Справа № 620/3629/25 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Лукашова О.Б., Суддя-доповідач Кобаль М.І
13 травня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Файдюка В.В., Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі по тексту - відповідачі, ГУ ПФУ в Чернігівській області) в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 на ПАТ «Прилуцький завод «Білкозин», з 21.11.2011 року по 27.02.2013 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи на ПАТ «Прилуцький завод «Білкозин», з 21.11.2011 року по 27.02.2013 року, з врахуванням заробітної плати за цей період.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року значений позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював на ПАТ «Прилуцький завод «Білкозин», починаючи з 21.11.2011 року на посаді помічником генерального директора, начальником юридичного відділу, що підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.10.1999 (міститься в електронній справі).
Постановою Господарського суду Чернігівської області від 17 грудня 2012 року у справі №5028/4/7б(21/55б)/2012 ПАТ «Прилуцький завод «Білкозин» (код 00418604) визнано банкрутом з наслідками, передбаченими ст.23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відкрито ліквідаційну процедуру.
27.02.2013 року, ОСОБА_1 звільнено, у зв'язку з ліквідацією підприємства за п.1 ст.40 КЗпП України, згідно з наказом №20-к від 27.02.2013.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 17 червня 2013 року у справі №5028/4/7б(21/55б)/2012 ліквідовано юридичну особу - ПАТ «Прилуцький завод «Білкозин» (код 00418604), ухвалено вважати погашеними не задоволені за недостатністю майна вимоги Управління пенсійного фонду України в м. Прилуках та Прилуцькому районі - в сумі 7 854 167,02 грн.(2 черга), в сумі 105 650,26грн.(4 черга), 158547,61 грн.(6 черга).
10.12.2024 року , ОСОБА_1 звернувся із заявою до ГУ ПФУ у Чернігівській області в якій просив повідомити причини неврахування до страхового стажу період роботи, з 21.11.2011 по 27.02.2013, у ПАТ «Прилуцький завод «Білкозин».
Листом від 21.01.2025 року ГУ ПФУ у Чернігівській області повідомило позивача, що в обліковій картці застрахованої особи зберігається актуальна інформація, страховий стаж формується згідно із нарахованою зарплатою, своєчасною сплатою страхових внесків, єдиного соціального внеску та поданням звітності, довідка за формою ОК-5 є офіційним документом. ГУ ПФУ у Чернігівській області підтвердило ліквідацію ПАТ «Прилуцький завод «Білкозин», наявність рішення суду, згідно якого незадоволені вимоги кредиторів вважаються погашеними, та факт списання в процедурі банкрутства боргу ПАТ «Прилуцький завод «Білкозин» по страхових внесках за період з лютого 2011 по червень 2013 в сумі 7 843 958,30 грн.
Вважаючи незаконними дії відповідача щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача, період роботи з 21.11.2011 по 27.02.2013, останній звернувся до суду з даним позовом, за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач незарахувавши до страхового стажу позивача період роботи в ПАТ «Прилуцький завод «Білкозин», з 21.11.2011 по 27.02.2013, що підтверджується записами в трудовій книжці, діяв неправомірно, всупереч нормам чинного законодавства України та допустив обмеження прав та свобод позивача.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Спірним питанням в даній справі є незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи у ПАТ «Прилуцький завод «Білкозин», з 21.11.2011 по 27.02.2013, у зв'язку із відсутністю інформації про нарахування заробітку та сплату страхових внесків.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За змістом статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно із статтею 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що за змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу, у зв'язку з невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов'язків.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.10.2025 у справі №400/2492/24.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів наголошує, що в даному випадку призначення або непризначення пенсії позивача не є предметом спору, а тому судом апеляційної інстанції не надається оцінка доводам апелянта у вказаній частині.
Щодо незарахування спірних періодів до страхового стажу з мотивів відсутності сплати внесків/даних персоніфікованого обліку, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що працівник (застрахована особа) не повинен нести негативні наслідки за невиконання роботодавцем обов'язку зі сплати внесків; відсутність відомостей у реєстрі чи заборгованість страхувальника не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи, якщо факт трудових відносин та виконання роботи підтверджені належними доказами (трудова книжка, накази, довідки, платіжні та облікові документи, дані перевірок тощо).
Як вірно встановлено судом першої інстанцій, в матеріалах справи наявні трудова книжка ОСОБА_1 , яка підтверджує факт роботи позивача у спірний період, з 21.11.2011 по 27.02.2013, у ПАТ «Прилуцький завод «Білкозин». Зазначене не заперечується відповідачем.
Відмовляючи у зарахуванні позивачу вказаного спірного періоду роботи до страхового стажу, пенсійний орган надав роз'яснення про порядок зарахування страхового стажу та актуальну інформацію, з якої формується страховий стаж формується згідно із нарахованою зарплатою, своєчасною сплатою страхових внесків, єдиного соціального внеску та поданням звітності.
Відповідності до статті 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»(далі - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з приписами частини 2 статті 6 Закон № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску
Згідно із частинами 11 статті 9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
З огляду на положення частин 1 та 2 статті 24 Закону № 1058-IV законодавцем визначено дві обов'язкові умови для включення стажу роботи особи до страхового стажу, а саме:
1) особа підлягала Загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;
2) сплата страхових внесків у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як вказано у частині 2 статті 24 Закону №1058-IV, даними, за якими територіальними органами Пенсійного фонду України обчислюється страховий внесок, зокрема й щодо сплати страхових внесків, є дані, що містяться в системі персоніфікованого обліку в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
При цьому, як вже вище зазначалося судом, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків покладено на страхувальника.
У даному випадку, внаслідок невиконання ПАТ «Прилуцький завод «Білкозин» обов'язку по нарахуванню та сплаті внесків до Пенсійного фонду України, за період з 21.11.2011 по 27.02.20213, позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві у спірний період, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Зважаючи на те, що обов'язок щодо сплати страхового внеску, так і обов'язок по його нарахуванню покладено саме на страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків.
Отже, ненарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірні періоди, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі №199/1852/15-а, від 27.02.2019 у справі № 638/5795/17, від 31.10.2019 у справі №683/1814/16-а, від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а та від 26.03.2020 у справі №299/3616/16-а, від 02.08.2022 у справі №560/4616/20.
Щодо доводів відповідача на передчасність позовних вимог, з огляду на те, що позивач не перебуває на пенсійному обліку, колегія суддів апеляційної інстанції вважає їх безпідставними, оскільки обчислення страхового стажу особи не ставиться в залежність від перебування на пенсійному обліку та отримання пенсії. На органи пенсійного фонду покладено обов'язок обчислення страхового стажу незалежно від звернення особи з відповідною заявою.
Зазначене підтверджує вчинення відповідачем протиправної бездіяльності, яка полягає у невчиненні дій щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача на ПАТ «Прилуцький завод «Білкозин», з 21.11.2011 по 27.02.2013, які підтверджено записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 08.10.1999.
Щодо посилань апелянта на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 27.05.2021 у справі №343/659/17, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вони не заслуговують на увагу суду, оскільки у вказаній справі касаційною інстанцією зазначено, що судами попередніх інстанції не надано належної оцінки подачі позову в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Отже, під час розгляду справи суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що для повного та ефективного захисту прав позивача існує необхідність визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 на ПАТ «Прилуцький завод «Білкозин» з 21.11.2011 по 27.02.2013, та зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 спірний період роботи на ПАТ «Прилуцький завод «Білкозин», з 21.11.2011 по 27.02.2013.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Щодо клопотання представника позивача Ярошевича І.О., заявленого у відзиві на апеляційну скаргу, в якому останній просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн., колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки представника позивача Ярошевича І.О не надано належних доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, а саме: акта виконаних робіт на зазначену суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: В.В. Файдюк
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 13.05.2026 року