м. Вінниця
14 травня 2026 р. Справа № 120/14917/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005)
про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 22.05.2025 № 262640008604 щодо відмови у призначенні позивачеві пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов'язання відповідача призначити позивачеві з 14.05.2025 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до спеціального стажу період роботи з 11.10.2017 по 14.05.2025.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 14.05.2025 звернулась до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров'я відповідно до п. 2-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". За принципом екстериторіальності розгляд вказаної заяви здійснював відповідач. Так, за результатами розгляду заяви позивача відповідачем 22.05.2025 прийнято рішення №262640008604 про відмову в призначенні пенсії. Вважаючи таке рішення відповідача протиправним позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 28.10.2025 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
11.11.2025 за вх.№71244/25 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначає, що, за наданими позивачем документами до її страхового стажу зараховано усі періоди трудової діяльності, при цьому стаж за вислугу років станом на 10.10.2017 становить 25 років 5 місяців 24 дні, що є недодстатнім для призначення пенсії. До стажу за вислугу років позивачу не зараховано період трудової діяльності з 01.01.2000 по 31.10.2000, оскільки згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків. Враховуючи вище викладене, відповідачем відмовлено в призначенні позивачеві пенсії за вислугу років.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
14.05.2025 позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач.
Так, за результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 22.05.2025 прийнято рішення №262640008604 про відмову в призначенні їй пенсії.
Підставою для відмови слугувала відсутність у позивача станом на 10.10.2017 необхідного спеціального стажу (26 років 06 місяців).
Відповідачем до страхового стажу позивача зараховано всі періоди.
Страховий стаж позивача склав 35 років 08 місяців 13 днів.
Водночас спеціальний стаж станом на 10.10.2017 становить 25 років 05 місяців 24 дні.
До спеціального стажу не враховано період трудової діяльності з 01.01.2000 по 31.10.2000, оскільки згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV, який набрав чинності 01.01.2004.
Пунктом 2-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Абзацами 1, 2 п. 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
У преамбулі Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Статтею 2 Закону №1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до ст. 7 Закону № 1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Як визначено ст. 83 Закону №1788-XII, пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку.
Відповідно до ст. 51 Закону № 1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Право на пенсію за вислугу років, відповідно до ст. 52 Закону №1788-XII, мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Згідно з пунктом «е» ст. 55 Закону № 1788-XII (у редакції Закону № 213-VIII від 02.03.2015 та Закону № 901-VIII від 23.12.2015) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
У свою чергу, пунктом «е» ст. 55 Закону № 1788-XII (у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII від 02.03.2015 та Законом № 901-VIII від 23.12.2015) було визначено, що право на пенсію за вислугу років мали працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Відтак, змінами, внесеними Законом № 213-VIII від 02.03.2015 до положень Закону №1788-XII підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктом «е» ст. 55 Закону1788-XII, а Законом № 901-VIII від 23.12.2015 встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт «е» ст. 55 Закону № 1788-XII) за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Конституційний Суд України у своєму рішенні вказав, зокрема, що положення статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 911-VI у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті «е'статті 55 Закону № 1788-XII, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей1,3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Також, зазначив, що положення статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Суд звертає увагу, що після прийняття Закону № 213-VIII від 02.03.2015 та Закону №901-VIII від 23.12.2015 до Закону № 1788-XII неодноразово вносилися зміни, однак такі зміни не стосувалися призначення пенсії за вислугу років окремим категоріям працівників, які мають право на пенсію за вислугу років згідно статті 55 Закону № 1788-XII.
З огляду на рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019, суд звертає увагу на те, що з 05.06.2019 відновила дію редакція статті 55 Закону № 1788-XII, яка була чинною до 01.04.2015 (у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII від 02.03.2015 та Законом № 901-VIII від 23.12.2015).
