Справа № 320/56751/24
14 травня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Файдюка В.В., суддів Бужак Н.П., Мєзєнцева Є.І., перевіривши матеріали апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про скасування рішення і зобов'язання вчинити дії, -
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 позов задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не витребування з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області пенсійної справи ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та не поновлення йому виплати пенсії через відділення Укрпошти №01054, яке розташоване за адресою: вул. Гончара Олеся, 57Б, м. Київ;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві витребувати з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області пенсійну справу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 01.06.2024 поновити виплату пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 через відділення Укрпошти №01054, яке розташоване за адресою: вул. Гончара Олеся, 57Б, м. Київ;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати пенсію ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на поштове відділення АТ «Укрпошти» №01054, яке розташоване за адресою: вул. Гончара Олеся, 57Б, м. Київ, яка перераховувалась йому у період з 01.12.2023 по 29.02.2024 на поштове відділення 69013 та у період з 01.03.2024 по 31.05.2024 на поштове відділення 69010 та була повернута АТ «Укрпоштою» до Пенсійного фонду України в поновному обсязі.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач-2, ГУ ПФ в м. Києві) 16.04.2026 подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати його та винести рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2026 апеляційну скаргу було залишено без руху, оскільки апелянтом пропущено тридцятиденний строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а викладені у клопотанні причини його пропуску поважними визнані не були.
Судом надано строк для усунення недоліків - десять днів з моменту отримання копії зазначеної ухвали, яку було отримано відповідачем-2 в електронному кабінеті 24.04.2026 о 16:44, тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 24.04.2026.
На виконання вимог цієї ухвали апелянтом до суду апеляційної інстанції направлено заяву, в якій останній поновити строк на апеляційне оскарження. Указана заява обґрунтована наявністю права на апеляційне оскарження судового рішення. Крім того, у заяві вказано на те, що копію судового рішення отримано відповідачем 16.03.2025.
Надаючи оцінку викладеним у заяві доводам, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як свідчать матеріали справи та було встановлено в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху, рішення суду першої інстанції ухвалено 12.03.2026 та отримано відповідачем-2 в електронному кабінеті 13.03.2026 о 00:54, тобто у розумінні положень ч. 6 ст. 251 КАС України 13.03.2026. Отже, останнім днем подання апеляційної скарги було 13.04.2026 з урахуванням вихідних днів. Проте апеляційну скаргу, датовану 09.04.2026, подано до відділення поштового зв'язку 16.04.2026, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку.
При цьому посилання апелянта на те, що копію оскаржуваного судового рішення останній отримав 16.03.2026 та зареєстрував за вхідним номером 18119/7 колегією суддів оцінює критично.
Так, п. 2 ч. 6 ст. 251 КАС України передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
У свою чергу, за правилами абз. 2 п. 5 ч. 6 ст. 251 КАС України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, у розумінні наведених вище норм саме 13.03.2026 є датою отримання відповідачем-2 копії оскаржуваного судового рішення.
Реєстрація ж копії оскаржуваного рішення у системі документообігу ГУ ПФ в м. Києві 16.03.2026 за вх. №18119/7 не впливає на законодавчо визначений початок відліку строку на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 19.01.2024 у справі №500/2604/22, реєстрація вхідної кореспонденції є односторонньою дією і не може бути самостійним доказом отримання копії судового рішення у певну дату.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08.02.2023 у справі № 717/314/22, зазначив, що, оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, виключно подання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення не може бути підставою для його поновлення без зазначення обставин, які, на переконання заявника, є поважними для прийняття такого процесуального рішення, що, у свою чергу, мають бути підтверджені належними і допустимими доказами.
Колегія суддів зазначає, що обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Європейський суд з прав людини у пунктах 46, 47 рішення від 29.01.2016 у справі «Устименко проти України» зазначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатись перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
При цьому, судом також враховуються висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні по справі «Лелас проти Хорватії», відповідно до яких держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Таким чином, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і орган Пенсійного фонду України зокрема, зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для можливості визнання поважними причин пропуску ГУ ПФ в м. Києві строку на апеляційне оскарження рішення від 12.03.2026. Інших доводів поважності причин пропуску строку апелянтом не зазначено.
Таким чином, зважаючи на викладене та з огляду на відхилення доводів апелянта щодо поважності причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження.
Указана позиція узгоджується й з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.12.2021 у справі № 620/4510/20.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Приписи ч. 3 ст. 299 КАС України визначають, що питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п'яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у відкритті апеляційного провадження відмовити та повернути апеляційну скаргу апелянту.
Керуючись ст. ст. 248, 299, 321, 325 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовити.
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про скасування рішення і зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Повернути апелянту апеляційну скаргу та додані до неї матеріали.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді Н.П. Бужак
Є.І. Мєзєнцев