07 травня 2026 року м. Дніпросправа № 804/211/16
Головуючий суддя І інстанції - Прудник С.В.,
Судді - Турова О.М., Луговська Г.В.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач),
суддів: Шальєвої В.А., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 в адміністративній справі №804/211/16 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Дніпропетровської області про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звертався до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Дніпропетровської області від 14.12.2015 № 2831 к про звільнення позивача з посади старшого прокурора прокуратури м. Дніпропетровська Дніпропетровської області та з органів прокуратури з 14.12.2015 у зв'язку з реорганізацією органу прокуратури (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України та пункт 9 частини першої статті 51 Закону України “Про прокуратуру»);
- зобов'язати відповідача поновити позивача в органах прокуратури Дніпропетровської області на посаді, яка за своїм правовим статусом є аналогічною ліквідованій посаді в прокуратурі м. Дніпропетровська;
- стягнути з прокуратури Дніпропетровської області на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 15.12.2015 року по день фактичного поновлення на роботі.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2017 було скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу прокурора Дніпропетровської області від 14.12.2015 № 2831 к та прийнято в цій частині нове.
Адміністративний позов було задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Дніпропетровської області від 14.12.2015 № 2831 к в частині формулювання підстав звільнення ОСОБА_1 “у зв'язку з реорганізацією органу прокуратури (пункт 1 частина перша статті 40 40 КЗпП України...)».
Зобов'язано прокуратуру Дніпропетровської області внести зміни до цього наказу, зазначивши підставою звільнення ОСОБА_1 “зміни в організації виробництва і праці відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України...».
В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2017 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Постановою Верховного Суду від 08.10.2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 року в частині залишеній без змін та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2017 року залишено без змін.
30.06.2025 року від ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами, в якій заявник просить суд:
1. Задовольнити заяву про перегляд у зв'язку з виключними обставинами постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 року в адміністративній справі № 804/211/16, якою ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до прокуратури Дніпропетровської області про скасування наказу прокурора Дніпропетровської області № 2831к від 14.12.2015 року про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 у адміністративній справі №804/211/16, якою ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до прокуратури Дніпропетровської області про скасування наказу прокурора Дніпропетровської області № 2831к від 14.12.2015 про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
3. Ухвалити нове рішення яким:
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Дніпропетровської області №2831к від 14.12.2015 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади старшого прокурора прокуратури м. Дніпропетровська Дніпропетровської області та з органів прокуратури з 14.12.2015 у зв'язку з реорганізацією органу прокуратури (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»);
- зобов'язати прокуратуру Дніпропетровської області поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури Дніпропетровської області на посаді, яка за своїм правовим статусом є аналогічною ліквідованій посаді в прокуратурі м. Дніпропетровська;
- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на мою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 15.12.2015 року по день фактичного поновлення на роботі.
На обґрунтування поданої заяви позивач посилається на Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 року №11-р(II)/2024 у справі №3-157/2023(290/23), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VII зі змінами.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами у справі було відмовлено повністю.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначене судове рішення, як незаконне та прийняти нову постанову про задоволення заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що заяву про перегляд судового рішення у зв'язку з виключними обставинами подано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду 30 червня 2025, а не 17 січня 2025 року, а тому п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VII зі змінами вже втратив чинність 18 червня 2025 року і посилання суду на правові позиції викладені в ухвалах Верховного Суду від 10 лютого 2025 року у справі №160/5839/20 та від 24 лютого 2025 року у справі №420/4490/20 є недоцільним та безпідставним. Вказано, що Рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року № 11-р(ІІ)/2024 у справі № 3-157/2023(290/23) в даному випадку є виключною обставиною, а тому існують законні підстави щодо перегляду правомірності прийняття Дніпропетровським окружним адміністративним судом постанови від 01.03.2017 у адміністративній справі № 804/211/16, якою ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до прокуратури Дніпропетровської області про скасування наказу прокурора Дніпропетровської області № 2831 к від 14.12.2015 про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні заяви про перегляд справи за виключними обставинами, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Зазначене в сукупності не може бути підставою для перегляду (зміни) правової позиції суду в спорі щодо якого постановлене остаточне судове рішення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання (частина перша статті 129-1 Конституції України).
Частиною другою статті 14 КАС України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до частини першої статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з частиною п'ятою статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є: 1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане; 2) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого було ухвалено судове рішення; 3) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.
Положеннями частини шостої статті 361 КАС України передбачено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
За правилами частин першої та другої статті 365 КАС України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 2 частини п'ятої статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.
За результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду (частина четверта статті 368 КАС України).
У контексті підстави звернення позивача із заявою про перегляд за виключними обставинами судового рішення, колегія суддів апеляційного суду зауважує, що Верховний Суд вже неодноразово вирішував питання про перегляд за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв'язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи.
Зокрема, об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду розглядала зазначене питання в аспекті того, які судові рішення можуть переглядатися за виключними обставинами із указаної нормативної підстави.
Так, у постанові від 19 лютого 2021 року у справі №808/1628/18 об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цьому зв'язку висловила позицію, згідно з якою судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому не може вважатися "не виконаним" у розумінні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами із указаної нормативної підстави. У цій постанові також значиться, що рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, адже на час виникнення спірних правовідносин і на час прийняття рішення суду першої інстанції положення відповідної норми були чинними та підлягали застосуванню.
Аналогічна позиція щодо застосування приписів пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України підтримана об'єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 21 грудня 2022 року у справі №140/2217/19, у якій вирішувалося питання відступу від висновку щодо застосування пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі №808/1628/18.
Передаючи справу №140/2217/19 на розгляд об'єднаної палати, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 28 вересня 2022 року керувався тим, що викладений у справі №808/1628/18 підхід унеможливлює ефективний захист і поновлення прав особи, якій відмовлено у задоволенні позову внаслідок застосування закону, визнаного згодом неконституційним.
Вирішуючи питання відступу від указаних висновків, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 21 грудня 2022 року зазначив, що особливості перегляду за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв'язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону було предметом розгляду не тільки об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду, від висновку якої (у справі №808/1628/18) пропонується відступити, але й Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №4819/49/19 зазначено, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, уже встановленої остаточним судовим рішенням.
З урахуванням викладеного, об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 21 грудня 2022 року у справі №140/2217/19 дійшла висновку, що немає достатніх і необхідних підстав відступати від правової позиції, висловленої у постанові від 19 лютого 2021 року у справі №808/1628/18.
Ці ж самі висновки об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду повторила в ухвалі від 22 грудня 2022 року у справі №805/1312/16-а, в якій вдруге вирішувалося питання можливості відступу від висновку щодо застосування пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі №808/1628/18.
Аналогічний підхід Верховний Суд застосував і під час розгляду заяв про перегляд за виключними обставинами судових рішень у справах за позовами прокурорів, що були звільнені з прокуратури, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, у разі неуспішного проходження атестації, зокрема, у справі №600/1450/20-а (ухвала від 13 квітня 2023 року), у справі №200/5229/20-а (ухвала від 27 квітня 2023 року), у справі №420/1255/21 (ухвала від 03 травня 2023 року), у справі №420/1319/21 (ухвала від 04 травня 2023 року), у справі №580/2313/20 (ухвала від 10 травня 2023 року), у справі №620/4397/20 (ухвала від 11 травня 2023 року), у справі №160/23358/21 (ухвала від 17 травня 2023 року), у справі №120/16412/21-а (ухвала від 15 серпня 2023 року), у справі № 160/5839/20 (ухвала від 10 лютого 2025 року), у справі №420/4589/20 (ухвала від 06 березня 2025 року), у справі №420/13321/20 (постанова від 07 серпня 2025 року) у справі №420/9164/21 (постанова від 05 вересня 2025 року), у справі № 520/6903/2020 (постанова від 20 листопада 2025 року), у справі №400/3037/21 (постанова від 22 січня 2026 року) та інших.
Таким чином, позиція Верховного Суду із цього питання є сталою та послідовною.
Окрім наведених мотивів варто також зазначити, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон №2136-VIII). Водночас у частині першій статті 97 указаного Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
Аналіз норм Розділу ХІІ Конституції України ("Конституційний Суд України") та Закону №2136-VIII дає підстави для висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі та застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення.
Якщо правовідносини тривалі та виникли до ухвалення рішення Конституційним Судом України, проте продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Таким чином, Рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
У даному випадку спірні правовідносини виникли та закінчилися до ухвалення зазначених скаржником Рішень Конституційного Суду України.
У резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року №11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023 (290/23) (пункт 3) визначено, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII зі змінами, визнаний неконституційним, утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 02.04.2026 по справі № 580/1856/20, яка враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Таким чином, з огляду на вказані обставини справи, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 в адміністративній справі №804/211/16 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.М. Іванов
суддя В.А. Шальєва
суддя В.Є. Чередниченко