25 березня 2026 року м. ТернопільСправа № 921/8/26
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Боровця Я.Я.
за участю секретаря судового засідання Баб"юка А.В.
Розглянув справу у порядку загального позовного провадження
за позовом Виконуючого обов'язків керівника Бережанської окружної прокуратури, вул. Пирогова, 5а, м. Бережани, Тернопільська область, в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області, вул. Шашкевича, 3, м. Тернопіль
до відповідача Нараївської сільської ради, вул. Центральна, 6, с. Нараїв, Тернопільський район, Тернопільська область
про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища у розмірі 206 331,96 грн.
За участю учасників судового процесу:
від прокуратури: Яськів М.Ю. - прокурор,
від відповідача: Михальчук Р.І. - представник.
Судові процедури
Судом роз'яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.
Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених статтями 35-37 Господарського процесуального кодексу України не надходило.
Суть справи.
Виконуючий обов'язків керівника Бережанської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Нараївської сільської ради про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища у розмірі 206 331,96 грн.
Відкриття провадження у справі.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 07.01.2026, для розгляду справи №921/8/26 визначено суддю Боровця Я.Я.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 12.01.2026 позовну заяву заявника залишено без руху, на підставі частини 1 статті 174 ГПК України, для надання можливості позивачу усунути недоліки позовної заяви.
22.01.2026 (документ сформований в системі "Електронний суд") на адресу Господарського суду Тернопільської області надійшла заява про усунення недоліків (вх. №544), зі змісту якої вбачається, що заявником усунуто недоліки позовної заяви, які визначено в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 12.01.2026.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 27.01.2026 відкрито провадження у справі №921/8/26 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24.02.2026.
Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.
Підготовче провадження.
Підготовче засідання вперше призначено на 24.02.2026.
Протокольною ухвалою від 24.02.2026 підготовче засідання відкладено на 05.03.2026.
Ухвалою суду від 05.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/8/26 до судового розгляду по суті на 18.03.2026.
Розгляд справи по суті.
У судовому засіданні - 18.03.2026 розпочато розгляд справи по суті.
При розгляді справи по суті, суд з'ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог прокурора та представника позивача, їх вступні та заключні слова та заперечення представника відповідача, його вступне та заключне слово.
У судовому засіданні 18.03.2026, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення у справі №921/8/26 та оголошено перерву до 25.03.2026, про що зазначено у протоколі судового засідання.
У судовому засіданні 25.03.2026 суд оголосив скорочене рішення, відповідно до вимог статті 240 ГПК України.
Аргументи сторін
Правова позиція прокурора.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Державною екологічною інспекцією у Тернопільській області у період з 16.07.2024 по 22.07.2024 проведено планову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного законодавства Нараївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, за результатами якої встановлено порушення на землях лісового фонду в лісовому урочищі "Рогачка", яке розташоване на землях запасу, які не надані у власність чи користування постійному лісокористувачу - факт незаконної порубки 43 дерев, з яких: 33 породи граб, 6 породи осика, 2 породи вільха, 1 порода черешня та 1 порода дуб.
Вважає, що відповідач, в порушення норм Лісового кодексу України, допуcтив незаконну рубку дерев, а саме: не здійснив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів, запобігання незаконних порубок.
Відповідно до наведеного розрахунку розміру шкоди, проведеного Державною екологічною інспекцією у Тернопільській області, в результаті незаконних рубок невстановленими особами, без відповідного дозволу на проведення рубок, державним інтересам заподіяно шкоду в сумі 206 331,96 грн.
Разом з тим, прокурор зазначає, що лісове урочище "Рогачка" (у межах якого виявлено факт незаконної порубки деревини) перебуває за межами населеного пункту с. Лапшин Тернопільського району.
В якості правових підстав позову вказує приписи статей Цивільного кодексу України, Лісового кодексу України та Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".
У судовому засіданні прокурором підтримано позовні вимоги в повному обсязі, з врахуванням додаткових пояснень (вх.№1466 від 24.02.2026), в яких зазначено, що земельна ділянка (місце, де виявлено незаконну порубку) відноситься до самозалісених ділянок, просить суд позов задоволити.
Правова позиція позивача.
Представник позивача Державної екологічної інспекції у Тернопільській області позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд позов задоволити.
Заперечення відповідача.
Представник відповідача заперечив щодо позовних вимог з підстав, викладених у відзиві (вх.№ 1129 від 12.02.2026) та додаткових поясненнях (вх. № 1681 від 03.03.2026).
Зокрема зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 6120483000:01:002:0011, площею 3,0001 га належить до комунальної власності Нараївської сільської ради, яка знаходиться за межами населеного пункту с.Лапшин, відноситься до земель запасу сільськогосподарського призначення, а не категорії земель лісового фонду. Також, вказує, що спірна земельна ділянка не надана у власність чи користування постійному лісокористувачеві, оскільки знаходиться у межах запроектованого будівництва міжнародної автомобільної дороги державного значення М-12 Стрий-Тернопіль-Кропивницький-Знам'янка на ділянці обходу м. Бережани Тернопільської області. У зв'язку з чим, рішення про передачу її у власність чи користування третім особам не приймалося.
Окрім того, відповідач стверджує, що на земельній ділянці мало місце самовільне знищення/пошкодження зелених насаджень, а не лісу.
Вказаний факт встановлений і у постанові Відділення поліції №1 Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області від 30.06.2025, якою закрито кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42025212010000001 від 16.01.2025, у зв"язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 246 Кримінального кодексу України.
Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідь на відзив.
Прокуратурою надіслано відповідь на відзив, відповідно до статті 166 ГПК України, згідно якого доводи відповідача вважає безпідставними.
Позивачем надіслано відповідь на відзив, відповідно до статті 166 ГПК України, згідно якого доводи відповідача вважає безпідставними.
Щодо наявності підстав прокурора для представництва інтересів держави в суді.
Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Межі повноважень прокурора передбачені як Господарським процесуальним кодексом України так і Законом України "Про прокуратуру".
Статтею 53 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4).
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч.1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (ч.3).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (ч.4).
Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18, від 30.07.2020 у справі №904/5598/18, від 17.08.2020 у справі №924/1240/18 та від 31.08.2020 у справі №913/685/19.
Одним із ключових для застосування норм ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та визначення згаданого елемента є поняття "інтерес держави".
"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора із захисту суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20 та від 23.12.2021 у справі № 0440/6596/18.
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.
Правова позиція наведена в постановах Верховного Суду у справі № 924/1237/17 від 20.09.2018, у справі № 918/313/17 від 27.02.2018.
Щодо підстав для звернення прокурора в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільської області.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності українського народу від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Статтею 35 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Відповідно до статті 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природною середовища", до компетенції Державної екологічної інспекції України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить зокрема організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
Постановою Кабінету Міністрів України за №275 від 19.04.2017 затверджено Положення про Державну екологічну інспекцію України (Положення).
Пунктом 1 Положення зазначено, що Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Основними завданнями Держекоінспекції є: здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо: охорони, захисту, використання і відтворення лісів (п.3 Положення).
Згідно п.4 Положення, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань: зокрема здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства - про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо пошкодження дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розплідниках і на плантаціях, природного підросту та самосіву на землях, призначених під відновлення лісу, законності вирубування.
Державна екологічна інспекція у Тернопільській області, відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію в Тернопільській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 01.03.2023 № 44, є територіальним органом Державної екологічної інспекції України (Держекоінспекція України) та їй підпорядковується.
Згідно частини 2 розділу 2 Положення, Державна екологічна інспекція у Тернопільській області здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
21.01.2025 та 30.07.2025 Бережанською окружною прокуратурою у відповідних листах доведено Державній екологічній інспекції у Тернопільській області про незаконну порубку дерев на території Нараївської сільської ради, в якому просила повідомити про те, чи відомо Інспекції про виявлене правопорушення та чи відшкодована шкода, заподіяна незаконною порубкою, чи можливості подачі такого позову до суду.
Державна екологічна інспекція у Тернопільській області листами/відповідями відповідно від 13.02.2025 та від 31.07.2025 повідомила прокуратуру про те, що в рамках досудового врегулювання спору Інспекцією на адресу органу місцевого самоврядування скеровано досудову вимогу (претензію) від 05.08.2024. Шкода заподіяна порушенням вимог природоохоронного законодавства не відшкодована. Водночас, не заперечує у розгляді питання вжиття заходів представницького характеру у відповідності до ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв"язку з обмеженим фінансуванням коштів для сплати судового збору.
Отже, всупереч вимог законів, достовірно знаючи, про факт порушення природоохоронного законодавства, оскільки саме інспектором Державної екологічної інспекції у Тернопільської області здійснено розрахунок розміру заподіяної шкоди, Державною екологічною інспекцією у Тернопільській області, як органом контролю, не вжиті надані законом повноваження щодо стягнення шкоди, завданої самовільною порубкою дерев.
За наведених мотивів суд погоджується з доводами прокурора, що Державна екологічна інспекція у Тернопільській області є компетентним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Вказане свідчить про неналежне здійснення повноважень щодо захисту інтересів держави контролюючим органом, внаслідок чого виникає законне право прокурора на звернення із заявою до суду з метою захисту її інтересів.
Водночас, положення вищевказаних нормативно-правових актів не визначають конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутися до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпеченні здійснення судового захисту інтересів держави.
Правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17.
До того ж згідно із правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 06.07.2021 у справі № 922/3025/20, обов'язок держави забезпечувати екологічну безпеку й підтримувати екологічну рівновагу у взаємозв'язку з принципом обов'язковості додержання встановлених екологічних правил у ході здійснення господарської діяльності дає підстави для висновку про наявність прямого державного інтересу в забезпеченні реалізації зазначених положень. З метою мінімізації ризиків та зменшення негативних наслідків від їх недотримання державні органи повинні діяти в найкоротші строки, оскільки порушення вимог екологічної безпеки може призвести до некерованих незворотних наслідків.
З огляду на викладене, звертаючись до суду із позовною заявою, прокурор реалізує свої представницькі повноваження у сфері охорони та захисту лісів, які є основним національним багатством, що перебувають під особливою охороною держави, шляхом подачі даної позовної заяви.
За таких обставин, враховуючи звернення прокурора до компетентних органів та нездійснення позивачем захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не звернення до суду із відповідним позовом упродовж тривалого часу, у даному випадку, відповідно до ст. 131- 1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", наявні підстави для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення до суду цього позову в інтересах органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Державної екологічної інспекції у Тернопільській області про стягнення заподіяної шкоди.
Фактичні обставини, встановлені судом.
26.07.2024 Державною екологічною інспекцією у Тернопільській області проведено перевірку, якою встановлено порушення на землях лісового фонду в лісовому урочищі "Рогачка", яке розташоване на землях запасу, які не надані у власність чи користування постійному лісокористувачу, за межами населеного пункту с.Лапшин Тернопільського району встановлено факт незаконної порубки 43 дерев, з яких: 33 породи граб, 6 породи осика, 2 породи вільха, 1 порода черешня та 1 порода дуб, про що складено Акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства №15.
Згідно польової перелікової відомості від 18.07.2024 пнів незаконно зрізаних дерев, виявлених оглядом в лісовому урочищі "Рогачка", яка не передана у власність чи користування, на території Нараївської сільської ради за межами с. Лапшин Тернопільського району, зафіксовано незаконну порубку 43 дерев: 33 породи граб діаметрами 12 см. - 1 шт., 14 см. - 4 шт., 16 см. - 3 шт., 18 см - 4 шт., 20 см - 7 шт., 22 см - 1 шт., 24 см - 2 шт., 26 см - 2 шт., 28 см - 2 шт., 30 см - 3 шт., 32 см - 2 шт., 34 см - 1 шт., 36 см - 1 шт., 6 породи осика діаметрами: 16 см - 1 шт., 24 см - 1 шт., 26 см - 2 шт., 32 см - 1 шт., 36 см - 1 шт., 2 породи вільха діаметрами: 18 см - 1 шт., 24 см - 1 шт., 1 породи черешня діаметром 34 см та 1 породи дуб діаметром 44 см.
Відділенням поліції №1 (м. Бережани) Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області за даним фактом 16.01.2025 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування кримінального провадження №42025212010000001 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 Кримінального кодексу України.
Згідно Протоколу огляду місця події від 15.05.2025, що проведено за участі державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Тернопільської області Вітряка О.В. встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 6120483000:01:002:0011, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Лапшин в межах території Нараївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, наявні самонасіяні зелені насадження, а також виявлено самовільну незаконну порубку 43 дерев порід граб, осика, вільха, черешня, дуб у спосіб зрізання шляхом повного відокремлення стовбура від кореня.
Вказаний факт також зазначений у протоколах допиту свідків від 20.03.2025, від 15.05.2025.
Постановою прокурора Бережанської окружної прокуратури від 07.07.2025 надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування в кримінальному провадженні №42025212010000001 від 16.01.2025 за фактом незаконної порубки дерева, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 246 Кримінального кодексу України.
Постановою Відділенням поліції №1 Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області від 30.06.2025 закрито кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42025212010000001 від 16.01.2025, у зв"язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 246 Кримінального кодексу України.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6120483000:01:002:0011 належить на праві комунальної власності Нараївській сільській раді Тернопільського району Тернопільської області та є землею сільськогосподарського призначення, яка не надана у власність або користування громадянам чи юридичним особам.
Як стверджує прокурор, що оскільки особу, яка здійснила незаконну порубку дерев не встановлено, а тому збитки мають бути відшкодовані органом місцевого самоврядування на території якого знаходиться ліс, тобто Нараївською сільською радою, а тому саме на відповідача покладається обов'язок з відшкодування завданої шкоди у розмірі 206 331,96 грн.
Бережанська окружна прокуратура зверталась до Державної екологічної інспекції у Тернопільській області про надання інформації щодо стану відшкодування шкоди відповідачем на суму 206 331,96 грн та які заходи вживалися щодо стягнення зазначеної шкоди, про що свідчать відповідні листи.
Однак, шкода у розмірі 206 331,96 грн відповідачем не відшкодована.
Такі обставини є підставою для звернення з відповідним позовом до суду.
Норми права, які застосував суд.
Мотивована оцінка судом.
Всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Закон України "Про державний контроль за використанням та охоронною земель" визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.
Державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний контроль за використанням та охороною земель також здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом, у разі прийняття відповідною радою рішення про здійснення такого контролю. Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (стаття 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охоронною земель").
Статтею 6-1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охоронною земель" передбачено, що до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а саме за: виконанням власниками і користувачами земель комплексу необхідних заходів із захисту земель від заростання бур'янами, чагарниками; дотриманням режиму експлуатації протиерозійних, гідротехнічних споруд, а також вимог законодавства щодо збереження захисних насаджень і межових знаків; виконанням землевласниками та землекористувачами вимог щодо використання земель за цільовим призначенням, розміщенням, проектуванням, будівництвом, введенням в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель, експлуатацією, збереженням протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад: а) вносять до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотання щодо:
приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель; припинення будівництва та експлуатації об'єктів у разі порушення вимог земельного законодавства України до повного усунення виявлених порушень і ліквідації їх наслідків; припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону; б) звертаються до суду з позовом про відшкодування втрат лісогосподарського виробництва, повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився, а також про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням; в) вживають відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам; г) здійснюють інші повноваження відповідно до закону.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад набувають установлених законом повноважень із здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у разі прийняття відповідною радою рішення про здійснення такого контролю і реалізують функцію державного контролю за використанням та охороною земель через державних інспекторів з державного контролю за використанням та охороною земель відповідних рад, кваліфікаційні вимоги до яких визначені статтею 10 цього Закону.
Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Як визначено статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч.1).
Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами (ч.3).
Статтею 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено повноваження у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища, зокрема до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до Закону.
Згідно статті 57-1 Земельного кодексу України встановлено, що самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом (ч.1).
Віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею. Віднесення земельної ділянки, що перебуває у користуванні, заставі, до самозалісеної ділянки здійснюється за погодженням із землекористувачем, заставодержателем. Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства (ч.2).
Віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру (ч.3).
В обґрунтування позовних вимог, зокрема у відповіді на відзив, прокурор та позивач вказували на те, що земельна ділянка, на якій Державною екологічною інспекцією у Тернопільській області виявлено незаконну порубку дерев, є самозалісненою.
Суд не погоджується з такими твердженнями прокурора та позивача, оскільки відповідних відомостей з Державного земельного кадастру, що передбачені ст.57-1 Земельного кодексу України, матеріали справи не містять.
Навпаки, згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за НВ-6111617892019 від 31.10.2019 земельна ділянка кадастровий номер 6120483000:01:002:0011 відноситься до земель сільськогосподарського призначення.
30.11.2020 Наказом Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" за №6-ОТГ передано Нараївській сільській раді (Нараївській територіальній громаді) Тернопільського (колишнього Бережанського) району Тернопільської області у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1232,6390 га, які розташовані на території Нараївської, колишніх Вербівської, Курянівської, Лапшинської, Підвисоцької, Рекшинської та Рогачинської сільських рад, згідно додатку (п.1).
Пунктом 2 Наказу наказано укласти з Нараївською сільською радою (Нараївською територіальною громадою) Тернопільського (колишнього Бережанського) району Тернопільської області акт приймання - передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність.
Право комунальної власності земельних ділянок виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (п. 3 Наказу).
30.11.2020 Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 30.11.2020 №6-ОТГ передало із державної власності, а Нараївська сільська рада (Нараївська ТГ) Тернопільського (колишнього Бережанського) району Тернопільської області прийняла у комунальну власність Нараївської сільської ради (Нараївської ТГ) 240 земельних ділянок загальною площею 1232,6390 га згідно з додатком, що є невд"ємною частиною цього акту, в тому числі земельна ділянка, кадастровий номер 6120483000:01:002:0011, про що складено та підписано Акт приймання - передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність.
10.12.2020 Рішенням Нараївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області "Про прийняття у комунальну власність Нараївської сільської ради (Нараївської територіальної громади) з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення" за №110 прийнято земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1232,6390 га у комунальну власність Нараївської сільської ради (Нараївської ТГ) Тернопільського (колишнього Бережанського) району Тернопільської області в межах на території Нараївської, колишніх Вербівської, Курянівської, Лапшинської, Підвисоцької, Рекшинської та Рогачинської сільських рад, згідно додатку.
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6120483000:01:002:0011 за Нараївською сільською радою.
В контексті вищенаведених положень ЗК України суд зауважує, що для того, щоб земельна ділянка набула статусу самозалісненої, недостатньо об'єктивних ознак (вкрита частково або повністю лісовою рослинністю), потрібне ще й рішення власника ( в даному випадку - рішення Нараївської сільської ради).
Рішення про віднесення земельної ділянки до самозалісненої належить до дискреційних повноважень сільської ради. Крім того, сільська рада може розглядати такі питання тільки за поданням відповідного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства.
Постановою Відділенням поліції №1 Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області від 30.06.2025 закрито кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42025212010000001від 16.01.2025, у зв"язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 246 Кримінального кодексу України, оскільки самовільну порубку дерев вчинено на земельній ділянці, яка віднесена до земель запасу, сільськогосподарського призначення, комунальної форми власності, не надана у власність чи користування постійному лісокористувачеві.
Досудовим розслідуванням встановлено, що відповідно до листа Нараївської сільської ради №06-07/315 від 19.03.2025 та додатків до нього, з приводу надання інформації про категорію, форму власності та цільове призначення земельної ділянки на території Лапшинського старостинського округу, де виявлено самовільну порубку дерев, встановлено, що згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-IX від 28.04.2021, Наказу ГУ Держгеокадастру У Тернопільській області №6-ОТГ від 30.11.2020, рішення Нараївської сільської ради № 110 від 10.12.2020 "Про прийняття у комунальну власність Нараївської сільської ради з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення", витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з номером запису про право власності 42036553 від 18.05.2021, земельна ділянка площею 3,0001 га з кадастровим номером 6120483000:01:002:0011, яка находиться за межами населеного пункту с. Лапшин в межах території Нараївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області належить до земель запасу сільськогосподарського призначення, угіддя багаторічні насадження, комунальної власності Нараївської сільської ради.
Окрім цього, згідно проєктної документації "Будівництво міжнародної автомобільної дороги державного значення М-12 Стрий -Тернопіль Кропивницький Знам'янка на ділянці обходу м. Бережани у Тернопільській області (від автомобільної дороги М-12 Стрий Тернопіль Кропивницький Знам'янка км 87+306 до автомобільної дороги Т-20-07 Бережани земельна ділянка знаходиться Нараїв - Брюховичі), зазначена вище в межах запроектованого будівництва автомобільної дороги, відповідно рішення про передачу її в користування чи у власність третім особам сільською радою не приймалися.
Допитана в якості свідка начальник відділу земельних ресурсів та екологічної безпеки Нараївської сільської ради ОСОБА_1 повідомила, що під час проведення планової перевірки Нараївської сільської ради на предмет дотримання вимог природоохоронного законодавства, у липні 2024 року працівниками екологічної інспекції за участю представників сільської ради, на земельній ділянці з кадастровим номером 6120483000:01:002:0011, яка розташована за межами с. Лапшин Тернопільського району Тернопільської області, виявлено самовільну порубку сорока трьох дерев різних порід, про що внесено до акту перевірки дотримання вимог відомості природоохоронного законодавства.
Земельна ділянка відноситься до земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної форми власності, не надана у власність чи користування постійному лісокористувачеві, оскільки знаходиться у межах запроектованого будівництва міжнародної автомобільної дороги державного значення М-12 Стрий-Тернопіль-Кропивницький-Знам'янка на ділянці обходу м. Бережани Тернопільської області.
У зв'язку з чим, рішення про передачу її у власність чи користування третім особам не приймалося.
Зелені насадження на вказаній земельній ділянці є самонасіяними, до розпаювання, яке проводилося у 1996-1998 роках, там знаходився колгоспний сад, після чого земельна ділянка перейшла до земель запасу Лапшинської сілької ради, і відповідно після об'єднання сільських рад до Нараївської сільської ради.
Статтею 1 Лісового кодексу України встановлено, що ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Тобто ліс - це в першу чергу природна екосистема, а вже потім - ресурс, який за своїм призначенням і розташуванням покликаний виконувати переважно екологічні функції і має відповідно обмежене експлуатаційне використання.
Ліс є однією з важливих складових біосфери і в умовах нинішньої урбанізації перетворився в один із найважливіших факторів підтримки природного стану біосфери. Його соціальне й культурне значення стає незамінним.
Таким чином, лісові екосистеми з їх багатосторонніми корисними функціями необхідно розцінювати як реальний загальносуспільний екологічний капітал і невід'ємну складову національного багатства держави.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Згідно статті 2 Лісового кодексу України, лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.
Об'єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки.
До лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі (стаття 4 Лісового кодексу України).
З огляду на те, що земельна ділянка кадастровий номер 6120483000:01:002:0011 не відноситься до лісового фонду, а спірні правовідносини сторін у справі не є лісовими, а тому застосування положень Лісового кодексу України є безпідставними.
Відповідно до статті 4 Лісового кодексу України, до лісового фонду України не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках; самозалісені ділянки у межах населених пунктів з деревами, середній вік яких менше 30 років, та самозалісені ділянки в межах охоронних зон об'єктів енергетики, магістральних теплових мереж, магістральних трубопроводів та інших лінійних об'єктів інфраструктури; лісові насадження у межах земельних ділянок шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону України на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, переданих у постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.
Зелені насадження - деревна, чагарникова, квіткова та трав'яна рослинність природного і штучного походження на визначеній території населеного пункту (стаття 1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів").
Щодо тверджень прокурора та позивача про покладення відповідальності за завдану шкоду навколишньому природному середовищу внаслідок порубки дерев на відповідача, суд зазначає таке.
Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
Статтею 1 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.
Згідно статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством (стаття 2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").
Статтею 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Як визначено статтею 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Згідно статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність (ч.1).
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі (стаття 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").
Глава 82 Цивільного кодексу України присвячена деліктним зобов'язанням, тобто зобов'язанням з відшкодування шкоди.
Разом з цим, загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди визначено у ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Слід зауважити, що стаття 1166 Цивільного кодексу України, встановлює загальні правила відшкодування завданої особі не договірної шкоди так званої "деліктної шкоди". Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди вказаної статті є відсутність договірних відносин між боржником (завдавачем шкоди) та кредитором (потерпілим).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 02.06.2022 у справі №920/821/18).
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 травня 2022 року у справі № 922/2317/21, від 26 липня 2022 року у справі № 924/883/21, від 18 травня 2023 року у справі № 914/669/22, для встановлення факту правопорушення основним доказом є акт перевірки, в якому зафіксований факт правопорушення та який відповідно до статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" є документом, що фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства, зокрема у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Згідно з частиною шостою статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід. Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.
Так, позовні вимоги ґрунтуються на Акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства №15 від 26.07.2024, проте останній не містить відомостей щодо земельної ділянки, на якій виявлено незаконну порубку дерев, її розмір, кадастровий номер, цільове призначення.
За таких обставин, надавши оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам, суд прийшов до висновку, що факт відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, внаслідок незаконної порубки дерев лісового фонду, не доведено належними, допустимими та достовірними доказами.
Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.
Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновок суду.
Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.
Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.
Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.
Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.
Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Так, згідно статті 13 Цивільного кодексу України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Судові витрати.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (пункт 5 частини 1 статті 237 ГПК України).
Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Щодо судового збору у розмірі 2 662,40 грн.
Як передбачено частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Суд звертає увагу на те, що позовна заява подана за допомогою підсистеми "Електронний суд".
Зважаючи на це, при зверненні до суду із позовом прокуратура сплатила судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.
Вказана сума визначена з урахуванням коефіцієнту пониження розміру ставки судового збору (3 328,00 х 0,8).
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Факт зарахування сплаченого прокуратурою при зверненні до суду з даним позовом судового збору в сумі 2 662,40 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області ( міститься в матеріалах справи).
У силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 2 662,40 грн покладається на прокуратуру.
Керуючись статтями 7, 13, 42, 53, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -
1. У задоволенні позовних вимог, відмовити.
2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 2 662,40 грн покласти на прокуратуру.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256-257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Примірник рішення надіслати сторонам у справі до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України.
Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Повне рішення підписано "14" травня 2026 року.
Суддя Я.Я. Боровець