11 травня 2026 року
м. Київ
справа № 173/2500/23
провадження № 61-12050св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - Верхньодніпровська міська територіальна громада, в особі Верхньодніпровської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_5, на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2025 року у складі судді Петрюк Т. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року Верхньодніпровська міська територіальна громада, в особі Верхньодніпровської міської ради, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна - овочесховища, загальною площею 6 385,7 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказане нерухоме майно розміщене на двох сформованих земельних ділянках комунальної власності, власником якої є Верхньодніпровська міська територіальна громада, в особі Верхньодніпровської міської ради, загальною площею 2,4353 га, асаме ділянка з кадастровим номером 1221055800:03:003:0012, площею 1,3754 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі та ділянка з кадастровим номером 1221055800:03:001:0001, площею 1,0599 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Відповідач з 2017 року не уклав з власником земельних ділянок - органом місцевого самоврядування договорів оренди земельних ділянок. Тобто відповідачем договори оренди не були укладені ні з Новомиколаївською селищною радою, ні з її правонаступником - Верхньодніпровською міською радою.
Внаслідок відсутності договірних відносин з використання земельних ділянок, відповідач у справі не сплачує плату за землю, починаючи з 2017 року та на день звернення з цією позовною заявою до суду.
Таким чином, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Всього сума безпідставно збережених коштів громадянином ОСОБА_1 за бездоговірне та безоплатне користування земельними ділянками Верхньодніпровської міської територіальної громади (загальною площею 2,4353 га) для обслуговування овочесховища за період з 01 січня 2020 року до 30 червня 2023 року включно складає 984 589,68 грн. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача 984 589,68 грн безпідставно збережених коштів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2025 року позовні вимоги Верхньодніпровської міської територіальної громади в особі Верхньодніпровської міської ради задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Верхньодніпровської міської територіальної громади в особі Верхньодніпровської міської ради безпідставно набуті грошові кошти в сумі 984 589,68 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Верхньодніпровської міської ради 14 768,85 грн на відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що заявлені до стягнення суми є несплаченою відповідачем та безпідставно збереженою платою за використання земельних ділянок комунальної власності, без укладення договорів оренди, тому підлягають стягненню з відповідача на користь Верхньодніпровської міської ради.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2025 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що поданий позивачем розрахунок безпідставно збережених відповідачем коштів за використання земельних ділянок, є належним доказом у справі, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування у справі, а саме - розміру безпідставно збережених коштів.
Разом із цим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів спростування відповідачем наданого позивачем розрахунку недоотриманого доходу.
Судом першої інстанції з'ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У вересні 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_5., в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 18 жовтня 2022 року у справі № 916/2519/21, від 10 лютого 2020 року у справі № 922/981/19 та інших (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, зазначає про порушення судами норм процесуального права, оскільки справу розглянуто неповноважним складом суду, що є підставою для обов'язкового скасування оскаржуваних судових рішень, у відповідності до пункту 1 частини першої статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Посилається на те, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції ним було заявлено відвід судді Красвітній Т. П., яка приймала участь у розгляді справи № 199/8516/22 за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення будівлі, скасування державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна.
Постановою від 02 квітня 2024 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В. позовні вимоги Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 задоволено частково. Усунуто перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 ; зобов'язано ОСОБА_1 провести демонтаж літ. «І» - замощення. Скасувати державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, загальною площею 1 517,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судові витрати у розмірі 6 202,50 грн
Крім того, зазначена колегія суддів при розгляді справи № 199/8516/22 постановила ухвалу від 20 лютого 2024 року, якою витребувала у ГУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області письмову інформацію стосовно ОСОБА_1 щодо розміру доходів та відрахунків до Пенсійного фонду та у Головного управління Державної податкової служби України у Дніпропетровській області письмову інформацію стосовно ОСОБА_1 щодо розміру усіх видів його доходів. Витребування такої інформації, на думку заявника, не відповідає закону.
Зазначене ставить під сумнів об'єктивність суддів при розгляді справи. Тому, ОСОБА_1 висловлював недовіру судді Красвітній Т. П., оскільки сумнівається в її неупередженості, вважає, що такі обставини призводять до неможливості об'єктивного та всебічного розгляду справи.
Однак такий, відвід ухвалою від 11 серпня 2025 року залишено без задоволення, внаслідок чого суддя Красвітна Т. П. продовжила розгляд справи та ухвалила постанову про залишення без змін судового рішення, яким відмовлено в задоволенні його позову. Вважає, що зазначені в заяві про відвід судді обставини викликали обґрунтований сумнів в неупередженості судді у вирішенні даної справи і такий відвід підлягав задоволенню.
Заявник звертає увагу на те, що позивачем не надано доказів належності земельних ділянок Верхньодніпровській міській раді, зокрема, витяг з Державного земельного кадастру.
Крім того, суди при визначенні розміру заборгованості не дослідили поданий позивачем розрахунок заборгованості, не перевірили його, не оцінили в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами.
Також суди не врахували, що витяг з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 13 липня 2022 року не містить достатньої інформації та відомостей про нормативно грошову оцінку за весь період, про який заявлено у позові.
Наголошує, що суди проігнорували те, що у підвальному приміщенні овочесховища розташований обєкт захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційне укриття. Відтак земельна ділянка під протирадіаційним укриттям не відноситься до будівель торгівлі. Зазначене призвело до того, що позивач застосував найбільшу ставку для розрахунку коштів, як до будівель торгівлі, яким овочесховище не є.
У жовтні 2025 року від Верхньодніпровської міської ради через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 25 вересня 2025 року касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 173/2500/23 з Верхньодніпровського районного суду Діпропетровської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У жовтні 2025 року матеріали справи № 173/2500/23 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна - овочесховища, загальною площею 6 385,7 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні № 1098 бланк НМТ 481797, виданого 31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Бас Я. А., що підтверджується Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 21 березня 2023 року № 326376529 (а. с. 24).
Вказане вище овочесховище, загальною площею 6 385,7 кв. м, розміщене на двох сформованих земельних ділянках комунальної власності, власником яких є Верхньодніпровська міська територіальна громада, в особі Верхньодніпровської міської ради, загальною площею 2,4353 га, а саме земельна ділянка з кадастровим номером 1221055800:03:003:0012, площею 1,3754 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, та земельна ділянка з кадастровим номером 1221055800:03:001:0001, площею 1,0599 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (а. с. 25-34).
Відповідач з часу придбання овочесховища, а саме з 31 жовтня 2017 року не уклав з власником земельних ділянок - органом місцевого самоврядування договорів оренди земельних ділянок.
Рішенням Верхньодніпровської міської ради Кам'янського району Дніпропетровської області від 11 березня 2021 року № 125-5/ІХ затверджено передавальний акт Новомиколаївської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області та припинено Новомиколаївську селищну раду (ЄДРПОУ 04338322) як юридичну особу в результаті реорганізації шляхом приєднання до Верхньодніпровської міської ради (ЄДРПОУ 04052595) (а. с. 12).
Відповідачем договори оренди не були укладені ні з Новомиколаївською селищною радою, як попереднім власником земельних ділянок, ні з її правонаступником - Верхньодніпровською міською радою.
Внаслідок відсутності договірних відносин з використання земельних ділянок, відповідач не сплачує плату за користування земельними ділянками, зокрема, за період з 01 січня 2020 року до 30 червня 2023 року включно, що підтверджується копією листа фінансового відділу Верхньодніпровської міської ради та не спростовано відповідачем (а. с. 23).
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Відповідно до положень статті 13 Конституції України, статей 80, 83 ЗК України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування. Суб'єктами права власності на землю є в тому числі територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Згідно зі статтями 93, 116 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Частиною другою статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до пунтку «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Частиною третьою статті 157 ЗК України передбачено, що порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 (далі - Порядок № 284) встановлено, що відшкодуванню підлягають інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Під неодержаним доходом розуміється, зокрема, дохід, який міг би одержати власник землі із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її тимчасового зайняття.
Положеннями статті 206 ЗК України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до статті 96 ЗК України землекористувачі, окрім іншого, зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» визначено, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).
Пунктом 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
У пункті 289.1 статті 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Статтею 13 Закону України «Про оцінку земель» встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років.
Розрахунок нормативно грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213, чинної на час виникнення спірних правовідносин.
За змістом статей 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» встановлено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Положеннями статті 1214 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Положеннями статті 1215 ЦК України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Статтею 16 ЦК України, статтею 152 ЗК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Положення статей 1212-1215 ЦК України визначають такий позадоговірний спосіб захисту права власності як кондикція. Кондикційний позов - вимога повернення безпідставно набутого або збереженого особою у себе майна за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) або якщо правова підстава згодом відпала. Таким чином кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала або відбулась її трансформація (наприклад, договір, на підставі якого відбулось набуття майна, в подальшому було визнано недійсним; одна особа передала іншій кошти в якості авансу на виконання попереднього договору, однак основний договір в майбутньому так і не було укладено тощо).
Відтак, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав існуючий договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України, тобто норма даної статті підлягає застосуванню, коли одна сторона безпідставно утримує майно іншої сторони та при цьому в неї відсутнє відповідне договірне зобов'язання з повернення цього майна. У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Така правова позиція була викладена апеляційним судом на основі правових висновків Верховного Суду України, викладеним у постановах від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-582цс15, від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 04 жовтня 2017 року у справі № 6-1216цс17, Верховного Суду у постановах від 10 жовтня 2018 року у справі № 757/6937/17-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 634/727/16-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 752/5986/16-ц, а також Великої Палати Верховного Суду у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 13 лютого 2019 у справі № 320/5877/17, від 31 січня 2020 року у справі № 161/17945/18, від 16 червня 2020 року у справі № 910/22513/17, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 22 грудня 2021 року у справі № 465/5790/17.
Якщо тлумачити приписи статті1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов'язком (зменшення обов'язку). Аналогічні правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, від 09 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20.
За змістом норм цивільного та земельного законодавства виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.
Відтак, відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок. До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у межах цієї справи № 629/4628/16-ц, при скасуванні судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Визначаючи розмір недоотриманого доходу від користування земельними ділянкамию, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , набувши право власності на овочесховище, загальною площею 6 385,7 кв. м, на АДРЕСА_1 , право користування земельними ділянками, на яких розміщено зазначене майно та які необхідні для обслуговування цього майна, під ним належно не зареєстрував.
При цьому, суд апеляційної інстанції встановив, що наданий Верхньодніпровською міською радою розрахунок, розмір збитків за користування ОСОБА_1 землею, здійснений з урахуванням відомостей про нормативну грошову оцінку земель, коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель, коефіцієнту функціонального використання земель.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів спростування відповідачем, наданого позивачем розрахунку недоотриманого доходу. Заперечуючи проти позову відповідач у порушення вимог статей 10, 81 ЦПК України доказів не надав.
Посилання заявника в касаційній скарзі на недоведеність належності земельних ділянок Верхньодніпровській міській раді, спростовуються матеріалами справи.
Заперечення заявника щодо віднесення овочесховища до будівель торгівлі, з огляду на розташування у підвальному приміщенні належного відповідачу нерухомого майна - протирадіаційного укриття, також не береться Верховним Судом до уваги, оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що зазначене не стосується розгляду цієї справи.
Доводи ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив йому у задоволенні заяви про відвід судді, не заслуговують на увагу, оскільки вирішення питання про відвід судді відбулося з дотриманням визначеного процесуальним законом порядку. При цьому незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу судді (частина четверта статті 36 ЦПК України). Крім того, у заяві про відвід не наведено фактів прояву суддею поведінки, яка б свідчила про його упередженість чи небезсторонність у цій справі.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).
Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судом обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій.
ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_5, залишити без задоволення.
Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник