01 травня 2026 року
м. Чернівці
справа № 727/4657/19
провадження № 22-ц/822/580/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Одинака О. О.
суддів: Кулянди М. І., Лисака І. Н.
за участю секретаря судового засідання Тодоряка Г. Д.
учасники справи:
позивач: заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці
відповідачі: Чернівецька міська рада Горбатюк Жанна Іванівна, ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області
апеляційні скарги ОСОБА_2 , заступника керівника Чернівецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 14 січня 2026 року
головуюча в суді першої інстанції суддя Бойко М. Є.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону, діючи в інтересах Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці, звернувся до суду з позовом до Чернівецької міської ради, ОСОБА_2 ОСОБА_1 .
З урахуванням уточнення позовних вимог прокурор просив суд ухвалити рішення, яким:
- визнати недійсним пункт 34 додатку 4 рішення 68 сесії VI скликання Чернівецької міської ради № 1706 від 31 серпня 2015 року «Про розгляд звернень фізичних та юридичних осіб щодо передачі безоплатно у власність і надання в оренду земельних ділянок, надання дозволів на складання проектів відведення земельних ділянок, затвердження проектів їх відведення та визнання такими, що втратили чинність, окремих пунктів рішень з цих питань»;
- визнати недійсним укладений 01 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу земельної ділянки серії НАР № 558917, реєстровий № 8741, в частині відчуження земельної ділянки площею 0,0609 га (кадастровий номер земельної ділянки 7310136300:14:002:1090), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтований тим, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії Б №037683 Чернівецька квартирно-експлуатаційна частина району 01 березня 1980 року отримала від виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів у постійне та безоплатне користування земельну ділянку для господарських потреб загальною площею 112,3 га, до складу якої увійшла земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 площею 0,90 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Вказаний державний акт на землю є чинним, ніким не скасований та не визнаний недійсним.
24 вересня 2018 року комісією спеціалістів виявлено, а начальником КЕВ місто Чернівці складено Акт про самовільне зайняття (неправомірне вилучення) земель оборони площею 0,90 га або нерухомого військового майна військового містечка № НОМЕР_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з указаним актом, при проведенні геодезичних робіт з метою оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки виявлено частину земельної ділянки приватної форми власності з кадастровим номером 7310136300:14:002:1090, що належить ОСОБА_2 , розташовану на території земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 , орієнтовною площею 0,0634 га, що перешкоджає виготовленню правовстановлюючих документів та присвоєнню кадастрового номера.
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 вересня 2018 року, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 01 жовтня 2015 року серії НАР № 558917, реєстровий № 8741, придбала у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,10 га на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7310136300:14:002:1090), яка, в свою чергу, отримала її безоплатно в порядку приватизації на підставі рішення Чернівецької міської ради від 31 серпня 2015 року № 1706.
Разом з цим, ані Кабінетом Міністрів України, ані Міністерством оборони України земельна ділянка площею 0,0634 га військового містечка № НОМЕР_1 до комунальної власності не передавалась, оскільки існує особливий, передбачений законодавством порядок надання земель оборони у користування із земель, що перебувають у користуванні відповідних військових формувань, обумовлений відповідним статусом цих земель та їх призначенням.
Отже, спірна земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , дотепер має бути віднесена за цільовим призначенням до земель оборони, за формою власності - до державної власності. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у державній власності, без урахування обмежень, зазначених у Земельному кодексі України, Законі України «Про використання земель оборони», Законі України «Про збройні сили України» суперечить нормам чинного законодавства України. Передача земель оборони місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України та КМУ.
Відтак, рішення Чернівецької міської ради від 31 серпня 2015 року № 1706 та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 1 жовтня 2015 року в частині продажу земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер 7310136300:14:002:1090, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованих на АДРЕСА_1 , в частині накладення на земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_1 орієнтовною площею 0,0634 га, прямо і суттєво порушують права та інтереси держави як власника вказаних земель в особі Міністерства оборони України як належного землекористувача, а тому є незаконними та підлягають визнанню недійсними.
Разом з тим, Міністерство оборони України та КЕВ міста Чернівці, маючи відповідні правомочності для захисту інтересів держави відносно оспорюваної земельної ділянки, основне призначення якої - для господарських потреб, загальною площею 112,3 га, до складу якої увійшла земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 площею 0,90 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ,, за захистом до суду не звернулися, надані їм повноваження не використовували, інших заходів з метою забезпечення визнання недійсними незаконних рішень органу місцевого самоврядування та правовстановлюючих документів на дану земельну ділянку, оформлену на праві приватної власності, не вжили.
