Справа № 369/6464/17-а Головуючий у 1 інстанції: Соколов О.М.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
12 травня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Безименної Н.В.
За участю секретаря Данилюк Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної та ветеранської політики Бучанської районної державної адміністрації Київської області про визнання нечинними рішення та зобов'язати вчинити дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської РДА Київської області (далі - Управління), Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз ЗБУТ», в якому просив:
- визнати нечинним рішення Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської РДА Київської області про позбавлення його пільгами, які гарантовані чинним законодавством;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської РДА Київської області поновити пільги за вказаний період (із жовтня 2016 року по квітень 2017 року) та здійснити перерахунок з урахуванням пільг за вказаний період та зобов'язати ТОВ «Київоблгаз ЗБУТ» зробити перерахунок з урахуванням пільг за вказаний період.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 жовтня 2017 року провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської РДА Київської області, ТОВ «Київоблгаз ЗБУТ» про визнання нечинними рішення та зобов'язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Київоблгаз ЗБУТ» про зобов'язання вчинити дії закрито.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 жовтня 2017 року передано справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської РДА Київської області про визнання нечинними рішення та зобов'язання вчинити певні дії на розгляд до Печерського районного суду міста Києва.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року адміністративну справу прийнято до провадження Печерського районного суду міста Києва.
12 червня 2018 року до Печерського районного суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту Києво-Святошинської РДА Київської області про відмову у наданні пільг інваліда війни. Визнати бездіяльність Управління соціального захисту Києво-Святошинської РДА Київської області та зобов'язати Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської РДА Київської області, код ЄДРПОУ 23570148, зробити перерахунок нарахування пільг, які надані інваліду війни 2 групи ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , - за період починаючи з листопада 2016 року по квітень 2017 року включно. Стягнути з Управління соціального захисту населення Києво- Святошинської РДА Київської області, код ЄДРПОУ 23570148, нанесені збитки у розмірі 62 609 (шістдесят дві тисячі шістсот дев'ять) грн. 85 коп. Стягнути з Управління соціального захисту населення Києво - Святошинської РДА Київської області, код ЄДРПОУ 23570148, спричинену мені моральної шкоди у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн.
26 жовтня 2018 року до Печерського районного суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути витрати по ненаданим пільгам по вивозу побутового сміття та викачування вигрібної ями у розмірі 2100 грн., а усього 16 300 грн.
18 лютого 2019 року до Печерського районного суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути витрати по ненаданим пільгам по вивозу побутового сміття та викачування вигрібної ями у розмірі 3200 грн., а усього 19 500 грн.
20 лютого 2019 року до Печерського районного суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту Києво-Святошинської РДА Київської області про відмову у наданні пільг інваліда війни. Визнати бездіяльність Управління соціального захисту Києво Святошинської РДА Київської області та зобов'язати Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської РДА Київської області, код ЄДРПОУ 23570148, зробити перерахунок нарахування пільг, які надані інваліду війни 2 групи. ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , - за період, починаючи з листопада 2016 року по квітень 2017 року включно. Стягнути з Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської РДА Київської області, код ЄДРПОУ 23570148, нанесені збитки з урахуванням інфляційних нарахувань у розмірі 76 738 грн. 35 коп. Стягнути з Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської РДА Київської області, код ЄДРПОУ 23570148, спричинену моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.
Також, 08 серпня 2019 року до Печерського районного суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту Києво-Святошинської РДА Київської області про відмову у наданні пільг інваліда війни. Визнати бездіяльність Управління соціального захисту Києво-Святошинської РДА Київської області та зобов'язати Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської РДА Київської області, код ЄДРПОУ 23570148, зробити перерахунок нарахування пільг які надані інваліду війни 2 групи. ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , - за період, починаючи з листопада 2016 року по квітень 2017 року включно. Стягнути з Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської РДА Київської області, код ЄДРПОУ 23570148, нанесені збитки з урахуванням інфляційних нарахувань у розмірі 79 130 грн. 35 коп. по ненаданим пільгам по вивозу побутового сміття та викачування вигрібної ями. Зобов'язати відшкодувати Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської РДА Київської області на лікування позивача 106 604 грн. та моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року закрито підготовче провадження в адміністративній справі № 369/6464/17-а.
