Справа № 640/22487/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Артоуз О.О.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
13 травня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Оксененка О.М., Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфо Кар» до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про визнання протиправною та скасування постанови, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфо Кар» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Інфо Кар») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (далі по тексту - відповідач) в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 282383 від 13 липня 2021 року.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року зазначений позову задоволенно повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволені позову повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення - змінити, виходячи з наступного.
Згідно із п.4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Інфо Кар» (ЄДРПОУ 36584168) зареєстроване як юридична особа 25.06.2009 номер запису: 10261020000010072.
Місцезнаходження юридичної особи за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: Україна, 02088, місто Київ, вул. Харченка Євгена, будинок 31, офіс 9 (а.с.33-39).
Відповідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами економічної діяльності за КВЕД позивача зазначено: 20.15 виробництво добрив і азотних сполук (основний); 01.61 допоміжна діяльність у рослинництві; 46.21 оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 77.39 надання в оренду інших машин, устатковання та товарів, н.в.і.у.; 77.40 лізинг інтелектуальної власності та подібних продуктів, крім творів, захищених авторськими правами; 82.92 пакування; 46.71 оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; 46.75 оптова торгівля хімічними продуктами; 49.20 вантажний залізничний транспорт; 49.39 інший пасажирський наземний транспорт, н.в.і.у.; 49.41 вантажний автомобільний транспорт; 52.10 складське господарство; 52.29 інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 77.12 надання в оренду вантажних автомобілів.
Починаючи з 24 по 29 травня 2021 року посадовими особами Придністровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, відповідно до направлення на перевірку № 012773 від 24.05.2021 та щотижневого графіка проведення рейдових перевірок проводилась рейдова перевірка транспортних засобів на а/д М-12, М-09, М19, Н-18, Р-41.
26.05.2021 року о 16 год. 00 хв. на а/д М - 12 км. 191.+380 м було здійснено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень транспортного засобу DAF XF105.410 сідловий тягач д.н. НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Інфо Кар» (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 )), та DSLT напівпричіп цистерна д.н. НОМЕР_3 , яка належить ОСОБА_1 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 ).
За результатами проведеної перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, посадовими особами Придністровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки складено акт № 289541 від 26.05.2021 (далв по тексту - акт перевірки).
Так, в акті перевірки Придністровським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки зафіксовано порушення ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» надання послуг перевезення вантажу без оформлення документів передбачених ст. 48 цього Закону, а саме: відсутня картка водія/відсутні роздруківки даних роботи тахографа за 25.05.2021, за 26.05.2021 та попередній період. Договір оренди/найму ТЗ між ТОВ «Інфо Кар» та ТОВ «Агрохімкомпанія «Гросдорф» у водія відсутній.
Також, в акті вказано, що під час перевірки виявлено, що автомобілем DAF д.н. НОМЕР_1 , з цистерною згідно ТТН № 2551617 від 25.05.2021 надавалися послуги з перевезення вантажу для ТОВ «Роктрейд» від с. Хацьке Черкаської області до с. Більче Золоте Тернопільської області без картки водія в слоті тахографа. Відсутні роздруківки даних роботи тахографа, облік режиму праці та відпочинку водія не ведеться. Акт підписаний водієм без надання пояснень.
На підставі акту перевірки, Центральним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №282383 від 13.07.2021, відповідно до якої до ТОВ «Інфо Кар» застосовано штраф у сумі 1700 грн. за порушення Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст.60 цього ж Закону (а.с. 9, далі по тексту - оскаржувана постанова).
Не погоджуючись з оскаржуваною постановою, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що неповідомлення позивача про час і місце розгляду справи, зумовлює виникнення у позивача стану правової невизначеності та є самостійною підставою для визнання протиправним рішення, прийнятого за результатами розгляду справи. Тому відповідач розглянув справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт неповно, без врахування усіх обставин.
Також, судом першої інстанції встановлено те, що позивач в спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні положень Закону України «Про автомобільний транспорт» і не може нести відповідальність, передбачену частиною 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Колегія суддів апеляційної інстанції частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, проте вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (далі - Положення), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті (тут і надалі посилання на норми Положення наводяться у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з підпунктами 1, 3 пункту 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є: реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.
Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті (підпункт 2 пункту 5 Положення); здійснює контроль за додержанням перевізниками вимог режиму праці та відпочинку, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (підпункт 19 пункту 5 Положення).
Відповідно до пункту 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі Закон № 2344-III, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який відповідно до статті 3 регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Частинами 14, 17 та 18 статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Частиною 1 статті 34 Закону № 2344-III серед іншого передбачено, що автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут.
Згідно з пунктом 1 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі Порядок № 1567, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.
Державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (пункт 4 Порядку № 1567).
Згідно з пунктом 12 Порядку № 1567 рейдова перевірка додержання суб'єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.
Графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується керівником Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин (пункт 13 Порядку № 1567).
Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту (пункт 14 Порядку № 1567).
Згідно з пунктом 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Відповідно до пункту 16 Порядку № 1567 рейдова перевірка може проводитися однією посадовою особою Укртрансбезпеки. Габаритно-ваговий контроль проводиться двома посадовими особами Укртрансбезпеки або однією посадовою особою Укртрансбезпеки із залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Укравтодору, власника (балансоутримувача) пункту габаритно-вагового контролю. Під час проведення рейдової перевірки можливе: застосування спеціалізованих автомобілів, на яких розміщений напис «Укртрансбезпека»; використання спеціального обладнання, призначеного для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку, встановлених законодавством України та Європейською угодою; здійснення габаритно-вагового контролю; використання засобів аудіо- та відеотехніки для запису процесу перевірки; використання пристроїв для копіювання, сканування з метою збору інформації, що свідчить про правопорушення.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 1567 виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
Абзацом першим пункту 21 Порядку № 1567 визначено, що у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
У разі відмови уповноваженої особи суб'єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб'єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис (пункт 22 Порядку № 1567).
Справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення (пункт 25 Порядку № 1567).
Відповідно до пункту 26 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
Згідно з пунктом 27 Порядку № 1567 у разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Копія постанови видається не пізніше ніж протягом трьох днів після її винесення уповноваженій особі суб'єкта господарювання під розписку чи надсилається рекомендованим листом із повідомленням (абзац 1 пункту 29 Порядку № 1567).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що справа про порушення законодавства про автомобільний транспорт ТОВ «Інфо Кар» розглядалася Центральним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки, юрисдикція якого поширювалася на територію Кіровоградської та Черкаської областей.
Згідно відзиву на позовну заяву, відповідач мотивував розгляд справи Центральним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки тим, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , місцем провадження діяльності ТОВ «Інфо Кар» є: вул. Тищенка 53, с. Хацьки, Черкаський район, Черкаська область.
Відповідно, повідомлення про розгляд справи направлялося також за адресою: вул. Тищенка 53, с. Хацьки, Черкаський район, Черкаська область.
Так, у постанові від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21 Верховний Суд звернув особливу увагу, що важливим етапом процедури реалізації повноважень Укртрансбезпеки з притягнення суб'єктів господарської діяльності до відповідальності, передбаченої частиною першою статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» є розгляд по суті справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт з метою з'ясування дійсних обставин вчинення правопорушення, встановлення належної винної особи (автомобільного перевізника) та притягнення її до відповідальності у випадку винних дій/бездіяльності.
Пунктом 25 Порядку № 1567 визначено, що справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання).
Статтею 93 Цивільного кодексу України визначено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Згідно з положеннями ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відомості про місцезнаходження юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, та фізичної особи - підприємця вносяться до Єдиного державного реєстру.
Так, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , місцем провадження діяльності ТОВ «Інфо Кар» є: вул. Тищенка 53, с. Хацьки, Черкаський район, Черкаська область (а.с.61).
Колегія суддв апеляційної інстанції зазначає, що вказане свідоцтво було видано 13.02.2015.
Натомість, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходження ТОВ «Інфо Кар» змінилося 07.09.2016 на: м. Київ, вул. Харченка Євгена, 31 оф. 9.
У свою чергу, доказів того, що ТОВ «Інфо Кар» на дату виникнення спірних правовідносин знаходилося за адресою вул. Тищенка 53, с. Хацьки, Черкаський район, Черкаська область матеріали справи не містять.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що відповідачем порушено порядок розгляду справи про правопорушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема пункт 25 Порядку № 1567, в частині неналежного суб'єкта прийняття оскаржуваної постанови, оскільки в даному випадку, саме Північне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки є органом державного контролю за місцезнаходженням позивача (м. Київ), а не Центральне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки, юрисдикція якого поширювалася на територію Кіровоградської та Черкаської областей.
Також, неотримання позивачем повідомлення про розгляд справи свідчить, що він не був обізнаний про розгляд справи, та був позбавлений законного права подати відповідні докази та висловити заперечення.
У свою чергу, відповідач мав пересвідчитись перед розглядом справи про правопорушення чи повідомлена (обізнана) особа щодо якої здійснюється розгляд про дату та час розгляду такої справи, адже, у протилежному випадку нівелюється сама суть визначення обов'язку повідомляти особу про дату та час розгляду справи про застосування адміністративно-господарських санкцій.
Не отримання такого повідомлення позивачем зумовлено не його пасивною поведінкою, а бездіяльністю посадових осіб відповідача в частині встановлення дійсної адреси місця знаходження позивача та направленні повідомлення за належною адресою.
Позбавлення заінтересованої особи можливості взяти участь у розгляді справи, яка стосується його безпосередньо, є істотним порушенням процедури розгляду такої справи.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 17.01.2019 по справі №826/1632/17.
Разом з тим, розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт можливий у відсутність уповноваженої особи суб'єкта господарювання лише у разі належного сповіщення суб'єкта господарювання про розгляд справи.
Верховний Суд у постанові від 30.01.2020 у справі №308/12552/16-а, №482/9/17 вказав про те, що повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим органом справи, яка її стосується. Факт неповідомлення особи, яка притягується до відповідальності про час та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт є підставою для визнання постанови у такій справі неправомірною, та такою, що винесена з порушенням встановленої процедури.
Крім того, особі до якої застосовується штрафна санкція повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав на участь в розгляді справи про правопорушення, висловлення заперечень, надання доказів.
Законодавство покладає обов'язок щодо своєчасного повідомлення особи про час та місце розгляду справи на уповноважену посадову особу. Водночас зміст вказаного обов'язку не вичерпується надсиланням лише тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.
Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.
Таким чином, обов'язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти особу, щодо якої застосовується штраф за порушення законодавства про автомобільний транспорт, вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. Такий обов'язок вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи до дати розгляду справи.
Отже, з урахуванням вищезазначених правових норм, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції в частині, що неповідомлення позивача про час і місце розгляду справи, зумовлює виникнення у останнього стану правової невизначеності та є самостійною підставою для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови, прийнятого за результатами розгляду справи.
Разом з тим, дослідивши матеріали справи та вищезазначні правові положення, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про протиправність оскаржуваної постанови в частині висновків, що в спірних правовідносинах позивач не є автомобільним перевізником, у розумінні положень Закону України «Про автомобільний транспорт» і не може нести відповідальність, передбачену частиною 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», з огляду на наступне.
Відповідно до Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Згідно зі статтею 1 Закону № 2344-III у Закон № 2344-III наведені терміни вживаються в такому значенні:
автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;
вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями;
водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка;
послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату;
рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб'єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об'єкти, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).
Відповідно до положень статті 48 Закону автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Аналіз положень статті 48 Закону дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення вантажних перевезень не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.
Відповідно до статті 18 Закону з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані:
організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;
здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;
забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;
здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням;
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Відповідно до частини сьомої статті 6 Закону центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед іншого, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.
Відповідно до частини 2 статті 29 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII (далі по тексту - Закон № 3353-ХІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається в порядку встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, і за плату, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Частиною 4 статті 48 Закону № 2344-ІІІ встановлено, що у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
Згідно з абзацом 14 частини 1 статті 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до абзацу 15 частини 1 статті 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штраф, зокрема:
- перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10 відсотків, але не більше 20 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Щодо доводів позивача про те, що у даному випадку перевізником вантажу було ТОВ «Агрохімкомпанія «Гросдорф», а тому штрафні санкції оскаржуваною постановою застосовані до неналежного суб'єкта господарювання, колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що транспортний засіб, щодо якого проведено перевірку, зареєстрований на позивача, згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , проте за доводами ТОВ «Інфо Кар» на час проведення перевірки він був переданий в оренду та фактично використовувався ТОВ «Агрохімкомпанія «Гросдорф».
Суд першої інстанції погодився з вказаними доводами позивача та зазначив, що підтвердженням вказаного є також пред'явлена водієм під час перевірки товарно-транспортна накладна № 2551617 від 25.05.2021, згідно якої автомобільним перевізником ТОВ «Агрохімкомпанія «Гросдорф» автомобілем DAF д.н. НОМЕР_1 з цистерною надавалися послуги з перевезення вантажу для ТОВ «Роктрейд» від с. Хацьке Черкаської області до с. Більче-Золоте Тернопільської області.
Так, посадовими особами відповідача, за результатами габаритно-вагового контролю транспортного засобу позивача зафіксовано порушення ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» надання послуг перевезення вантажу без оформлення документів передбачених ст. 48 цього Закону, а саме: відсутня картка водія/відсутні роздруківки даних роботи тахографа за 25.05.2021, за 26.05.2021 та попередній період. Договір оренди/найму ТЗ між ТОВ «Інфо Кар» та ТОВ «Агрохімкомпанія «Гросдорф» у водія відсутній.
Також, в акті вказано, що під час перевірки виявлено, що автомобілем DAF д.н. НОМЕР_1 , з цистерною згідно ТТН № 2551617 від 25.05.2021 надавалися послуги з перевезення вантажу для ТОВ «Роктрейд» від с. Хацьке Черкаської області до с. Більче Золоте Тернопільської області без картки водія в слоті тахографа. Відсутні роздруківки даних роботи тахографа, облік режиму праці та відпочинку водія не ведеться. Акт підписаний водієм без надання пояснень.
Тобто, Укртрансбезпекою зафіксоване порушення ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: надання послуг перевезення вантажу без оформлення документів передбачених ст. 48 цього Закону, а саме: відсутня картка водія/відсутні роздруківки даних роботи тахографа.
Як зазначає в позовній заяві ТОВ «Інфо Кар», що останнє не є перевізником у розумінні Закону, а тому притягнення товариства до відповідальності є протиправним, оскілики 20.07.2016 між ТОВ «Інфо Кар» (орендодавець) та ТОВ «Агрохімкомпанія «Гросдорф» (орендар) укладено договір № ДГ0000028 оренди транспортного засобу (а.с.11-13), та передано транспортний засіб, зокрема, DAF XF105.410 сідловий тягач д.н. НОМЕР_1 , згідно з рахунками - фактурами (а.с. 16-19).
Позивач зазначає, що саме ТОВ «Агрохімкомпанія «Гросдорф» здійснювало перевезення вантажу, на підтвердження чого надано товарно-транспортну накладну № 2551617 від 25.05.2021, а тому саме ТОВ «Агрохімкомпанія «Гросдорф» має бути притягнуто до відповідальності за вказане правопорушення.
Згідно із частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Разом з тим, відповідно до абзацу 4 пункту 16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388, за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.
Відповідно до пункту 6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів (далі ТЗ), оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.08.2010 №379 (далі - Інструкція №379), якщо власник ТЗ передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження ТЗ іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою (додатки 1 і 2), поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження ТЗ. При цьому в графі «Особливі відмітки» тимчасового реєстраційного талона робиться запис «Дійсний до ____________ 20__ року за наявності свідоцтва про реєстрацію ТЗ (технічного паспорта) серії N___».
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства, у разі передачі права користування транспортним засобом фізичній або юридичній особі, на підставі договору оренди транспортного засобу, у межах господарських відносин, позивач або орендар повинні були звернутися до центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів за оформленням і видачею тимчасового реєстраційного документа на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.
Верховний Суд у постанові від 20.12.2018 по справі №804/8740/16 сформулював правові висновки, відповідно до яких, попри те, що наведені положення пункту 6.3 Інструкції №379 та пункту 16 Порядку №1388 передбачають видачу тимчасового реєстраційного талона на транспортний засіб за зверненням користувача транспортного засобу, тобто не містять імперативної вказівки на отримання такого документа, все ж його наявність, відповідно і необхідність звернутися за його отриманням, встановлена Законом України «Про автомобільний транспорт».
Приписами статті 48 Закону унормовано, що автомобільний перевізник повинен мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки, документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством.
Таким чином, для транспортних засобів, що перебувають у користуванні фізичних чи юридичних осіб, реєстраційним документом, наявність якого є обов'язковою згідно із наведеними вимогами, є тимчасовий реєстраційний талон на транспортний засіб.
Крім того, пунктом 2 Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2018 №1197 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), установлено: належний користувач - фізична особа, яка на законних підставах користується транспортним засобом, що їй не належить, а також керівник юридичної особи - лізингоодержувача (особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи - лізингоодержувача) або працівник, визначений керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу або отримала в установлений законодавством спосіб право користуватися ним, які в разі внесення щодо них відомостей до Реєстру, відповідно до статті 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення несуть відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).
Отже, під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, посадова особа Укртрансбезпеки використовує, зокрема, відомості з Єдиного державного реєстру транспортних засобів.
Разом з тим, у даному випадку, ТОВ «Інфо Кар» не надано належних доказів, які підтверджують наявність відомостей про належного користувача транспортного засобу, що перевірявся, а саме ТОВ «Агрохімкомпанія «Гросдорф» в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів на момент вчинення правопорушення.
Крім того, з матеріалів справи встановлено, що при проведенні перевірки посадовим особам відповідача, водієм ОСОБА_2 відповідного договору оренди транспортного засобу надано не було, як і не надано акту передачі транспортного засобу в оренду та тимчасового реєстраційного талону.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що в даному випадку у спірних правовідносинах ТОВ «Інфо Кар», яке є власником автомобіля марки DAF XF105.410 сідловий тягач д.н. НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ), є суб'єктом відповідальності, передбаченої статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції доходить виснвку, що оскаржувана постанова Центрального міжрегіонального управління Укртрансбезпеки №282383 від 13.07.2021 про застосування адміністративно-господарського штрафу є протиправною та підлягає скасуванню, у зв'язку з порушенням відповідачем порядку розгляду справи про правопорушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема пункт 25 Порядку № 1567, в частині неналежного суб'єкта прийняття оскаржуваної постанови, а не через те, що ТОВ «Інфо Кар» у спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником, як помилково зазначив суд першої інстанції.
Отже, з урахуванням встановлених обставн справи та вище викладених висновків суду апеляційної інчстанції, рішення суду першої інстанції зміні, з огляду на невірне застосування норм матеріального права.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а апеляційна скарга частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) - задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року, з урахуванням висновків викладених в даній постанові.
В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: О.М. Оксененко
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 13.05.2026 року