Вказані обставини, свідчать про здійснення Міністерством оборони України та КЕВ міста Чернівці захисту інтересів держави неналежним чином, що підтверджує наявність «виключного випадку» для звернення прокурора з даним позовом до суду.
Короткий зміст судових рішень
Справа судами розглядалася неодноразово.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 22 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 06 лютого 2023 року в позові заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону, який діє в інтересах Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці до Чернівецької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 28 червня 2023 року рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 22 вересня 2022 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 лютого 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 14 січня 2026 року у позові заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону, який діє в інтересах Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці до Чернівецької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що Міністерство оборони України є власником спірної ділянки 0,9 га зі складу 5,9 га, на яку накладається частина земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 .
Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи Чернівецького відділення Київського НДІСЕ від 17 червня 2024 року № 25464/23-41 установлено, що частина земельної ділянки, кадастровий номер 7310136300:14:002:1090, що належить на праві власності ОСОБА_2 , накладається на земельну ділянку, що перебуває у власності держави в особі Міністерства оборони України та перебуває на праві постійного користування КЕВ міста Чернівці відповідно до Державного акту на право користування землею від 01 березня 1980 року серії Б № 037683. Площа накладання земельної ділянки з кадастровим номером 7310136300:14:002:1090 на земельну ділянку, що перебуває на праві постійного користування КЕВ міста Чернівці відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 01 березня 1980 року серії Б № 037683 складає 0,0591 га.
В зв'язку з наведеним суд вважав доведеним факт накладення земельної ділянки відповідачки на землі, які належать Міністерству оборони України та перебувають у постійному користуванні КЕВ міста Чернівці.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання недійсним пункту 34 додатку 4 рішення 68 сесії VI скликання Чернівецької міської ради № 1706 від 31 серпня 2015 року не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача, зокрема, повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки, як і похідні від них вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.
За висновком суду першої інстанції належним способом захисту порушеного права позивачів є пред'явлення віндикаційного позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги заступника керівника Чернівецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону
В апеляційній скарзі заступника керівника Чернівецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону просить рішення суду першої інстанції від 14 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційні скарги
Прокурор посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вважає помилковим висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Акценту увагу на тому, що за конкретних обставин цієї справи обраний спосіб захисту призведе до відновлення порушених прав Міністерства оборони України як власника спірної земельної ділянки та КЕВ міста Чернівці, якому ця ж земельна ділянка передана у постійне користування.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить змінити мотивувальну рішення суду першої інстанції від 14 січня 2026 року, залишивши без змін його резолютивну частину.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційні скарги
ОСОБА_2 вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність прокурором порушених прав Міністерства оборони України та КЕВ міста Чернівці у зв'язку з передачею Чернівецькою міською радою земельної ділянки кадастровий номер 7310136300:14:002:1090 у власність ОСОБА_1 та подальшого її відчуження на користь ОСОБА_2 .
Висновок судової земельно-технічної експертизи Чернівецького відділення Київського НДІСЕ від 17 червня 2024 року № 25464/23-41, яким встановлено накладення земельних ділянок, є неналежним доказом у справі, оскільки експертиза проведена з численними порушеннями.
За відсутності у справі належних та допустимих доказів порушеного права Міністерства оборони України та КЕВ міста Чернівці на спірну земельну ділянку вважає, що у позові слід було відмовити виключно з підстав відсутності порушеного права.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Відповідно до пункту 3 рішення «Суженного исполкома Черновицкого обласного Совета депутатов трудящихся» №31-09016 від 28 листопада 1952 року Чернівецький гарнізон отримав у користування земельні ділянки в натурі для потреб оборони.
17 жовтня 1978 року рішенням виконкому Чернівецької міської ради народних депутатів № 629/20 «Про видачу державних актів на право користування землею Чернівецькій КЕЧ району» було затверджено складені матеріали про видачу державних актів на право користування землею. Вирахування площ здійснювалось за координатами, ув'язка теодолітних ходів проводилась замкнутими полігонами. Система координат умовна. Для видачі державних актів Чернівецькій КЕЧ було передано ряд земельних ділянок (об'єктів), серед яких об'єкт № 36 площею 5,9 га.