08 жовтня 2021 року до Печерського районного суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшла уточнена позовна заяву.
Також, 09 лютого 2023 року до Печерського районного суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшла уточнена позовна заява, в якій просив суд: визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації. Визнати протиправним рішення Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації щодо позбавлення позивача у виплаті пільг на сплату послуг житлово-комунальних послуг інвалідам війни з жовтня 2016 по квітень 2017р. та з 20.09.2020 по теперішній час на сплату житлово-комунальних послуг. Визнати порушення ст.40 Конституції України та Закону України «Про звернення громадян» ст.24, розділ 3, ст.19, ст. 23/1 розділ 2. керівництвом УСЗН Бучанської РДА. Визнати порушення УСЗН Бучанської РДА п.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р. № 373. Стягнути з Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області на користь ОСОБА_1 витрати з жовтня 2016 по теперішній час на сплату житлово-комунальних послуг, а саме: вивіз побутових відходів 12555 грн. та витрати на викачування вигрібної ями та вивіз рідких відходів у сумі 47881 грн., витрати за електроенергію 159685 грн., витрати на бензин -31736 грн., витрати на придбання електро - приладів - 50516 грн. Зобов'язати Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області (Код ЄДРПОУ: 20591492) призначити та нарахувати позивачу ОСОБА_1 пільги гарантовані інвалідам війни на сплату житлово-комунальних послуг в подальшому. Стягнути з Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області моральну шкоду у розмірі 132 866 грн.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у прийнятті заяви про уточнення позовних вимог від 08.10.2021 року, оскільки, така заява подана позивачем після закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті, тобто поза межами строку передбаченого ст. 47 КАС України.
Крім того, протокольною ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у прийнятті уточненої позовної заяви від 09.02.2023 року, оскільки, така заява подана позивачем після закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті, тобто поза межами строку передбаченого ст. 47 КАС України.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що справа була розглянута з порушенням правил предметної та територіальної підсудності, у зв'язку з чим, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд. Апелянт стверджує, що відповідач протиправно припинив нарахування йому пільг на оплату житлово-комунальних послуг як особі з інвалідністю внаслідок війни у зв'язку з призначенням субсидії його дружині, незважаючи на відсутність його волевиявлення щодо відмови від пільг або переходу на субсидію. Крім того, апелянт також вказує, що положення Порядку призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива № 848 не можуть звужувати обсяг соціальних гарантій, встановлених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Конституцією України.
16 квітня 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Управління соціальної та ветеранської політики Бучанської районної державної адміністрації Київської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Також, 17 квітня 2026 року до суду апеляційної інстанції від відповідача - Управління соціальної та ветеранської політики Бучанської районної державної адміністрації Київської області надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача.
20 квітня 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшло заперечення на відзив Управління соціальної та ветеранської політики Бучанської районної державної адміністрації Київської області.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , перебуває на обліку в Управлінні за місцем проживання, а саме, за адресою: АДРЕСА_1 із 26.03.2008 року.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 15.02.2007, ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 від 27.03.2018, ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
До складу домогосподарства ( АДРЕСА_1 ) входять ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та його дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 .
У відповідь на звернення від 09.03.2017, Управління соціальної та ветеранської політики Бучанської районної державної адміністрації Київської області листом від 22.03.2017 №668 повідомило ОСОБА_1 , що, відповідно до підпункту 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів від 27.04.2016 № 319 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», у разі призначення субсидії, пільги з оплати житлово-комунальних послуг та придбання твердого палива і скрапленого газу особам, які зареєстровані (фактично проживають) у житловому приміщенні (будинку), у період її отримання не нараховуються. Інформація про зазначених осіб подається підприємствам - виробникам/виконавцям житлово-комунальних послуг та вноситься до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги. Оскільки, дружині ОСОБА_1 - ОСОБА_2 призначено субсидію, то з дати її призначення позивачу пільги не нараховуються.
Не погоджуючись з діями Управління соціальної та ветеранської політики Бучанської районної державної адміністрації Київської області щодо ненарахування пільги на сплату житлово-комунальних послуг, як особі з інвалідністю, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, із жовтня 2016 року по квітень 2017 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII визначено пільги, які надаються учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них.
Відповідного до пунктів 5-6 частини 1 статті 12 вищевказаного Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги:
- 75-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання.
Площа житла, на яку надається знижка, при розрахунках плати за опалення становить 21 кв. метр опалювальної площі на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю.
Для сімей, що складаються лише з непрацездатних осіб, надається 75-процентна знижка за користування газом для опалювання житла на подвійний розмір нормативної опалювальної площі (42 кв. метри на кожну особу, яка має право на знижку плати, та 21 кв. метр на сім'ю);
- 75-процентна знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню, для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. №848 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1997 р. № 1050 (1050-97-п) затверджено Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива (далі - Порядок №848, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно пункту 4 Порядку №848, субсидії призначаються за наявності різниці між розміром плати за житлово-комунальні послуги, скраплений газ, тверде та рідке пічне побутове паливо у межах соціальної норми житла та соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами і обсягом визначеного Кабінетом Міністрів України обов'язкового відсотка платежу.
У разі призначення субсидії пільги з оплати житлово-комунальних послуг та придбання твердого палива і скрапленого газу особам, які зареєстровані (фактично проживають) у житловому приміщенні (будинку), у період її отримання не нараховуються. Інформація про зазначених осіб подається підприємствам - виробникам/виконавцям житлово-комунальних послуг та вноситься до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги.
Соціальні норми житла та соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 13 Порядку №848 передбачено, що для призначення субсидій громадянин, особа якого посвідчується паспортом або іншим документом, подає структурному підрозділу з питань соціального захисту населення за місцем реєстрації (орендарі за місцем проживання), зокрема, заяву про призначення житлової субсидії та декларацію про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії, за встановленими формами.
Відповідно до пункту 20 Порядку №848, надання раніше призначеної субсидії припиняється:
- за поданням житлово-експлуатаційних організацій, житлово-будівельних (житлових) кооперативів, об'єднань співвласників багатоквартирного будинку та організацій, що надають житлово-комунальні послуги, якщо громадянин, якому призначено субсидію, не сплачує вартість фактично спожитої послуги з урахуванням розміру призначеної субсидії, за винятком випадків, пов'язаних із затримкою виплати заробітної плати, пенсії тощо, яка підтверджується відповідними документами, - з місяця, в якому надійшло таке подання. Подання надається зазначеними організаціями структурним підрозділам з питань соціального захисту населення до 10 числа місяця, що настає за місяцем, в якому виникли такі обставини;
- якщо громадянин приховав або свідомо подав недостовірні дані про доходи (не зазначив один із видів доходів) та майновий стан, що вплинули на встановлення права на субсидію, внаслідок чого йому була надміру перерахована сума субсидії, - з місяця, в якому виявлено порушення;
- у разі переїзду сім'ї в іншу місцевість та настання обставин, що унеможливлюють надання субсидії (зокрема смерть одинокої особи), - з місяця, що настає за місяцем, в якому відбулися зміни;
- у разі отримання структурним підрозділом з питань соціального захисту населення за запитом інформації про збільшення чисельності зареєстрованих у житловому приміщенні осіб - з місяця, що настає за місяцем, в якому відбулися зміни;
- за заявою уповноваженого власника (співвласника) житла, наймача житла у державному та громадському житловому фонді, члена житлово-будівельного кооперативу, власника (співвласника) житлового приміщення - з місяця, що настає за місяцем її подання, якщо інше не обумовлено заявою.
