Справа № 182/4175/25
Провадження № 2/0182/1456/2026
Іменем України
14.05.2026 року м. Нікополь
Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька-Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості -
В провадження Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача посилається на те, що 27.02.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та Відповідачем було укладено договір № 1333414 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Договір укладено в електронному форматі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». За вказаним договором Відповідач отримав Позику у розмірі 1 000,00 грн. строком на 360 днів, шляхом переказу на його банківську картку № НОМЕР_1 з призначенням платежу - поповнення карти та зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування в день та застосовується у межах строку кредиту. Перерахування кредиту, відповідно до умов договору № 1333414, здійснювалося поповненням банківської картки № НОМЕР_1 компанією ТОВ «ПЕЙТЕК», код ЄДРПОУ 44103264, яка має відповідний дозвіл та на підставі Договору № 03052022-1 від 03.05.2022 року з ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», про що підтверджується листом № 20250326-879 від 26.03.2025 року 16:11:57. Відповідно до п.1.2. Договору, «на умовах, встановлених Договором, Товариство надає Споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені Договором». Згідно п.1.4. Договору, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Протягом дії договору нараховані відсотки за користування кредитом, які Відповідачем не погашені. Станом на дату звернення до суду, відповідач борг та нараховані відсотки не погасив, наявне прострочення за договором споживчого кредитування № 1333414 від 27.02.2024 року у розмірі 10 000 грн. 00 коп. При цьому, представник позивача зазначає, що 18 грудня 2024 року ТОВ «Селфі Кредит» передала право вимоги за кредитним договором № 1333414 від 27.02.2024 року Товариству з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг») на підставі договору факторингу № 18/12/24 від 18 грудня 2024 року. Відповідно до п.1.2. Договору факторингу від № 18/12/24 від 18 грудня 2024 року внаслідок передачі (відступлення) права вимоги за цим договором Фактор заміняє клієнта у Кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості та набуває прав грошових вимог Клієнта за цими Кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань боржників за Кредитними договорами. Передання Позивачу права вимоги відбулось згідно Акту приймання-передачі Реєстру боржників від 18 грудня 2024 року. Враховуючи те, що в Акті приймання-передачі Реєстру боржників від 18 грудня 2024 року містяться персональні дані інших осіб, які не є стороною даної справи, Позивач надає суду, Витяг з Акту приймання-передачі Реєстру боржників від 18 грудня 2024 року. Таким чином, оскільки відповідач не повернув своєчасно суму кредиту та не сплатив нараховані відсотки, в порушення умов Договору а також ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України, відповідач є таким, що зобов'язання за вказаним договором не виконав, що стало підставою звернення до суду з даним позовом та заявленням вимоги про стягнення боргу в розмірі 10 000 грн. 00 коп., а також витрат по сплаті судового збору.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2025 року дану справу було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Учасникам справи було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та одночасно надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів. Відповідачу було встановлено строк для надіслання (надання) до суду відзиву, у відповідності до ст.178 ЦПК України, на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження, судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть, якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Відповідач про розгляд справи повідомлявся неодноразово та вважається таким, що належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про поштове відправлення. Однак, своїм правом, визначеним ст.178 ЦПК України, не скористався, будь-які заяви чи клопотання на адресу суду не надав.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка, згідно з частиною першою статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України та визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Строки, встановлені ЦПК України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Згідно ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
Як встановлено судом, 27.02.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та Відповідачем було укладено договір № 1333414 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Договір укладено в електронному форматі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». За вказаним договором Відповідач отримав Позику у розмірі 1 000,00 грн. строком на 360 днів, шляхом переказу на його банківську картку № НОМЕР_1 з призначенням платежу - поповнення карти та зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування в день та застосовується у межах строку кредиту. Перерахування кредиту, відповідно до умов договору № 1333414, здійснювалося поповненням банківської картки № НОМЕР_1 компанією ТОВ «ПЕЙТЕК», код ЄДРПОУ 44103264, яка має відповідний дозвіл та на підставі Договору № 03052022-1 від 03.05.2022 року з ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», про що підтверджується листом № 20250326-879 від 26.03.2025 року 16:11:57.
18 грудня 2024 року ТОВ «Селфі Кредит» передала право вимоги за кредитним договором №1333414 від 27.02.2024 року Товариству з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг»), на підставі договору факторингу № 18/12/24 від 18 грудня 2024 року. Відповідно до п.1.2. Договору факторингу від № 18/12/24 від 18 грудня 2024 року, внаслідок передачі (відступлення) права вимоги за цим договором Фактор заміняє клієнта у Кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості та набуває прав грошових вимог Клієнта за цими Кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань боржників за Кредитними договорами.
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов'язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Процесуальне законодавство не містить жодних обмежень щодо можливості заміни кредитора у зобов'язанні, оскільки, відповідно до вимог ст.ст.512-514 ЦК України, новий кредитор набуває права первісного кредитора у зобов'язанні, у тому числі, й право вимоги за кредитним договором.
Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Особливості врегулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Частиною 1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Керуючись ст.ст.512-514, 516 ЦК України, у зв'язку з істотними порушеннями Відповідачем умов Кредитного договору, Позивачем, який набув права грошової вимоги, на адресу Відповідача, зазначену в Кредитному договорі, направлено повідомлення про відступлення права вимоги, зазначивши інформацію про порядок погашення заборгованості по Кредитному договору. Незважаючи на це, Позичальник не виконав свого обов'язку та припинив повертати наданий йому Кредит в строки, передбачені Кредитним договором.
Відповідно до ст.1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в Постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також той факт, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження, відповідач має заборгованість, яку в добровільному порядку сплатити не бажає, суд приходить до висновку, що сума боргу в розмірі 10 000 грн. 00 коп. підлягає стягненню з відповідача в примусовому порядку.
Що стосується заявленої вимоги про стягнення судових витрат та витрат на правову допомогу, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно статтею 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 вказаної статі ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З матеріалів справи вбачається, та, зокрема, в позовній заяві зазначено про те, що витрати на правову допомогу становлять суму в розмірі 20 000 грн. 00 коп. При цьому, стороною позивача до позову було долучено договір № 141 від 29 січня 2025 року, укладений з адвокатським бюро «Остащенко» адвокатом Остащенко О.М. про надання правової допомоги, в якому відповідної суми вартості витрат на правову допомогу останній не містить. Крім цього, позивачем до позову була долучена додаткова угода № 1 до договору про надання правової допомоги, з якої вбачається, що гонорар за надання послуг 1 500 грн. 00 коп., участь в судовому засіданні - 1 000 грн. 00 коп., отримання процесуального документу - 1 000 грн. 00 коп. та ознайомлення з матеріалами справи - 1 500 грн. 00 коп.
Тому, враховуючи надані стороною позивача матеріали, суд приходить до висновку, що стороною позивача факт понесених витрат на правову допомогу не доведений, оскільки будь-які квитанції, чеки до матеріалів справи не долучені, а сам по собі акт виконання робіт, в розумінні вимог чинного законодавства, не може бути безпосереднім фактом доведення даної вимоги.
Окрім цього, заявлена сума витрат на правову допомогу в позовній заяві в розмірі 20 000 грн. 00 коп., з урахуванням долучених доказів, ставить під сумнів дійсно понесені витрати на правову допомогу, що дає суду підстави в задоволенні позову в цій частині відмовити.
Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, то, у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.
Керуючись ст.ст.3, 11, 15, 16, 509, 526, 530, 610, 611, 612, 623, 633, 634, 1050, 1054 - 1055 ЦК України, ст.ст.2, 13, 263, 264, 265 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_2 ) на користь ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ» (код ЄДРПОУ 40274286) заборгованість в розмірі 10 000 грн. (десять тисяч грн. 00 коп.).
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_2 ) на користь ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ» (код ЄДРПОУ 40274286) судовий збір в розмірі 3 028 грн. (три тисячі двадцять вісім грн.) 00 коп.., сплачений останнім при подачі позову до суду.
В іншій частині позову - відмовити.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал