П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/12767/25
Суддя першої інстанції - Дерев'янко Л.Л.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Дегтярьової С.В.,
суддів - Крусяна А.В., Яковлєва О.В.,
розглянув в порядку письмового провадження у місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі №400/12767/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання неправомірним та скасування рішення від 30 жовтня 2025 року №143250024562, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просила:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 30 жовтня 2025 року №143250024562 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 22 жовтня 2025 року.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року позов задоволений.
До П'ятого апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі №400/12767/25.
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 у справі №400/12767/25 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2026 року відкрите апеляційне провадження.
07 квітня 2026 року матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
04 травня 2026 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Колегія суддів перевірила матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, та дійшла висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Суд першої інстанції встановив, що 22 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася з особистою заявою щодо розрахунку страхового стажу для призначення пенсії за віком.
З урахуванням Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
На час звернення вік позивачки становив 54 роки.
Розглянувши подані заявником документи, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області 30 жовтня 2025 року прийняло рішення №143250024562 про відмову в призначенні пенсії. За висновком органу Пенсійного фонду України у позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку з недосягненням позивачкою 55-річного віку.
Згідно даного рішення, страховий стаж позивача становить 35 років 01 місяць 23 дні, пільговий стаж по Списку №2 становить - 13 років 05 місяців 25 дні.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Закон України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі Закон №1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.
Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
За правилами п. 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV від 09 липня 2003 року пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: серед іншого, особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно з пунктом б статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом б статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років та збільшено тривалість страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах з 20 років до 25 років.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон №2148-VIII, що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-1, пункт 2 частини другої статті 114 якого визначає: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Разом з цим, Законом №2148-VIII, викладено у новій редакції пункт 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, згідно з яким "пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону".
Крім цього, в силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01 жовтня 2017 року.
Рішенням Конституційного суду №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення), наведені положення Закону №1788-ХІІ втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення).
Конституційний Суд України в рішенні у справі 1-р/2020 зазначив, що зміни, внесені до ст.13 Закону №1788 Законом №213-VIII вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію, стаття 13, частина друга статті 14, пункти б-г статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року №1-р/2020 встановлений порядок виконання цього Рішення шляхом застосування положень Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року (набрання чинності Законом №213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.
Відповідно до ст. 45 Закону України №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Пунктом 1 частини 1 цієї статті встановлено, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
З 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за Списком № 2 регламентувались одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом б частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції Закону № 213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII. Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020" у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII".
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в своєму рішенні від 21 квітня 2021 року у зразковій справі №360/3611/20, яке підтримане постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року, посилаючись на правову позицію Великої палати Верховного суду в постанові у справі №520/15025/16, а під час вирішення справи з приводу призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на підставах, що визначені одночасно положеннями п.2 частини другої ст.114 Закону № 1058 та п. б ст. 13 закону № 1788, застосував до спірних правовідносин у справі положення п. б ст. 13 Закону №1788, як такі що містять більш сприятливі умови призначення пенсії особі.
В рішенні у зразковій справі №360/3611/20 Велика палата Верховного суду зазначила, що суперечність положень Законів України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV в частині врегулювання питань призначення пенсій на пільгових умовах, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України).
Велика палата Верховного суду в межах зразкової справи №360/3611/20 дійшла висновку про те, що в такому випадку підлягають застосуванню саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим для особи, а не Закону № 1058-ІV.
В рішенні у зразковій справі судом визначені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:
а) позивач - особа, яка звернулась до Пенсійного фонду за призначенням пенсії після 23.01.2020 з підстав, визначених статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення;
на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років;
набула стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення;
б) відповідачем є орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії.
При ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, як правильно встановив суд першої інстанції, визначальним у даному випадку є з'ясування обставин щодо того чи працювала особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом №213-VIII), саме до 1 квітня 2015 року і у разі якщо так, то при вирішенні питання про призначення такій особі пільгової пенсії слід керуватися саме статтею 13 Закону №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом №213-VIII).
Розділом XXIV "Охорона здоров'я і соціальна допомога" списку №2 виробництв, професій, посад і показників зі шкідливими та важними умовами парці, затвердженого постановою КМУ від 26 червня 2016 року №461, передбачені працівники, які безпосередньо обслуговують хворих: у будинках-інтернатах для психічно хворих, дитячих будинках-інтернатах для розумово відсталих дітей системи соціального забезпечення - молодші спеціалісти з медичною освітою, молодші медичні сестри/молодші медичні брати, молодші медичні сестри/молодші медичні брати з догляду за хворими, сестри-господині/працівники з господарської діяльності закладу охорони здоров'я
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працювала на посадах, визначених у нормах ст.13 Закону №1788-XII до 1 квітня 2015 року, відповідно щодо неї має застосовуватись ст.13 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
Посилання апелянта на те, що призначення пенсії позивачу є дискреційними повноваженням відповідача є безпідставними, оскільки заява розглянута, додатки до неї проаналізовані, а тому суб'єкт владних повноважень, за відсутності підстав для відмови має діяти у єдино визначений спосіб - прийняти рішення про задоволення заяви позивача, що свідчить про те, що обраний судом спосіб захисту, спрямований на ефективне відновлення порушеного права та відповідає вимогам законодавства.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність достатніх правових підстав для задоволення адміністративного позову у відповідній частині.
Суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам та правильно визначив правову природу спірних правовідносин, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування чи зміни рішення суду.
За правилами ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя доповідач С.В. Дегтярьова
Судді А.В. Крусян
О.В. Яковлєв