Унікальний номер справи № 757/58342/24-ц Головуючий у суді першої інстанції - Чекулаєв С.О.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/6192/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
23 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
секретар Цуран С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргуОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Національного музею народної архітектури та побуту України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Національного музею народної архітектури та побуту України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що 23.09.2024 позивач був звільнений з посади музейного доглядача експозиційного відділу «Українське село середини ХХ ст.» за прогул без поважних причин, відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
На думку позивача, його звільнення відбулося з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, відповідач не здійснив належного з'ясування причин і умов вчинення позивачем дисциплінарного проступку, його вини та ступеня тяжкості.
Позивач стверджував, що у день прогулу він перебував за викликом у Печерському районному суді міста Києва, а також, в подальшому позивач звертався до правоохоронних органів з метою ознайомлення з матеріалами адміністративної справи.
Вказані обставини, на переконання позивача є поважними причинами його відсутності на робочому місці.
Враховуючи викладене позивач вказував, що ним не було вчинено жодних умисних, протиправних, винних діянь, а притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення є непропорційним заходом дисциплінарного впливу відносно нього.
У поданому позові ОСОБА_2 просив суд поновити строк для оскарження наказу про його звільнення, скасувати такий наказ та поновити його на посаді з 23.09.2024.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2025 року скасувати, увалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що висновок суду про правомірність звільнення позивача є помилковим, оскільки у нього були об'єктивні поважні причини відсутності на роботі, про які він повідомляв відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
У судовому засіданні в апеляційному суді взяли участь позивач ОСОБА_2 та його представник адвокат Приходько А.С., які підтримали апеляційну скаргу, просили задовольнити її з викладених підстав. Представники відповідача ОСОБА_3 та адвокат Любаренко І.О. у судовому засіданні просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що ОСОБА_2 працював на посаді музейного доглядача експозиційного відділу «Українське село середини ХХ ст.» Національного музею народної архітектури та побуту України.
20.09.2024 начальником відділу документообігу та кадрової роботи Філюк О.В., завідувачем експозиційного відділу «Українське село середини ХХ ст.» Малініною А.Ф. та зберігачем фондів І категорії Сергієнко Л.Ф. складено Акт про відсутність працівника, в якому вказано, що ОСОБА_2 , музейний доглядач експозиційного відділу «Українське село середини ХХ ст.» був відсутній на роботі та на робочому місці протягом робочого дня 20.09.2024 з 10:00 години до 14:00 години та з 15:00 години до 18:00 години.
У письмових поясненнях від 21.09.2024 ОСОБА_2 вказав, що 20.09.2024 він брав участь у судовому засіданні, яке не відбулося, а також відвідував райвідділ поліції для з'ясування ситуації щодо притягнення його до адміністративної відповідальності, де очікував на прийом офіцера поліції близько трьох годин.
23.09.2024 начальник відділу документообігу та кадрової роботи Філюк О.В. склала на ім'я генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України доповідну записку щодо відсутності ОСОБА_2 на роботі та просила вжити щодо нього відповідних заходів.
Наказом Національного музею народної архітектури та побуту України від 23.09.2024 за №593-К ОСОБА_2 звільнений із вказаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв'язку з прогулом 20.09.2024.
У наказі від 23.09.2024 за №593-К зазначено, що ОСОБА_2 був відсутній на роботі 20.09.2024 без поважних причин, документів, що підтверджують хворобу, не надав, в заяві від 19.09.2024 вказав, що йому необхідно бути присутнім в Печерському районному суді міста Києва 20.09.2024, де був присутній його уповноважений представник (адвокат). Повістку до заяви не долучив. Засідання по справі №757/30855/24-ц було призначено на 20.09.2024 о 08:30; працівники суду повідомили що головуюча суддя перебуває у відпустці і засідання не відбудеться. Після повідомлення, що справа №757/30855/24-ц знімається з розгляду ОСОБА_2 на роботу не з'явився впродовж всього дня.
Також суд встановив, що 02.04.2024 був виданий наказ Національного музею народної архітектури та побуту Україниза №37-А про притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності - догани, за самовільне відкриття архітектурного експонату ЕВ «Полісся» - «Крупорушку».
19.09.2024 щодо ОСОБА_2 за вчинення дрібного хуліганства, відповідальність за що передбачена статтею 173 КУпАП, працівниками Голосіївського управління поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ №582730. Адміністративні матеріали 23.09.2024 за вих.№180482-2024 було скеровано до Голосіївського районного суду міста Києва.
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 04.11.2024 у справі №752/20940/24 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за статтею 173 КУпАП закрите у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Частиною першою статті 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.
Вказані висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 727/3114/21, від 22.12.2023 у справі № 756/8875/21.
Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з'ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20.12.2023 у справі №757/45015/20-ц.
Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня.
Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез'явлення працівника на роботі. У таких документах обов'язково зазначаються не тільки дата, а й певний час відсутності працівника.
Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з'ясувати, чим така відсутність була викликана.
Для з'ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності.
Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин. Вочевидь, поважними причинами мають бути об'єктивні обставини, які безумовно перешкоджали працівнику з'явитися на роботу і не могли бути ним усунуті.
Зазначені висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28.04.2022 у справі № 761/48981/19, від 14.06.2023 у справі № 727/3770/21.
Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).
Водночас правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами (див. постанови Верховного Суду від 26.01.2024 у справі № 643/19450/20, від 14.02.2024 у справі № 537/4343/20).
Встановлено, що 20.09.2024 начальником відділу документообігу та кадрової роботи Філюк О.В., завідувачем експозиційного відділу «Українське село середини ХХ ст.» Малініною А.Ф. та зберігачем фондів І категорії Сергієнко Л.Ф. складено Акт про відсутність працівника, в якому вказано, що ОСОБА_2 , музейний доглядач експозиційного відділу «Українське село середини ХХ ст.» був відсутній на роботі та на робочому місці протягом робочого дня 20.09.2024 з 10:00 години до 14:00 години та з 15:00 години до 18:00 години.
Суд також встановив, що до застосування дисциплінарного стягнення відповідач отримав від позивача письмові пояснення та належним чином з'ясував усі обставини вчинення позивачем прогулу.
У письмових поясненнях від 21.09.2024 ОСОБА_2 вказав, що 20.09.2024 він брав участь у судовому засіданні, яке не відбулося, а також відвідував райвідділ поліції для з'ясування ситуації щодо притягнення його до адміністративної відповідальності.
Матеріали справи містять копію заяви ОСОБА_2 від 19.09.2024 на ім'я генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України, в якій він повідомляє про свою участь 20.09.2024 у судовому засіданні, яке мало відбутися у Печерському районному суді міста Києва.
Водночас, як встановлено судом, судове засідання Печерського районного суду міста Києва, яке було призначене на 20.09.2024 о 08:30 годині не відбулося.
Про вказану обставину, у судовому засіданні повідомили представники відповідача, про що позивач не заперечував.
Аналогічні пояснення надали учасники справи у судовому засіданні у апеляційному суді.
Таким чином, після того, як позивачу стало відомо про зняття з розгляду справи у Печерському районному суді міста Києва, в якій він брав участь, позивач був зобов'язаний прибути на своє робоче місце, протягом розумного часу необхідного для доїзду.
Водночас, як вбачається із складеного 20.09.2024 Акту про відсутність на роботі та на робочому місці, позивач до місця своєї роботи не повернувся та був відсутнім з 10:00 години до 14:00 години та з 15:00 години до 18:00 години.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відвідування позивачем районного відділу поліції з метою з'ясування обставин притягнення його до адміністративної відповідальності та ознайомлення з матеріалами адміністративної справи, не є поважною причиною його відсутності на роботі, оскільки таке відвідування було здійснене з його власної ініціативи, без отримання повістки про виклик до органів поліції, а також без належного повідомлення про це роботодавця.
Суд правильно зауважив, що позивач безумовно має право захищати свої права як учасник адміністративного процесу, звертатися до правоохоронних органів, знайомитися з матеріалами адміністративної справи, водночас, у справі що переглядається, встановлено, що позивач залишив робоче місце у робочий час без попередження свого керівника чи адміністрації Національного музею народної архітектури та побуту України, у відпустці у цей день не перебував, доказів існування поважних причин відсутності на робочому місці, зокрема, викликів (повісток) позивача до органів поліції, а також доказів невідкладності та необхідності такого відвідування районного відділу поліції саме 20.09.2024, не надав.
За таких обставин, з'ясувавши причини відсутності позивача на робочому місці суд дійшов правильного висновку, що оскільки судове засідання Печерського районного суду міста Києва призначене на 20.09.2024 о 08:30 годин не відбулося, а відвідування районного відділу поліції було здійснено позивачем за власною ініціативою без нагальної потреба та без узгодження з роботодавцем, ОСОБА_2 був відсутній на роботі та на робочому місці 20.09.2024 з 10:00 години до 14:00 години та з 15:00 години до 18:00 години без поважної причини, тобто вчинив прогул.
Враховуючи те, що ОСОБА_2 не з'явився на роботу 20.09.2024 з 10:00 години до 14:00 години та з 15:00 години до 18:00 години без поважної причини, су колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо правомірності наказу від 23.09.2024 №593-К «Про звільнення ОСОБА_6 » на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а тому підстави для скасування наказу та поновлення позивача на роботі відсутні.
Отже, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, дослідивши всебічно, повно та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 .
Доводи апеляційної скарги позивача повторюють доводи його позовної заяви, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивачки з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст складено 11 травня 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді С.М. Верланов
Т.О. Невідома