Відповідно до Державного акту на право користування землею Серії Б №037683 від 01 березня 1980 року та Плану границь землекористування Чернівецької КЕЧ району, що є додатком до зазначеного акту, Чернівецькій КЕЧ району була надана у постійне та безоплатне користування земельна ділянка для господарських потреб загальною площею 112,3 га, до складу якої увійшла земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 площею 0,90 га за адресою: АДРЕСА_2 . На вказаному плані землекористування відображено також частину спірної земельної ділянки відповідної конфігурації площею 0,9 га.
Вказаний державний акт є чинним і не оспорювався в судовому порядку.
Згідно з Геодезичним журналом і абрисом теодолітної зйомки Чернівецької КЕЧ Чернівецький філіал «Укрземпроекту» встановив межі земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 .
Конфігурація і межі земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 визначені у відомості вирахування координат точок теодолітних ходів по об'єкту № НОМЕР_1 Чернівецької КЕЧ району від 06 серпня 1977 року та в протоколі закріплення меж землекористування від 11 жовтня 1978 року.
Згідно з Технічним звітом Чернівецького філіалу «Укрземпроект» від 26 лютого 1981 року останнім було встановлено конкретні межі землекористування Чернівецької КЕЧ на земельні ділянки, до складу яких входила і спірна земельна ділянка.
Відповідно до акта прийому-передачі будівель, споруд та території військового містечка від 20 листопада 1996 року Чернівецька КЕЧ передала 5 га земель військового містечка № НОМЕР_1 без будівель у комунальну власність. При цьому в користуванні Чернівецької КЕЧ залишилося 0,9 га земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 .
Згідно з Витягом з Директиви МОУ від 20 квітня 2005 року № Д-322/1/010 КЕВ міста Чернівці є правонаступником Чернівецької КЕЧ району.
З відомості розбіжностей в обліку земельних ділянок, які рахуються за МОУ станом на 01 квітня 2018 року (Форма 405Б) вбачається, що за МОУ рахується земельна ділянка в/м № НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 площею 0,9 га.
Вказане підтверджується Листом ГУ ДГК у Чернівецькій області з додатками від 26.03.2019 року № 0-24-0.21-1278/2-19, відповідно до змісту якого за КЕВ міста Чернівці рахується земельна ділянка в/м № НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 площею 0,90 га, яка обліковується за МОУ на території Чернівецької області та потребує внесення до Державного земельного кадастру
Рішенням № 1628 від 04 червня 2015 року Чернівецька міська рада надала ОСОБА_1 дозвіл на складання проєкту відведення земельної ділянки площею 0,10 га на АДРЕСА_1 , у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Рішенням № 1706 від 31 серпня 2015 року Чернівецька міська рада затвердила проєкт відведення і передала безоплатно ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,10 га на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7310136300:14:002:1090) з визначенням цільового призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 жовтня 2015 року ОСОБА_1 відчужила ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 7310136300:14:002:1090.
Відповідно до листа в/ч НОМЕР_2 від 14 червня 2019 року площа земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 , яка залишилась у користуванні КЕВ м. Чернівці, складає 0,6532 га, а не 0,90 га.
Згідно з актом про виявлене самовільне зайняття (неправомірне вилучення) земель оборони від 24 вересня 2018 року комісія КЕВ м. Чернівці виявила самовільне зайняття земель оборони ОСОБА_2 орієнтовною площею 0,0634 га внаслідок часткового накладення земельної ділянки, що знаходиться у її приватній власності (кадастровий номер 7310136300:14:002:1090), на землі оборони.
Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи Чернівецького відділення Київського НДІСЕ від 17 червня 2024 року № 25464/23-41 установлено, що частина земельної ділянки за кадастровим номером 7310136300:14:002:1090, що належить на праві власності ОСОБА_2 , накладається на земельну ділянку, що перебуває у власності держави в особі МОУ та перебуває на праві постійного користування КЕВ міста Чернівці відповідно до Державного Акту на право користування землею від 01 березня 1980 серії Б № 037683. Площа накладання земельної ділянки з кадастровим номером 7310136300:14:002:1090 на земельну ділянку, що перебуває на праві постійного користування КЕВ міста Чернівці відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 01 березня 1980 серії Б № 037683 складає 0,0591 га.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови.
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Щодо апеляційної скарги прокурора
За змістом статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» та статті 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми. Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом. Кошти, отримані від відчуження таких земельних ділянок, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на потреби оборони відповідно до кошторису Міністерства оборони України у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.
Статтею 4 Закону України «Про використання земель оборони» визначено вичерпний перелік видів використання земель оборони в господарських цілях. При цьому, відчуження земельних ділянок віднесених до земель оборони може відбуватися виключно у порядку передбаченому вказаним Законом.
У частині першій статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17(пункт 56), від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 33.2), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 58), від 03 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20 (пункт 8.45)).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 278/1303/20 зазначено, що: «встановивши, що передані у власність відповідача земельні ділянки належать до земель оборони, були закріплені за відповідним військовим формуванням на праві постійного користування, відповідно до статті 77 ЗК України такі землі можуть перебувати лише в державній власності, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що Буківська сільська рада Житомирської області не була уповноважена розпоряджатися такими земельними ділянками; […] враховуючи встановлені обставини цієї справи, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для витребування спірних земельних ділянок».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 902/122/24 (провадження № 12-15гс25) зазначено, що: «56. Основи правового режиму земель оборони визначені статтею 77 ЗК України, за частинами першою та другою якої землями оборони визнаються землі, надані для розташування і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.
Відповідне регулювання містить також і статті 1 та 2 Закону № 1345-IV, якими передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розташування і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі --військові частини). Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України.
У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.
Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.
Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц).
Підсумовуючи викладене вище, потрібно наголосити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)].
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).
Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.
Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19».
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155).
За обставин цієї справи згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи Чернівецького відділення Київського НДІСЕ від 17 червня 2024 року № 25464/23-41 установлено, що частина земельної ділянки, кадастровий номер 7310136300:14:002:1090, що належить на праві власності ОСОБА_2 , накладається на земельну ділянку, що перебуває у власності держави в особі Міністерства оборони України та перебуває на праві постійного користування КЕВ міста Чернівці відповідно до Державного акту на право користування землею від 01 березня 1980 року серії Б № 037683. Площа накладання земельної ділянки з кадастровим номером 7310136300:14:002:1090 на земельну ділянку, що перебуває на праві постійного користування КЕВ міста Чернівці відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 01 березня 1980 року серії Б № 037683 складає 0,0591 га.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову прокурора, дійшов обґрунтованого висновку про те, що належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння землями оборони, є віндикаційний позов, проте позивач вимог про витребування з чужого незаконного володіння спірної земельної ділянки на підставі статей 387, 388 ЦК України не заявляв, а отже, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Колегія суддів відхиляє доводи прокурора про те, що судом першої інстанції не враховано висновків Верховного Суду щодо обрання ефективного способу захисту.
Так за обставинами цієї справи висновком експерта встановлено, що площа накладання земельної ділянки з кадастровим номером 7310136300:14:002:1090 на земельну ділянку, що перебуває на праві постійного користування КЕВ міста Чернівці відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 01 березня 1980 року серії Б № 037683 складає 0,0591 га. Тобто, встановлено накладення частини земельної ділянки площею 0,059 га з 0,10 га, зареєстрованої за ОСОБА_2 .
У пункті 145 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) зазначено, що «[…] у спорах з подібними обставинами належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається».
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що «витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності Особи».
Верховний Суд у постанові від 14 січня 2026 року у справі № 305/28/24 (провадження № 61-9390св25) також зазначив, що не може вважатися належним і правомірним такий спосіб захисту, який спричиняє втручання у право власності на майно, щодо якого відсутній спір. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу державної влади та повернення сторін у попередній стан призводить до позбавлення відповідача права власності не лише на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення, а й на ту її частину, яка не є спірною та правомірність набуття у власність якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним. Витребування земельної ділянки у власність держави потребує оцінки добросовісності дій фактичного володільця, який набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення органу державної влади, а також оцінки пропорційності втручання у його право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За таких обставин належним способом захисту порушеного права позивача є віндикаційний позов, а саме позов про витребування тієї частини земельної ділянки, яка фактично накладається.
Крім того, у пункті 133 постанови від 02 липня 2025 року (провадження № 12-15гс25) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, відповідно до якого «витребування майна із чужого незаконного володіння як правомірний та ефективний спосіб захисту в цій справі не можна застосувати щодо всієї площі земельних ділянок, таку вимогу можна розглядати лише стосовно тієї частини земельної ділянки, що накладається на 50-метрову смугу вздовж кордону».
Тобто, якщо спірна земельна ділянка частково накладається на землі оборонного значення, то ефективним та правомірним способом захисту у таких категоріях справ є вимога про витребування земельної ділянки.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що за встановлених фактичних обставин у цій справі належним (правомірним) способом захисту є позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, що зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 та накладається на земельну ділянку, що належить державі.
Зазначене також узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 березня 2026 року у справі № 727/4654/19 (провадження № 61-291св26).
У цілому доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та висновків, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, які узгоджуються з актуальною практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Щодо апеляційної скарги ОСОБА_2 .
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Засада змагальності сторін у судовому процесі є однією з ключових принципів правосуддя. Вона передбачає, що судовий процес є своєрідним полем змагання між сторонами - позивачем і відповідачем у цивільних справах. Головною метою цього принципу є забезпечення справедливості та об'єктивності судового процесу. Змагальність сторін у судовому процесі дозволяє кожній стороні активно захищати свої права та інтереси. Сторони мають можливість представляти свідчення, докази та аргументи на підтримку своєї позиції перед судом. Суд, зі своєї сторони, має завдання ретельно розглянути всі аргументи та докази від обох сторін та прийняти об'єктивне рішення на підставі закону (постанова Верховного Суду 07 серпня 2024 року в справі № 725/5693/21, від 21 червня 2024 року в справі № 134/743/22 ).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. … Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).
Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги ОСОБА_2 стосовно того, що висновок судової земельно-технічної експертизи Чернівецького відділення Київського НДІСЕ від 17 червня 2024 року № 25464/23-41, яким встановлено накладення земельних ділянок, є неналежним доказом у справі, у зв'язку з численними порушеннями допущеними при її проведенні.
Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до того, що зазначений вище висновок земельно-технічної експертизи є необґрунтованим.
Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв'язку із чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи (див.: постанову Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 201/15019/14-ц).
Процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме: у випадку, якщо висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності (див.: постанову Верховного Суду від 29 грудня 2022 року у справі № 686/15304/19).
Отже, норма частини другої статті 113 ЦПК України має чітке однозначне формування й не допускає розширеного тлумачення. Вона не передбачає можливості призначення повторної експертизи виключно через незгоду сторони з висновками попередньої експертизи, без надання відповідних доказів або належного обґрунтування сумніві у її правильності.
У постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 387/266/17 зауважено, що при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17 зазначив, що статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що для висновків про порушення прав позивача визначенням меж сусідніх земельних ділянок мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності (користуванні) позивача, де проходить її межа, чи порушена межа земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.
Підтвердження обставин накладення однієї земельної ділянки на іншу може бути відповідна земельно-технічна експертиза (див. постанови Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 372/2650/17 (провадження № 61-12760св19), від 15 вересня 2021 року у справі № 570/1721/20 (провадження № 61-10072св21), від 13 квітня 2022 року у справі № 738/46/20 (провадження № 61-5944св21), від 19 березня 2025 року у справі №569/2168/23 (провадження № 61-14290св24)).
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що результати проведеної у справі земельно-технічної експертизи є цілком узгодженими з іншими дослідженими судом доказами. Висновок експертизи містять чіткі відповіді на всі питання, поставлені перед експертом, які входять до компетенції експерта, надані з урахуванням інших наявних у матеріалах справи доказів та узгоджуються із дослідницькою частиною, а висновок про накладення земельних ділянок є категоричним та не викликає обґрунтованих сумнівів.
У цій частині колегія суддів також зазначає, що незгода із відмовою у призначенні експертизи сама по собі не може бути підставою для висновку, що суд допустив у цій частині порушення норм процесуального права, яке є підставою для скасування оскарженого рішення (постанови Верховного Суду від 20.12.2023 у справі № 910/3600/22, від 10.01.2024 у справі № 921/39/23, від 06.02.2024 у справі № 910/12661/22).
За обставин цієї справи також підлягає оцінці й процесуальна поведінка самої відповідачки.
Як вбачається з матеріалів справи ухвалою суду першої інстанції від 18 вересня 2023 року у справі було призначено судову земельно-технічну експертизу, висновок якої за результатами її проведення надійшов до суду 25 червня 2024 року (том 6, а. с. 176).
Ухвалою суд від 27 червня 2024 року поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду у підготовчому судовому засіданні на 18 липня 2024 року (том 6, а. с. 193).
17 липня 2024 року представником відповідачки Лопухом С. В. подано клопотання про виклик судового експерта Дем'яненко В. С. для надання усних пояснень (том 6, а. с. 205).
Ухвалою суду від 05 серпня 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду на 18 вересня 2024 року (том 6, а. с. 223), проти чого учасники справи не заперечували (том 6, а. с. 217-220).
Також як вбачається з наявного в матеріалах справи протоколу, у судовому засіданні призначеному на 04 червня 2025 року, судовим експертом надані пояснення щодо складеного ним висновку та підтвердив його правильність (том 7, а. с. 94-95).
Разом з цим із клопотанням про призначення у справі експертизи представник відповідачки Лопух С. В. звернувся лише 17 грудня 2025 року, тобто після спливу більш ніж сімнадцяти місяців з дня надходження висновку експерта за результатами призначеної у справі земельно-технічної експертизи (том 7, а. с. 129-136).
Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства зокрема є: змагальність сторін; диспозитивність; розумність строків розгляду справи судом.
Згідно з частиною третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Приписи частини першої статті 44 ЦПК України зобов'язують учасників судового процесу та їхніх представників добросовісно користуватися процесуальними правами.
В даному випадку обізнаність представника відповідачки із результатами проведеної у справі експертизи, якою встановлено факт накладення земельних ділянок, та звернення із клопотанням про призначення експертизи зі спливом більш ніж сімнадцяти місяців не може вважатися добросовісним здійсненням процесуальних прав.
Окрім цього, як вбачається зі змісту ухвали суду першої інстанції від 14 січня 2026 року підставою для відмови у задоволенні клопотання представника відповідачки про призначення у справі судової експертизи слугувало зокрема те, що з урахуванням наявності у справі первинної земельно-технічної експертизи судом може бути призначена лише повторна або додаткова експертиза, однак за наявності законних на те підстав, наведених у статті 113 ЦПК України. В ході розгляду справи представник відповідачки не висловлював жодних сумнівів у достовірності та правильності висновку експерта.
За таких обставин не призначення у справі повторної земельно-технічної експертизи було наслідком процесуальної поведінки (необґрунтованого зволікання у реалізації права заявити відповідне клопотання) самої відповідачки та її представника.
Ураховуючи, що ОСОБА_2 не надала доказів, які спростовують значення відомостей, викладених у висновку земельно-технічної експертизи, складеного на виконання ухвали суду першої інстанції, і могли б бути підставою неприйняття їх до уваги під час оцінки доказів, а також відсутність у суду сумнівів у достовірності поданих прокурором доказів, суд першої інстанції обґрунтовано взяв їх до уваги.
Разом з цим колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з наведеним у мотивувальній частині оскаржуваного рішення висновком суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, у позові прокурора відмовлено з підстав обрання неналежного способу захисту.
Верховний суд у постанові від 05 серпня 2025 року у справі № 220/2372/21 (провадження № 61-14860св23) вказав на те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Встановлення порушеного права (інтересу) позивача, яке не визнається або оспорюється відповідачем, і за захистом яких позивач звернувся до суду, для застосування того чи іншого способу захисту, здійснюється за змістом позовних вимог, а не за наслідком вирішення відповідного спору по суті. Оцінка ж доводам позивача щодо порушення його права (інтересу) (вирішення спору по суті) має надаватися лише за належною вимогою. Разом з тим, виходячи зі змісту позовних вимог прокурора відсутні підстави вважати, що ним обрано неналежний спосіб захисту прав (інтересів) держави в цій частині.
Отже слід враховувати, що неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин, а оцінка доводам позивача щодо порушення його права (інтересу) (вирішення спору по суті) має надаватися лише за належною вимогою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16-ц, від 15 вересня 2022 року в справі № 910/12525/20, постанова Верховного Суду від 05 листопада 2025 року в справі № 370/1339/19).
Такий підхід суду касаційної інстанції до тлумачення відмови у позові з підстав обрання неналежного способу захисту та її наслідків є сталим та послідовним, що підтверджується позиціями, наведеними у постановах Верховного Суд від 10 грудня 2025 року у справі № 299/4/23 (провадження № 61-453св25) від 11 лютого 2026 року у справі № 367/4050/20 (провадження № 61-6295св25) від 30 березня 2026 року у справа № 366/3397/23 (провадження № 61-4147св25), від 29 квітня 2026 року у справі № 362/5769/23 (провадження № 61-16117св25).
З урахуванням наведеного помилковими є доводи апеляційної ОСОБА_2 про те, що у позові прокурора слід було відмовити з підстав відсутності порушеного права, оскільки така підстава для відмови у позові допускається лише за належною позовною вимогою та є остаточним вирішенням спору по суті.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції від 14 січня 2026 року ухвалено з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а тому його слід залишити без змін.
Апеляційні скарги ОСОБА_2 , заступника керівника Чернівецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 14 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 11 травня 2026 року.
Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК
Судді: Мирослава КУЛЯНДА
Ігор Лисак