Справа № 560/8456/26
14 травня 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В. розглянувши в письмовому провадженні заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся 13 травня 2026 року до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо скасування відстрочки ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ №2640 від 06.04.2026 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову на військову службу по мобілізації ОСОБА_1 ;
- скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу №98 від 06.04.2026;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Також, 13.05.2026 позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить зупинити дію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №2640 від 06.04.2026; зупинити дію наказу командира Військової частини НОМЕР_1 про зарахування до списків особового складу частини; заборонити Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти дії щодо направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби за межі частини чи до іншого місця служби або іншої військової частини та заборонити його залучення до ведення бойових дій.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник зазначає, що оскаржувані дії та рішення відповідачів щодо скасування відстрочки від призову на військову службу, призову позивача під час мобілізації та зарахування його до списків особового складу військової частини є очевидно протиправними, оскільки відстрочку, на його переконання, скасовано без законних підстав та з порушенням встановленої процедури.
Заявник вказує, що позивач мав право на відстрочку від призову відповідно до пункту 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку зі здійсненням постійного догляду за матір'ю дружини, яка потребує такого догляду, а обставини, що були підставою для її надання, не змінилися.
Також зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист порушених прав позивача, оскільки останній проходить військову службу у військовій частині та може бути направлений до іншого місця служби, переведений до іншої військової частини або залучений до виконання бойових завдань, що, на думку заявника, створює ризик настання незворотних наслідків для життя та здоров'я позивача, а також може ускладнити виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
У зв'язку з наведеним заявник просить зупинити дію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №2640 від 06.04.2026, зупинити дію наказу командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування позивача до списків особового складу, а також заборонити військовій частині НОМЕР_1 вчиняти дії щодо направлення позивача для проходження військової служби за межі частини чи до іншого місця служби або іншої військової частини та залучати його до ведення бойових дій.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
У силу приписів частини першої статті 152 КАС України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Отже, забезпечення позову це надання заявнику (позивачеві) тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи планує звернутися до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом (відповідний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 826/14951/18).
Суд зауважує, що частиною другою статті 150 КАС України передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Відтак суд, виходячи з конкретних обставин та з урахуванням наданих йому доказів, повинен встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Тобто прийняття рішення про забезпечення позову можливе лише в разі наявності обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому (1) ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або (2) ефективний захист (поновлення) порушених (оспорюваних) прав або інтересів позивача, або (3) є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 "Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах", прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Крім того, відповідно до Рекомендацій (2004)20 "Про судовий перегляд адміністративних актів", прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 15 грудня 2004 року, суд повинен мати право надавати тимчасові заходи захисту до завершення провадження. Цей принцип спрямований на забезпечення того, що виконання оскаржуваного заходу може бути призупинено у випадках, коли його виконання поставило б відповідну особу в незворотну ситуацію (рішення у справі "Джабарі проти Туреччини" (Jabari v. Turkey), 2000 рік, заява № 40035/98, та рішення у справі "Чонка проти Бельгії" (Conka v. Belgium), 2002 рік, заява № 51564/99). Суд повинен мати повноваження надавати тимчасові заходи захисту до завершення судового розгляду. Такі заходи можуть включати повне або часткове призупинення виконання оскаржуваного адміністративного акта, таким чином дозволяючи суду відновити фактичну та де-юре ситуацію, яка б панувала за відсутності адміністративного акта, або покладати відповідні зобов'язання на адміністративні органи..
Також згідно з позицією ЄСПЛ заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (див., наприклад, "Dћiniж against Croatia" (Джиніч проти Хорватії), № 38359/13, п.п. 61-62 та "Karahasanoglu v. Turkey" (КАРАГАСАНОГЛУ проти Туреччини) (заяви № 21392/08 та 2 інші заяви, п.п. 144-153)).
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, (1) виконання майбутнього рішення суду або/та (2) ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
Заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 11.01.2022 у справі № 640/18852/21, від 28.07.2022 у справі № 640/31850/20 та від 16.08.2022 у справі № 640/35685/21.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
При цьому, за приписами частини сьомої статті 1 Закону №2232-XII виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
У силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24.02.2022 відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
У поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд, зокрема, визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо скасування відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та призову його на військову службу, а також визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №2640 від 06.04.2026, в частині призову позивача на військову службу по мобілізації, скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування позивача до списків особового складу військової частини та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби.
Отже, предметом спору у даній справі є правомірність призову позивача на військову службу та його зарахування до списків особового складу військової частини.
Разом з тим, у заяві про забезпечення позову позивач просить суд заборонити Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти дії щодо направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби за межі частини чи до іншого місця служби або іншої військової частини та заборонити його залучення до ведення бойових дій.
Вказаний спосіб забезпечення позову формально узгоджується із предметом позову, оскільки спрямований на збереження існуючого стану правовідносин між сторонами до вирішення спору по суті.
Водночас суд не може погодитись з доводами заявника про необхідність вжиття такого заходу забезпечення позову.
Так, із матеріалів справи вбачається, що позивача зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , у зв'язку з чим він набув статусу військовослужбовця та проходить військову службу.
У той же час, суд виходить з того, що направлення/переведення військовослужбовців з однієї військової частини до іншої відбувається на підставі відповідних наказів.
Водночас, із матеріалів справи судом не встановлено обставин того, що Військова частина НОМЕР_1 має намір вчинити або вчиняє певні дії щодо направлення/переведення військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, жодних доказів на підтвердження вказаного позивачем до заяви про забезпечення позовну не долучено.
Суд зауважує, що представник позивача, подаючи заяву про забезпечення позову та, перераховуючи можливі негативні наслідки у випадку незадоволення поданої заяви, жодних доказів на підтвердження наявності підстав, передбачених ст. 150 КАС України, які є обов'язковими для постановлення ухвали про забезпечення позову, не надав, а подана заява ґрунтується лише на припущеннях.
Окрім того, суд також наголошує, що ч. 3 ст. 151 КАС України доповнено п. 10 згідно із Законом №2359-IX від 08.07.2022 року, відповідно до якого, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Отже, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову, шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
З огляду на викладене, надавши оцінку доводам заявника, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Керуючись статтями 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Головуючий суддя Є.В. Печений