11 травня 2026 року
м. Київ
справа № 632/1228/24
провадження № 51-1490ск26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 16 червня 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року щодо останнього,
встановив:
Вироком Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 16 червня 2025 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року,
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища Шварц Кирєєвського району Тульської області,жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК), та призначено покарання у виді пробаційного нагляду на строк один рік з покладенням обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 59-1 цього Кодексу, строк пробаційного нагляду ухвалено обчислювати з дня постановки засудженого на облік уповноваженим органом з питань пробації. Також вирішено цивільний позов, заявлений потерпілою, та долю речових доказів.
За обставин, детально викладених у вироку, 19 квітня 2024 року, приблизно о 16:00, ОСОБА_5 заподіяв ОСОБА_6 умисні легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Доводи касаційної скарги та її вимоги
У касаційній скарзі захисник просить оскаржені судові рішення скасувати через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Стверджує, що на обґрунтування винуватості ОСОБА_5 в інкримінованому йому кримінальному проступку суд першої інстанції спирався на докази, які не підтверджують фактичних обставин, оскільки показання потерпілої та свідків є суперечливими, а результати слідчого експерименту ґрунтуються на показаннях свідків, які керувалися підказками слідчого.
Крім того, обвинувальний акт у кримінальному провадженні не містить мотивів вчинення кримінального правопорушення. У підготовчому судовому засіданні суд першої інстанції на указаний недолік уваги не звернув, в результаті ухвалив вирок з порушенням вимог статей 9, 91, 291, 337, 374 КПК.
На підтвердження своїх доводів посилається на висновки Верховного Суду в постановах від 01 березня 2018 року у справі № 466/9158/14-к та від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к.
Мотиви Суду
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, та зміст доданих до неї копій судових рішень, колегія суддів не знайшла підстав для відкриття касаційного провадження.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, при цьому переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
Отже, Верховний Суд не перевіряє доводи касаційної скарги, які стосуються оцінки показань свідків чи потерпілої на предмет їх достовірності та належності, а також невідповідності висновків суду встановленим фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК).
Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами. Водночас, суд касаційної інстанції зобов'язаний перевірити в межах доводів, викладених у касаційній скарзі, чи були додержані судами попередніх інстанцій норми процесуального права, які регулюють розгляд судами обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та сукупності доказів з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для висновків суду, а також правильність правової оцінки обставин.
Положеннями ст. 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог, встановлених в ст. 94 цього Кодексу, де мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Положеннями ст. 17 КПК визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій обов'язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, що є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин було вчинено і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а такожвинуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених КПК випадках на потерпілого.
Вказаних вимог судом першої інстанції дотримано у повному обсязі.
Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 за ч. 2 ст.125 КК зроблено з дотриманням правил безпосередності дослідження доказів, на підставі з'ясування обставин, що належать до предмета доказування, які підтверджено дослідженими у судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до правил ст. 94 КПК та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
Винуватість ОСОБА_5 встановлена на підставі належних, допустимих та достовірних доказів, безпосередньо досліджених судом, серед яких: показання потерпілої ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , медична документація (електронне направлення, медична карта стаціонарного хворого на ім'я ОСОБА_6 № 2241, історія хвороби, дані отримані в результаті обстежень та досліджень, консультативний висновок спеціаліста, листок лікарських призначень, виписка із медичної карти стаціонарного хворого № 2241 на ім'я ОСОБА_6 ), висновок судово-медичної експертизи № 12-14/037-Пр/24, протокол проведення слідчого експерименту від 18 червня 2024 року та відеозапис до нього, протокол проведення слідчого експерименту від 17 червня 2024 року та відеозапис до нього, висновок судово-медичної експертизи № 12?14/055-Пр/24, висновок судово-медичної експертизи № 12-14/054-Пр/24, висновок судово-медичної експертизи № 12-14/053-Пр/24, пояснення судово-медичного експерта ОСОБА_10 .
Висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, належним чином обґрунтовані та вмотивовані. Під час судового провадження було з'ясовано усі передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування в цьому провадженні. Відповідно до приписів ст. 374 цього Кодексу, у вироку зазначено формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановлено і зазначено місце, час, спосіб вчинення кримінального правопорушення, а також наведено докази, на яких ґрунтується висновок про доведеність винуватості ОСОБА_5 .
За результатом підготовчого судового засідання, з урахуванням пояснень усіх учасників судового провадження, зокрема і сторони захисту, яка вважала за можливе призначити судовий розгляд на підставі поданого до суду обвинувального акта, за відсутності підстав для застосування положень п. 5 ч. 3 ст. 314 КПК, суд обґрунтовано призначив судовий розгляд на підставі поданого обвинувального акта.
Суд встановив, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_5 у відповідності до вимог ст. 291 КПК складений дізнавачем, затверджений прокурором та містить усі відомості, передбачені ч. 2 цієї статті, зокрема, в ньому викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частину статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Місцевий суд проаналізував доводи сторони захисту про те, що в обвинувальному акті не зазначено мотивів вчинення кримінального правопорушення, відхилив їх, навів у вироку достатнє обґрунтування такого рішення.
Зокрема зазначив, що обвинувачений та потерпіла були подружжям, тобто знають один одного тривалий час, до вчинення кримінального правопорушення, перебували в особистих неприязних стосунках, у тому числі з приводу поділу, використання та утримання майна, яке було у їх спільній власності, серед якого приміщення у будинку АДРЕСА_2 , поштовхом до заподіяння тілесних ушкоджень стали висловлювання потерпілої з приводу утримання зазначеного об'єкту нерухомості, здійснені останньою під час словесного конфлікту, що стався між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ініціатором якого був саме обвинувачений, в процесі якого ОСОБА_5 натягнув на обличчя потерпілої капюшон, що був одягнений на її голову, після чого, нанісши останній удар, заподіяв ОСОБА_6 тілесні ушкодження, отже, фактично суд першої інстанції дійшов висновку, що мотивом умисного заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень була особиста неприязнь.
Питання щодо неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, разом із тим, вони були перевірені апеляційним судом, який, переглядаючи вирок Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 16 червня 2025 року, за оцінкою доводів апеляційної скарги захисника дійшов умотивованого висновку про відсутність підстав до визнання їх обґрунтованими.
Згідно з положеннями ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, за результатом перегляду в межах і в порядку, визначених приписами статей 404, 405 цього Кодексу, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, наводяться мотиви, що спростовують її доводи.
З оскарженої ухвали вбачається, що під час перегляду вироку місцевого суду апеляційний суд дотримався вимог статей 404, 405, 419 КПК, надав належну оцінку доводам апеляційної скарги захисника ОСОБА_4 , які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та із зазначенням достатніх мотивів постановленого рішення залишив вирок суду першої інстанції без змін.
Свій висновок апеляційний суд зробив на підставі аналізу та належної правової оцінки дотримання місцевим судом правил, встановлених статтями 23, 85, 86, 91, 94-96 КПК, дійшов переконливого висновку про повноту, всебічність та об'єктивність дослідження обставин кримінального провадження місцевим судом.
Доводи апеляційної скарги про не зазначення в обвинувальному акті мотиву вчинення інкримінованого кримінального правопорушення та не вирішення цього питання в підготовчому судовому засіданні суд апеляційної інстанції перевірив, погодився з аргументами місцевого суду в цій частині.
Щодо аналогічних доводів касаційної скарги Верховний Суд додатково зазначає таке.
Відповідно до приписів п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення відносяться до обставин, які, відповідно до положень ст. 91 КПК, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, за приписами якої підлягають доказуванню також інші обставини, які впливають на кримінально-правові наслідки вчиненого правопорушення.
Вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони будь-якого кримінального правопорушення, натомість мотив є її факультативною ознакою. Як ознака суб'єктивної сторони кримінального правопорушення він беззаперечно підлягає доказуванню у тих випадках, коли про нього прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли він однозначно випливає із його змісту.
Водночас у разі, коли в статтях Особливої частини КК не зазначено мотиву як обов'язкової ознаки основного, кваліфікованого чи привілейованого складу правопорушення, певні мотиви можуть мати кримінальне правове значення, враховуючи приписи статей 66, 67 КК, в аспектах застосування процесуального та матеріального законів, пов'язаних із призначенням покарання, визначенням суспільної небезпечності вчиненого правопорушення та особи правопорушника.
У диспозиції ч. 2 ст. 125 КК мотив не вказаний як ознака суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, отже не впливає на його кваліфікацію і в цьому контексті не вимагає доказування в кримінальному провадженні щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності за цією нормою.
На те, що певний мотив, яким керувався засуджений, впливає на призначення покарання як обставина, яка його пом'якшує, або його встановлення в кримінальному провадженні іншим чином покращує становище останнього, свідчить про менший ступінь суспільної небезпечності особи засудженого чи вчиненого ним діяння, сторона захисту не посилається в касаційній скарзі.
Не стверджувала про вплив мотиву на кримінально-правові наслідки вчиненого діяння, як видно з оскаржених судових рішень, й сторона обвинувачення.
Отже, захисник необґрунтовано посилається як на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону на те, що у обвинувальному акті не зазначено певного мотиву скоєного кримінального правопорушення, адже останній не має кримінально-правового значення в цій справі, а тому не підлягає доказуванню в суді, через що і не відображений у обвинувальному акті.
Посилання захисника на підтвердження своїх доводів в цій частині на висновки Верховного Суду в постановах від 01 березня 2018 року у справі № 466/9158/14-к та від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к колегія суддів не сприймає як обґрунтоване, оскільки правовідносини у тих справах є нерелевантними до даних правовідносин.
В постанові від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к не йдеться про необхідність встановлення мотиву вчинення інкримінованого особі кримінального правопорушення як обов'язкової складової суб'єктивної сторони правопорушення.
Приписи ст. 91 КПК мають універсальний характер, покликані унормувати правовідносини, які пов'язані із виконанням завдань кримінального провадження, забезпеченням права на захист, у всьому різноманітті вчинених матеріальних, формальних та усічених складів кримінальних правопорушень з урахуванням відповідної обстановки та супутніх обставин, які мають кримінально правове значення. Водночас, в розумінні ст. 91 КПК, її приписи застосовуються з урахуванням тих обставин конкретного кримінального провадження, які підлягають доказуванню саме в ньому за версією сторони обвинувачення.
Суд, в свою чергу, здійснює розгляд з огляду на вимоги статей 22, 26, 337 КПК, за підсумком якого застосовує закон України про кримінальну відповідальність, зокрема ч. 2 ст. 125 КК.
З огляду на вказані послідовні правозастосовні позиції Верховного Суду, які поділяє колегія суддів, щодо застосування приписів ст. 91 КПК, у разі, коли йдеться про ознаки, зокрема і мотив вчинення кримінального правопорушення, які не мають кримінально-правового значення в конкретному кримінальному провадженні (див. наприклад постанови Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 594/136/19, від 02 червня 2020 року у справі № 229/3178/15-к, від 14 квітня 2021 року у справі № 288/1418/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 592/6973/17, від 26 липня 2023 року у справі № 333/989/18, від 27 вересня 2023 року у справі № 607/5769/21), Суд не вбачає підстав керуватися іншими правозастосовними підходами. До того ж вони є останніми в часі порівняно із тими, про які йдеться в постанові Суду від 01 березня 2018 року у справі № 466/9158/14-к, отже підлягають до застосування як релевантні.
Апеляційний суд перевірив і надав свою оцінку доводам захисту про недостовірність та неналежність показань свідків та потерпілої, вмотивовано спростував їх.
На підставі дослідження показань потерпілої ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 суд дійшов висновку, що вони є послідовними та логічними, узгоджуються між собою та з іншими доказами у кримінальному провадженні, в тому числі з висновком судово-медичної експертизи щодо обставин та механізму заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень.
Перевірив апеляційний суд й доводи апеляційної скарги, які стосуються недоведеності доказами механізму нанесення ушкодження, визнав їх такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
Показання потерпілої ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про місце, час, спосіб, механізм заподіяння ОСОБА_5 тілесних ушкоджень ОСОБА_6 та їх локалізацію, як встановив апеляційний суд, достатньо конкретні, послідовні, узгоджуються між собою та доповнюють одне одного, надані особами, які є незацікавленими у справі, а також узгоджуються з іншими доказами та документами у справі: заявою потерпілої, медичною документацією, протоколами слідчих експериментів та додатками до них, висновком судово-медичної експертизи № 12?14/037-Пр/24.
