/ 14 травня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/12657/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, в якій просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за кожен рік з 2015 - 2025, загалом 140 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 07.03.2025 року;
зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за кожен рік з 2015 - 2025, загалом 140 днів, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 957 грн 18 коп., встановленого на день звільнення (07.03.2025);
зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені з 07.03.2025 по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 957 грн 18 коп., встановленого на день звільнення (07.03.2025).
Позовні вимоги мотивовані тим, що Головне управління Національної поліції України в Полтавській області протиправно не нарахувало та виплатило позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, за 2017 рік, за 2018, за 2019, за 2020, за 2021, за 2022, за 2023, за 2024, за 2025 виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
02 жовтня 2025 року відповідач надав до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, посилаюсь на пропуск строку звернення до суду позивачем відповідно до вимог ч.5 ст.122 КАС України, та ст. 233 КЗпП України. Як зазначив відповідач, позивач був обізнаний про порушене право з 10 березня 2025 року, тобто з моменту отримання витягу з наказу про звільнення від 07.03.2025, що підтверджується розпискою про отримання даного наказу. Відповідач вказує на той факт, що відповідно до наказу позивачу компенсовано відповідну кількість днів за невикористані відпустки, в зв'язку з чим позивач був обізнаний про кількість днів невикористаних відпусток, за які йому була нарахована та виплачена грошова компенсація.
03.10.2025 Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому Головне управління Національної поліції в Полтавській області не визнало позовні вимоги Позивача у повному обсязі. У відзиві Відповідач посилається на те, що статус учасника бойових дій ОСОБА_1 було надано лише у 2016 році на підставі рішення МВС України від 31.03.2016 № 5/І/ХVII/18, а тому Позивач не мав права на додаткову відпустку як учасник бойових дій у 2015 році. Крім того, Відповідач вважає необґрунтованими позовні вимоги щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015- 2025 роки, посилаючись на те, що така додаткова відпустка надається відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» та не належить до щорічної основної чи додаткової оплачуваної відпустки поліцейського, яка надається у порядку та тривалості, визначених статтею 93 Закону України «Про Національну поліцію». Щодо позовних вимог про стягнення з ГУНП в Полтавській області середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, вважає дану позовну вимогу передчасною, оскільки не встановлено протиправної бездіяльності ГУНП та відповідачем на даний час не здійснено затримку розрахунку при звільненні позивача. ГУНП в Полтавській області діяло виключно на підставі та в межах чинного законодавства, не допускаючи порушення прав позивача.
У подальшому ухвалою суду від 07 жовтня 2025 року позовну заяву було залишено без руху у зв'язку з необхідністю усунення виявлених судом недоліків позовної заяви шляхом надання позивачем до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку.
10 жовтня 2025 року від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в якій заявник зазначає, що при звільненні позивача зі служби останньому не було повідомлено інформацію про належні до виплати суми. Фактичне отримання достовірної інформації про нараховані суми відбулося лише після запитів адвоката 15 та 25 серпня 2025 року. Як зазначив представник позивача, з цього моменту ОСОБА_1 отримав можливість визначити обсяг своїх вимог та звернутися до суду.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду залишено без задоволення. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишено без розгляду.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року по справі № 440/12657/25 залишено без змін.
Постановою Верховного суду від 24 лютого 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року скасовано, а справу № 440/12657/25 направлено до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Справа надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду для розгляду 10 березня 2026 року, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі та за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями передана до провадження судді Чеснокової А.О.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
24.03.2026 до суду від Головного управління Національної поліції в Полтавській області повторно надійшов відзив на позовну заяву, у якому Відповідач позовні вимоги Позивача не визнав у повному обсязі. Свою позицію Відповідач обґрунтував доводами, аналогічними тим, що були викладені у раніше поданому відзиві на позовну заяву.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини шостої статті 12 та частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.
Дослідивши письмові докази, суд установив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
Позивач є учасником бойових дій, про що йому видано посвідчення серії НОМЕР_3 від 08.07.2016 виданого Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Згідно наказу від 07.03.2025 № 129 о/с позивач звільнений зі служби в поліції з 10.03.2025.
Як встановлено з матеріалів справи додаткова відпустка у 2015-2025 роках як учаснику бойових дій - не надавалась, грошова компенсація за невикористані дні вказаної відпустки - не виплачувалась.
18.08.2025 представник позивача звернувся до ГУНП в Полтавській області з адвокатським запитом щодо надання інформації чи нараховувалася та виплачувалася ОСОБА_1 грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як учасника бойових дій за 2015-2025 роки при звільненні.
ГУНП в Полтавській області у своєму листі-відповіді від 15.08.2025 року №180448-2025 повідомили, що додаткова відпустка учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551, надається відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» у кількості 14 календарних днів на рік. Зазначена відпустка УБД у тлумаченні чинного законодавства не належить до категорії щорічних відпусток, а отже, на неї не поширюються норми передбачені для щорічних відпусток та відповідно не підлягає компенсації.
Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки позивач звернувся до суду з позовом.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон України № 2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини восьмої статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
За приписами ст. 4 Закону України від 05.11.1996 за № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон України № 504/96-ВР), установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.
Відповідно до ст. 16-2 Закону України № 504/96-ВР учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон України № 2232-XII) установлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон України № 3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон України № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 59 Закону України № 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Частинами 1, 2 ст. 92 Закону України № 580-VIII передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами 1, 2, 3, 4 ст. 93 Закону України № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин 8, 9, 10, 11 ст. 93 Закону України № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами 1, 2 ст. 94 Закону України № 580-VIII установлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин 8 та 11 статті 93 Закону № 580-VIII, якими передбачено, що поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Системний аналіз наведених норм свідчить, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Одночасно, не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яку він уже отримав в попередньому календарному році. При цьому, за бажанням поліцейського, він може використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19 зазначив, що Законом України № 580-VIII не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
При цьому, Закон України №580-VIII не регулює питання щодо використання та отримання компенсації за невикористані відпусти, що передували року звільнення.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
Відповідно до частини 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться у частині 1 статті 24 Закону України № 504/96-ВР.
Отже, у наступному календарному році, у тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).
Так, відповідно до приписів п. 8 розд. III Порядку № 260, поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустки із збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, встановленому за основною (а не тимчасовою) штатною посадою на день вибуття у відпустку.
Водночас за положеннями абз. 7, 8 п. 8 розд. III Порядку № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, передбачено положеннями статті 92 Закону України «Про Національну поліцію», з аналізу якої слід дійти висновку про те, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, сформованої у постанові від 11.11.2021 у справі № 360/1874/20, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону України № 580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, що знайшло своє відображення у постановах від 14.04.2021 у справі № 620/1487/20 і від 29.04.2021 у справі № 200/602/20-а.
Так, Верховний Суд указав, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону України № 504/96-ВР та ст. 12 Закону України № 3551-ХІІ.
Положення Закону України № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Суд враховує викладені правові позиці Великої Палати Верховного Суду у справі № 620/4218/18, зокрема: «Припинення надання додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Однак обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 16-2 Закону України «Про відпустки».
Правова позиція у подібних справах була викладена у постановах Верховного Суду від 31.05.2021 у справі № 200/13837/19-а та від 11.11.2021 у справі № 200/1175/20-а.
Як установлено судом, позивач має право на пільги, визначені законодавством України для учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_3 від 08.07.2016.
Як встановлено судом, позивач під час служби в органах Національної поліції не використав додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки та при звільненні йому не була виплачена відповідна компенсація.
З листа відповідача від 25.08.2025 вбачається, що на день звільнення фактична кількість днів невикористаної позивачем додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", становить 140 днів.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані 140 календарних дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки, проте відповідачем протиправно не виплачено таку компенсацію.
Суд зазначає, що відповідно до абзацу восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Отже, компенсація за невикористані календарні дні відпустки нараховується виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Як встановлено під час судового розгляду, наказом Головного управління Національної поліції в Полтавській області (по особовому складу) від 07.03.25025 № 129 о/с позивача було звільнено зі служби в поліції з 10.03.2025. Таким чином компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій підлягає нарахуванню з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, а саме з 10.03.2025, а не з 07.03.2025 як просить позивач.
Щодо компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за 2015 рік, суд зазначає, що статус учасника бойових дій Позивачу було надано лише у 2016 році на підставі відповідного рішення уповноваженого органу та виданого посвідчення учасника бойових дій.
Відповідно, у 2015 році Позивач не належав до осіб, на яких поширюються гарантії, передбачені законодавством для учасників бойових дій, зокрема щодо права на отримання додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки». Право на таку відпустку виникає саме з моменту набуття особою статусу учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням.
За таких обставин суд дійшов висновку, що у Позивача були відсутні правові підстави для отримання додаткової відпустки як учаснику бойових дій у 2015 році, а отже відсутні й підстави для виплати грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки за вказаний період, а тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо зобов'язання Головного управління Національної поліції України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені з 07.03.2025 по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 957 грн 18 коп., встановленого на день звільнення (07.03.2025), суд зазначає наступне.
Приписами частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтерес.
Згідно з частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суд наголошує, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього випливає, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Об'єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Для розкриття цих категорій необхідно звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа № 1-10/2004). Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
З урахуванням наведених вище міркувань Конституційний Суд України вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або охоронюваний законом інтерес якої порушені такою діяльністю.
Проаналізувавши викладене, суд не вбачає у даному питанні ознак допущення протиправності з боку суб'єкта владних повноважень, оскільки питання про нарахування та виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, наразі є не вирішеним. Оскільки таке нарахування та виплата компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивача буде здійснено на виконання рішення суду по даній справі.
Відтак, в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 рік у кількості 14 днів, за 2017 рік у кількості 14 днів, за 2018 рік у кількості 14 днів, за 2019 рік у кількості 14 днів, за 2020 рік у кількості 14 днів, за 2021 рік у кількості 14 днів, за 2022 рік у кількості 14 днів, за 2023 рік у кількості 14 днів, за 2024 рік у кількості 14 днів та за 2025 рік у кількості 14 днів, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби та зобов'язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 днів, за 2017 рік у кількості 14 днів, за 2018 рік у кількості 14 днів, за 2019 рік у кількості 14 днів, за 2020 рік у кількості 14 днів, за 2021 рік у кількості 14 днів, за 2022 рік у кількості 14 днів, за 2023 рік у кількості 14 днів, за 2024 рік у кількості 14 днів та за 2025 рік у кількості 14 днів, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 10.03.2025.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
.
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (вул. Ю.Матвійчука, буд. 83, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 40108630) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2025 рік.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 днів, за 2017 рік у кількості 14 днів, за 2018 рік у кількості 14 днів, за 2019 рік у кількості 14 днів, за 2020 рік у кількості 14 днів, за 2021 рік у кількості 14 днів, за 2022 рік у кількості 14 днів, за 2023 рік у кількості 14 днів, за 2024 рік у кількості 14 днів та за 2025 рік у кількості 14 днів, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби з 10.03.2025.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.О. Чеснокова