14 травня 2026 року
м. Київ
справа № 200/6795/20-а
адміністративне провадження № К/990/19635/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши матеріали касаційної скарги Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 8 квітня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2026 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Єнакіївський металургійний завод" до Державної податкової служби України, Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Головного управління ДПС у Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та пені,
Приватне акціонерне товариство "Єнакіївський металургійний завод" (далі також - Позивач, ПАТ "ЄМЗ") 20 липня 2020 року звернулось до суду з позовом (з врахуванням уточнених 18 лютого 2021 року позовних вимог) до Державної податкової служби України (надалі також- Відповідач 1), Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (надалі також - Відповідач 2), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (надалі також - Відповідач 3), Головного управління ДПС у Донецькій області (надалі також - Відповідач 4), Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (далі - Відповідач 5), в якому просило стягнути з Державного бюджету України заборгованість з відшкодування податку на додану вартість за грудень 2014 року, лютий, травень та червень 2015 року в сумі 271 346 310,00 грн та пеню, нараховану на суму такої заборгованості, в розмірі 499 627 539,00 грн.
Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 13 квітня 2021 року позовні вимоги задовольнив частково:
- стягнув з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь "ПАТ "ЄМЗ" суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2014 року, лютий 2015 року, травень 2015 року та червень 2015 року у розмірі 164 655 629,95 грн та пеню у розмірі 287 612 767,05 грн;
- зобов'язав Відповідача 2 провести документальну перевірку достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість задекларованої ПАТ "ЄМЗ" (у декларації з податку на додану вартість за лютий 2015 року);
- в задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 19 липня 2021 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі № 200/6795/20-а скасував; позов ПАТ "ЄМЗ" задовольнив частково:
- визнав протиправною бездіяльність Відповідача 2 щодо повернення з Державного бюджету суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість ПАТ "ЄМЗ" за грудень 2014 року, лютий, травень, червень 2015 року;
- стягнув з Державного бюджету України на користь ПАТ "ЄМЗ" суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2014 року в розмірі 31 018 390,00 грн, за лютий 2015 року в розмірі 107 477955,00 грн, за травень 2015 року в розмірі 70 033 398 грн, за червень 2015 року в розмірі 62 816 567 грн;
- стягнув з Державного бюджету України на користь ПАТ "ЄМЗ" пеню за порушення строків відшкодування податку на додану вартість за грудень 2014 року в розмірі 12 155 110,20 грн, за лютий 2015 року в розмірі 109 178 107,73 грн, за травень 2015 року в розмірі 25 836 479,62 грн, за червень 2015 року в розмірі 23 174 071,22 грн;
- в задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Верховний Суд постановою від 13 липня 2023 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2021 року скасував, справу № 200/6795/20-а направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 15 серпня 2023 року передав справу до Господарського суду Донецької області, в провадженні якого перебувала справа №905/1055/19 про банкрутство ПАТ "ЄМЗ".
Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 31 жовтня 2023 року ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року скасовував, справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.
3 січня 2024 року до суду першої інстанції надійшло клопотання від представника Позивача про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду із вимогами про стягнення з Державного бюджету України на користь Позивача заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість за грудень 2014 року, лютий, травень та червень 2015 року в сумі 271 346 310,00 грн та пені, нарахованої на суму такої заборгованості, та поновлення цього строку.
8 лютого 2024 року до суду надійшла заява від представника Позивача про зміну розміру позовних вимог, в якій Позивач прохальну частину позову виклав в наступній редакції: "Стягнути з Державного бюджету України на користь ПАТ "ЄМЗ" (код ЄДРПОУ 00191193) заборгованість бюджету із відшкодування податку на додану вартість за грудень 2014 року, лютий, травень та червень 2015 року в сумі 271 346 310,00 грн та пеню, нараховану на суму такої заборгованості, в розмірі 527 960 554,24 грн."
8 квітня 2024 року суд першої інстанції постановив ухвалу, якою:
- клопотання ПАТ "ЄМЗ" про поновлення строку звернення до суду з цим позовом задовольнив в частині позовних вимог про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість за грудень 2014 року, травень 2015 року, червень 2015 року та пені, нарахованої на суму такої заборгованості;
- визнав поважними причини пропуску ПАТ "ЄМЗ" строку звернення до суду із позовом в частині позовних вимог про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість за грудень 2014 року в розмірі 31 018 390,00 грн, травень 2015 року в розмірі 70 033 398 грн, червень 2015 року в розмірі 62 816 567,00 грн та пені, нарахованої на суму зазначеної заборгованості;
- поновив ПАТ "ЄМЗ" строк звернення до суду із позовом в частині позовних вимог про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість за грудень 2014 року в розмірі 31 018 390,00 грн, травень 2015 року в розмірі 70 033 398,00 грн, червень 2015 року в розмірі 62 816 567,00 грн та пені, нарахованої на суму зазначеної заборгованості.
Ухвалою від 8 квітня 2024 року суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання ПАТ "ЄМЗ" про поновлення строку звернення до суду. Адміністративний позов в частині позовних вимог про стягнення заборгованості бюджету із відшкодування податку на додану вартість за лютий 2015 року в сумі 107 477 955,00 грн та пені, нарахованої на суму такої заборгованості, в розмірі 231 811 841,56 грн залишив без розгляду.
Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 8 квітня 2024 року позов задовольнив частково:
- визнав протиправною бездіяльність Відповідача 2 щодо повернення ПАТ "ЄМЗ" з державного бюджету суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість: за грудень 2014 року в розмірі 31 018 390,00 грн, за травень в розмірі 70 033 398,00 грн та за червень 2015 року в розмірі 62 816 567,00 грн;
- стягнув з Державного бюджету України на користь ПАТ "ЄМЗ" заборгованість бюджету з бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2014 року в розмірі 31 018 390,00 грн, за травень 2015 року в розмірі 70 033 398,00 грн, за червень 2015 року в розмірі 62 816 567,00 грн;
- стягнув з Державного бюджету України на користь ПАТ "ЄМЗ" пеню за порушення строків відшкодування податку на додану вартість за грудень 2014 року в розмірі 12 851 897,66 грн, за травень 2015 року в розмірі 29 017 046,47 грн, за червень 2015 року в розмірі 26 026 885,66 грн;
- в задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Суд першої інстанції 8 травня 2024 року постановив ухвалу, якою виправив описку в рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 8 квітня 2024 року й виклав четвертий абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції:
"Стягнути з Державного бюджету України на користь ПАТ "ЄМЗ" пеню за порушення строків відшкодування податку на додану вартість за грудень 2014 року в розмірі 14 282 652,80 грн, за травень 2015 року в розмірі 32 247 408,90 грн, за червень 2015 року в розмірі 28 924 364,37 грн".
Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 21 серпня 2024 року апеляційні скарги ПАТ "ЄМЗ", Відповідача 2, Відповідача 4 залишив без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 8 квітня 2024 року залишив без змін.
29 січня 2025 року Верховний Суд ухвалив постанову, якою касаційні скарги Відповідача 2 Відповідача 4 та ПАТ "ЄМЗ" задовольнив частково. Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За результатами нового розгляду Третій апеляційний адміністративний суд 10 червня 2025 року ухвалив постанову, якою апеляційні скарги ПАТ "ЄМЗ", Відповідача 2, Відповідача 4 задовольнив частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року скасував та прийняв нову постанову, якою позов залишив без розгляду.
Постановою Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року касаційну скаргу ПАТ "ЄМЗ" задоволено частково. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2025 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За наслідками нового апеляційного розгляду Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 24 березня 2026 року апеляційні скарги Відповідача 2, Відповідача 4 та ПАТ "ЄМЗ" залишено без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 8 квітня 2024 року залишено без змін.
Роблячи висновок про необхідність залишення рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд вказав, що:
враховуючи той факт, що Позивач реалізував своє право на звернення до суду 20 липня 2020 року з позовом в межах строку, який був визнаний на той час усталеною судовою практику, строк судового розгляду цієї справи триває понад 5 років, а зміна судової практики щодо строку звернення до суду у бік зменшення не повинна позбавляти особу, яка вже перебуває в процедурі судового оскарження, права на судовий захист, колегія суддів приходить до висновку, що причини пропуску строку визначеного статтею 122 КАС України не залежали від волі позивача є поважними, а тому строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення бюджетної заборгованості та пені за період грудень 2014, травень 2015, червень 2015 поновлений обґрунтовано;
підставою для втрати права на бюджетне відшкодування ПДВ відповідно до пунктів 200.4-1, 200.12-1 та 200.14-1 статті 200 Податкового кодексу України є застосування санкцій безпосередньо до платника податків, його засновників або кінцевих бенефіціарних власників, при цьому кінцевим бенефіціарним власником може вважатися лише фізична особа, яка прямо чи опосередковано володіє не менше ніж 25 % статутного капіталу або прав голосу юридичної особи. Оцінивши наявні у справі документи щодо структури власності Позивача, суд дійшов висновку, що єдиним кінцевим бенефіціарним власником ПрАТ «Єнакієвський металургійний завод» є особа, які належить 70,26 % статутного капіталу товариства, тоді як особа щодо якого застосовано санкції, опосередковано володіє лише 20,68 % статутного капіталу, що є меншим за встановлений законом поріг для визнання його кінцевим бенефіціарним власником, а тому відсутні підстави для зупинення бюджетного відшкодування або застосування до Позивача обмежень, передбачених податковим законодавством;
суми бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2014 року, травень 2015 року та червень 2015 року набули статусу узгоджених 2 жовтня 2018 року - з дня, наступного після складання акта перевірки від 1 жовтня 2018 року, а тому відповідно до статті 200 Податкового кодексу України мали бути відображені у Тимчасовому реєстрі заяв 3 жовтня 2018 року та перераховані органом казначейства на рахунок Позивача не пізніше 9 жовтня 2018 року. Оскільки станом на час розгляду справи відповідні суми Позивачу не були відшкодовані право Позивача на своєчасне отримання бюджетного відшкодування було порушено внаслідок бездіяльності контролюючого органу, який ще з 2015 року не забезпечив своєчасного проведення перевірки та вчинення дій, передбачених статтею 200 ПК України.
Враховуючи, що прострочення бюджетного відшкодування утворює бюджетну заборгованість, суд також дійшов висновку про наявність підстав для нарахування пені відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України, починаючи з 10 жовтня 2018 року.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 8 квітня 2024 року постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2026 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ПАТ "ЄМЗ" відмовити в повному обсязі
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Також обов'язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Скаржник у касаційній скарзі, зокрема, посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди першої й апеляційної інстанцій у частині задоволених позовних вимог неправильно застосували норми пунктів 55, 56 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, не врахувавши їх пріоритет над загальними положеннями статті 200 ПК України та особливості їх співвідношення.
Водночас такі доводи скаржник послідовно наводить у всіх своїх касаційних скаргах, які вже тричі перебували на розгляді Верховного Суду, фактично ігноруючи наявність сформованих висновків Верховного Суду щодо застосування наведених норм, адже Верховний Суд уже неодноразово здійснював аналіз пунктів 55, 56 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України у взаємозв'язку зі статтею 200 ПК України, зокрема у справах № 805/2258/17-а, №360/3762/18, № 805/2211/17-а.
При цьому скаржником не наведено жодних нових правових чи фактичних аргументів, які б свідчили про неподібність спірних правовідносин до тих, що вже були предметом дослідження Верховного Суду, про незастосовність сформованих правових висновків до обставин цієї справи або ж давали підстави для їх переосмислення з огляду на інший нормативний чи фактичний контекст спірних правовідносин у межах цього касаційного перегляду.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
З урахуванням наведеного у сукупності відсутні підстави вважати, що скаржник належним чином обґрунтував заявлену ним підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржник також зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
Разом із тим, КАС України визначає вичерпні випадки порушення норм процесуального права, які можуть бути покладені в основу касаційного оскарження рішень суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції.
Так, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У контексті наведеного, суд вважає за необхідно звернути увагу й на те, що відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу; або;
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Згідно з частиною третьою статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Разом із тим, свої доводи скаржник наводить безвідносно до зазначених процесуальних вимог.
Зокрема, аргументи щодо неправильного вирішення судами питання дотримання строку звернення до суду з відповідними позовними вимогами, а також щодо застосування обмежувальних заходів (санкцій) стосовно особи, яка володіє 20,68 % статутного капіталу Позивача, зводяться виключно до посилань на порушення норм права, однак не враховують вимог процесуального закону щодо належного обґрунтування заявленої підстави касаційного оскарження та не містять належного обґрунтування у контексті саме пунктів частини четвертої статті 328 КАС України.
Наведене вище дає підстави вважати що доводи, наведені в касаційній скарзі, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 8 квітня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2026 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Єнакіївський металургійний завод" до Державної податкової служби України, Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Головного управління ДПС у Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та пені, повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію цієї ухвали суду надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська