13 травня 2026 року Чернігів Справа № 620/2356/26
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також -позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі також - ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач) про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії позивачу з 01.02.2023 на підставі довідки від 18.08.2025 № 21/3/2-9/878-659, виданої Службою безпеки України (далі - СБУ) станом на 01.01.2023, з розрахунку 83% від суми грошового забезпечення з 01.11.2023 та без обмеження максимальним розміром з 01.03.2025; зобов'язання відповідача на підставі вказаної довідки провести позивачу перерахунок пенсії та здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.02.2023, з розрахунку 83% від суми грошового забезпечення з 01.11.2023 та без обмеження максимальним розміром з 01.03.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позов обґрунтований тим, що для проведення перерахунку пенсії до ГУ ПФУ в м. Києві надійшла довідка Служби безпеки України від 18.08.2025 № 21/3/2-9/878-659 про розмір грошового забезпечення, однак відповідач відповідний перерахунок пенсії не провів, крім того пенсію позивача обмежено максимальним розміром без урахування 83% сум грошового забезпечення. Вважає, що такі дії відповідача суперечать вимогам чинного законодавства та порушують права позивача на отримання пенсії в належному розмірі.
17.03.2026 ухвалою суду провадження у справі відкрито, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачем відзив на позов не подано.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами ( частина шоста статті 162 КАС України).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 у справі №620/3039/25 Службою безпеки України підготовлено та направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві довідку про розмір грошового забезпечення від 18.08.2025 № 21/3/2-9/878-659 відповідно, для проведення перерахунку основного розміру пенсії з 01.02.2023, в якій, крім посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, вказано додаткові види грошового забезпечення.
Проте, відповідачем не проведено відповідний перерахунок пенсії.
Листом від 19.03.2024 відповідач відмовив позивачу у проведенні відповідно перерахунку за безпідставністю.
Вважаючи свої права порушеними позивач, звернувся за їх захистом до суду.
Надаючи оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
05.03.2019 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/3858/18 виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ, тобто з урахуванням не лише розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років, а й додаткових видів грошового забезпечення, тобто чотирьох складових.
Крім того, підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок раніше призначених пенсій, може бути як рішення, прийняте Кабінетом Міністрів України, так і відповідна заява пенсіонера та додані до неї документи.
Наведена позиція повністю узгоджується із висновком, викладеним у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.12.2019 за результатами розгляду зразкової адміністративної справи № 160/8324/19. Вказане рішення залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 24.06.2020 року у справі №160/8324/19.
У зв'язку з цим варто зазначити, що відповідно до частин другої, третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Зі змісту наведених норм вбачається, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб, і підлягає обов'язковому виконанню, зокрема, на всій території України органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями. У випадку невиконання судового рішення передбачається встановлена законом відповідальність.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, перерахунок пенсії здійснюється головними управліннями Пенсійного фонду після надходження від уповноваженого органу, з якого пенсіонер звільнився зі служби, відповідної довідки та виключно з урахуванням тих складових грошового забезпечення, які вказані у такій довідці.
Тому отримання довідки про розмір грошового забезпечення позивача, має наслідком виникнення для відповідача обов'язку вчинити відповідні дії щодо перерахунку та виплати пенсії за вислугу років з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, що зазначені у такій довідці.
Однак, на переконання суду, відповідачем фактично нівелюється рішення Верховного Суду у справі №160/8324/19.
При цьому, у рішеннях ЄСПЛ від 28.11.1999 по справі «Brumarescu v. Romania» та від 24.07.2003 по справі «Ryabykh v. Russia» Європейським судом зазначено, що одним з основоположних аспектів принципу верховенства права є юридична визначеність, яка передбачає, що в разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, яке набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
На виконання рішення суду від 21.07.2025 у справі №620/3039/25, Служба безпеки України надала Головному управлінню Пенсійного фонду України в м. Києві довідку від 18.08.2025 № 21/3/2-9/878-659 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023, для проведення з 01.02.2023 перерахунку пенсії.
Відтак, у відповідача ГУ ПФУ в м. Києві у зв'язку з отриманням зазначеної довідки виник обов'язок перерахувати пенсію позивача.
Однак, не зважаючи на те, що виникли підстави для перерахунку пенсії позивача з урахуванням складових грошового забезпечення, визначених в довідці уповноваженого органу, відповідач безпідставно не провів перерахунок пенсії позивача на підставі вказаної довідки, чим вчинив протиправні дії.
Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
Людина вступає в пенсійні правовідносини для реалізації свого права на отримання пенсійного забезпечення і такі відносини, за загальним правилом, мають безстроковий характер.
Разом з тим, саме з моменту отримання належної довідки, зокрема поданої органом, в якому позивач проходив службу, в пенсійного органу виникає обов'язок щодо здійснення перерахунку його пенсії.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.06.2020 у зразковій справі № 160/8324/19.
Суд погоджується з доводами позивача щодо протиправності відмови ГУ ПФУ в м. Києві у здійсненні відповідного перерахунку пенсії позивачу на підставі вказаної довідки від 18.08.2025 № 21/3/2-9/878-659.
Втім, визначаючи період, за який позовні вимоги в цій справі підлягають задоволенню, суд звертає увагу на те, що як відзначалося вище, позивач набув право на відповідний перерахунок пенсії, але у відповідача обов'язок щодо здійснення такого перерахунку виник з дати отримання (направлення) відповідної довідки про розмір грошового забезпечення, тобто лише з 18.08.2025, що підтверджується матеріалами справи.
Водночас, статтями 51, 63 Закону № 2262-ХІІ обмежено період, у межах якого орган ПФУ в такому випадку повинен перерахувати та виплатити пенсію за минулий час. Такий період становить 12 місяців і відповідні норми матеріального права є імперативними.
З огляду на це, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії позивача на підставі вищевказаної довідки та для зобов'язання відповідача вчинити відповідні дії (здійснити перерахунок, нарахування і виплату пенсії позивачу) за період з 01.09.2024, (перший день місяця, що слідує за місяцем, коли особа звернулася до органу ПФУ, враховуючи вищевказаний граничний період 12 місяців).
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.
Щодо обмеження з 01.03.2025 пенсії максимальним розміром та зобов'язання здійснити відповідні нарахування, суд зазначає наступне.
Згідно із протоколом про перерахунок пенсії, з 01.03.2025 підсумок пенсії становить -24691,60 грн до виплати - 23610,00 грн.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Частиною першою статті 46 Конституції України закріплено право громадяни на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон № 2262-ХІІ.
Згідно з Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі Закон № 3668-VI), внесено зміни до Закону № 2262-ХІІ, на підставі Закону України від 24.12.2015 № 911-VIІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", а саме частину сьому статті 43 Закону № 2262-ХІІ, яку викладено в наступній редакції "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність" та доповнено реченням такого змісту "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень".
Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зі змінами, а саме: частини 7 статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 положення частини сьомої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Крім того, Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі Закон № 1774-VIІІ) передбачено, що відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, він набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
Суд зазначає, що частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ, якою було передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, втратила чинність з дня проголошення Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.
Буквальне розуміння змін, внесених Законом № 1774-VIІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, дозволяє стверджувати, що в Законі № 2262-ХІІ була відсутньою норма ч. 7 ст. 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Тобто починаючи з 2017 року стаття 43 Закону № 2262-ХІІ не передбачала положення про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Отже, внесені Законом № 1774-VIІІ до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року"), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Наведений висновок узгоджується з позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17 та від 09.11.2020 у справі № 813/678/18.
Починаючи з 2017 року та до моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 інших змін до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ не вносилося.
Таким чином, з 20.12.2016 до моменту ухвалення судом рішення в цій справі обмеження максимальним розміром пенсії є протиправним.
Верховний Суд вже висловлював правову позицію щодо заборони обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким вона призначена відповідно до Закону № 2262-ХІІ. Водночас згідно з частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Крім того, суд враховує, що за загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
У спірних правовідносинах наведені положення Постанови № 185, № 209 щодо підвищення пенсій з 01.03.2024 та 01.03.2025 "у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом" суперечить приписам Закону № 2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, які є спеціальними (пріоритетними), а тому підлягають застосуванню відповідачем.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Аналогічна правова позиція була підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19.
При цьому, на переконання суду, обмеження максимального розміру пенсії, призначеної згідно з Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України.
У постанові від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19 Верховний Суд наголосив на протиправності обмеження органом Пенсійного фонду максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, та зазначив, що у спірних відносинах підлягають застосуванню норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Наведені висновки Верховного Суду також мали б бути враховані пенсійним органом під час обчислення та виплати пенсії позивача.
Суд звертає увагу, що незважаючи на наявність у постанові КМУ № 185 вимоги про підвищення розміру пенсії у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, станом на момент здійснення відповідачем такого перерахунку пенсії позивача у зв'язку із проведенням її індексації, чинної норми, яка б визначала розмір такого максимального обмеження, закон не містить, оскільки положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнані такими, що не відповідають Конституції України, внаслідок чого втратили чинність з дати ухвалення відповідного Рішення Конституційного Суду України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Закон не уповноважує територіальний орган Пенсійного фонду на власний розсуд визначати підстави, умови та максимальний розмір для обмеження пенсійних виплат, а тому дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві у спірних правовідносинах є протиправними, оскільки вчинені всупереч приписам частини другої статті 19 Конституції України.
Щодо зменшення відсоткового розміру виплат з 83% до 70% сум грошового забезпечення.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
З 01.10.2011 положення частини другої статті 13 Закону № 2262-ХІІ щодо визначення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 90% відповідних сум грошового забезпечення втратили чинність у зв'язку з внесенням змін Законом України № 3668-VI до редакції цієї статті.
Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII внесено зміни у частину другій статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», згідно яких цифри «80» замінено цифрами « 70».
Тобто, зміна встановленого максимального розміру пенсії для її перерахунку здійснювалася після призначення позивачу пенсії і саме змінена редакція статті 13 Закону №2262-XII була застосована відповідачем при визначенні розміру пенсії позивача при проведенні перерахунку, хоча до часу проведення перерахунку пенсії, пенсія позивача обчислювалась, виходячи з розміру 83% грошового забезпечення.
Частиною першою статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Внесені Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 №1166-VII зміни до частини 2 статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70% грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, а мають застосовуватися виключно при призначенні нових пенсій.
Отже, при перерахунку пенсії відсотковий розмір грошового забезпечення, з якої призначається пенсія, визначається з урахуванням вислуги років. При цьому застосуванню підлягає норма закону у редакції, яка була чинною на час призначення пенсії.
З аналізу викладених норм слідує, що при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватися норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Внесені Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" №1166-VІІ від 27.03.2014 зміни до частини 2 статті 13 Закону №2262-XII щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70% від сум грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, оскільки процедура призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
У постанові від 03.04.2018 по справі №175/1665/17 (2-а175/41/17) Верховний Суд зазначив, що при розрахунку розміру підвищення до пенсії максимальний її розмір має обраховуватися із вказаного у довідці грошового утримання, але виходячи із розміру пенсії у відсотках, право на які особа набула на момент виходу на пенсію і розмір яких не може бути зменшено наступними змінами в законодавстві.
Аналогічні висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 04.02.2019 по зразковій справі №240/5401/18 (№Пз/9901/58/18).
Суд вважає, що відповідачем протиправно здійснено перерахунок пенсії позивача з розрахунку 70% суми грошового забезпечення, чим порушено право власності позивача, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, у відповідача були відсутні підстави для зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії позивача під час здійснення її перерахунку з 83% грошового забезпечення до 70%, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в цій частині.
Отже, позовні вимоги в цій справі підлягають задоволенню частково.
Щодо клопотання представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 18500,00 грн на підтвердження яких позивачем надані відповідні документи, суд зазначає таке, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами частин першої та другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно частиною дев'ятою статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування вказаного виду судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд звертає увагу, що доводи й позиція сторін протягом усього часу розгляду справи не змінювалась, справа № 620/2356/26 віднесена судом до справ незначної складності. Також, по зазначеній категорії справ, сформована правова позиція Верховного Суду.
Отже, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв'язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.
Враховуючи викладене, вказані обставини свідчать, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та об'ємом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, тому суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
У відповідності до вимог частин першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем сплачений судовий збір в розмірі 1064,96 грн, тому з відповідача на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати в розмірі 532,48 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку пенсії з 01.09.2024 на підставі довідки Служби безпеки України від 18.08.2025 № 21/3/2-9/878-659 про розмір грошового забезпечення, станом на 01.01.2023.
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 01.09.2024 здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Служби безпеки України від 18.08.2025 № 21/3/2-9/878-659, станом на 01.01.2023, з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01.03.2025, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 83% сум грошового забезпечення з 01.11.2023.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимальним розміром з 01.03.2025, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 83% сум грошового забезпечення з 01.11.2023 та з урахуванням вже виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 532,48 грн (п'ятсот тридцять дві гривні 48 коп), сплачений відповідно до квитанції від 09.03.2026 та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень).
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві вул. Бульварно-Кудрявська, 16,м. Київ,04053 код ЄДРПОУ 42098368.
Повний текст рішення виготовлено 13 травня 2026 року.
Суддя І.І. Соломко