11 травня 2026 року ЛуцькСправа № 140/3071/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Дмитрука В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Державної казначейської служби України про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення коштів,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач), Державної казначейської служби України з наступними позовними вимогами:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 07.01.2026 № ЕСП 032350034560 про відмову у виплаті грошової допомоги на підставі пункту 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
2) стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області грошову допомогу в розмірі 150 267 грн 10 коп. «шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України з рахунків Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що перебуває на обліку в органах пенсійного фонду України у Волинській області як одержувач пенсії за віком відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
02.01.2026 позивач звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення та виплату їй грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій, передбачену пунктом 7-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 07.01.2026 №ЕПС 032350034560 відмовило позивачу у нарахуванні грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач вважає, що має достатній спеціальний стаж, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та на виплату грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідачем до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, протиправно не враховано роботу позивача з 01.01.1992 по 30.11.2025 на посаді викладача відділу народних інструментів по класу бандури в Комунальному закладі «Луцька музична школа №1 імені Фредеріка Шопена».
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2026 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та на підставі статті 262 КАС України ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У відзиві, поданому до суду 07.04.2026, представник ГУ ПФУ у Волинській області позовні вимоги не визнала та зазначила, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 . ГУ ПФУ в Харківській області правомірно прийнято рішення про відмову у призначенні грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, оскільки в неї відсутній необхідний страховий стаж, що дає право на призначення грошової допомоги.
Також, представник позивача подала до суду клопотання про заміну неналежного відповідача у даній справі, так як рішення про відмову в призначенні грошової допомоги приймало ГУ ПФУ в Харківській області.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 09.04.2026 клопотання представника відповідача задоволено, залучено до участі у справі як другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
У поданому до суду відзиві від 10.04.2026 представник Державної казначейської служби України вважає, що відмова Пенсійного фонду України у виплаті грошової допомоги не може класифікуватись як «заборгованість державного бюджету», а є індивідуальним спором щодо права на виплати. Заборгованість виникає, коли виплата нарахована, але не виплачена (наприклад, через відсутність коштів у бюджеті), тоді як відмова - це невизнання права на виплату.
Щодо клопотання представника Державної казначейської служби України про здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів частин п'ятої та шостої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Частиною шостою статті 12 КАС України визначено перелік справ незначної складності. Відповідно до пункту 10 вказаної норми справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною четвертою статті 257 КАС України встановлено перелік категорій справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Дана адміністративна справа не підпадає під вказаний перелік.
Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому, беручи до уваги, що відповідачем було надано суду та позивачу відзив на адміністративний позов, суд не вбачав підстав для розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
24.04.2026 від представника ГУ ПФУ в Харківській області надійшов відзив, в якому вона вказує на те, що спірне рішення прийнято правомірно так як Комунальний заклад «Луцька музична школа №1 імені Фредеріка Шопена» не відноситься до закладів освіти, тому період роботи з 01.01.1992 по 30.11.2025 на посаді викладача відділу народних інструментів по класу бандури не зараховано до стажу, як працівнику освіти.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , перебуває на обліку в органах пенсійного фонду України у Волинській області як одержувач пенсії за віком відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 09.10.2025.
02.01.2026 позивач звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення та виплату їй грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій, передбачену пунктом 7-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Харківській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 .
Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 07.01.2026 №ЕПС 032350034560 відмовило позивачу у нарахуванні грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У рішенні зазначено, що пунктом 7-1 розділу XV “Прикінцевих положень» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е»- “ж» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Відповідачем до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, не враховано роботу позивача з 01.01.1992 по 30.11.2025 на посаді викладача відділу народних інструментів по класу бандури в Комунальному закладі «Луцька музична школа №1 імені Фредеріка Шопена».
Вважаючи, що відповідач безпідставно не зарахував період її роботи до спеціального стажу, а також протиправно відмовив їй у призначенні грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій за віком, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі також Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі також Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 01.04.2024 або після цієї дати - не менше 30 років.
Згідно з положеннями пункту 7-1 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Зі змісту закону слідує, що право на грошову допомогу мають особи, які досягли пенсійного віку, їм призначено пенсію за віком, до цього вони не отримували будь-яку пенсію, вони працювали на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років і мають страховий стаж (для жінок - 30 років, для чоловіків - 35 років) на таких посадах.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 (далі Порядок №1191).
Відповідно до пункту 1 Порядку №1191 цей Порядок визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з пунктом 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 за №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (далі Перелік №909).
Пунктом 5 Порядку №1191 передбачено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011 призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
За приписами пункту 6 Порядку №1191 для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону №1058, станом на день її призначення.
Відповідно до пункту 7 Порядку №1191, виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
З аналізу наведених норм права вбачається, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу (30 років для жінок, 35 років для чоловіків) , вихід на пенсію саме з посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.
Правову позицію щодо права особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій також висловив Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 у справі №234/13835/17, в якій зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального стажу роботи на певних, визначених законодавством, посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної або комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.
Суд зазначає, що спірним у цій справі, є наявність/відсутність у позивача права на зарахування до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років працівнику освіти та право на отримання грошової допомоги згідно із пунктом 7-1 Розділу Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зокрема періоди роботи у КЗ «Луцька музична школа №1 імені Фридерика Шопена» з 01.01.1992 по 30.11.2025, оскільки музична школа належить до позашкільних закладів, а посади викладачів, які працюють у позашкільних навчальних закладах Переліком №909 не передбачені.
Досліджуючи наявність правових підстав для врахування до спеціального страхового стажу позивача, що дає право на пенсію за вислугу років працівника освіти та отримання грошової допомоги, періоду роботи у КЗ «Луцька музична школа №1 імені Фридерика Шопена» з 01.01.1992 по 30.11.2025, суд зазначає, що ОСОБА_1 на підтвердження роботи у вказаний період викладачем музичної школи надала довідку КЗ «Луцька музична школа №1 імені Фридерика Шопена» від 14.10.2025 №24/02-24, з якої вбачається, що позивач працює у КЗ «Луцька музична школа №1 імені Фридерика Шопена» на посаді викладача народних інструментів по класу бандури 01.08.1990 по даний час.
Переліком №909 (у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 №1436) установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років - у позашкільних навчальних закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Відповідно до пункту 3 Примітки Переліку №909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 01.01.1992, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Статтею 28 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 №1060-ХІІ (надалі, також -Закон №1060-XII) визначено, що система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.
Згідно зі статтею 29 Закону №1060-XII структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про позашкільну освіту» від 22.06.2000 за №1841-III (далі - Закон №1841-III), з наступними змінами та доповненнями, позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України «Про освіту», цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що, позашкільна освіта є складовою системи освіти.
Статтею 12 Закону №1841-III та пунктом 6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2011 за №433 передбачено, що до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).
В силу правового регулювання статті 21 Закону №1841-III, право на пенсію за вислугу років мають педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 за №963 затверджений Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, яким передбачено, що посади вчителів, викладачів всіх спеціальностей, інструкторів фізкультури, методистів належать до категорії педагогічних працівників.
Суд зазначає, що на спірні правовідносини розповсюджується також дія вищезазначеного Переліку №963, який відносить посаду, зокрема, «викладач» до педагогічних посад.
Як уже відзначалось, пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено право на пенсію за вислугу років працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за Переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Таким чином, період роботи позивача на посаді викладача КЗ «Луцька музична школа №1 імені Фридерика Шопена» з 01.01.1992 по 30.11.2025 підлягає зарахуванню до її стажу роботи, що у свою чергу спростовує доводи відповідача про те, що позивач не мала належного страхового стажу на посадах педагогічних працівників.
Зазначена правова позиція узгоджується з висновками викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 233/4308/17.
Так, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованої в постанові від 13.02.2019 у справі №233/4308/17 (номер провадження 11-1100апп18), викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що викладач позашкільного навчального закладу є педагогічним працівником цього позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладача повинен зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні статті 55 пункту «е» Закону України «Про пенсійне забезпечення» при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, а тому стаж роботи ОСОБА_1 на посаді викладача КЗ «Луцька музична школа №1 імені Фридерика Шопена» з 01.01.1992 по 30.11.2025, повинен зараховуватися до стажу у розумінні пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909.
Відповідно до Пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1) заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.
Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1, заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Відповідно до абзацу 14 п.4.2 Порядку № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до пункту 4.8 Порядку № 22-1 заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги» та «Про захист персональних даних». Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.
З зазначеного вбачається, що заява та документи для призначення, перерахунку пенсії можуть бути подані в будь-якому сервісному центрі, що здійснює обслуговування громадян, незалежно від місця проживання особи. Разом з тим, розгляд документів та винесення рішення про призначення пенсії / відмову в призначенні пенсії здійснюється за принципом екстериторіальності шляхом автоматизованого розподілу до структурного підрозділу органу, що призначає пенсію. Відповідно до принципу екстериторіальності заява позивача про призначення грошової допомоги опрацьовувалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, яким було прийнято рішення від 07.01.2026 №ЕПС 03235003456.
Тобто, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області жодного рішення про відмову у нарахуванні та виплаті грошової допомоги не приймалося.
Оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області право позивача на призначення та виплату грошової допомоги не порушувалось, підстави для скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову в призначенні та виплаті грошової допомоги в розмірі 10 (десяти) місячних пенсій, в порядку та спосіб, передбачений пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - відсутні, а відтак, метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за можливе прийняти рішення про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 07.01.2026 №ЕПС 03235003456 про відмову у нарахуванні та виплаті грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV “Прикінцеві положення» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у розмірі десяти місячних пенсій.
Крім того, у межах спірних правовідносин адміністративним судом не здійснюється призначення пенсії, а перевіряється виключно законність рішення органу пенсійного фонду про відмову в призначенні пенсії, за наслідками чого суд може визнати протиправними такі рішення, дії чи бездіяльність, а як наслідок - зобов'язати вчинити певні дії.
Слід звернути увагу, що функції органів Пенсійного фонду України щодо обчислення страхового стажу особи та призначення пенсії за віком відносяться до виключної компетенції відповідача.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Отже, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, зокрема, самостійно здійснювати розрахунок страхового стажу та призначення пенсії.
Суд зазначає, за відсутності правової оцінки, наданої територіальним органом Пенсійного фонду України щодо наявності усіх умов для надання позивачу грошової допомоги передбаченої пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд позбавлений у межах цієї справи можливості дійти категоричного висновку про наявність/відсутність у позивача права на призначення вказаної грошової допомоги. Саме до повноважень органів ПФУ віднесено зарахування певних періодів до спеціального страхового стажу, тоді як суд такі повноваження не може перебирати та здійснює лише функцію судового контролю за правомірністю рішень про призначення/відмову у призначенні пенсій.
Однак, наявні підстави для захисту прав позивача шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву позивача про призначення грошової допомоги з урахуванням правової оцінки, наданої судом у вказаному рішенні.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області грошову допомогу в розмірі 150 267 грн 10 коп. «шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України з рахунків Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, суд зазначає наступне.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845.
У пункті 2 Порядку №845 вказані визначення основних понять, що вживають в ньому:
безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів;
боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання;
виконавчі документи - оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України Про виконавче провадження.
Відповідно до пункту 3 Порядку №845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Тобто, саме вказаним порядком передбачені окремі функції органів Казначейства для виконання рішень про стягнення коштів.
Крім того, відповідно до пункту 4 Порядку №845, органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів.
Відповідно до пункту 32 Порядку №845, безспірне списання коштів з рахунків боржника або бюджетної установи, що здійснює централізоване обслуговування боржника, здійснюється органом Казначейства з моменту відкриття відповідних асигнувань (надходження коштів на рахунок) на підставі розрахункового документа, оформленого відповідно до вимог законодавства.
Згідно з пунктом 38 Порядку №845, для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Таким чином, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства, тому суд у межах розгляду цієї справи не може прийняти рішення про стягнення коштів за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області суми грошової допомоги в розмірі 150 267 грн 10 коп, відтак зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги від 03.03.2026 №03/03/26-8, укладений між адвокатом Москвичовим С.І. та позивачем ОСОБА_1 ; акт виконаних робіт від 09.03.2026; квитанцію про оплату послуг адвоката від 04.03.2026.
Пунктом 4.1 договору про надання правової допомоги від 03.03.2026 №03/03/26-8 передбачено, що вартість послуг адвоката визначається у акті приймання-передачі адвокатський послуг.
В акті виконаних робіт зазначено, що загальна вартість роботи (послуг), виконаної (наданих) адвокатом на момент підписання даного акту становить 5000,00 грн.
Суд вказує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.
Крім того, враховуючи вимоги статей 134, 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев'ятою статті 139 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України (зокрема, складність справи, яку розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження; час, який об'єктивно необхідно було витратити на підготовку позовної заяви, зважаючи на обсяг наданих адвокатом послуг), на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позов задоволено частково, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській на користь позивача необхідно стягнути 1 416,70 грн сплаченого судового збору.
Таким чином, у зв'язку із частковим задоволенням позову на користь позивача належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 3 416,70 грн (1 416,70 грн - витрати зі сплати судового збору, 2 000,00 грн - витрати на правничу допомогу).
Керуючись статтями 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 07.01.2026 №ЕПС 032350034560 про відмову у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV “Прикінцеві положення» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV “Прикінцеві положення» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у розмірі десяти місячних пенсій з врахуванням висновків суду у даному рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3 416,70 грн (три тисячі чотириста шістнадцять гривень 70 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 6, код ЄДРПОУ 13358826).
Відповідач 2: Державна казначейська служба України (01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646)
Відповідач 3: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (Майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, місто Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344)
Суддя В.В. Дмитрук