На підставі перевірки протоколів проведення слідчих експериментів встановив, що в ході проведення відповідних слідчих дій потерпіла ОСОБА_6 та свідок ОСОБА_7 , кожна окремо, добровільно, в умовах, що виключають сторонній тиск, детально розповіли про обставини вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_5 , послідовно продемонстрували механізм нанесення останнім удару потерпілій та його локалізацію, а також за цих же обставин відповіли на уточнюючі запитання службової особи, яка проводила ці слідчі дії, та експерта, що були поставлені останніми в межах наданих їм прав, передбачених статтями 40-1, 69, 240 КПК.
Пояснення потерпілої ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_7 , отримані під час слідчих експериментів, за висновками апеляційного суду, за своїм змістом відповідають їх показанням у суді першої інстанції та узгоджуються з висновками судово-медичних експертиз № 12-14/055-Пр/24 та № 12?14/054-Пр/24.
Доводи сторони захисту про те, що в ході проведення слідчих експериментів за участю потерпілої та свідка ставилися запитання, які містили у собі твердження з метою отримання від них необхідних стороні обвинувачення відповідей, суд апеляційної інстанції оцінив як неспроможні та такі, що носять виключно суб'єктивний характер. Незначні розбіжності в показаннях, з огляду на сукупність усіх допустимих доказів, отримали обґрунтовану оцінку судом апеляційної інстанції як несуттєві та такі, що не ставлять під сумнів показання в цілому, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
З указаними мотивами погоджується й колегія суддів Верховного Суду.
Так, потерпіла ОСОБА_6 під час безпосереднього допиту у судовому засіданні щодо механізму та обставин заподіяння їй ОСОБА_5 тілесних ушкоджень повідомила, серед іншого, що ОСОБА_5 , який стояв навпроти неї, схопив рукою за капюшон надітого на ній одягу та різко потягнув донизу, нахиливши її таким чином, після чого, коли вона перебувала у такому положенні, обвинувачений наніс їй, як вона відчула, один удар зігнутими фалангами пальців у середню частину голови. Дій обвинуваченого з нанесення удару вона не бачила, оскільки у неї на голові був капюшон, до того ж вона була нахилена до низу. Від отриманого удару у неї потемніло в очах та заклало вуха. Коли вона повідомила, що викличе поліцію, ОСОБА_5 втік. Потім їй стало зле.
Свідок ОСОБА_7 стосовно цих же подій у суді повідомила, що вона перебувала позаду потерпілої на голові якої був одягнений капюшон, обвинувачений стояв до них обличчям, та побачила як ОСОБА_5 наніс прямий удар правою рукою ОСОБА_6 у верхню частину голови спереду. Нанісши удар, обвинувачений одразу вийшов із приміщення.
Свідок ОСОБА_8 суду повідомив, що подивившись у бік обвинуваченого і потерпілої, які перебували у коридорі та стояли один до одного обличчям, він одразу побачив достатньо різкий рух правої руки ОСОБА_5 у бік голови ОСОБА_6 , після чого її голова нахилилася. Водночас, свідок зазначив, що в цей момент обвинувачений стояв до нього обличчям, а потерпіла спиною, а тому він не бачив місце прикладання руки ОСОБА_5 . Після цього ОСОБА_5 одразу ж швидким кроком вийшов із приміщення, а ОСОБА_6 , яка перебувала у шоковому стані, присіла на стілець.
За показаннями свідка ОСОБА_9 , вона, перебуваючи позаду ОСОБА_5 , побачила як останній під час конфлікту зробив прямий різкий рух правою рукою в бік ОСОБА_6 , після чого потерпіла закричала. Ліва рука обвинуваченого була зігнута. В цей момент ОСОБА_6 вона не бачила, оскільки та знаходилася за стіною. Після цього обвинувачений, висловившись нецензурної лайкою у бік потерпілої, залишив приміщення.
