Справа № 320/63133/25
13 травня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі судді-доповідача Говоруна О.В., суддів Попової О.Г., Чуприни О.В., перевіривши апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду у Київській області звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
З апеляційної скарги вбачається, що оскаржуване рішення ухвалено Київським окружним адміністративним судом 23.02.2026.
Апеляційну скаргу подано апелянтом 23.04.2026 (відповідно до штампу канцеляції суду апеляційної інстанції), тобто після закінчення строку на апеляційне оскарження.
При цьому, в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що отримав оскаржуване рішення 06.04.2026.
В той же час, апелянтом не надано будь-яких доказів на підтвердження дати отримання оскаржуваного рішення (конверт, в якому судове рішення було надіслано адресату, довідку поштового відділення зв'язку або підтвердження отримання рішення через систему «Електронний суд» тощо).
Також разом з апеляційною скаргою апелянтом подане клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2026 вказану вище апеляційну скаргу залишено без руху. Встановлено строк і спосіб для усунення недоліків апеляційної скарги - десять днів з дня отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
На виконання вимог зазначеної ухвали апелянтом подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
В обґрунтування поданого клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначено, що протягом дії воєнного стану суворе застосування судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду.
Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів зазначає наступне.
Кодексом адміністративного судочинства України чітко визначено процесуальні строки, у межах яких учасники справи та усі зацікавлені особи можуть реалізувати право на апеляційний перегляд справи, гарантоване статтею 13 цього Кодексу та статтею 14 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Встановлення законом таких процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поряд із цим процесуальним законом, зокрема й частиною третьою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачена можливість поновлення строку на апеляційне оскарження в разі його пропуску з поважних причин.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документу повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне подання апеляційної скарги стає неможливим або утрудненим.
В той же час, правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
З метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права необхідно досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №520/109/20).
Право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту
Апеляційний перегляд справи належить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства. Право на апеляційний перегляд справи гарантується, однак його реалізація повинна відбуватись з дотриманням встановлених процесуальним законом вимог, зокрема, в межах визначеного строку апеляційного оскарження.
Це право повинно реалізовуватись зацікавленими особами добросовісно, без зайвих зволікань, а строк апеляційного оскарження може бути поновлено лише за наявності поважних причин, які обумовлюються існуванням об'єктивних обставин, підтверджених доказами.
Разом з тим, Верховний Суд неодноразово наголошував, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зауважує, що саме по собі посилання апелянта на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку для органу державної влади без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу такого органу, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.
Між тим, згідно усталеної практики Верховного Суду вбачається, що неможливість здійснення процесуальних прав учасником процесу (задля визнання поважною причини пропуску процесуального строку) має бути реальною. Указані в заявленому клопотанні доводи скаржника є необґрунтованими, адже не містять жодного підтвердження доказами. Більше того, саме по собі посилання апелянта на воєнний стан не може свідчити про неможливість виконувати процесуальні права та обов'язки вчасно.
Суд зазначає, що введення в країні воєнного стану суттєво ускладнило (подекуди унеможливило) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади (місцевого самоврядування). Між тим, сама по собі обставина введення в країні воєнного стану, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов'язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
В той же час, апелянтом не надано будь-яких доказів на підтвердження у заявленому клопотанні доводів.
За таких обставин, колегія суддів визнає неповажними підстави, які зазначені в клопотанні про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Враховуючи викладене вище, приймаючи до уваги відсутність поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 248, 299 КАС України
Визнати неповажними підстави, які наведені у клопотанні про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена протягом тридцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції - Верховного Суду.
Суддя-доповідач О.В. Говорун
Судді О.Г. Попова
О.В. Чуприна