- якщо під час вибіркового обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства державним соціальним інспектором виявлено ознаки порушення норм законодавства щодо призначення субсидії, які вплинули (могли вплинути) на право призначення субсидії або визначення її розміру;
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 стверджує, що відповідачем позбавлено його права на пільгу на сплату житлово-комунальних послуг, як особі з інвалідністю, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, із жовтня 2016 року по квітень 2017 року.
Колегія суддів вважає такі доводи позивача необґрунтованими, оскільки, матеріали справи свідчать, що у зазначений період дружині позивача - ОСОБА_2 була призначена житлова субсидія на оплату житлово-комунальних послуг за адресою спільного їх проживання.
Відповідно до абзацу другого пункту 4 Порядку № 848 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі призначення субсидії пільги з оплати житлово-комунальних послуг особам, які зареєстровані або фактично проживають у житловому приміщенні, на період її отримання не нараховуються.
При цьому, матеріали справи не містять доказів припинення надання призначеної субсидії у порядку, визначеному пунктом 20 Порядку № 848, а сам позивач не заперечував факт отримання субсидії його дружиною у спірний період.
За таких обставин, ненарахування позивачу пільг у період отримання субсидії не свідчить про протиправність дій відповідача та узгоджується з вимогами чинного на той час законодавства.
Посилання апелянта на те, що ним не подавалася заява про відмову від пільг або про перехід на субсидію, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, ненарахування пільг, у даному випадку, не було наслідком добровільної відмови позивача від реалізації відповідного права, а прямо випливало із нормативного регулювання, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.
Так, правові наслідки у вигляді ненарахування пільг були безпосередньо пов'язані із фактом призначення житлової субсидії одному із членів домогосподарства та наставали в силу імперативних приписів абзацу другого пункту 4 Порядку № 848.
Отже, чинне на той час законодавство не ставило застосування вказаного механізму у залежність від подання пільговиком окремої заяви чи надання ним згоди на припинення нарахування пільг.
Також, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що положення Порядку № 848 звужують обсяг соціальних гарантій, визначених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Конституцією України.
Як було зазначено вище, в силу приписів частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В свою чергу, у даному випадку, Кабінет Міністрів України, реалізовуючи надані йому законом повноваження, уповноважений визначати механізм реалізації державної політики у сфері надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг.
Колегія суддів звертає увагу, що на момент виникнення спірних правовідносин положення пункту 4 Порядку № 848 були чинними, не скасованими, не визнаними протиправними чи неконституційними у встановленому законом порядку, а тому підлягали обов'язковому застосуванню відповідачем, як суб'єктом владних повноважень.
Слід зазначити, що у спірних правовідносинах не відбулося позбавлення позивача статусу особи з інвалідністю внаслідок війни або скасування встановлених законом пільг як таких. Предметом спору фактично є порядок реалізації права на відповідні пільги у період отримання житлової субсидії одним із членів домогосподарства, що на момент виникнення спірних правовідносин було врегульовано спеціальним нормативно-правовим актом Кабінету Міністрів України - Порядком №848.
Посилання апелянта на те, що рішення суду першої інстанції суперечить постанові Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2015 року № 685 «Про затвердження Порядку надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни особам, які отримали інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх проведення, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.
Так, відповідно до пункту 1 вищевказаного Порядку №685, цей Порядок визначає процедуру надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни особам, які отримали інвалідність внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх проведення, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Водночас, позивач до вказаної категорії осіб не належить, оскільки отримував пільги, як особа з інвалідністю, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС), а не як особа, яка отримала інвалідність, у зв'язку з участю в антитерористичній операції чи заходах із забезпечення оборони України.
