12 травня 2026 року
м. Київ
справа № 932/1489/24
провадження № 61-15954св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньогоОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
відповідачі: Управління справами апарату Верховної Ради України, Міністерство внутрішніх справ України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Міністерство соціальної політики України, Дніпропетровська обласна державна адміністрація, Державне підприємство «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова»,
третя особа - Адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та в інтересахмалолітнього ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 22 травня 2024 року в складі судді Цитульського В. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року в складі колегії суддів: Макарова М. О., Барильської А. П., Єлізаренко І. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до Управління справами апарату Верховної Ради України (далі - Управління справами апарату ВРУ), Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС України), Міністерства соціальної політики України, Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі - Дніпропетровська ОДА), Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова» (далі - ДП «ВО ПМЗ ім. О. М. Макарова»), у якому просили суд визнати за ними право спільної часткової власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначали, що 02 квітня 2001 року ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» їм було надано ордер на заселення квартири АДРЕСА_1 .Вказували, що квартира належить Управлінню справами апарату ВРУ.
З 2006 року вони безрезультатно намагаються приватизувати спірну квартиру, оскільки відповідачі заперечують наявність у них повноважень щодо приватизації квартири.
Короткий зміст судових рішень судівпершої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Дніпра від 22 травня2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 29жовтня 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що законом чітко визначено порядок приватизації, а рішення суду про визнання за позивачамиправа власності за набувальною давністю не може підмінити рішення органу приватизації.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернулись до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просять скасувати рішення Шевченківськогорайонного суду м. Дніпра від 22травня 2024 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду від 29жовтня 2024 року й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження зазначають застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року в справі № 642/2541/19.
Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, повно та всебічно не з'ясували обставини справи.
Заявники вважають, що відмова у задоволенні позову через обрання неналежного (неефективного) способу захисту порушеного права є перешкодою у доступі до правосуддя.
Крім того, заявники у касаційній скарзі посилаються на те, що вони були переселені до спірної квартири у 2001 році, а про те, хто є її власником, дізнались лише з письмової відповіді КП «Дніпропетровське міжміське БТІ» Дніпропетровської обласної ради від 29 липня 2014 року. Вказують, що суди попередніх інстанцій на наведене уваги не звернули та не надали зазначеній обставині належної оцінки.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
10 лютого 2025 року справа № 932/1489/24 надійшла до Верховного Суду.
ДСНС України подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
МВС Українинадіслало до Верховного суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
ВідзивМВС України надісланийз незначним пропускомустановленого судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження строку. Зважаючи на положення частини другої статті127 ЦПК України, Верховний Суд вважає за можливе продовжити МВС України строк для подачі відзивуна касаційну скаргу.
Інші учасники справи у встановлений судом строк відзиви на касаційну скаргу не подали.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Встановлено, що квартира АДРЕСА_1 оформлена на праві державної власності за державою, в особі ВРУ, виділена Управлінню з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту від наслідків Чорнобильської катастрофи та надана останнім ОСОБА_1 на сім'ю з шести людей.
02 квітня 2001 року ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» позивачам видано ордер на зазначену квартиру.
Місце проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано у спірній квартирі 09 квітня 2001 року, ОСОБА_4 - 21 січня 2003 року, ОСОБА_5 - 31 березня 2005 року, ОСОБА_7 - 17 липня 2009 року, ОСОБА_6 - 18 жовтня 2017 року.
Позивачами надано інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з якими їм станом на 02 березня 2015 року не належить жодного об'єкта нерухомості.
Відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» у період 2013-2018 роки оплата за надання комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_2 , здійснювалась ОСОБА_7
ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова», Управління житлового господарства ДМР, ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області, Міністерство соціальної політики України, Департамент житлово-комунального господарства та будівництва ДМР, Управління взаємодії з державною службою надзвичайних ситуацій, Державна служба з надзвичайних ситуацій інформували позивачів про відсутність повноважень щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
За приписами частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном -протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави.
Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
У цій справі встановлено, що правовою підставою набуття позивачами права користування квартирою АДРЕСА_1 є ордер на це житлове приміщення, виданий 02 квітня 2001 року.
Станом на дату видачі позивачам зазначеного ордеру, спірна квартира на праві загальнодержавної власності належала державі в особі Верховної Ради України.
З 2006 року позивачі вчиняли дії щодо набуття квартири у власність шляхом її приватизації, визнаючи при цьому, що житло отримане ними в користування та у нього є власник.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши, що позивачами здійснюється володіння та користування спірною квартирою на підставі певного юридичного титулу, що виключає можливість визнання за ними права власності на вказане майно за набувальною давністю, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
При цьому суди попередніх інстанцій правильно зауважили, що існує визначений законодавством порядок приватизації та рішення суду не може підмінити рішення органу приватизації.
Також колегія суддів вважає, що висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у наведеній в касаційній скарзі постанові.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій, є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, яким була надана належна правова оцінка, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судаминорм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а також зводяться до незгоди заявників з висновками судів стосовно встановлених обставин справи та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Крім того, обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, арішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_6 , ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 22 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
В. М. Коротун