13 травня 2026 року м. ПолтаваСправа №440/6691/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, та
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (надалі - відповідач, ГУПФ України в Донецькій області), у якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення від 12.02.2025 №о/р163750007737;
зобов'язати ГУПФ України в Донецькій області здійснити з 06.02.2025 перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 , зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи: з 01.01.1992 по 03.10.1992, з 01.04.1995 по 31.03.1999, з 01.04.1999 по 31.12.2004, з 01.01.2005 по 18.10.2019; зарахувавши періоди роботи в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі з 15.04.1985 по 01.05.1990, 01.05.1990 по 03.10.1992, з 23.10.1992 по 31.12.1994, з 01.04.1995 по 31.03.1999, з 01.04.1999 по 31.12.2004 в пільговому обчисленні: один рік, як один рік і шість місяців;
зобов'язати ГУПФ України в Донецькій області здійснити з 06.02.2025 перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням довідок про заробітну плату від 23.12.2019 №556, від 09.12.2016 №3378/2, від 09.12.2016 № 3378/4, від 16.05.2019 №02-44/246, від 24.12.2019 №67/2-4-323 виходячи з офіційно встановленого курсу російського рубля до української гривні на момент призначення пенсії та з урахуванням довідки про заробітну плату від 16.05.2019 №02-44/245.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що він з 19.10.2019 отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV. Оскільки під час обчислення ОСОБА_1 пенсії за віком пенсійний орган не врахував окремі періоди роботи позивача у російській федерації, а також заробітну плату за такі періоди роботи, позивач звернувся із заявою про перерахунок пенсії з урахуванням додаткового стажу роботи та заробітної плати. Відповідна заява за принципом екстериторіальності розглянута ГУПФ України в Донецькій області, яке спірним рішенням відмовило у проведенні перерахунку пенсії.
2. Позиція відповідача.
Відповідач позов не визнав, а у відзиві на позовну заяву просив у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 84-86/. Свою позицію мотивував посиланням на відсутність підстав для врахування стажу роботи, набутого на території російської федерації після 01.01.1992 з огляду на припинення участі рф в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Крім того, за твердженням відповідача, немає підстав для врахування довідок про заробітну плату, оскільки документи, що не мають установленої форми (зокрема, довідки про підтвердження періодів роботи та заробітну плату), які видані, зокрема, в російській федерації, не повинні прийматися без накладення апостилю, незалежно від дати їх видачі.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалами Полтавського окружного адміністративного суду:
- позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у порядку письмового провадження);
- відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про залучення до участі у справі №440/6691/25 другого відповідача; суд залучив до участі у справі №440/6691/25, як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Обставини справи
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 /а.с. 19/.
Позивачу з 19.10.2019 призначена пенсія за віком зі зниженням пенсійного віку /а.с. 80-83/.
06.02.2025 позивач звернувся до пенсійного органу за місцем проживання із заявою про перерахунок пенсії за віком з урахуванням до загального страхового стажу періодів роботи: з 01.01.1992 по 03.10.1992, з 01.04.1995 по 31.03.1999, з 01.04.1999 по 31.12.2004, з 01.01.2005 по 18.10.2019; періодів роботи в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі з 15.04.1985 по 30.04.1990, 01.05.1990 по 03.10.1992, з 01.04.1995 по 31.03.1999, з 01.04.1999 по 31.12.2004 в пільговому обчисленні: один рік, як один рік і шість місяців; здійснити перерахунок пенсії з урахуванням довідок про заробітну плату від 23.12.2019 №556, від 09.12.2016 №3378/2, від 09.12.2016 № 3378/4, від 16.05.2019 №02-44/246, від 24.12.2019 №67/2-4-323, від 16.05.2019 №02-44/245 /а.с. 73-74/.
Заяву за принципом екстериторіальності розглянуто ГУПФ України в Донецькій області, яке рішенням від 12.02.2025 №163750007737 відмовило у проведенні перерахунку пенсії /а.с. 56/.
Позивач не погодився із зазначеним рішенням та оскаржив його до суду.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно з положеннями статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Приписи частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV визначають, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.
За вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі. Додатково за бажанням особи можуть бути виключені періоди строкової військової служби, навчання, догляду за особою з інвалідністю I групи або дитиною з інвалідністю віком до 18 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за період з 1 липня 2000 року до 1 січня 2005 року, а також періоди, коли особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до пунктів 7, 8, 9 і 14 статті 11 цього Закону та періоди страхового стажу під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з місяця запровадження карантину у 2020 році та шести календарних місяців після його завершення, періоди страхового стажу під час воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", з місяця введення воєнного стану та протягом трьох календарних місяців після його припинення або скасування. У всіх випадках, крім випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини, період, за який враховується заробітна плата, не може бути меншим, ніж 60 календарних місяців.
Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Статтею 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з частиною першою статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (надалі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 2 Порядку №637 визначено, що у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За змістом пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі предметом спору є правомірність рішення пенсійного органу про відмову позивачу у перерахунку пенсії за віком з урахуванням стажу роботи та заробітної плати в російській федерації.
Виходячи з приписів частини другої статті 2 КАС України, суд перевіряє відповідність рішення пенсійного органу про відмову у перерахунку пенсії позивача критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, а саме - чи прийнято таке рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зі змісту розрахунку стажу ОСОБА_1 /а.с. 83/ суд встановив, що при призначенні позивачу пенсії за віком у 2019 року пенсійний орган не зарахував до стажу роботи періоди трудової діяльності з 01.01.1992 по 03.10.1992, з 01.04.1995 по 31.03.1999, з 01.04.1999 по 31.12.2004, з 01.01.2005 по 18.10.2019, а також періоди роботи в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі з 15.04.1985 по 30.04.1990, 01.05.1990 по 03.10.1992, з 01.04.1995 по 31.03.1999, з 01.04.1999 по 31.12.2004 в пільговому обчисленні - один рік, як один рік і шість місяців.
Відповідач у відзиві на позов зазначив, що стаж роботи на території російської федерації після 01.01.1992 не зарахований до страхового стажу ОСОБА_1 з огляду на припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Оцінюючи наведені доводи відповідача суд зазначає, що страховий стаж, який безпосередньо пов'язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 1 січня 2004 року. До 1 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж). Таким чином до 1 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.
Згідно статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Приписами частини другої статті 4 Закону №1058-IV передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Відповідно до статті 11 вказаної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць співдружності незалежних держав і держав, що входили до складу срср або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць співдружності без легалізації.
Отже, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; трудовий стаж, зокрема пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою, а необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць співдружності незалежних держав і держав, що входили до складу срср або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць співдружності без легалізації.
Відмовляючи позивачу у зарахуванні до стажу періоду роботи на території російської федерації відповідач послався на припинення участі російської федерації з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Однак суд визнає такі доводи пенсійного органу неприйнятними, адже у силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць згаданої Угоди до 01.01.2023, враховується при встановленні права на пенсію та її обчисленні.
Суд враховує, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №428/7863/17 та враховується судом на підставі частини п'ятої статті 242 КАС України.
Позивач разом із заявою про призначення пенсії надавав пенсійному органу трудову книжку від 15.04.1985 серії НОМЕР_2 , у якій в послідовному порядку наявні записи про роботу позивача на території російської федерації з 01.05.1990 по 03.10.1992, з 23.10.1992 по 01.04.1995, з 01.04.1995 по 31.03.1999, з 01.04.1999 по 31.12.2004, з 01.01.2005 /а.с. 22-25/.
Крім того, разом із заявою від 06.02.2025 про перерахунок пенсії позивач надав пенсійному органу: довідку ПАТ "Бурова компанія "Букрос" від 16.05.2019 №02-44/242 про роботу у період з 15.04.1985 по 01.05.1990, з 23.10.1992 по 31.12.1994 /а.с. 36/, архівну довідку Територіально-виробничого підприємства "Урайнафтогаз" Товариства з обмеженою відповідальністю "Лукойл - Західний Сибір" від 06.07.2017 №01-23-543 про роботу з 01.05.1990 по 03.10.1992 /а.с. 37/.
Суд також враховує, що у силу статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ратифікованої із застереженнями Законом від 10.11.1994 №240/94-ВР, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів.
01.12.2022 прийнято Закон України №2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (далі - Закон №2783-IX), яким керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162). Вирішено керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР.
Законом №2783-IX зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинену від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифіковану Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, тому до документів, виданих на території російської федерації, при їх пред'явленні на території України застосовуванню підлягала вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка є чинною у відносинах України з російською федерацією.
Після зупинення дії Конвенції виникла ситуація, коли громадяни України, які мали документи, видані на території, зокрема, російської федерації, з метою проставлення на таких документах апостилю мали б їхати на територію держави-агресора.
Водночас 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №107 “Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», якою установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Таким чином, під час дії воєнного стану, виготовлені на території російської федерації, установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою документи, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Законом України від 24.02.2022 №2102-IX затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому Законами України неодноразово затверджувалися Укази Президента України про продовження дії воєнного стану в Україні та на час розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.
Станом на 24.02.2022 документ, виданий на території російської федерації, приймався на території України без спеціального посвідчення в силу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, дія якої була зупинена лише Законом від 01.12.2022 №2783-IX.
Як наслідок, трудова книжка серії НОМЕР_2 та довідки про роботу, заробітну плату на території російської федерації, надані позивачем разом із заявою про перерахунок пенсії, підлягають прийняттю на території України без спеціального посвідчення (проставлення апостиля).
Лист Міністерства соціальної політики України від 12.01.2023 №411/0/2-23/54 не є нормативно-правовим актом, а тому не може урегульовувати порядок призначення пенсії.
За наведених обставин, суд погоджується з доводами позивача про наявність підстав для зарахування до його стажу періодів роботи з 01.01.1992 по 03.10.1992, з 01.04.1995 по 31.03.1999, з 01.04.1999 по 31.12.2004 та з 01.01.2005 по 18.10.2019 на території російської федерації.
Щодо позовних вимог про зарахування до стажу періодів роботи в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі з 15.04.1985 по 01.05.1990, 01.05.1990 по 03.10.1992, з 23.10.1992 по 31.12.1994 , з 01.04.1995 по 31.03.1999, з 01.04.1999 по 31.12.2004 в пільговому обчисленні: один рік, як один рік і шість місяців, суд встановив такі обставини.
Записами у трудовій книжки НОМЕР_2 підтверджено, що позивач працював:
з 15.04.1985 по 01.05.1990 - машиністом бульдозера по безстроковому договору, в підрозділі, який знаходився пос. Полтавський, Тюменської області, Ханти-Мантійський автономний округ в місцевості прирівняній до районів Крайньої Півночі;
- з 01.05.1990 по 03.10.1992 - машиністом бульдозера на Виробничому об'єднанні «Урайнафтагаз» управління бурових робіт №2 і місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі, м. Урай Тюменської області, Ханти-Мантійський автономний округ в місцевості прирівняній до районів Крайньої Півночі;
- з 23.10.1992 по 31.12.1994 - машиністом бульдозера по безстроковому договору, в підрозділі, який знаходився пос. Полтавський Тюменської області, Ханти-Мансійський автономний округ в місцевості прирівняній до районів Крайньої Півночі;
- з 01.04.1995 по 31.03.1999 - машиністом бульдозера ЗАТ «Бурова інтернаціональна компанія» (ЗАТ «Біком») м. Нягань Ханти-Мантійський автономний округ - Югра Тюменської області, місцевість прирівняна до районів Крайньої Півночі;
- з 01.04.1999 по 31.12.2004 - машиністом бульдозера ТОВ «Інтернафтагазсервіс» м. Нягань Ханти-Мантійський автономний округ - Югра Тюменської області, місцевість прирівняна до районів Крайньої Півночі.
Переліком районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 10.11.1967 №1029 встановлено, що до місцевостей прирівняних до районів Крайньої Півночі входить Ханти-Мантійський автономний округ Тюменської області.
Крім записів в трудовій книжці періоди роботи з 15.04.1985 по 01.05.1990, 01.05.1990 по 03.10.1992, з 23.10.1992 по 31.12.1994 , з 01.04.1995 по 31.03.1999, з 01.04.1999 по 31.12.2004 в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі підтверджені такими документами: довідкою від 06.07.2017 №01-23-543, яка видана ТОВ «Лукойл - Західний Сибір»; довідкою від 09.12.2016 №3378, яка видана Архівним відділом адміністрації м. Нягань; довідкою від 09.12.2016 №3378/3, яка видана Архівним відділом адміністрації м. Нягань; довідкою від 16.05.2019 №02-44/242, яка видана ПАТ Бурова компанія «Буркос»; довідками про заробітну плату від 09.12.2016 №3378/4, від 09.12.2016 №3378/3, від 16.05.2019 №02-44/246, від 24.12.2019 №67/2-4-323.
У вищевказаних документах зазначено, що позивач працював в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі та отримував відповідні надбавки до заплати за роботу в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі, а також додаткову відпустку та скорочений робочий день за роботу в такій місцевості.
Відповідно до пункту 5 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції Закону №32-V від 26.07.2006) період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".
Підпунктом "д" пункту 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено, що «робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах».
Пунктом 3 Постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.
У частині 2 Інструкції «Про надання пільг особам, що працюють в районі Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі», затвердженої Постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати 16.12.1967 № 530/П-28 (далі Інструкція), зазначено, що пільги, передбачені статтями 1,2,3,4, Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26 вересня 1967р., надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.
Згідно із приписами пункту 5 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції Закону №32-V від 26.07.2006 пільгове обчислення страхового стажу проводиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №560/755/19.
Водночас суд зазначає, що вищезгаданими приписами пункту 5 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачена можливість обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі за періоди такої роботи до 01.01.1991, тоді як Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" та Законом №1058-IV не передбачено пільг при обчисленні трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991.
Не йдеться про пільгове обчислення такого стажу й в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, Тимчасовій угоді між Урядом України і Урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993 та затвердженому відповідно до Тимчасової угоди Порядку переведення і виплати пенсій (постанова правління Пенсійного фонду України від 07.08.1996 № 10-3).
Виходячи з наведеного суд вважає, що підстави для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача після 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях відсутні.
Такі висновки узгоджуються і з правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №676/7065/14-а, від 30.05.2019 у справі №348/2974/14-а, від 14.03.2023 у справі №160/20914/21.
За наведених обставин, позов ОСОБА_1 належить задовольнити виключно в частині зарахування у пільговому обчисленні стажу роботи в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі за період з 15.04.1985 по 31.12.1990.
Щодо обчислення пенсії з урахуванням довідок про заробітну плату від 23.12.2019 №556, від 09.12.2016 №3378/2, від 09.12.2016 № 3378/4, від 16.05.2019 №02-44/246, від 24.12.2019 №67/2-4-323 виходячи з офіційно встановленого курсу російського рубля до української гривні на момент призначення пенсії та довідки про заробітну плату від 16.05.2019 №02-44/245, суд виходить з таких міркувань.
Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку №22-1 особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.
Абзацом другим підпункту 3 пункту 2.1 Порядку №22-1 передбачено, що за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Відповідно до пункту 2.10 Порядку №22-1 довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
Суд враховує, що надані позивачем разом із заявою про перерахунок пенсії довідки (у т.ч. архівні) про заробітну плату, отриману за роботу на території російської федерації, містять інформацію про те, що їх видано на підставі відомостей особових рахунків про виплату заробітної плати, із сум зарплати проведено утримання страхових внесків.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць співдружності незалежних держав в галузі пенсійного законодавства від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Згідно статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць співдружності незалежних держав в галузі пенсійного законодавства, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього срср за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Згідно пунктів 1, 2 Указу Президента України від 07.11.1992 №549/92 "Про реформу грошової системи України", починаючи з 23-ї години 12.11.1992 припинено функціонування рубля в грошовому обігу на території України.
З моменту припинення функціонування рубля в грошовому обігу на території України та запровадження національної валюти, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Тобто, заробітна плата, вказана в російських рублях повинна бути переведена по курсу української гривні до російського рубля на момент призначення пенсії, тобто станом на 19.10.2019.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі №211/1910/17 (2-а/211/16/18).
За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на перерахунок пенсії з урахуванням стажу роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 03.10.1992, з 01.04.1995 по 31.03.1999, з 01.04.1999 по 31.12.2004, з 01.01.2005 по 18.10.2019, а також заробітної плати, зазначеної у довідках про заробітну плату від 23.12.2019 №556, від 09.12.2016 №3378/2, від 09.12.2016 № 3378/4, від 16.05.2019 №02-44/246, від 24.12.2019 №67/2-4-323 виходячи з офіційно встановленого курсу російського рубля до української гривні на дату призначення пенсії за віком та з урахуванням довідки про заробітну плату від 16.05.2019 №02-44/245.
Крім того, позивач має право на перерахунок пенсії з урахуванням періодів роботи в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі з 15.04.1985 по 31.12.1990 в пільговому обчисленні: один рік, як один рік і шість місяців.
Щодо дати, з якої має бути проведений перерахунок пенсії позивача, суд, враховуючи наведені вище приписи частини четвертої статті 45 Закону №1058-IV, констатує, що такий перерахунок має бути проведений з 01.02.2025, оскільки пенсія за віком позивачу призначена з 19.10.2019, а із заявою про перерахунок пенсії він звернувся до пенсійного органу 06.02.2025.
Суд, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, зауважує, що невід'ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об'ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.
У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 зауважив, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
За висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
У цій справі пенсійний орган не уповноважений на встановлення умов для перерахунку особі пенсії за віком, натомість такі умови визначені законом, а при їх досягненні особа має право на відповідний вид соціального захисту.
Враховуючи вищевикладене, суд визнає належним та ефективним способом захисту прав позивача зобов'язання ГУПФ України в Донецькій області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2025 із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 03.10.1992, з 01.04.1995 по 31.03.1999, з 01.04.1999 по 31.12.2004, з 01.01.2005 по 18.10.2019; зарахуванням періодів роботи в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі з 15.04.1985 по 31.12.1990 в пільговому обчисленні: один рік, як один рік і шість місяців, а також з урахуванням заробітної плати на підставі довідок про заробітну плату від 23.12.2019 №556, від 09.12.2016 №3378/2, від 09.12.2016 № 3378/4, від 16.05.2019 №02-44/246, від 24.12.2019 №67/2-4-323 виходячи з офіційно встановленого курсу російського рубля до української гривні на дату призначення пенсії та з урахуванням довідки про заробітну плату від 16.05.2019 №02-44/245.
Обраний у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 відповідає завданням адміністративного судочинства, вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.
Водночас суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо зарахування до стажу періодів роботи в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі з 01.01.1991 по 03.10.1992, з 23.10.1992 по 31.12.1994 , з 01.04.1995 по 31.03.1999, з 01.04.1999 по 31.12.2004 в пільговому обчисленні: один рік, як один рік і шість місяців за відсутності підстав.
Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 заяву позивача про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі задоволено частково; суд відстрочив сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.
Статтею 133 КАС України визначено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
А відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
З огляду на приписи підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини першої статті 4 зазначеного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено, що у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року становив 3028 гривень.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Тож за подання цього позову підлягав сплаті судовий збір у розмірі 968,96 грн (3028,00 грн х 0,4 х 0,8).
А оскільки передумовою для виникнення цього спору є протиправне рішення пенсійного органу щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії позивача, а позов носив немайновий характер, суд вважає за необхідне стягнути до Державного бюджету України судові витрати у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФ України в Донецькій області.
Інші судові витрати у справі відсутні.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю
19.12.2024 набув чинності Закон України від 21.11.2024 №4094-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень", пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого передбачено, що справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
Статтею 381-1 КАС України передбачено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Суд враховує, що предметом цього спору були правовідносини щодо перерахунку пенсії позивача, а тому здійснення судового контролю за виконанням рішення суду у цій справі є обов'язковим.
Відповідно до частини п'ятої статті 382 КАС України за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання. Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду.
У силу частини третьої статті 382-1 КАС України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Суд зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в яких є держава в особі її компетентних органів, а тому, адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
За таких обставин, суд, у порядку здійснення судового контролю за виконанням суб'єктом владних повноважень рішення в адміністративній справі, вважає за необхідне зобов'язати відповідача подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у цій справі протягом 20 днів з дня набрання рішенням суду законної сили.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 133, 139, 241-246, 262, 263, 381-1, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 12.02.2025 №163750007737 про відмову у перерахунку пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2025 із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 03.10.1992, з 01.04.1995 по 31.03.1999, з 01.04.1999 по 31.12.2004, з 01.01.2005 по 18.10.2019; зарахуванням періодів роботи в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі з 15.04.1985 по 31.12.1990 в пільговому обчисленні: один рік, як один рік і шість місяців, а також з урахуванням заробітної плати на підставі довідок про заробітну плату від 23.12.2019 №556, від 09.12.2016 №3378/2, від 09.12.2016 № 3378/4, від 16.05.2019 №02-44/246, від 24.12.2019 №67/2-4-323 виходячи з офіційно встановленого курсу російського рубля до української гривні на дату призначення пенсії та з урахуванням довідки про заробітну плату від 16.05.2019 №02-44/245.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області до Державного бюджету України (стягувач: Державна судова адміністрація України, одержувач коштів - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код ЄДРПОУ одержувача 37993783, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок одержувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 у справі №440/6691/25 упродовж 20 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили.
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 13486010; площа Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122).
Рішення набирає законної сили у порядку та строки, визначені статтями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА