12 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 914/2651/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,
представників учасників справи:
позивача - Фермерського господарства «Калина-2008» (далі - Господарство, позивач, скаржник) - Покотило Ю.В. (адвокат),
відповідача - Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення АМК, відповідач) - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Господарства
на рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 (головуюча - суддя Король М.Р.)
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 (головуюча - суддя Якімець Г.Г., судді Бойко С.М., Бонк Т.Б.)
у справі за позовом Господарства
до Відділення АМК
про визнання недійсним та скасування розпорядження та вимоги.
Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для визнання недійсним розпорядження та вимоги Відділення АМК.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Господарство звернулося до суду з позовною заявою до Відділення АМК про визнання недійсними та скасування розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та вимоги про надання інформації.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
- розпорядження та відповідно вимога прийняті із порушенням норм чинного законодавства, а відтак підлягають визнанню недійсними та скасуванню;
- Відділення АМК діяло не в межах наданих йому повноважень, не у порядок та спосіб, встановлений законом, оскільки, прийнято розпорядження про початок розгляду справи, яка йому не підвідомча, тобто вийшов за межі наданої йому компетенції, оскільки, Господарство та інший суб'єкт підприємницької діяльності зареєстровані та здійснюють свою господарську діяльність на території Тернопільської та Хмельницької областей, тобто поза межами регіону, на який поширюється компетенція Відділення АМК;
- прийнявши оскаржуване розпорядження відповідач штучно створив для себе підстави для направлення оскаржуваної вимоги про надання інформації, якою фактично втрутився в господарську діяльність суб'єктів господарювання, що прямо заборонено пунктом 5 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет) від 23.02.2001 №32-р, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30.03.2001 за №291/5482 (далі - Положення), та зобов'язав позивача надати інформацію та документи, які ним не можуть бути надані, оскільки, стосуються іншої юридичної особи, а тому в розпорядженні позивача відсутні.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд Львівської області рішенням від 10.12.2025, яке залишено без змін Західним апеляційним господарським судом постановою від 09.03.2026 у справі №916/2651/25, у позові відмовив повністю.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Господарство, посилаючися на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить про таке:
«Рішення Господарського суду Львівської області від 10 грудня 2025 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 09 березня 2026 року у справі №914/2651/25 в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним та скасування Розпорядження Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.06.2025 року №63/158-рп/к у справі №63/2-01-145-2025 «Про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції», скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким визнати недійсними та скасувати Розпорядження Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.06.2025 року №63/158-рп/к у справі №63/2-01-145-2025 "Про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції"».
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. У поданій касаційній скарзі Господарство із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування:
4.1.1. пункту 2 Положення, відповідно до якого свої завдання відділення здійснює у відповідному регіоні (регіонах), а у випадках, передбачених законодавством, та за дорученням Голови Комітету - за межами регіону (регіонів);
4.1.2. пункту 3 Положення, відповідно до якого відділення за дорученням Голови Комітету чи органів Комітету проводить розслідування за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, дослідження за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, що підвідомчі цим органам.
4.2. Скаржник зазначає, що наразі відсутній висновок щодо випадків, за яких відділення АМК має (отримує) повноваження на здійснення його завдань за межами відповідного регіону, а також відсутній висновок щодо форми, змісту, реквізитів доручення Голови Комітету та підстав для його прийняття (надання).
5. Позиція іншого учасника справи
5.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив касаційну скаргу Господарства залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що:
- Адміністративною колегією Відділення АМК 26.06.2025 за результатами розгляду подання Другого відділу досліджень і розслідувань від 24.06.2025 прийнято розпорядження №63/158-рп/к у справі №63/2-01-145-2025 про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (далі - Розпорядження), яким вирішено розпочати розгляд справи за ознаками вчинення, зокрема, Господарством порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон), у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів низки аукціонів;
- Розпорядженням доручено збирання та аналіз доказів у справі Другому відділу досліджень і розслідувань Відділення АМК;
- відповідачем 28.07.2025 сформовано вимогу від 28.07.2025 №63-02/6361е «Про надання інформації» (далі - Вимога), якою позивача зобов'язано протягом 20 календарних днів з дня отримання цієї вимоги надати відповідачу інформацію та належним чином засвідчені копії документів щодо Фермерського господарства «Золотий жайвір» (ідентифікаційний код юридичної особи 35578504);
- Розпорядження та Вимогу позивач вважає протиправними та недійсними, а тому такими, що підлягають скасуванню, оскільки, вони прийняті із порушенням норм чинного законодавства, на думку Господарства, відповідач діяв не в межах наданих йому повноважень, не у порядок та спосіб, встановлений законом, ураховуючи те, що відповідачем прийнято Розпорядження про початок розгляду справи, яка йому не підвідомча;
- відповідач зазначив, що свої завдання Відділення АМК здійснює у відповідному регіоні (регіонах), а у випадках, передбачених законодавством, та за дорученням Голови Комітету - за межами регіону (регіонів), відтак, Відділенням АМК проведено відповідне дослідження та вжито заходи згідно з Розпорядженням розпочато розгляд справи №63/2-01-145-2025 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
6.2. Суди попередніх інстанцій вказали, що, як вбачається із матеріалів справи, спірне Розпорядження прийнято, зокрема, на підставі доручення Голови Комітету від 05.02.2025 №13-09/104, у межах законодавства про захист економічної конкуренції.
6.3. Суд апеляційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції правомірно відхилено твердження позивача про те, що відповідач діяв не в межах його повноважень, не у порядок і спосіб визначений нормами діючого законодавства, оскільки, із змісту спірного Розпорядження слідує його відповідність вказаним нормам діючого законодавства.
6.4. Щодо Вимоги, то суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив, зокрема, з такого:
- Відділення АМК у межах наданих йому повноважень мало право витребувати в відповідних осіб інформацію, необхідну для проведення дослідження на предмет наявності або відсутності ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції в діях суб'єктів господарювання під час проведення відповідних торгів;
- законодавство про захист економічної конкуренції не наділяє суб'єкта господарювання правом на власний розсуд вирішувати питання щодо форми, способу та доцільності витребування органом АМК інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції;
- законодавство про захист економічної конкуренції не містить вичерпного переліку випадків, у яких органи Комітету мають право вимагати відповідну інформацію у суб'єктів господарювання, однак, суб'єкти господарювання зобов'язані надавати інформацію на запит (вимогу) голови територіального відділення АМК;
- надсилання відповідних вимог зумовлено виконанням завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та дослідженням дотримання учасниками торгів законодавства про захист економічної конкуренції (спотворення результатів торгів).
6.5. Суд апеляційної інстанції зазначив, що прийняття Відділенням АМК Розпорядження жодним чином не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача (початок розгляду відділенням АМК справи про захист економічної конкуренції не свідчить про подальше прийняття рішення про визнання дій позивача порушенням законодавства про захист економічної конкуренції). Відтак, правомірним є висновок місцевого господарського суду, що у прийнятті Розпорядження та у його межах Вимоги, Відділення АМК діяло у межах своїх повноважень, у порядок та спосіб, встановлений законом, а відтак, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 13.04.2026, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №914/2651/25 на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Від Відділення АМК 12.05.2026 до Суду надійшло клопотання, в якому відповідач просив відкласти розгляд касаційної скарги на іншу дату та час.
7.3. Суд протокольною ухвалою від 12.05.2026 у цій справі відмовив у задоволенні вказаного вище клопотання, з огляду на те, що:
- в ухвалі від 13.04.2026 у цій справі Верховний Суд довів до відома учасників справи, що їхня явка в судове засідання є необов'язковою;
- відсутні підстави для відкладення судового засідання, визначені приписами статті 216 ГПК України.
7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Предметом касаційного оскарження є рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним та скасування Розпорядження.
8.2. Отже, судові рішення в частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування Вимоги у суді касаційної інстанції не оскаржуються та не є предметом касаційного розгляду.
8.3. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.4. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.5. Касаційне провадження у цій справі відкрито за касаційною скаргою Товариства на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
8.6. Скаржник, оскаржуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування:
- пункту 2 Положення, відповідно до якого свої завдання відділення здійснює у відповідному регіоні (регіонах), а у випадках, передбачених законодавством, та за дорученням Голови Комітету - за межами регіону (регіонів);
- пункту 3 Положення, відповідно до якого відділення за дорученням Голови Комітету чи органів Комітету проводить розслідування за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, дослідження за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, що підвідомчі цим органам.
8.7. Господарство вважає, що наразі відсутній висновок щодо випадків, за яких відділення АМК має (отримує) повноваження на здійснення його завдань за межами відповідного регіону, а також відсутній висновок щодо форми, змісту, реквізитів доручення Голови Комітету та підстав для його прийняття (надання).
8.8. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
8.9. Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
8.10. Також, Суд у контексті доводів касаційної скарги та встановлених судами попередніх інстанцій обставин, застосовує висновок Верховного Суду, сформований у постанові від 28.01.2020 у справі №910/6507/19 такого змісту: «кожна зі справ за участю органів АМК є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями».
8.11. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
8.12. Верховний Суд виходить з такого:
- розглядаючи позовну вимогу про визнання недійсним розпорядження органу АМК про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, суд не здійснює оцінки правомірності дій особи, стосовно якої видано таке розпорядження; при цьому саме по собі видання органом АМК такого розпорядження та здійснення ним розгляду відповідної справи не можна кваліфікувати як порушення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які беруть участь у цій справі;
- видання розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за своєю правовою природою не є актом, що встановлює факт порушення закону про захист економічної конкуренції, а (1) має інформаційний характер, (2) саме по собі не може порушувати прав позивача, оскільки, застосування будь-яких санкцій (заходів відповідальності), встановлених статтями 51-54 Закону, таке розпорядження не передбачає, (3) лише фіксує процесуальне становище сторін у справі та містить, які саме, на думку АМК, наявні ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені Законом України «Про захист економічної конкуренції».
8.13. Відповідно до статті 4 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах:
- законності;
- гласності;
- захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.
8.14. Узагальнені доводи скаржника зводяться до того, що Розпорядження ухвалено Відділенням АМК, яке не мало повноважень розглядати антимонопольну справу, з огляду на те, що регіоном діяльності відповідача є Львівська, Рівненська, Волинська, Івано-Франківська, та Закарпатська область.
8.15. Також, скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції залишено без уваги доводи позивача про те, що лист АМК від 05.02.2025 №13-01/104, копію якого відповідачем долучено до відзиву, не є дорученням Голови Комітету України на здійснення відповідачем його завдань за межами регіону, а тому висновок апеляційного суду про наявність у відповідача такого доручення, обов'язковість якого передбачена частиною другою статті пункту 2 Положення, є необґрунтованим.
8.16. Відповідно до преамбули Положення воно визначає основні завдання, компетенцію, повноваження та організаційні засади діяльності територіального відділення Антимонопольного комітету України.
8.17. Згідно з пунктом 2 Положення основним завданням відділення є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:
1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
2) контролю за узгодженими діями суб'єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;
3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції.
Свої завдання відділення здійснює у відповідному регіоні (регіонах), а у випадках, передбачених законодавством, та за дорученням Голови Комітету - за межами регіону (регіонів).
8.18. Пунктом 3 Положення передбачено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції відділення має такі повноваження:
1) розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами;
2) приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;
3) перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
4) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, у тому числі з обмеженим доступом;
5) призначати експертизу та експерта із числа осіб, які володіють необхідними знаннями для надання експертного висновку;
6) у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд службових приміщень та транспортних засобів суб'єктів господарювання - юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи інші носії інформації, які можуть бути доказами або джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження;
7) у разі перешкоджання працівникам відділення у виконанні ними повноважень, передбачених підпунктами 3, 4 і 6 цієї частини, залучати поліцейських для застосування заходів, передбачених законом, для подолання перешкод;
8) залучати поліцейських, працівників митних та інших правоохоронних органів для забезпечення проведення розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема в разі проведення розслідування;
9) залучати до проведення перевірок спеціалістів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій за погодженням з їх керівниками, депутатів місцевих рад за їх згодою;
10) проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, у тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження);
11) визначати наявність або відсутність контролю між суб'єктами господарювання або їх частинами та склад групи суб'єктів господарювання, що є єдиним суб'єктом господарювання;
12) вносити до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування обов'язкові для розгляду подання щодо анулювання ліцензій, припинення операцій, пов'язаних із зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання, у разі порушення ними законодавства про захист економічної конкуренції;
13) надавати обов'язкові для розгляду рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктам господарювання, об'єднанням щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють;
14) звертатися до суду із позовами, заявами і скаргами у зв'язку із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також із запитами щодо надання інформації про судові справи, що розглядаються цими судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;
15) вживати заходів, спрямованих на запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції;
16) здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції.
У сфері здійснення контролю за узгодженими діями відділення має такі повноваження:
1) розглядати заяви і справи про надання дозволу, надання висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, проводити дослідження за цими заявами і справами;
2) приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, надавати висновки, попередні висновки стосовно узгоджених дій, висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;
3) переглядати рішення, прийняті ними в межах компетенції;
4) дозволяти або забороняти узгоджені дії;
5) при розгляді заяв і справ про узгоджені дії, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, у тому числі з обмеженим доступом;
6) здійснювати повноваження, передбачені підпунктами 5, 10, 11 і 14 частини першої цього пункту;
7) здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції.
У сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку добросовісної конкуренції відділення має такі повноваження:
1) вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, необхідну для дослідження ринків, а також інформацію про реалізацію конкурентної політики;
2) узагальнювати та аналізувати інформацію про реалізацію актів законодавства про захист економічної конкуренції щодо пріоритетів і напрямів конкурентної політики;
3) погоджувати проекти нормативно-правових актів та інших рішень місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, що можуть вплинути на конкуренцію;
4) здійснювати повноваження, передбачені підпунктами 5, 10, 11 і 14 частини першої цього пункту;
5) надавати обов'язкові для розгляду рекомендації та вносити до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, суб'єктів господарювання, об'єднань пропозиції щодо здійснення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, а також щодо припинення дій або бездіяльності, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію;
6) взаємодіяти з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, підприємствами, установами та організаціями з питань розвитку, підтримки, захисту економічної конкуренції та демонополізації економіки;
7) розробляти та організовувати здійснення заходів, спрямованих на запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції;
8) вносити пропозиції, приписи органам влади, органам місцевого самоврядування щодо зміни прийнятих ними нормативно-правових актів, які не відповідають законодавству про захист економічної конкуренції або внаслідок неоднозначного розуміння яких створюються перешкоди для розвитку конкуренції;
9) взаємодіяти із засобами масової інформації та громадськими організаціями у роботі із запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, систематично інформувати населення про свою діяльність;
10) сприяти іншим відділенням у реалізації їхніх повноважень;
11) здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції.
Відділення за дорученням Голови Комітету чи органів Комітету проводить розслідування за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, дослідження за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, що підвідомчі цим органам.
8.19. З аналізу вказаних вище норм вбачається, що відділення АМК може проводити розслідування та розглядати справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за межами свого регіону за дорученням Голови Комітету.
8.20. Відповідно до частини шостої статті 9 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Голова Антимонопольного комітету України:
очолює Антимонопольний комітет України та спрямовує його діяльність, головує на засіданнях Антимонопольного комітету України;
вносить Прем'єр-міністрові України пропозиції щодо призначення на посади першого заступника, заступника Голови та державних уповноважених Антимонопольного комітету України;
розподіляє обов'язки між першим заступником, заступником Голови та державними уповноваженими Антимонопольного комітету України, спрямовує діяльність територіальних відділень Антимонопольного комітету України;
подає на затвердження Антимонопольному комітету України кошторис доходів і видатків Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень;
є розпорядником бюджетних асигнувань на утримання і забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України;
здійснює прийняття, переведення та звільнення працівників апарату Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень, застосовує заходи заохочення та накладає дисциплінарні стягнення на працівників апарату Комітету та його територіальних відділень відповідно до закону;
утворює територіальні відділення в межах кошторису, тимчасові адміністративні колегії Антимонопольного комітету України для розгляду питань, що належать до компетенції Антимонопольного комітету України;
видає накази, затверджує положення, інструкції та інші акти, обов'язкові для працівників Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень;
видає накази про примусове виконання рішень Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України, прийнятих за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі про стягнення штрафу;
представляє Антимонопольний комітет України у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктами господарювання, громадянами та об'єднаннями суб'єктів господарювання чи громадян та підписує від імені Антимонопольного комітету України міжвідомчі нормативно-правові акти;
має право за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, поданням органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення або з власної ініціативи витребувати будь-які матеріали, в тому числі заяви і справи про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що перебувають на розгляді органу Антимонопольного комітету України чи голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, та передати їх на розгляд іншому органу Антимонопольного комітету України чи голові територіального відділення Антимонопольного комітету України, за винятком заяв і справ, віднесених до виключної компетенції Антимонопольного комітету України як вищого колегіального органу;
затверджує структуру Антимонопольного комітету України;
затверджує штатний розпис та кошторис Антимонопольного комітету України за погодженням з уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань фінансів, штатний розпис та кошторис територіальних відділень Антимонопольного комітету України;
призначає на посади та звільняє з посад уповноважених з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель;
здійснює інші дії, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції.
8.21. Пунктом 1 частини 1 статті 17 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» передбачено, що Голова територіального відділення Антимонопольного комітету України має такі повноваження, серед яких: проводити, організовувати розслідування за заявами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, дослідження за заявами про надання дозволу, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, що підвідомчі адміністративним колегіям територіального відділення, а за дорученням Голови чи органів Антимонопольного комітету України - розслідування за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, дослідження за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, підвідомчими цим органам.
8.22. Отже, Голова АМК має повноваження надавати відповідні доручення відділенням АМК проводити розслідування та розглядати справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за межами їх регіону у межах, спосіб та повноваження, передбачені Законом України «Про захист економічної конкуренції».
8.23. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій (дивись розділ 6 цієї постанови) встановили, що Голова АМК надав відповідне доручення Відділенню АМК від 05.02.2025 №13-09/104, яке міститься в матеріалах справи.
8.24. Позивач не наводить мотивів і обґрунтувань, які б свідчили про те, що вказаний документ прийнято неуповноваженою особою чи його зміст не містить у собі відповідного доручення.
8.25. Покликання скаржника зводяться до непогодження з прийняттям Розпорядження Відділенням АМК та до того, що наданий до відзиву документ є листом, а не дорученням. Втім, суди попередніх інстанцій встановили, що означене рішення прийнято відповідачем у межах його повноважень, у порядок та спосіб, встановлений законом.
8.26. Верховний Суд виходить з того, що законодавством не встановлено вимоги до змісту доручення.
8.27. Щодо покликань скаржника на порушення приписів Конституції України, то слід зазначити таке.
8.28. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
8.29. У контексті принципу «належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень» Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.07.2019 у справі №910/23000/17.
8.30. Так, Велика Палата Верховного Суду наголосила на важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що орган Антимонопольного комітету України має враховувати при ухваленні рішень.
8.31. Верховний Суд наголошує, що Положення та Закон України «Про Антимонопольний комітет України» не містять приписів щодо змісту доручень, та чи має такий документ бути викладений виключно під назвою «доручення».
8.32. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що можливості Верховного Суду обмежені рамками конституційного принципу поділу влади (стаття 6 Конституції України) та ГПК України (статті 2, 5). Тобто Суд, виконуючи завдання господарського судочинства, діючи на його засадах (принципах), визначених частинами першою - другою статті 2, частинами першою-другою статті 5, частиною першою статті 14, пунктами 7, 8 частини четвертої статті 238 ГПК України, своїм судовим рішенням може лише конкретизувати (розтлумачити) зміст юридичної норми, а не доповнювати її/змінювати/створювати. Втім, під час оцінки документа у цій справі слід виходити з пріоритету змісту та скерованості такого документа над його назвою або її відсутністю як у цій справі.
8.33. Слід зазначити, що у касаційній скарзі Господарство не наводить у контексті статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підстав для скасування та визнання недійсним спірного розпорядження, зосереджуючись на доводах стосовно доручення Голови АМК.
8.34. З огляду на викладене вище, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскільки, Судом не з'ясовано неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
8.35. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій мірі, в якій вони узгоджуються з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.
8.36. Отже, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, для скасування судових рішень в оскаржуваній частині не отримала підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним та скасування Розпорядження, відсутні.
8.37. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
8.38. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
8.39. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
8.40. Учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін.
10. Судові витрати
10.1. Судовий збір сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу позивача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Фермерського господарства «Калина-2008» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 у справі №914/2651/25 в оскаржуваній частині - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов