовом ОСОБА_1 до ВККС України про визнання протиправним та скасування рішення колегія суддів постановила відмовити у задоволенні клопотання ВККС України про закриття провадження в адміністративній справі № 990/268/25.
20. У судовому засіданні, що відбулося 17 березня 2026 року, колегія суддів враховуючи позицію сторін, порадившись на місці, дійшла висновку про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження та надала сторонам можливість, у разі наявності відповідного наміру, подати письмові пояснення.
IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
21. Перевіривши матеріали справи, взявши до уваги пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Верховний Суд встановив таке.
22. Указом Президента України «Про призначення суддів» від 10 лютого 2012 року № 83/2012 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва строком на п'ять років.
23. Рішенням Комісії від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді. Цим рішенням встановлено черговість етапів кваліфікаційного оцінювання, визначено графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання та призначено іспит для ОСОБА_1 .
24. Рішенням Комісії від 16 березня 2018 року № 54/зп-18 визначено результати першого етапу «Іспит» кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. Відповідно до цього рішення ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді - «Дослідження досьє та проведення співбесіди». ОСОБА_1 пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.
25. Комісією у складі колегії 24 липня 2018 року проведено співбесіду із суддею, під час якої обговорено питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які виникли під час дослідження суддівського досьє.
26. Рішенням Комісії у складі колегії від 24 липня 2018 року № 1332/ко-18 визначено, що суддя Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 626,625 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів. Визнано суддю таким, що не відповідає займаній посаді, рекомендовано Вищій раді правосуддя розглянути питання про звільнення з посади судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .
27. Рішенням Вищої ради правосуддя від 09 червня 2020 року № 1760/0/15-20 відмовлено в задоволенні подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
28. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ (набрав чинності 07 листопада 2019 року) повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинено. Повноважний склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України сформовано 01 червня 2023 року. Згідно з протоколом повторного розподілу між членами Комісії від 17 січня 2024 року доповідачем у справі визначено члена Комісії ОСОБА_2 .
29. Рішенням Комісії від 12 червня 2024 року № 160/зп-24 вирішено продовжити оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді зі стадії (етапу) «Дослідження досьє та проведення співбесіди» Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у складі колегії. 21 листопада 2024 року на адресу Комісії надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) у новій редакції про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
30. Рішенням Комісії у складі колегії від 13 лютого 2025 року № 19/ко-25 визначено, що суддя Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 670,625 бала. Питання щодо відповідності судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді внесено на розгляд Комісії у пленарному складі.
31. Співбесіду із суддею призначено на 31 березня 2025 року. Суддя на співбесіду не з'явився, надіславши на електронну адресу Комісії клопотання про відкладення розгляду питання у зв'язку з перебуванням на лікарняному. Комісією у пленарному складі задоволено клопотання судді та відкладено співбесіду на 09 квітня 2025 року. ОСОБА_1 на засідання Комісії повторно не з'явився, надіславши клопотання про відкладення розгляду питання у зв'язку з перебуванням на лікарняному. Комісією задоволено клопотання судді та відкладено співбесіду на 28 квітня 2025 року.
32. 28 квітня 2025 року Комісією у пленарному складі проведено співбесіду із суддею, під час якої обговорено рішення Комісії, ухвалене у складі колегії, висновок ГРД, пояснення судді, інші обставини, документи, матеріали, за результатами якого ухвалено рішення № 50/ко-25, яким суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 визнано таким, що не відповідає займаній посаді.
33. Цим самим рішенням Комісією внесено подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 із займаної посади.
V. ОЦІНКА СУДУ
34. Суд, вивчивши доводи позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх належними та допустимими доказами, дійшов таких висновків.
35. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
36. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
37. Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
38. Статтею 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» конкретизовано, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
39. На підставі Закону України від 31 жовтня 1995 року № 398/95-ВР Україна приєдналася до Статуту Ради Європи, підтверджуючи тим самим відданість України ідеалам та принципам, які є спільним надбанням європейських народів.