Отже, з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України № 2-р/2019 від 04.06.2019, відновлено право позивача на призначення пенсії за вислугою років як працівнику освіти при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Суд зазначає, що відповідачем при розгляді заяви позивача про призначення пенсії не враховано той факт, що з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України № 2-р/2019 від 04.06.2019 відбулися зміни в правовому регулюванні питання призначення окремим категорія працівників пенсії за вислугою років згідно ст. 55 № 1788-XII, в тому числі і працівникам охорони здоров'я.
Відповідач керувався тим, що згідно п.2-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (тобто, 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст.52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Суд вважає такі висновки відповідача безпідставними, оскільки позивач звернулася до пенсійного органу зі заявою про призначення пенсії за вислугу років після прийняття Конституційним Судом України рішення від 04.06.2019 № 2-р/2019, а відтак відповідач повинен застосовувати положення п. «е» ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в первісній редакції, яка, як вже зазначено судом, визначає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Посилання відповідача на те, що спеціальний страховий стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" обчислений по 11.10.2017 повинен становити 26 років 6 місяців, є безпідставними, оскільки орган Пенсійного фонду застосував редакцію Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка рішенням Конституційного Суду України 04.06.2019 № 2-р/2019 визнана неконституційною.
Отже, відповідачем неправомірно обмежено розрахунок спеціального стажу позивача лише датою 10.10.2017, оскільки при зверненні за пенсією у 2025 році він був зобов'язаний надати правову оцінку всьому періоду роботи позивача по день подання заяви.
Додатково суд зауважує, що статус посади та характер роботи позивача, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення, відповідачем не оспорюються.
Також суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність підстав для зарахування до спеціального стажу позивача періоду з 01.01.2000 по 31.10.2000 оскільки відсутні дані про сплату страхових внесків.
Згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження стажу також регламентовано у ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 , позивач з 19.10.1994 і дотепер безперервно працює медичною сестрою стоматологічного відділення ЦРП Печерського району м. Києва.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно із ст.20 Закону № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст.106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Верховний Суд у постанові від 17.07.2019 у справі № 144/669/17 дійшов висновку, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії. Працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
В подальшому цей правовий висновок підтримано Верховним Судом у постановах від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 09.10.2020 у справі №341/460/17, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17 та від 11.10.2023 по справі №340/1454/21.
Відтак, відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальних відомостей про застраховано особу даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період роботи позивача з 01.01.2000 по 31.10.2000 за наявності в трудовій книжці відповідних записів про зазначений період роботи, не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування вказаного періоду до страхового стажу.
Окремо суд звертає увагу на непослідовність та суперечливість позиції відповідача при оцінці стажу позивача.
Так, згідно з наданим відповідачем розрахунком стажу, період роботи з 01.01.2000 по 31.10.2000 був без застережень зарахований до загального страхового стажу позивача.
Водночас при обчисленні спеціального стажу за вислугу років відповідач цей же період ігнорує, посилаючись на відсутність даних про сплату внесків.
Така вибірковість є недопустимою, адже факт виконання роботи на одній і тій же посаді в один і той же проміжок часу або підтверджується належними доказами, або ні.
Визнання стажу для однієї мети й одночасне його заперечення для іншої свідчить про необ'єктивність підходу відповідача та порушення принципу правової визначеності.
Враховуючи наведене в сукупності, суд дійшов висновку, що рішення відповідача від 22.05.2025 № 262640008604 є протиправним, отже, позовні вимоги в частині його скасування підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги зобов'язального характеру, то суд зауважує, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Водночас, у відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З огляду на вказане, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 14.05.2025, врахувавши при цьому висновки суду щодо неправомірності відмови через відсутність даних про страхові внески у 2000 році та необхідність обчислення спеціального стажу з урахуванням фактичного часу роботи позивача на момент її звернення, а не на 10.10.2017.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 968 грн 96 коп.
Таким чином, поверненню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області підлягає сума у розмірі 484 грн 48 коп.
Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 22.05.2025 № 262640008604 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.05.2025 про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 484 грн 48 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 14.05.2026 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна