ф
13 травня 2026 року
м. Київ
справа № 260/11188/23
адміністративне провадження № К/990/19688/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 жовтня 2023 року №0481430/2019-2412-0713-UA21080130000093757, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2019 рік у сумі 131956,94 грн; податкове повідомлення-рішення від 23 жовтня 2023 року №0481454-2412-0713-UA21080130000093757, яким визначено суму податкового зобов'язання за 2020 рік у сумі 136903,04 грн; податкове повідомлення-рішення від 23 жовтня 2023 року №0481429-2412-0713-UA21080130000093757, яким визначено суму податкового зобов'язання за 2021 рік у сумі 94864,77 грн; податкове повідомлення-рішення від 23 жовтня 2023 року №0481428-2412-0713-UA21080130000093757, яким визначено суму податкового зобов'язання за 2022 рік у сумі 67828,31 грн.
Рішенням від 10 березня 2025 року Закарпатський окружний адміністративний суд у задоволенні позову відмовив. Суд першої інстанції дійшов висновку, що Позивач не довів правомірності застосування податкової пільги, з посиланням на те, що:
- чисельність найманих працівників у 2019-2022 роках становила 0, а тому Позивач не міг здійснювати діяльність лісопильного та стругального виробництва (КВЕД 16.10), яка, на думку суду, не може здійснюватися одноособово;
- Позивач не подавав форму 20-ОПП щодо використання цього об'єкта у своїй господарській діяльності, і натомість, згідно з відомостями, у 2020- 2022 роках нежитлова будівля була у користуванні ТОВ «КАРПАТ УСПІХ».
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 22 липня 2025 року апеляційну скаргу задовольнив, рішення суду першої інстанції скасував, а позов ОСОБА_1 задовольнив.
Свої висновки суд апеляційної інстанції обґрунтував тим, що:
- хоча основним видом діяльності Позивача тривалий час був КВЕД 46.73 (оптова торгівля), він також здійснював діяльність за кодом КВЕД 16.10 (лісопильне та стругальне виробництво);
- необхідність мати основний КВЕД 46.73 була обумовлена тим, що Позивач придбавав круглі лісоматеріали (для чого був потрібен цей КВЕД), розпилював та обробляв їх у цеху, а потім продавав готову продукцію;
- надані Позивачем докази (акти виконання робіт про проведення електронних торгів з продажу необробленої деревини, договори купівлі-продажу про придбання круглих лісоматеріалів та продаж пиломатеріалів, договори про надання послуг з розпилювання та стругання деревини) є достатніми для підтвердження факту використання будівлі лісопильного цеху за цільовим призначенням - для лісопильного та стругального виробництва у спірні податкові періоди;
- необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про неможливість здійснювати лісопильну діяльність одноособово, оскільки сучасні технології та можливість укладання цивільно-правових угод дозволяють підприємцю керувати виробництвом без особистої фізичної участі у всіх процесах.
З урахуванням цього у сукупності суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що будівля лісопильного цеху, яка була об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно зі спірними у справі податковими повідомленнями-рішеннями, використовувалася Позивачем за призначенням у господарській діяльності (у переробній промисловості, яка класифікується у секції С. Таким чином, на його думку, контролюючий орган помилково відніс належну Позивачу нежитлову будівлю до категорії об'єктів оподаткування, які не мають пільг зі сплати податку.
Постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області задоволено частково. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставою для направлення справи на новий розгляд стало те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки всім доказам та доводам сторін щодо фактичного використання спірного об'єкта нерухомості у господарській діяльності Позивача. Верховний Суд звернув увагу, що апеляційний суд, дійшовши висновку про використання будівлі лісопильного цеху у промисловій діяльності Позивача, водночас не дослідив доводи Відповідача про те, що це майно фактично використовувалося іншим суб'єктом господарювання - ТОВ «КАРПАТ УСПІХ», яке подавало щодо цього об'єкта форму 20-ОПП, а також не надав оцінки висновкам суду першої інстанції про перебування майна у користуванні інших осіб.
Крім того, Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції формально навів відомості щодо видів господарської діяльності Позивача, однак не перевірив, який саме вид діяльності був основним у спірний період та чи відповідав він вимогам підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України щодо належності до секцій B-F КВЕД ДК 009:2010. Суд апеляційної інстанції також не встановив, у які саме періоди здійснювалася відповідна діяльність та чи були дотримані передбачені законом умови для застосування податкової пільги.
З огляду на неповне дослідження доказів, ненадання оцінки істотним доводам Відповідача та неврахування правових висновків Верховного Суду щодо необхідності підтвердження фактичного використання об'єкта нерухомості у промисловій діяльності, Верховний Суд дійшов висновку про неможливість залишення в силі рішення суду апеляційної інстанції та необхідність направлення справи на новий розгляд.
За результатами нового апеляційного розгляду Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 24 березня 2026 року залишив без змін рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року.
Ухвалюючи постанову апеляційний суд, врахувавши мотиви направлення справи на новий розгляд Верховним Судом указав, що:
Позивач не довів фактичного використання спірної будівлі лісопильного цеху у власній господарській діяльності як об'єкта промислового виробництва у 2019- 2022 роках. Суд констатував, що основним видом діяльності Позивача у спірний період був КВЕД 46.73 «Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням», який належить до секції G КВЕД ДК 009:2010 та не охоплюється вимогами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
- надані Позивачем договори та інші документи не підтверджують здійснення саме ним лісопильного та стругального виробництва у спірному приміщенні. Натомість матеріали справи свідчили про використання будівлі ТОВ «Карпати Успіх», яке здійснювало відповідну виробничу діяльність.
- Позивач не мав найманих працівників у спірний період, а тому відсутні належні докази здійснення ним промислової діяльності із використанням цього об'єкта нерухомості.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2026 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове, яким його позовні вимоги задовольнити.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у касаційній скарзі Позивач посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що відповідає підставі касаційного оскарження, визначеній пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі наведені покликання на висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 22 травня 2024 року у справі № 816/1434/18, від 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17, від 1 лютого 2024 року у справі № 819/1983/17, від 6 грудня 2023 року у справі № 813/4251/17, від 4 жовтня 2023 року у справі № 816/1619/17, від 10 січня 2024 року у справі № 817/942/18, від 9 травня 2023 року у справі № 380/10802/22, від 15 травня 2018 року у справі № 806/2676/17, від 11 травня 2023 року у справі № 440/359/20.
Разом з тим, обов'язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
Згідно зі сталою практикою Великої Палати Верховного Суду, сформульованою, зокрема, в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковим.
Посилаючись на відповідні висновки, Позивач не наводить їх взаємозв'язку з обставинами, що лягли в основу висновків судів попередніх інстанцій щодо відповідності оскаржуваних рішень вимогам частини другої статті 2 КАС України, а також не обґрунтовує подібність правовідносин у наведених справах із цією справою. При цьому податкові повідомлення-рішення у цій справі винесені за період з 2019 по 2022 рік, а тому спірні правовідносини лише частково підпадали під правове регулювання редакції підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, чинної з 23 травня 2020 року, на яку посилається Позивач.
Крім того, посилаючись на постанову від 9 травня 2023 року у справі № 380/10802/22, Позивач залишив поза увагою, що ключові для вирішення тієї справи питання були зумовлені застосуванням пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а не підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України як у справі, питання про касаційний перегляд якої поставлено питання.
Решта доводів касаційної скарги зводиться до незгоди з оцінкою судами попередніх інстанцій доказів у справі та встановлених фактичних обставин щодо наявності підстав для застосування до відповідних об'єктів, належних Позивачу, положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Разом з тим, відповідно до положень частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
А відтак, суд не може визнати викладеними з дотримання процесуальних вимог у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження.
Разом з тим, у контексті наведеного, суд вважає за необхідне звернути увагу й на те, що відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу; або;
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Отже, якщо скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, він не позбавлений права наводити відповідне обґрунтування саме у взаємозв'язку з підставами, передбаченими частиною другою статті 353 КАС України.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належних підстав оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Одночасно суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію цієї ухвали суду надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська