Справа № 456/638/26
Провадження № 1-кп/442/203/2026
"14" травня 2026 р. Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області
в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
потерпілої - ОСОБА_4 ,
потерпілого - ОСОБА_5
представника потерпілих - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
його захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дрогобичі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025140000001180 від 22.10.2025 відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Подорожнє Стрийського району Львівської області, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого на АДРЕСА_1 ,
-обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 286-1 КК України,
встановив:
В провадженні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 286-1 КК України.
Обвинуваченому ОСОБА_7 обрано запобіжний захід - тримання під вартою, строк якого продовжено до 22.05.2026.
Прокурор подав до суду клопотання про продовження застосування відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Вказує, що докази вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.135, ч.3 ст.286-1 КК України є вагомими, належними та допустимими, отриманими у встановленому КПК України порядку; у разі визнання його винуватим у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, ОСОБА_7 загрожує безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на термін від п'яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п'яти до десяти років; вік та стан здоров'я ОСОБА_7 дозволяє застосування щодо нього запобіжного заходу, пов'язаного з обмеженням волі та свободи пересування. Оцінюючи особу обвинуваченого та вчинене ним кримінальне правопорушення, його значну суспільну небезпеку, прокурор вбачає наявність передбачених ст. 177 КПК України ризиків, яким неможливо запобігти у разі перебування обвинуваченого на волі, а саме те, що він може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків та інших учасників у даному кримінальному провадженні шляхом їх переконання та залякування, з метою надання ними неправдивих показань, які б виправдовували його у вчиненні інкримінованого злочину, вчинити інші кримінальні правопорушення, що підтверджується характером кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 . Вважає, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання не забезпечить його належної поведінки, не зменшить наявність вищевказаних ризиків та не зможе перешкодити їх реалізації. Застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, навіть із застосуванням електронних засобів контролю та при забороні обвинуваченого цілодобово залишати житло не зможе унеможливити вчинення останнім незаконного впливу на потерпілих і свідків, нових кримінальних правопорушень і не запобігає в повній мірі ризику переховування від суду. Викладене вище унеможливлює застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки такий запобіжний захід необхідний для виконання завдання кримінального провадження та неможливістю запобігання ризикам шляхом застосування щодо ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу.
Потерпілі та їх представник - адвокат ОСОБА_6 клопотання прокурора підтримали.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 заперечили щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просили обрати більш м'який запобіжний захід - тримання під вартою з визначенням розміру застави. Вказують, що обґрунтована підозра перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп'яніння на момент вчинення кримінального правопорушення відсутня. Ризики, заявлені прокурором у клопотанні, відсутні, доказів, що обвинувачений може вчиняти тиск щодо потерпілих чи свідків немає. Однак, якщо суд прийде до переконання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, то просили визначити розмір застави в розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Заслухавши пояснення прокурора, обвинуваченого та його захисника, дослідивши клопотання та додані до нього документи, суд дійшов до такого висновку.
За змістом закону, тримання під вартою як запобіжний захід може бути застосовано лише у разі, якщо прокурор наявною сукупністю дозволених законом при прийнятті даного рішення засобів доказування доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим в ст. 177 КПК України. Неможливість запобігти даним ризикам слід розуміти як недостатність інших запобіжних заходів для того, щоби убезпечити їх настання.
Вирішуючи питання щодо доцільності продовження обвинуваченому запобіжного заходу тримання під вартою на час судового розгляду, суд виходить з того, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання осіб під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахування конкретних обставин. Тримання осіб під вартою може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
При розгляді питання про доцільність тримання осіб під вартою судовий орган повинен брати до уваги факти, які можуть мати відношення до справи: характер «обставини» і тяжкість передбачуваного злочину, обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин, покарання, яке можливо буде призначене в результаті засудження, характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Аналогічні відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься в положеннях ст. ст. 177, 178, 183 КПК України.
Також практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства (п. 35 рішення ЄСПЛ № 12369/86 від 26.06.1991 «Летельє проти (Цранції»).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а відтак суд вважає, що більш м'який запобіжний захід, не забезпечить виконання ОСОБА_7 дотримання обов'язків, передбачених законом, оскільки ризик втечі може бути розцінений ними менш небезпечним, ніж кримінальне переслідування та процедура виконання покарання.
За таких обставин, вислухавши доводи прокурора про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які свідчать про необхідність продовження тримання під вартою обвинуваченого, думку обвинуваченого, беручи до уваги те, що перебуваючи на волі обвинувачений може ухилятись від явки в судові засідання, незаконно впливати на потерпілих та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, суд дійшов висновку про доцільність продовження запобіжного заходу відносно останнього у виді тримання під вартою строком на 30 днів. Крім того, враховуючи п. 2 ч.4 ст. 183 КПК України, суд приходить до висновку не визначати розміру застави. На думку суду, більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Також не заслуговують на увагу твердження захисника обвинуваченого ОСОБА_7 про застосування більш м'якого запобіжного заходу, оскільки наведені в судовому засіданні захисником підстави не можуть підтвердити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Відтак, суд прийшов до висновку, що доводи сторони обвинувачення про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому є достатніми для переконання, що передбачені ст. 177 КПК України ризики, які стали підставою для застосування запобіжного заходу, не зменшилися і виправдовують тримання обвинуваченого під вартою і будь-який більш м'який запобіжний захід є недостатнім для запобігання таким ризикам, у зв'язку з чим доводи сторони захисту про можливість обрання менш суворого виду запобіжного заходу є необґрунтовані.
Керуючись ст. ст.177,183,197, ч. 3 ст.331 КПК України, суд,-
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 30 днів.
Строк дії ухвали до 13.06.2026.
Копію ухвали вручити сторонам кримінального провадження та скерувати ДУ «Львівська установа виконання покарань № 19» (м. Львів, вул. Городоцька, 20) для виконання.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду впродовж п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя: ОСОБА_1