Справа № 352/24/26
Провадження № 11-кп/4808/251/26
Категорія ч.4 ст.186 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
12 травня 2026 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_3
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника адвоката ОСОБА_9 ,
потерпілого ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12025091010001880 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 на вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2026 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 296, ч.1 ст. 122, ч.4 ст. 186 КК України, -
За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.186, ч.1 ст.296, ч.1 ст.122 КК України та призначено йому покарання:
- за ч. 4 ст. 186 КК України - у виді позбавлення волі на строк сім років;
- за ч. 1 ст. 296 КК України - у виді обмеження волі на строк один рік;
- за ч. 1 ст.122 КК України - у виді обмеження волі на строк один рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, визначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк сім років.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 ухвалено рахувати з дати затримання - 11 листопада 2025 року.
На підставі ст. 72 КК України зараховано обвинуваченому ОСОБА_8 строк попереднього ув'язнення у строк відбування покарання з дати затримання - 11 листопада 2025 року по день набрання цим вироком законної сили.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний щодо ОСОБА_8 залишено без змін до набрання вироком законної сили.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Судом першої інстанції встановлено, що 11 листопада 2025 року, близько 09 год 20 хв, ОСОБА_8 , перебуваючи на перехресті вул. Сірка та вул. Довженка в с. Підлужжя, Івано-Франківського району, Івано-Франківської області, побачив ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався на своєму велосипеді марки «CARRIER» червоного кольору, по вул. Сірка в напрямку магазину «Продукти», що за адресою: вул. Сірка, 58, с. Підлужжя. В цей час у ОСОБА_8 виник противний умисел на вчинення хуліганських дій щодо ОСОБА_10 .
Реалізуючи свій протиправний умисел спрямований на вчинення хуліганських дій по відношенню до ОСОБА_10 , ОСОБА_8 підняв із землі камінь та дочекавшись наближення ОСОБА_10 , який під'їхав до перехрестя вул. Сірка та вул. Довженка, грубо порушуючи громадський порядок, діючи умисно, демонструючи свою безкарність та зверхність, усвідомлюючи суспільно-небезпечний та протиправний характер своїх дій, з хуліганських спонукань, з особливою зухвалістю наніс один удар правою ногою в ділянку правого колеса велосипеда, внаслідок чого ОСОБА_10 втратив рівновагу та впав на землю.
Продовжуючи свої неправомірні дії та діючи умисно, проявляючи свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві під час перебування в громадському місці, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, нехтуючи загальноприйнятими нормами моралі, бажаючи самоствердитися за рахунок приниження інших осіб, усвідомлюючи, що він перебуває у громадському місці, з хуліганських спонукань, в присутності сторонніх осіб, наніс один удар ногою в ділянку тулуба ОСОБА_10 . Після цього, ОСОБА_8 , усвідомлюючи, що потерпілий лежить на землі та не чинить будь-якого фізичного опору, маючи фізичну перевагу над потерпілим з особливою зухвалістю кинув в ділянку обличчя потерпілого ОСОБА_10 камінь, після чого завдав ще декілька ударів ногами в ділянку тулуба останньому.
Вказані неправомірні дії ОСОБА_8 були припинені ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В результаті нанесених ОСОБА_8 ударів, потерпілому були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді рани в ділянці верхньої повіки лівого ока, синця та садна в ділянці лівого ока, крововиловом під кон'юктиву та травматичною ерозією рогівки лівого ока, садна в ділянці правої кисті, садна та синця в ділянці правого колінного суглобу, які відповідно до висновку експерта відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Своїми діями ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 296 КК України - хуліганство, тобто грубе порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю.
Крім цього, близько 09 год 20 хв, ОСОБА_8 , перебуваючи на перехресті вул. Сірка та вул. Довженка в с. Підлужжя, Івано-Франківського району, Івано-Франківської області, під час вчинення хуліганських дій відносно ОСОБА_10 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний і протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх шкідливі наслідки і свідомо бажаючи настання таких наслідків, з метою спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості, наніс удар ногою в ділянку тулуба, після чого умисно кинув в ділянку обличчя потерпілого ОСОБА_10 камінь, та завдав ще декілька ударів ногами в ділянки тулуба останньому. В результаті нанесених ОСОБА_8 ударів, потерпілому були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді поєднаної травми кісток лицевого черепа та лівого ока з переломами кісток носа зі зміщенням уламків вправо, нижньої стінки лівої орбіти, передньої стінки лівої верхньо-щелепної пазухи з розвитком гемосинуса, які, відповідно до висновку експерта, відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров'я, і не є небезпечними для життя в момент спричинення.
Своїми діями ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 122 КК України - спричинення умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
Крім цього, 11 листопада 2025 року, близько 09 год 20 хв, ОСОБА_8 , перебуваючи на перехресті вул. Сірка та вул. Довженка в с. Підлужжя, Івано-Франківського району, Івано-Франківської області, побачив ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався на своєму велосипеді марки «CARRIER» червоного кольору, по вул. Сірка в напрямку магазину «Продукти», що за адресою: вул. Сірка, 58, с. Підлужжя.
ОСОБА_8 підняв із землі камінь та дочекавшись ОСОБА_10 , який під'їхав на велосипеді до перехрестя вул. Сірка та вул. Довженка, наніс один правою ногою в ділянку правого колеса велосипеда, внаслідок чого ОСОБА_10 втратив рівновагу та впав на землю. В подальшому, ОСОБА_8 наніс один удар ногою в ділянку тулуба ОСОБА_10 . Після цього, ОСОБА_8 , усвідомлюючи, що потерпілий лежить на землі та не чинить будь-якого фізичного опору, маючи фізичну перевагу над потерпілим з особливою зухвалістю кинув в ділянку обличчя потерпілого ОСОБА_10 камінь, після чого завдав ще декілька ударів ногами в ділянку тулуба останньому.
В подальшому, ОСОБА_8 побачив на проїжджій ділянці дороги, що по вул. Сірка в с. Підлужжя залишений потерпілим ОСОБА_10 велосипед марки «CARRIER» червоного кольору. В цей час у ОСОБА_8 виник протиправний умисел на незаконне збагачення шляхом відкритого викрадення чужого майна, а саме вказаного велосипеду.
Реалізуючи свій протиправний намір, у період дії на території України воєнного стану, який введений згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, востаннє внесеними Указом Президента України № 793/2025 від 20.10.2025, затвердженим Законом України № 4643-ІХ від 21.10.2025), діючи умисно, з корисливих спонукань, з метою незаконного збагачення, усвідомлюючи протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх шкідливі наслідки і свідомо бажаючи настання таких наслідків, керуючись корисливими мотивами та з метою незаконного збагачення, ОСОБА_8 , відкрито викрав із землі велосипед марки «CARRIER» червоного кольору та повів його в напрямку вул. Тараса Шевченка, що в с. Підлужжя, Івано-Франківського району, Івано-Франківської області, не реагуючи на крик ОСОБА_11 , який вимагав повернути викрадений велосипед потерпілому.
Після вчинення кримінального правопорушення, ОСОБА_8 місце вчинення злочину покинув, а відкрито викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_10 майнову шкоду в сумі 2467 грн.
Своїми діями ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабежі), вчинене в умовах воєнного стану.
Не погоджуючись з вказаним вироком суду, захисник адвокат ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу. Просить вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2026 року змінити в частині призначеного покарання та пом'якшити його.
Вважає, що суд першої інстанції при призначенні покарання не дотримався вимог кримінального закону. Зауважує, що судово-психіатричною експертизою встановлено, що ОСОБА_8 виявляє ознаки психічного розладу - змішаного розладу особистості. На даний час ОСОБА_8 усвідомив суспільну небезпеку вчиненого, щиро розкаюється.
Потерпілий ОСОБА_10 подав заперечення на апеляційну скаргу захисника обвинуваченого. Вважає, що вирок Тисменицького районного суду від 20 лютого 2026 року є законним та обґрунтованим, не містить порушень норм процесуального та матеріального права. Апеляційні доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Зокрема, зазначає, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_8 він отримав тілесні ушкодження, був госпіталізований та тривалий час лікувався. Водночас, обвинувачений свою вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень не визнав і відмовився від надання показань, вибачення в нього досі не попросив. Таким чином, вимога захисника про пом'якшення покарання обвинуваченому суперечить меті покарання як такій.
Під час апеляційного розгляду:
- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_9 підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги;
- потерпілий ОСОБА_10 просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника обвинуваченого, вирок суду залишити без змін;
- прокурор заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника, просив вирок суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Враховуючи, що фактичні обставини провадження та кваліфікація дій обвинуваченого ніким з учасників судового провадження не оспорюються, тому висновки суду першої інстанції щодо цих фактичних обставин та правильність кваліфікації дій обвинуваченого апеляційним судом не перевіряються.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого вказує на незаконність вироку суду в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 покарання і вважає його несправедливим через суворість.
Відповідно до ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Постановою Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Колегія суддів вважає, що вказані вимоги кримінального Закону судом першої інстанції були виконані в повному обсязі, а висновки суду належним чином мотивовані.
Так, призначаючи ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України, є тяжким (ч. 4 ст. 186 КК України) та нетяжкими (ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 122 КК України) злочинами, дані про особу винного, зокрема те, що він раніше не судимий, не одружений, не працює, а також відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
За сукупністю вищенаведених обставин, враховуючи особу обвинуваченого, суд першої інстанції визнав за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_8 покарання в межах санкцій ч. 4 ст. 186, ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 122 КК України, визначивши йому покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - у виді позбавлення волі на строк сім років.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо виду та розміру призначеного обвинуваченому покарання, враховуючи наведені дані про його особу та конкретні обставини провадження.
Колегія суддів вважає неспроможними доводи сторони захисту про можливість призначення обвинуваченому ОСОБА_8 більш м'якого покарання.
Зокрема, захисник звертала увагу на те, що ОСОБА_8 виявляє ознаки психічного розладу - змішаного розладу особистості, однак на даний час усвідомив суспільну небезпеку вчиненого та щиро розкаюється, що свідчить про необхідність пом'якшення призначеного йому покарання.
Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_8 покарання в мінімальних межах санкції найтяжчого із вчинених злочинів, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, і пом'якшення покарання можливо тільки за умови застосування вимог ст.69 КК України та призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції частини статті Особливої частини КК України або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання.
Відповідно до ч.1 ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Разом з тим, судом першої інстанції не встановлено обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_8 .
Апеляційні твердження сторони захисту, що обвинувачений щиро розкаюється у вчиненому, на думку колегії суддів є непереконливими.
Щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Однак, з мотивувальної частини оскаржуваного вироку суду слідує, що обвинувачений ОСОБА_8 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст. 186 КК України, не визнав і відмовився від надання показань.
Враховуючи викладене, колегія суддів також не вбачає підстав для врахування вказаної обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченому, а саме його щирого каяття.
Колегія суддів звертає увагу на те, що при призначенні покарання необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено на забезпечення виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення злочинів іншими особами.
Застосовуючи до обвинуваченого справедливе покарання за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги щодо суворості призначеного покарання та необхідності його пом'якшення, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, а призначене покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, а також попередження нових злочинів.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які є підставою для скасування вироку, при апеляційному розгляді не встановлено.
За таких обставин, вирок суду є законним та обґрунтованим і апеляційних підстав для його скасування не встановлено.
Керуючись ст.ст. 376,404,405,407,418,419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2026 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою,- в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий суддя ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5