За таких обставин, положення постанови Кабінету Міністрів України № 685 не регулюють спірні правовідносини та не підлягають застосуванню при вирішенні даного спору.
Твердження апелянта про неналежне доказування відповідачем обставин призначення житлової субсидії його дружині, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки факт призначення субсидії ОСОБА_2 у період із жовтня 2016 року по квітень 2017 року підтверджується матеріалами справи та фактично не заперечувався самим позивачем.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, здійснюючи ненарахування позивачу пільг на оплату житлово-комунальних послуг у період отримання житлової субсидії одним із членів домогосподарства, діяв правомірно, на підставі та у спосіб, визначені чинним на той час законодавством.
Щодо доводів апелянта про розгляд даної справи судом із порушенням правил предметної та територіальної підсудності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Матеріали справи свідчать, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 жовтня 2017 року передано справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської РДА Київської області про визнання нечинними рішення та зобов'язання вчинити певні дії на розгляд до Печерського районного суду міста Києва.
При цьому, на момент постановлення вказаної ухвали судом діяла редакція пункту 4 частини першої статті 20 КАС України, відповідно до якої, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Враховуючи предмет даного спору, який стосується реалізації позивачем права на пільги з оплати житлово-комунальних послуг, як особі з інвалідністю, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, колегія суддів дійшла висновку, що дана справа на момент її передачі за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва належала до юрисдикції місцевого загального суду, як адміністративного суду.
Крім того, ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 жовтня 2017 року про передачу справи за підсудністю позивачем не оскаржувалась, набрала законної сили та є обов'язковою до виконання.
Також колегія суддів враховує, що, відповідно до статті 30 КАС України, спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються. Адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 29 КАС України, повинна бути прийнята до провадження адміністративним судом, до якого вона надіслана. При цьому, справа, прийнята адміністративним судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли у процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому адміністративному суду.
Отже, Печерський районний суд міста Києва, отримавши адміністративну справу на підставі ухвали про передачу справи за підсудністю, був зобов'язаний прийняти її до свого провадження та здійснити її розгляд по суті.
Крім того, після передачі справи до Печерського районного суду міста Києва позивач протягом тривалого часу брав участь у розгляді справи саме цим судом, подавав заяви про збільшення та уточнення позовних вимог, інші процесуальні документи та не заявляв заперечень щодо підсудності справи під час її розгляду судом першої інстанції.
За таких обставин, доводи апелянта про порушення судом першої інстанції правил підсудності є безпідставними та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Також, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо нібито допущення судом першої інстанції дискримінації позивача, порушення принципу змагальності сторін та обмеження його права на доступ до правосуддя.
Так, зі змісту матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судових засідань, користувався процесуальними правами, передбаченими КАС України, подавав заяви про збільшення позовних вимог, уточнення позовних вимог, письмові пояснення, клопотання та інші процесуальні документи, які приймались судом та яким надавалась відповідна процесуальна оцінка.
Відтак, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про нерівне ставлення суду до учасників справи, обмеження процесуальних прав позивача чи створення йому перешкод у реалізації права на судовий захист.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції відмовив у прийнятті уточненої позовної заяви від 23.09.2021, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки матеріали справи не містять відомостей про подання позивачем до суду уточненої позовної заяви саме від 23.09.2021.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, протокольними ухвалами Печерського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року було відмовлено у прийнятті заяви про уточнення позовних вимог від 08.10.2021 та уточненої позовної заяви від 09.02.2023.
Відповідно до частини першої статті 47 КАС України, позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
Отже, заяви про уточнення позовних вимог від 08.10.2021 та від 09.02.2023 були подані позивачем після закриття підготовчого провадження, тобто, поза межами процесуального строку, встановленого статтею 47 КАС України.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для прийняття вказаних заяв та правомірно відмовив у їх прийнятті.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Суд апеляційної інстанції, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 229, 243, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Безименна Н.В.
Повне судове рішення складено 13.05.2026 р.