справа №757/18365/26-к Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1 апеляційне провадження №11-сс/824/4145/2026 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
11 травня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
прокурора: ОСОБА_6
представника: ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 з доповненнями на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 квітня 2026 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні №12024000000001048 від 31 травня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 квітня 2026 року клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на тимчасово вилучене майно, яке було вилучено в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон Iphone 12 PRO MAX 512 Gb, в корпусі сірого кольору, ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , з сім-карткою оператора «Київстар» № НОМЕР_3 , в прозорому чохлі чорного кольору, який належить ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою представник ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у повному обсязі у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що вилучений мобільний телефон не містить відомостей про обставини вчинення будь-якого кримінального правопорушення, не є знаряддям вчинення злочину чи майном, що було набуте у результаті його вчинення.
Вказує, що матеріали клопотання не містять жодних документів, де зафіксовано знаходження у пам'яті телефона відомостей про вчинення будь-яких злочинних дій.
На переконання скаржника, враховуючи те, що слідчим чи прокурором на досліджений вказаний телефон і про це не зазначено в жодному документі, в тому числі протоколі обшуку чи окремому протоколі огляду, слідчим помилково зроблено висновок про те, що вказаний телефон має ознаки речового доказу.
При цьому, слідчим при прийнятті рішення у порушення вимог статей 98, 110 КПК України не зазначено які саме обставини у даному кримінальному провадженні вказаний телефон підтверджує та які відомості про можливе вчинення злочину він містить, які властивості носія інформації це підтверджують.
Уважає, що у слідчого на час проведення обшуку були відсутні підстави вилучати вказаний мобільний телефон, оскільки цей предмет не містив відомостей, які б указували на його використання для зв'язку між учасниками вказаного злочину для узгодження спільної протиправної діяльності.
Окрім того, у матеріалах клопотання відсутні відомості про призначення будь-яких експертиз, що стосувалися б вказаного телефону.
Наголошує, що відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2026 року, копія якої наявна у матеріалах кримінального провадження, надано дозвіл на проведення обшуку за вказаною адресою з метою виявлення, зокрема, документів, мобільних телефонів та терміналів - шляхом зняття інформації без їх вилучення.
При цьому, доступ до телефону не обмежувався його власником, володільцем або утримувачем і не був пов'язаний з подоланням системи логічного захисту, натомість у протоколі обшуку вказаний пароль логічного захисту телефону.
Посилається на те, що у кримінальному провадженні жодній особі про підозру не повідомлено, відомостей про заподіяння шкоди не встановлено, цивільний позов не заявлений, відсутні відомості про те, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи власника майна та може бути виконано завдання, для виконання якого прокурор звертається з клопотанням.
Також зазначає, що попри клопотання представника ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 про повідомлення про дату та час розгляду, слідчим суддею не викликано в судове засідання власника майна та його представника, натомість проведено засідання без їх участі, всупереч вимогам статті 172 КПК України та інших норм чинного законодавства, чим порушено фундаментальні права власника майна.
До того ж, слідчим суддею не виконано вимоги про фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів фіксування та в матеріалах клопотання відсутній відповідний запис судового засідання.
23 квітня 2026 року до апеляційного суду від представника ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 надійшли доповнення до апеляційної скарги, доводи якого є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 , який вимоги апеляційної скарги підтримав та просив скаргу задовольнити, думку прокурора ОСОБА_6 , яка проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням НП України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024000000001048, внесеному до ЄРДР 31 травня 2024 року за частиною третьою статті 191 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що службові особи центрального органу виконавчої влади за попередньою змовою зі службовими особами закладів освіти заволоділи грошовими коштами державного бюджету в особливо великих розмірах.
27 березня 2026 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2026 року проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатами проведення вказаного обшуку окрім речей і документів, які входять до переліку, щодо якого надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, виявлено та вилучено мобільний телефон ОСОБА_8 Iphone 12 PRO MAX 512 Gb, в корпусі сірого кольору, ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , з сім-карткою оператора «Київстар» № НОМЕР_3 , в прозорому чохлі чорного кольору, який має інформацію, що має значення для кримінального провадження.
Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_9 від 27 березня 2026 року, зокрема мобільний телефон Iphone 12 PRO MAX 512 Gb, в корпусі сірого кольору, ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , з сім-карткою оператора «Київстар» № НОМЕР_3 , в прозорому чохлі чорного кольору, визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні.
Також матеріалами судової справи встановлено, що 27 березня 2026 року старшим слідчим в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_9 винесено постанову про призначення комп'ютерно-технічної експертизи та згідно супровідного листа №45068-2026 від 27 березня 2026 року мобільний телефон Iphone 12 PRO MAX 512 Gb, ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 направлено до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України для проведення експертизи.
02 квітня 2026 року до Печерського районного суду міста Києва надійшло клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні №12024000000001048 від 31 травня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 квітня 2026 року клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на тимчасово вилучене майно, яке було вилучено в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон Iphone 12 PRO MAX 512 Gb, в корпусі сірого кольору, ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , з сім-карткою оператора «Київстар» № НОМЕР_3 , в прозорому чохлі чорного кольору, який належить ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, п.п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
За змістом частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, а саме: мобільний телефон Iphone 12 PRO MAX 512 Gb, в корпусі сірого кольору, ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , з сім-карткою оператора «Київстар» № НОМЕР_3 , в прозорому чохлі чорного кольору, який належить ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявлене та вилучене 27 березня 2026 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2026 року за місцем проживання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , з тих підстав, що вилучений мобільний телефон міг зберегти на собі сліди кримінального правопорушення та містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідає критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України.
Дослідивши матеріали поданого клопотання про накладення арешту на майно колегія вважає, що слідчим у клопотанні наведено вагомі доводи, які свідчать, що вказане у клопотанні майно має відношення до кримінального провадження та може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищезазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту на вилучене майно може призвести до його пошкодження, псування, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів уважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи скаржника про те, що вилучений мобільний телефон не містить відомостей про обставини вчинення будь-якого кримінального правопорушення, не є знаряддям вчинення злочину чи майном, що було набуте у результаті його вчинення; матеріали клопотання не містять жодних документів, де зафіксовано знаходження у пам'яті телефона відомостей про вчинення будь-яких злочинних дій; слідчим помилково зроблено висновок про те, що вказаний телефон має ознаки речового доказу, враховуючи те, що слідчим чи прокурором на досліджений вказаний телефон і про це не зазначено в жодному документі, в тому числі протоколі обшуку чи окремому протоколі огляду; слідчим при прийнятті рішення у порушення вимог статей 98, 110 КПК України не зазначено які саме обставини у даному кримінальному провадженні вказаний телефон підтверджує та які відомості про можливе вчинення злочину він містить, які властивості носія інформації це підтверджують; у слідчого на час проведення обшуку були відсутні підстави вилучати вказаний мобільний телефон, оскільки цей предмет не містив відомостей, які б указували на його використання для зв'язку між учасниками вказаного злочину для узгодження спільної протиправної діяльності; у матеріалах клопотання відсутні відомості про призначення будь-яких експертиз, що стосувалися б вказаного телефону, є безпідставними, оскільки встановлені слідчим фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні містять сукупність підстав та розумних підозр уважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучений мобільний телефон міг зберегти на собі сліди кримінального правопорушення та містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідає критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України, що згідно частини третьої статті 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
До того ж, вищевказане виявлене та вилучене майно визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні, про що винесено відповідну постанову.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024000000001048 від 31 травня 2024 року триває, органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення.
Як убачається з положень частини сьомої статті 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення володільця майна, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися ним до вирішення судом питання про арешт майна або його повернення, або ж його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Тимчасове вилучення майна може здійснюватися під час затримання особи, обшуку, огляду.
Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:
1) є засобами чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;
2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом;
4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Разом з тим, заборонено вилучення (виїмка) матеріальних носіїв інформації, пов'язаних із веденням Центральним депозитарієм цінних паперів та депозитарними установами системи депозитарного обліку цінних паперів, облікової системи часток і внесенням змін до них.
Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.
Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту. Слідчий чи прокурор може зробити та вилучити копію інформації, що міститься на вищезазначених носіях, або ж якщо вилучає носії інформації - на вимогу володільця має лишити йому копію відповідної інформації.
Таким чином, зважаючи на те, що необхідність в арешті мобільного телефону виникла з тих підстав, що він міг зберегти на собі сліди кримінального правопорушення та містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідає критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України, що згідно частини третьої статті 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження, при цьому постановою старшого слідчого від 27 березня 2026 року вказаний у клопотанні мобільний телефон визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12024000000001048 від 31 травня 2024 року, а також 27 березня 2026 року старшим слідчим в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_9 винесено постанову про призначення комп'ютерно-технічної експертизи та згідно супровідного листа №45068-2026 від 27 березня 2026 року мобільний телефон Iphone 12 PRO MAX 512 Gb, ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 направлено до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України для проведення експертизи, необґрунтованими є посилання скаржника на те, що відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2026 року, копія якої наявна у матеріалах кримінального провадження, надано дозвіл на проведення обшуку за вказаною адресою з метою виявлення, зокрема, документів, мобільних телефонів та терміналів - шляхом зняття інформації без їх вилучення, а також, що доступ до телефону не обмежувався його власником, володільцем або утримувачем і не був пов'язаний з подоланням системи логічного захисту, натомість у протоколі обшуку вказаний пароль логічного захисту телефону.
Доводи скаржника про те, що у кримінальному провадженні жодній особі про підозру не повідомлено, відомостей про заподіяння шкоди не встановлено, цивільний позов не заявлений, відсутні відомості про те, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи власника майна та може бути виконано завдання, для виконання якого прокурор звертається з клопотанням, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Аргументи представника про те, що попри клопотання представника ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 про повідомлення про дату та час розгляду, слідчим суддею не викликано в судове засідання власника майна та його представника, натомість проведено засідання без їх участі, всупереч вимогам статті 172 КПК України та інших норм чинного законодавства, чим порушено фундаментальні права власника майна, не є самостійною підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді та відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Крім того, права власника майна відновлені під час апеляційного розгляду.
Не заслуговують на увагу суду посилання скаржника на те, що слідчим суддею не виконано вимоги про фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів фіксування та в матеріалах клопотання відсутній відповідний запис судового засідання, зважаючи на наступне.
Згідно частини п'ятої статті 27 КПК України під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засідання та процесуальних дій за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 107 КПК України фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та в суді під час судового провадження є обов'язковим і здійснюється в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Матеріалами справи встановлено, що у судове засідання, призначене на 15 квітня 2026 року, учасники судового провадження не з'явилися, від прокурора надійшла заява про розгляд клопотання без його участі, що підтверджується журналом судового засідання, у зв'язку з чим фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження не здійснювалось.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України.
Ухвала слідчого судді відповідає вимогам частини п'ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів уважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 з доповненнями - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 квітня 2026 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4