Верховний Суд враховує, що захисник у касаційній скарзі не ставить під сумнів правильність і повноту показань, відображених судом у тексті вироку. Про недотримання порядку їх отримання чи порушення правил допиту, зокрема перехресного, в касаційній скарзі також не йдеться. Водночас зміст указаних показань не суперечить тим фактичним даним, які отримані з протоколів слідчих експериментів у цьому кримінальному провадженні, з огляду на що Суд не вбачає підґрунтя до спростування висновків судів попередніх інстанцій про допустимість відповідних протоколів за доводами сторони захисту. Таким чином, Суд відхиляє як безпідставні доводи про недопустимість результатів слідчих експериментів за участю свідків та потерпілої через їх пояснення, надані під час слідчих дій.
Доводів про відсутність під час проведення слідчих експериментів відтворення дій, обстановки, обставин події в касаційній скарзі захисника не наведено, що виключає необхідність відповідної перевірки за матеріалами справи.
Захисник у касаційній скарзі формально посилається на недотримання судом апеляційної інстанції приписів ч. 3 ст. 404 КПК щодо перевірки наведених ним доводів відносно оцінки показань свідків та протоколів слідчих експериментів, натомість такі доводи колегія суддів не вважає переконливими.
Відповідно до положень ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Відповідно до аналізу вказаної норми КПК суд апеляційної інстанції безпосередньо досліджує докази за правилами статей 352, 353, 358, 359 КПК за умов, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК. В ситуації, коли суд апеляційної інстанції вбачає, що доводи в апеляційній скарзі сторони захисту щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження виглядають обґрунтованими та потребують перевірки, таку перевірку здійснює шляхом повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, із дотриманням вимог ст. 404 КПК.
Уцьому випадку таких обставин апеляційний суд не встановив, повторне дослідження доказів є правом, а не обов'язком суду. Незгода сторони обвинувачення з показаннями та письмовими доказами по справі, не є підставою для повторного дослідження цих доказів. При апеляційному перегляді у суду не виникає обов'язку досліджувати докази з дотриманням засади безпосередності, якщо він на відміну від суду першої інстанції, по іншому не тлумачить докази, досліджені в суді першої інстанції. Розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося у місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального законодавства України.
Як убачається з оскарженого судового рішення, апеляційний суд за наслідками судового розгляду погодився з оцінкою доказів судом першої інстанції, а тому підстав для безпосереднього дослідження доказів у нього не було.
З оскарженої ухвали не вбачається, що аби-які докази залишилися без оцінки суду апеляційної інстанції, а клопотання, подане в порядку ч. 3 ст. 404 КПК, - без уваги. Всі питання, про які захисник зазначає в касаційній скарзі, зокрема й щодо оцінки доказів, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який їх перевірив та навів відповідні мотиви постановленого рішення.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 370, п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК, у мотивувальній частині зазначено, серед іншого, короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи захисника ОСОБА_4 , мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався, залишаючи апеляційну скаргу останнього без задоволення.
В аспекті дотримання судом апеляційної інстанції вимог статей 370, 419 КПК, колегія суддів Верховного Суду враховує, що приписи пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зобов'язують суд обґрунтовувати своє рішення, не можна тлумачити як такі, що вимагають детальної відповіді на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 цієї Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано. Зважаючи на вимоги кримінального процесуального закону та позицію ЄСПЛ в аспекті оцінки аргументів учасників справи щодо мотивування судових рішень, викладену, зокрема, у справі «Салов проти України» (рішення від 06 вересня 2005 року, § 89), суд апеляційної інстанції належним чином перевірив під час апеляційного перегляду доводи апеляційної скарги, вмотивовано погодившись з рішенням місцевого суду.Недотримання ним приписів статей 370, 419 КПК, за доводами касаційної скарги не вбачається.
Таким чином, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, яке би могло бути безумовною підставою для скасування оскаржених судових рішень, постановлених щодо засудженого ОСОБА_5 , за доводами касаційної скарги захисника ОСОБА_4 . Судом не встановлено. Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження. З касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 16 червня 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року щодо останнього.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3