14 травня 2026 року м. ПолтаваСправа №440/10864/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі також відповідач), у якому просив:
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду у справі №440/8362/24, за весь час затримки виплати - за період з 04.08.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при виключенні зі штату (закінченні служби) в сумі 141393,60 грн.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що відповідач при звільненні позивача з військової служби не у повному розмірі нарахував та сплатив належне йому грошове забезпечення, з урахуванням чого позивач звернувся до суду та рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 у справі №440/8362/24 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 . На цій підставі позивач вважав, що він має право на одержання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою сум грошового забезпечення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. Позиція відповідача.
Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві просив відмовити у задоволенні позовних вимог /а.с. 23-27/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що до спірних відносин не застосовуються положення Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. За твердженням відповідача, позивач на дату виключення зі списків особового складу військової частини не мав претензій до відповідача та не зазначав про нездійснення з ним повного розрахунку при звільненні, а тому у нього відсутнє право на отримання спірних компенсаційних виплат.
3. Процесуальні дії у справі, заяви учасників справи.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Представник позивача у відповіді на позов наполягав на задоволенні позовних вимог, посилаючись на висновки, наведені у постановах Верховного Суду щодо тотожних правовідносин /а.с. 29-31/.
У додаткових поясненнях від 30.04.2026 представник позивача зазначив, що 28.04.2026 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 у справі №440/8362/24 позивачу сплачені кошти у розмірі 100383,64 грн /а.с. 33, 34/.
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Обставини справи
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується відповідачем.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30.03.2024 №39 позивач звільнений з військової служби у запас на підставі п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.04.2024 №97 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 02.04.2024 /а.с. 16/.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 у справі №440/8362/24 (з урахуванням ухвали цього суду від 16.09.2024) позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 04.08.2022 року по 31.12.2023 року, а також виплачених за період: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.01.2025 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 у справі №440/8362/24 скасовано в частині задоволення позову щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 20.05.2023 по 31.12.2023 грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 20.05.2023 по 31.12.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум. Прийнято в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 у справі №440/8362/24 - залишено без змін.
Рішення суду набрало законної сили 02.01.2025.
Посилаючись на наявність підстав для виплати компенсації втрати частини доходів за час затримки виплати грошового забезпечення, а також стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Відповідно до статті 1 Закону України від 19.10.2000 №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин (далі - Закон №2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За змістом статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Приписами статей 3, 4 Закону №2050-III обумовлено, що компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з пунктом 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (надалі - Порядок №159), його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Положеннями пункту 3 Порядку №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Крім того, Кодекс законів про працю України (надалі - КЗпП України) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини /частина перша статті 1 КЗпП України/.
За змістом частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
У силу статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Переданим на розгляд суду у цій справі питанням є наявність чи відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а також стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-III та Порядком №159.
Суд зазначає, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 04.03.2021 у справі №520/34/17, від 20.04.2022 у справі №461/1390/16-а.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
Натомість правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.04.2021 у справі №686/20861/17.
У постанові від 26.10.2023 у справі №280/6445/19 Верховний Суд зауважив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
У спірних відносинах на виконання судового рішення у справі №440/8362/24 відповідач нарахував ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 04.08.2022 по 19.05.2023 загалом у розмірі 103762,00 грн /а.с. 17/ та 28.04.2026 сплатив позивачу кошти у розмірі 100383,64 грн /а.с. 34/.
З урахуванням наведеного суд констатує, що у спірних відносинах має місце затримка у виплаті на користь позивача належних йому сум грошового забезпечення, що є підставою нарахування й виплати компенсації втрати частини доходів.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 дійшов таких висновків:
"...умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
30. При цьому норми Закону №2050-ІІІ і Порядку №159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
31. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (...) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
32. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
33. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
34. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.".
Повертаючись до обставин цієї справи суд враховує, що частина належного позивачу на дату звільнення грошового забезпечення за період з 04.08.2022 по 19.05.2023 фактично виплачена лише 28.04.2026 на виконання судового рішення.
Тож, з урахуванням наведених вище положень статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, а також висновку Верховного Суду у справі №560/8194/20, відповідач мав нарахувати й виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за період несвоєчасної виплати грошового забезпечення з 04.08.2022 по 28.04.2026 - у строк до 30.04.2026.
Відповідач компенсацію втрати частини доходів не нарахував та не виплатив, внаслідок чого підстав для окремого звернення позивача до військової частини НОМЕР_1 із заявою про вчинення відповідних дій немає.
Приписи Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 поширюються на військовослужбовців, оскільки у статті 2 названого Закону серед видів доходів, на які нараховується компенсація, зазначене грошове забезпечення.
Зважаючи на наявний факт несвоєчасної виплати позивачу грошового забезпечення за період з 04.08.2022 по 19.05.2023, що фактично виплачена 28.04.2026, та беручи до уваги невчинення відповідачем дій щодо нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу одночасно з виплатою таких сум, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині.
Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов таких висновків.
Суд зазначає, що відповідно до висновків Верховного Суду, наведених у справах №808/2122/18, №825/598/17, №826/9793/18, №823/615/16, враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, констатовано можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
У своїй судовій практиці Верховний Суд послідовно дотримувався підходу, відповідно до якого у ситуації, коли спеціальне законодавство, яке регулює відносини, пов'язані з проходженням військової чи іншого виду служби і грошового забезпечення військовослужбовців та прирівняних до них осіб, не регулює питань, пов'язаних з відповідальністю за несвоєчасну виплату грошового забезпечення при звільненні з військової служби, то застосовуються положення загального трудового законодавства (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, постанови Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, від 17.05.2023 у справі №240/10575/22).
З урахуванням наведеного, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України є необґрунтованими.
Щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує таке.
За обставинами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 04.08.2022 по 02.04.2024 /а.с. 15 - зі звороту, а.с. 16/.
02.04.2024 позивач звільнений зі служби та знятий з усіх видів забезпечення.
На дату звільнення зі служби позивачу не сплачена частина грошового забезпечення за період з 04.08.2022 по 19.05.2023.
Відповідні виплати здійснені 28.04.2026 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 у справі №440/8362/24, що у відповідній частині набрало законної сили 02.01.2025.
З урахуванням наведеного, позивач вважав, що він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, але не більш, як за шість місяців (183 календарні дні), як те передбачено чинною редакцією статті 117 КЗпП України.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.04.2024 по 28.04.2026, але не більш, як за шість місяців (183 календарні дні).
Щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує таке.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
У силу абзаців першого, другого пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Як визначено у підпункті "б" пункту 4 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Позивач звільнений з військової служби та знятий з усіх видів забезпечення 02.04.2024, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є лютий та березень 2024 року.
Зі змісту довідки Військової частини НОМЕР_1 від 16.08.2025 №1848/5/2323 суд встановив, що грошове забезпечення позивача за лютий 2024 року склало 23565,68 грн, за березень 2024 року - 23565,68 грн /а.с. 28/.
Середньоденне грошове забезпечення позивача становитиме 785,52 грн (23565,68 грн + 23565,68 грн) : 60 календарних днів).
Таким чином, середній заробіток за шість місяців становитиме 143750,16 грн (785,52 грн х 183 календарні дні).
Щодо наявності підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує такі обставини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, наведеного у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №489/6074/23 полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України".
Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі №6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову.
Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
За обставин справи, що розглядається, суд враховує, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який належить стягнути на користь позивача без урахування підстав для зменшення становить 143750,16 грн, тобто є більшим за суму несвоєчасно нарахованого при звільненні грошового забезпечення (103762,00 грн).
В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, суд зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).
Верховний Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі №489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих і непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23).
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Суд враховує, що на дату звільнення з військової служби (02.04.2024) позивачу нараховане грошове забезпечення у загальному розмірі 91748,89 грн /а.с. 28 - зі звороту/.
На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 у справі №440/8362/24 відповідач нарахував позивачу доплату до грошового забезпечення за період з 04.08.2022 по 19.05.2023 загалом у розмірі 103762,00 грн /а.с. 17/.
Тож загальний розмір грошового забезпечення, що належало позивачу при звільненні становить 195510,89 грн (91748,89 грн + 103762,00 грн).
Частка несвоєчасно сплаченого грошового забезпечення (грошового забезпечення у розмірі 103762,00 грн складає 53,07% (103762,00 грн х 100% : 195510,89 грн).
За наведених обставин, на користь позивача належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 76288,21 грн (143750,16 грн х 53,07%).
Строк звернення до суду з цим позовом позивач не пропустив, оскільки фактичну виплату грошового забезпечення на виконання судового рішення проведено лише 28.04.2026.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково з одночасним виходом за межі позовних вимог.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач від сплати судового збору звільнений, як учасник бойових дій.
Відповідач доказів понесення судових витрат не надав.
Отже підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вийти за межі позовних вимог.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за період з 04.08.2022 по 19.05.2023 за весь час затримки виплати.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за період з 04.08.2022 по 19.05.2023 за весь час затримки виплати, а саме - за період з 04.08.2022 по 28.04.2026.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 76288,21 грн (сімдесят шість тисяч двісті вісімдесят вісім гривень двадцять одна копійка).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА