Єдиний унікальний номер 722/1627/25
Номер провадження 2/722/59/26
(заочне)
07 травня 2026 року Сокирянський районний суд Чернівецької області
в складі:
головуючого судді Унгурян С.В.
секретаря судових засідань Ткач Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сокиряни в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
Адвокат Штефанчук С.В., діючи в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Сокирянського районного суду Чернівецької області із вказаним вище позовом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги адвокат посилалася на те, що 14 жовтня 2024 року ОСОБА_2 позичено у ОСОБА_1 , як він зазначав до вечора, 700 (сімсот) доларів США із зобов'язанням сплачувати по 500 грн за кожен день прострочення, про що власноручно написав розписку.
Окрім того, згідно іншої розписки 24 грудня 2024 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 60 000 грн, із зобов'язанням повернути кошти в строк до 27 грудня 2024 року. Однак, після настання строку для повернення коштів ОСОБА_2 запевняв, що поверне їх найближчим часом, проте згодом почав уникати позивача та перестав відповідати на телефонні дзвінки.
Зазначала, що нею в інтересах позивача було направлено відповідачу ОСОБА_2 вимогу про повернення позичених коштів, проте відповідач не вчиняє жодних дій задля повернення боргу, хоча строк виконання зобов'язань настав.
Станом на день звернення до суду зобов'язання залишаються невиконаними, борг залишається не погашеним, що і стало причиною звернення до суду.
З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за розпискою від 14.10.2024 року в розмірі 700 доларів США, що на день подання позову за курсом НБУ становить 29239 грн, неустойку в розмірі 134500 грн, грошові кошти за розпискою від 24.12.2024 року в розмірі 60000 грн, індекс інфляції за весь час прострочення в розмірі 3780 грн, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 961,64 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу та судовий збір.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, однак представник позивача - адвокат Штефанчук С.В. направила до суду заяву, в якій просила розглянути справу без її присутності та присутності позивача, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення у справі.
Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, заяву про розгляд справи за його відсутності суду не подав.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача без поважних причин або без повідомлення причин, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
При цьому, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст.1047 ЦК України).
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не тільки факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2017 року у справі №6-79цс14, відповідно до норм ст.ст.1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Крім цього, Верховний суд України у постанові від 13 грудня 2017 року у справі №309/3458/14-ц від 1 грудня 2017 року, роз'яснив, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно долученого до матеріалів справи представником позивача ОСОБА_1 оригіналу розписки від 14.10.2024 року судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 700 доларів США, що складало 29400 грн, які зобов'язався повернути до 14.10.2024 року. В разі невчасної сплати боргу відповідач зобов'язався сплачувати 500 грн за кожен день прострочення.
Крім цього, як вбачається з оригіналу розписки від 24.12.2024 року, відповідач ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 60000,00 грн, які зобов'язався повернути до 27.12.2024 року.
Таким чином, суд приходить до висновку, що між сторонами 14.10.2024 року та 24.12.2024 року були укладені саме договори позики грошей.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
З огляду на викладене, а також враховуючи наявність у позивача ОСОБА_1 оригіналів боргових розписок від 14.10.2024 року та 24.12.2024 року, суд вважає доведеними обставини як щодо отримання відповідачем предмету позики, так і щодо неповернення ним боргу станом на час пред'явлення позову до суду.
На підставі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.05.2025 року представником позивача адвокатом Штефанчук С.В. було направлено відповідачу ОСОБА_2 вимогу про повернення позики з проханням невідкладно повернути ОСОБА_1 борг за розписками.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому, Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, в якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона і на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі ж отримання в позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 16 січня 2019 року в справі №373/2054/16-ц. Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі №14-134цс18.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що з відповідача ОСОБА_2 , який не виконав взяті на себе зобов'язання, підлягає стягненню на користь позивача ОСОБА_1 борг за договором позики від 14.10.2024 року в сумі 700 доларів США та борг за договором позики від 24.12.2024 року у сумі 60000,00 грн.
Щодо стягнення з відповідача ОСОБА_2 неустойки в розмірі 134500 грн, інфляційних втрат за весь час прострочення в розмірі 3780 грн та 3% річних від простроченої суми в розмірі 961,64 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Між тим, згідно п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, із урахуванням вимог ст. 549, ч.2 ст.625 ЦК України та наведеного п.18 Перехідних Положень ЦК України суд вважає, що з відповідача ОСОБА_2 , який прострочив виконання грошового зобов'язання не підлягають стягненню на користь позивача неустойка в розмірі 134500 грн, інфляційні втрати за весь час прострочення в розмірі 3780 грн та 3% річних від простроченої суми в розмірі 961,64 грн, оскільки строки, на які укладалися договори позики від 14.10.2024 року та 24.12.2024 року закінчилися відповідно 14.10.2024 року та 27.12.2024 року, тобто під час дії обмежень викладених у п.18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, а тому у цій частині позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України визначено, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частиною 2 ст.15 ЦПК України визначено, що представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 ст.26 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
У пункті 4 ч.1 ст.1 цього ж Закону визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід'ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права; вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п'ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009). Звернення до суду для захисту конституційного права кожного на правову допомогу безпосередньо на підставі частини третьої статті 8 Конституції України гарантується.
Статтею 19 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, що видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та адвокатом Штефанчук С.В. укладено договір про надання професійної правничої допомоги від 07.05.2025 року на представництво інтересів позивача.
Відповідно до акту виконаних робіт від 10.07.2025 року, адвокатом Штефанчук С.В. було надано послуги на загальну суму 7800,00 грн, в тому числі усна консультація щодо виконання позичальником зобов'язань за договором позики, роз'яснення процедури досудового та судового врегулювання спору вартістю 500,00 грн, підготовка та направлення вимоги про повернення позики вартістю 1300,00 грн та підготовка та направлення позовної заяви до суду вартістю 6000,00 грн, що також підтверджується квитанцію до прибуткового касового ордера №9 від 10.07.2025 року.
Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Частиною 8 ст.141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, щодо закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача у відповідності до зазначених вище вимог процесуального закону подав докази витрат пов'язаних з розглядом справи.
Отже, з урахуванням зазначених вище вимог процесуального закону, слід стягнути з відповідача на користь позивача документально підтверджені ним судові витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (39,06%) у в розмірі 3046,49 грн.
У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 892,39 грн.
На підставі ст.ст. 16, 207, 524, 530, 533-535, 545, 610, 625, 626, 629, 1046-1050 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 5, 11-13, 76-81, 89, 133, 141, 247, 263-265, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість за договором позики від 14.10.2024 року у розмірі 700 (сімсот) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість за договором позики від 24.12.2024 року у розмірі 60000 (шістдесят тисяч) грн 00 коп.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , судовий збір в розмірі 892 (вісімсот дев'яносто дві) грн. 39 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3046 (три тисячі сорок шість) грн. 49 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано до Сокирянського районного суду Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом, а саме протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду через Сокирянський районний суд Чернівецької області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя С.В.Унгурян
Повний текст судового рішення складено 14.05.2026 року.