40. Відповідно до статті 3 Статуту Ради Європи кожний член Ради Європи обов'язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав людини і основних свобод всіма особами, які знаходяться під його юрисдикцією, а також повинен відверто та ефективно співробітничати в досягненні мети Ради, визначеної у главі I.
41. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).
42. Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
43. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
44. Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
45. Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
46. Варто зауважити, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити у світлі її преамбули, яка проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.
47. До того ж частина перша статті 129 Конституції України зобов'язує суди вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає й урахування тлумачення Конвенції, яке здійснює ЄСПЛ, як мінімальних стандартів демократичного суспільства.
48. У рішенні у справі «Овчаренко та Колос проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15, п. 85) Суд зазначив, що трудові спори per se не виключаються зі сфери «приватного життя» у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які можуть вплинути такі спори внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або застосування інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входять (і) «внутрішнє коло» заявника, (іі) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (ііі) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов'язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках) (рішення у справі «Денісов проти України» [ВП] (Denisov v. Ukraine) [GC], заява № 76639/11, п. 115). Під час застосування підходу, заснованого на наслідках, Суд визнає застосовність статті 8 Конвенції лише за умови, якщо ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на приватне життя заявника (п. 116 цього Рішення).
49. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що ВККС України ухвалила оскаржуване рішення від 28 квітня 2025 року № 50/ко-25 з перевищенням наданих їй повноважень, у спосіб, що не відповідає вимогам Конституції України та Закону №1402-VIII, у зв'язку з чим таке рішення є протиправним та порушує його статус судді.
50. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що процедура кваліфікаційного оцінювання його відповідності займаній посаді була завершена рішенням Вищої ради правосуддя від 09 червня 2020 року № 1760/0/15-20, яким відмовлено у задоволенні подання ВККС про його звільнення. На думку позивача, зазначене рішення ВРП має остаточний характер та виключає можливість подальшого здійснення щодо нього процедур кваліфікаційного оцінювання.
51. Водночас відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що відмова Вищої ради правосуддя у задоволенні подання про звільнення судді не свідчить про завершення процедури кваліфікаційного оцінювання, оскільки таке рішення не містить висновку про відповідність судді займаній посаді. З урахуванням положень пункту 20-1 розділу XII Закону №1402-VIII, введеного Законом №3511-IX, суддя у такому випадку вважається таким, чию відповідність займаній посаді не оцінено, а відтак Комісія зобов'язана продовжити відповідну процедуру.
52. Таким чином, суть спірних правовідносин у цій справі зводиться до визначення того, чи була завершена процедура кваліфікаційного оцінювання позивача після ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про відмову у його звільненні, а також чи мала ВККС України правові підстави для продовження такої процедури у 2024- 2025 роках та ухвалення за її результатами оскаржуваного рішення.
53. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
54. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
55. Отже, судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
56. Як установлено Судом, Указом Президента України від 10 лютого 2012 року № 83/2012 позивача призначено на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва строком на п'ять років.
57. Після призначення позивача на посаду судді відбулася судова реформа, зумовлена прийняттям Закону України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) та Закону № 1402-VIII, які набрали чинності 30 вересня 2016 року. Зазначена реформа істотно змінила підходи до формування суддівського корпусу, запровадила нову модель кваліфікаційного оцінювання та встановила обов'язкову процедуру оцінювання відповідності займаній посаді суддів, призначених на п'ятирічний строк до набрання чинності конституційними змінами.
58. У зв'язку із цим розділ XV «Перехідні положення» Конституції України доповнено пунктом 16-1, підпункт 2 якого визначає, що повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.
Відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом (підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України).
59. Отже, для суддів цієї категорії кваліфікаційне оцінювання є обов'язковою та визначальною передумовою вирішення питання про подальше перебування на посаді судді.
60. У цьому контексті Суд враховує Висновок № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів «Про стан судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасній демократії» (The position of the judiciary and its relation with the other powers of state in a modern democracy). У Висновку наголошено, що конституційна легітимність судової влади повинна постійно підкріплюватися «функціональною легітимністю», яка здобувається через високу якість роботи та дотримання етичних стандартів, що є основою суспільної довіри.
61. Таким чином, передбачене Конституцією України оцінювання відповідності судді займаній посаді слугує забезпеченню саме такої функціональної легітимності та підтвердженню здатності судді здійснювати правосуддя відповідно до критеріїв компетентності, професійної етики та доброчесності.
62. З огляду на те, що ОСОБА_1 призначено на посаду судді строком на п'ять років Указом Президента України від 10 лютого 2012 року № 83/2012, тобто до набрання чинності Законом № 1401-VIII, на нього поширюється дія підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, яким установлено обов'язковість проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, що є необхідною складовою реалізації ним повноважень судді після завершення п'ятирічного строку призначення.
63. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначає Закон № 1402-VIII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за пунктом 20 розділу XII якого відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС.
64. Порядок здійснення кваліфікаційного оцінювання визначено у главі І розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» Закону № 1402-VIII.
65. Згідно із частиною другою статті 83 Закону № 1402-VIII критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.
66. Відповідно до частини першої статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.
67. У пункті 19 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16, конкретизовано, що співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та складається з таких етапів: оголошення доповіді за результатами дослідження досьє; надання судді (кандидату на посаду судді) можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію. Послідовне обговорення з суддею (кандидатом на посаду судді) показників, оцінювання яких потребує уточнення, з метою прийняття остаточного рішення щодо підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді або відповідності судді займаній посаді.
68. Крім того, частиною першою статті 87 Закону № 1402-VIII передбачено, що з метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється ГРД.
69. Згідно із частиною шостою статті 87 Закону № 1402-VIII ГРД здійснює такі повноваження: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає ВККС інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, ВККС висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.
70. У частині четвертій статті 85 Закону № 1402-VIII передбачено, що до переліку інформації, яка має міститися у суддівському досьє, належить, зокрема і висновок ГРД (у разі його наявності).
71. За змістом пункту 4.8 Порядку формування і ведення суддівського досьє, затвердженого рішенням ВККС від 15 листопада 2016 року № 150/зп-16, висновок ГРД включається до відповідного досьє без проведення жодної перевірки, а тому як складова частина досьє відповідно до положень пункту 16 частини четвертої, пункту 4 частини п'ятої, частини дев'ятої статті 85 Закону № 1402-VІІІ підлягає дослідженню та оцінці, так само як інші документи, які є в досьє.
72. Згідно з підпунктом 4.10.1 пункту 4.10 Регламенту інформація щодо судді (кандидата на посаду судді) або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності надається Комісії ГРД не пізніше ніж за 10 днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди стосовно такого судді (кандидата на посаду судді).
73. Висновок або інформація розглядаються Комісією під час співбесіди на відповідному засіданні в порядку, визначеному цим Регламентом та Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (підпункт 4.10.3 пункту 4.10 Регламенту).
74. Стосовно повноважень ВККС щодо розгляду інформації або висновку ГРД Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25 червня 2019 року у справі № 9901/460/18 виснувала, що Законом № 1402-VІІІ не передбачено право ВККС приймати рішення про залишення без розгляду інформації або висновку, які були надані ГРД, як і не передбачено право не досліджувати відповідних документів.
75. Отже, надання ГРД висновку про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності зумовлює обов'язок ВККС дослідити викладені у ньому обставини та надати їм оцінку при вирішенні питання щодо відповідності судді займаній посаді.
76. Таким чином, з урахуванням висновку ГРД ВККС України провела співбесіду із суддею, під час якої обговорила питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, встановлених за результатами дослідження суддівського досьє, та за результатами кваліфікаційного оцінювання ухвалила рішення від 24 липня 2018 року № 1332/ко-18, яким визнала позивача таким, що не відповідає займаній посаді, і внесла рекомендацію до Вищої ради правосуддя щодо розгляду питання про його звільнення.
77. Водночас рішенням Вищої ради правосуддя від 09 червня 2020 року № 1760/0/15-20 у задоволенні зазначеного подання ВККС відмовлено.
78. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначає, що процедура кваліфікаційного оцінювання, розпочата стосовно нього, була завершена.
79. Однак колегія суддів вважає такі доводи позивача необґрунтованими з огляду на таке.
80. Відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
81. Зазначена норма має імперативний характер та передбачає завершеність процедури кваліфікаційного оцінювання шляхом досягнення одного з двох юридично визначених результатів: або підтвердження відповідності судді займаній посаді, або встановлення невідповідності з подальшою реалізацією відповідних правових наслідків у порядку, визначеному Конституцією України та законом № 1402-VIII. При цьому Конституція України не передбачає можливості існування проміжного або невизначеного правового стану, за якого суддя визнається таким, що не відповідає займаній посаді, але водночас не звільняється і не визнається таким, що відповідає цій посаді.
82. Згідно з частиною другою статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання судді здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення його здатності здійснювати правосуддя за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності.
83. Водночас відповідно до статті 131 Конституції України та статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» повноваження щодо вирішення питання про звільнення судді належать виключно до компетенції Вищої ради правосуддя, яка реалізує їх самостійно, оцінюючи наявність підстав для звільнення, але не здійснюючи повторного кваліфікаційного оцінювання судді.
84. Таким чином, Вища рада правосуддя, відмовляючи у звільненні судді, діє в межах наданих їй повноважень, однак не наділена правом змінювати або нівелювати результати кваліфікаційного оцінювання, встановлені ВККС України, зокрема у частині визначення рівня професійної компетентності, доброчесності та професійної етики судді.
85. Як установлено Судом, згідно з рішенням ВККС України від 24 липня 2018 року № 1332/ко-18 за результатами кваліфікаційного оцінювання позивач не підтвердив здатності здійснювати правосуддя, набравши кількість балів, нижчу за встановлений прохідний рівень, що стало підставою для висновку про його невідповідність займаній посаді.
86. Рішенням Вищої ради правосуддя від 09 червня 2020 року № 1760/0/15-20 відмовлено в задоволенні подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
Оцінюючи правове значення зазначеного рішення Вищої ради правосуддя, Суд виходить із того, що відмова у звільненні судді не має наслідком автоматичного спростування або зміни результатів кваліфікаційного оцінювання, встановлених ВККС України, а також не є підтвердженням відповідності судді займаній посаді. Як убачається зі змісту рішення ВРП № 1760/0/15-20, ВРП дійшла висновку про недостатню обґрунтованість рішення ВККС України, зокрема в частині відсутності належної мотивації щодо того, за яким саме критерієм кваліфікаційного оцінювання позивач не відповідає займаній посаді. При цьому Вища рада правосуддя не встановила відповідності позивача займаній посаді.
87. Таким чином, рішення Вищої ради правосуддя свідчить про наявність недоліків у мотивуванні рішення ВККС України, що зумовлювало необхідність повторного розгляду питання Комісією з урахуванням висновків ВРП та усунення виявлених недоліків під час продовження процедури кваліфікаційного оцінювання.
88. За таких обставин виникає ситуація, за якої результат кваліфікаційного оцінювання у формі встановлення невідповідності судді займаній посаді не трансформувався у передбачений Конституцією України правовий наслідок, і водночас відсутній будь-який позитивний результат кваліфікаційного оцінювання.
89. Саме така правова невизначеність не може тлумачитися як завершення процедури кваліфікаційного оцінювання, оскільки відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України ця процедура має завершуватися досягненням одного з юридично визначених результатів - підтвердження відповідності судді займаній посаді або встановлення невідповідності з подальшим застосуванням наслідків у вигляді звільнення.
90. Отже, відсутність реалізації будь-якого з указаних результатів свідчить про недосягнення мети кваліфікаційного оцінювання.
91. Наведений висновок узгоджується з підходом, сформульованим Верховним Судом у рішенні від 19 грудня 2025 року у справі №990/51/24, відповідно до якого процедура кваліфікаційного оцінювання вважається завершеною лише за умови реалізації її результату у передбачений Конституцією України спосіб, зокрема шляхом ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про внесення подання щодо призначення судді та подальшого призначення на посаду Президентом України.
92. Водночас, на відміну від обставин зазначеної справи, у спірних правовідносинах відсутня реалізація результату кваліфікаційного оцінювання у формі застосування передбачених Конституцією України правових наслідків, оскільки встановлена ВККС України невідповідність позивача займаній посаді не призвела ані до його звільнення, ані до ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про внесення подання щодо призначення судді та подальшого призначення на посаду Президентом України безстроково.
93. Таким чином, правовий підхід, викладений у рішенні Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 990/51/24, навпаки, підтверджує, що процедура кваліфікаційного оцінювання вважається завершеною виключно за умови реалізації її результату у передбачений Конституцією України спосіб, тобто через настання відповідного правового наслідку - підтвердження відповідності судді займаній посаді з подальшим призначенням або встановлення невідповідності із застосуванням наслідків у вигляді звільнення, тоді як відсутність такої реалізації свідчить про її незавершеність.
94. У цьому контексті Суд також вказує на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 15 січня 2026 року у справі № 990/62/24, відповідно до змісту якої рішення, ухвалене колегією ВККС України, не є остаточним результатом кваліфікаційного оцінювання у випадках, коли закон передбачає подальший розгляд відповідного питання у пленарному складі Комісії, зокрема за наявності негативного висновку Громадської ради доброчесності.
95. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за таких умов процедура кваліфікаційного оцінювання передбачає ухвалення остаточного рішення саме ВККС України у пленарному складі з дотриманням установлених законом вимог до кількості голосів, а відтак рішення колегії є лише складовою відповідної процедури та не може розглядатися як її завершення.
96. Отже, сама по собі наявність рішення, ухваленого на рівні колегії ВККС України, не свідчить про досягнення остаточного результату кваліфікаційного оцінювання, оскільки таке рішення є лише проміжним етапом відповідної процедури, яка за наявності негативного висновку ГРД підлягає подальшому розгляду у пленарному складі Комісії.
97. За таких обставин відсутність станом на момент ухвалення Комісією рішення про продовження оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 від 12 червня 2024 року № 160/зп-24, остаточного рішення ВККС України у пленарному складі щодо підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя додатково свідчить про те, що процедура кваліфікаційного оцінювання позивача не була завершена у розумінні підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та положень Закону № 1402-VIII.
98. Крім того, як установлено судом, до ВККС України 21 листопада 2024 року надійшов висновок Громадської ради доброчесності у оновленій редакції про невідповідність позивача критеріям професійної етики та доброчесності.
99. Із змісту зазначеного висновку вбачається, що ГРД поставила під сумнів відповідність позивача критеріям професійної етики та доброчесності, зокрема з огляду на обставини, пов'язані з ухваленням ним судових рішень у період подій 2014 року, питаннями декларування майна, походження активів членів сім'ї та близьких осіб, а також іншими обставинами, які, на переконання ГРД, можуть свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у доброчесності судді.
100. Зокрема, у висновку наведено обставини, пов'язані з ухваленням позивачем судових рішень у період подій 2014 року, які, за оцінкою ГРД, супроводжувалися істотними процесуальними порушеннями, відсутністю належного обґрунтування судових рішень та могли призвести до порушення права на справедливий суд.
101. Крім того, ГРД звернула увагу на обставини, пов'язані з декларуванням майна, зокрема неповнотою відображення у деклараціях окремих об'єктів нерухомості та відомостей про користування майном, а також наявністю розбіжностей щодо вартості окремих активів.
102. Також у висновку наведено дані, які, на думку ГРД, свідчать про відсутність переконливих пояснень щодо джерел походження майна та коштів, використаних для набуття активів позивачем та його близькими особами, що викликає сумніви щодо відповідності таких активів рівню задекларованих доходів.
103. Окремо ГРД вказала на обставини, пов'язані з майновим станом членів сім'ї та близьких осіб позивача, включаючи набуття ними цінного майна та здійснення значних фінансових операцій, що, за відсутності належних пояснень, також оцінено як такі, що можуть впливати на сприйняття доброчесності судді.
104. Крім того, у висновку наведено відомості про окремі факти поведінки позивача та пов'язаних з ним осіб, які, на переконання ГРД, потребують додаткового з'ясування та можуть мати значення для оцінки дотримання ним стандартів професійної етики.
105. Вказаний висновок відповідно до статей 85, 87 Закону № 1402-VIII було включено до суддівського досьє позивача та, як складова частина такого досьє, підлягав обов'язковому дослідженню Комісією.
106. Крім того, як уже зазначалося, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 9901/460/18, ВККС не наділена повноваженнями ігнорувати або залишати без розгляду висновок ГРД, а зобов'язана дослідити наведені у ньому обставини та надати їм оцінку.
107. Такий підхід узгоджується з Висновком № 21 (2018) Консультативної ради європейських суддів «Про запобігання корупції серед суддів» (Preventing corruption among judges), у якому судову доброчесність (judicial integrity) визначено як невід'ємну складову незалежності судової влади та передумову довіри до правосуддя. З огляду на це, наявність у суддівському досьє позивача висновку Громадської ради доброчесності, у якому наведено обставини, що, на думку цього органу, викликають сумніви щодо відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності, зумовлювало виникнення у Комісії підстав дослідити ці дані та надати їм належну оцінку в межах триваючої процедури оцінювання.
108. Вказане додатково підтверджує те, що процедура кваліфікаційного оцінювання позивача не могла вважатися завершеною та потребувала подальшого здійснення з урахуванням обставин, які мають значення для оцінки його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності, що, своєю чергою, обумовлює обов'язок ВККС України продовжити її у встановленому законом порядку
109. Таким чином, доводи позивача про завершення відповідної процедури у 2020 році є необґрунтованими та не підтверджуються змістом правового регулювання і встановленими у справі обставинами, тоді як доводи відповідача про наявність правових підстав для продовження кваліфікаційного оцінювання є обґрунтованими та узгоджуються з вимогами пункту 20-1 розділу XII Закону № 1402-VIII. При цьому Суд враховує, що інше тлумачення фактично призвело б до можливості уникнення суддею наслідків негативного результату кваліфікаційного оцінювання та, відповідно, не досягнення конституційної мети кваліфікаційного оцінювання.
110. Відповідно до пункту 20-1 розділу XII Закону № 1402-VIII (у редакції Закону № 3511-IX), у випадках, коли за результатами кваліфікаційного оцінювання судді не було ухвалено остаточного рішення щодо підтвердження або непідтвердження його відповідності займаній посаді, Вища кваліфікаційна комісія суддів України зобов'язана продовжити відповідну процедуру.
111. Зазначеною нормою врегульовано, зокрема, і ту ситуацію, коли Вища рада правосуддя відмовляє у задоволенні подання про звільнення судді за результатами кваліфікаційного оцінювання, - у такому випадку суддя вважається таким, чию відповідність займаній посаді не оцінено, а Вища кваліфікаційна комісія суддів України зобов'язана продовжити відповідну процедуру.
112. З огляду на те, що у спірних правовідносинах відсутній остаточний результат кваліфікаційного оцінювання позивача у розумінні Конституції України та Закону № 1402-VIII, застосування зазначеної норми є обґрунтованим.
113. За таких обставин дії ВККС України щодо продовження процедури кваліфікаційного оцінювання позивача не є повторним чи новим оцінюванням, а є реалізацією передбаченого законом обов'язку щодо завершення раніше розпочатої процедури кваліфікаційного оцінювання.
114. Оскільки попередня процедура кваліфікаційного оцінювання не була завершена у визначений Конституцією України спосіб, відсутні підстави вважати, що повноваження ВККС України щодо оцінювання були вичерпані. За таких умов здійснення Комісією подальших дій спрямоване не на ініціювання нової процедури, а на завершення вже розпочатої.
115. При цьому Суд зазначає, що застосування пункту 20-1 розділу XII Закону № 1402-VIII спрямоване на досягнення конституційно визначеної мети кваліфікаційного оцінювання - встановлення здатності судді здійснювати правосуддя.
116. Такий підхід узгоджується з принципом верховенства права, зокрема його складовими - правовою визначеністю, належним урядуванням та пропорційністю, оскільки втручання у правове становище позивача зумовлене необхідністю завершення розпочатої процедури та здійснюється у спосіб, прямо визначений Законом.
117. Інше тлумачення, за якого процедура кваліфікаційного оцінювання вважалася б завершеною за відсутності її остаточного результату, фактично призводило б до легітимації правового стану, який не відповідає вимогам Конституції України, та унеможливлювало б досягнення цілей конституційної реформи у сфері правосуддя.
118. Таким чином, продовження ВККС України процедури кваліфікаційного оцінювання позивача є необхідним, обґрунтованим та таким, що відповідає принципу верховенства права, а ухвалене за її результатами рішення - правомірним.
119. Щодо доводів позивача про порушення принципу легітимних очікувань, Суд зазначає, що такі очікування можуть вважатися обґрунтованими лише за умови завершення відповідної процедури у спосіб, передбачений законом. За відсутності остаточного результату кваліфікаційного оцінювання та реалізації його правових наслідків у позивача не могло сформуватися обґрунтованого очікування щодо остаточності свого статусу як судді.
120. Оцінюючи доводи позивача щодо протиправного, на його думку, застосування положень Закону № 3511-IX із наданням їм зворотної дії в часі, Суд зазначає таке.
121. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
122. Водночас правовідносини, пов'язані з проходженням позивачем процедури кваліфікаційного оцінювання, є триваючими, оскільки на момент набрання чинності Законом № 3511-IX така процедура не була завершена та не призвела до настання остаточного юридичного результату.
123. За таких умов застосування положень пункту 20-1 розділу XII Закону № 1402-VIII не є наданням нормам зворотної дії в часі, а полягає у їх застосуванні до правовідносин, які продовжують існувати.
124. Отже, у випадку спірних правовідносин, Закон № 3511-IX регулює подальший перебіг незавершеної процедури кваліфікаційного оцінювання та не порушує принцип незворотності дії закону в часі.
125. Оцінюючи доводи позивача щодо порушення порядку ухвалення рішення ВККС України, зокрема в частині відсутності необхідної кількості голосів для підтвердження відповідності судді займаній посаді, що не відповідає вимогам частини першої статті 101 Закону №1402-VIII, Суд зазначає таке.
126. Судом встановлено, що 28 квітня 2025 року Комісією у пленарному складі проведено співбесіду із суддею, під час якої обговорено, зокрема, висновок ГРД, пояснення судді, інші обставини, документи, матеріали, та ухвалено рішення № 50/ко-25, яким суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 визнано таким, що не відповідає займаній посаді.
127. Відповідно до вимог абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII, Комісія ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя. При цьому у разі наявності висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності рішення про підтвердження здатності такого судді може бути ухвалене лише за умови його підтримки кваліфікованою більшістю - не менше ніж двома третинами голосів призначених членів Комісії, але щонайменше дев'ятьма голосами.
128. Як убачається зі змісту зазначеного рішення, у процесі його ухвалення за пропозицію про визнання судді таким, що відповідає займаній посаді, проголосували шість членів Комісії. Така кількість голосів є недостатньою для ухвалення рішення про підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя та, відповідно, виключає можливість визнання його таким, що відповідає займаній посаді.
129. За таких обставин, у випадку відсутності встановленої законом кількості голосів за рішення про підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя Комісія не мала правових підстав для ухвалення такого рішення. У контексті спірних правовідносин та з урахуванням положень статті 88 Закону №1402-VIII це свідчить про відсутність підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя за результатами розгляду питання Комісією у пленарному складі (відсутність юридичного факту, з яким закон пов'язує можливість ухвалення рішення про підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя).
130. Таким чином, доводи позивача про те, що відсутність необхідної кількості голосів свідчить про відсутність будь-якого рішення або правових наслідків, є необґрунтованими.
131.Відхиляючи зазначені доводи, Суд також враховує, що стаття 101 Закону № 1402-VIII встановлює загальні правила проведення засідань та ухвалення рішень Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. При цьому стаття 88 Закону № 1402-VIII не заперечує загальних правил статті 101 цього Закону, а конкретизує їх для спеціальної процедури кваліфікаційного оцінювання судді. Відсутність необхідної кількості голосів для ухвалення рішення про підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя за наявності висновку ГРД сама собою не свідчить про порушення статті 101 Закону № 1402-VIII, а означає недосягнення спеціальної умови, передбаченої абзацом другим частини першої статті 88 цього Закону. Отже, у цій частині саме положення статті 88 Закону № 1402-VIII є визначальними для оцінки правомірності оскаржуваного рішення.
132. З урахуванням наведеного, оцінивши доводи сторін, дослідивши встановлені у справі обставини та норми матеріального і процесуального права, Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 28 квітня 2025 року № 50/ко-25 ухвалене на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів», є обґрунтованим, пропорційним та таким, що відповідає меті наданих повноважень, спрямованих на забезпечення формування доброчесного та професійного суддівського корпусу. Доводи позивача не спростовують правомірності зазначеного рішення та не підтверджують наявності підстав для його скасування. У зв'язку з цим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
133. Оцінюючи процедурні аспекти ухвалення рішення Комісією, Суд також враховує підходи Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 23 січня 2025 року у справі «Suren Antonyan v. Armenia» (заява № 20140/23). У цьому рішенні ЄСПЛ зазначив, що орган, який не належить до системи судів загальної юрисдикції, може відповідати ознакам «суду» у розумінні статті 6 Конвенції, якщо він здійснює судову функцію, вирішує питання на підставі норм права у межах встановленої законом процедури, має повну юрисдикцію та забезпечує визначення суті спору (п. 96, п. 123-124). ЄСПЛ також наголосив, що вимоги незалежності та безсторонності є взаємопов'язаними, а їх дотримання оцінюється, зокрема, з урахуванням способу формування органу, строку повноважень його членів, наявності гарантій від зовнішнього впливу та зовнішнього сприйняття незалежності такого органу (п. 97). Водночас у зазначеній справі порушення статті 6 Конвенції було встановлено у зв'язку з наявністю об'єктивно виправданих сумнівів у безсторонності голови органу суддівського врядування та недостатністю процесуальних гарантій для їх усунення (п. 142-143).
134. У цій справі позивач не навів доказів або належних обґрунтувань, які б свідчили про персональну упередженість членів Комісії, наявність стороннього впливу на процес ухвалення рішення або позбавлення його можливості брати участь у процедурі розгляду питання щодо відповідності займаній посаді. Із матеріалів справи вбачається, що спірне рішення ухвалене ВККС України у пленарному складі за процедурою, визначеною статтею 88 Закону № 1402-VIII, після проведення співбесіди із суддею, дослідження суддівського досьє, висновку ГРД та наданих позивачем пояснень. Передбачене абзацом другим частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII правило щодо необхідності підтримки рішення про підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя не менше ніж двома третинами голосів призначених членів Комісії, але щонайменше дев'ятьма голосами, є складовою законодавчої моделі кваліфікаційного оцінювання, спрямованої на забезпечення підвищеного стандарту оцінки відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності у випадках наявності негативного висновку ГРД. За таких обставин Суд не вбачає підстав для висновку про свавільність, порушення принципу безсторонності або процедурну несправедливість під час ухвалення оскаржуваного рішення.
135. Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
136. Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу наведених положень законодавства та доказів, наявних в матеріалах справи, Суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Висновки стосовно розподілу судових витрат
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат відсутні.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246, 266 КАС України, Суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Головуючий суддя Я.О. Берназюк
Судді В.М. Кравчук
Л.В. Тацій
А.І. Рибачук
В.М. Шарапа