65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"14" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/483/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕС ОЙЛ ЛОГІСТИК» за вх.№2-862/26 від 04.05.2026р. про ухвалення додаткового рішення по справі №916/483/26
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕС ОЙЛ ЛОГІСТИК» (02100, м. Київ, Б. Верховної ради, буд. 7, прим. 5, код 44907923)
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Сорокотяги Станіслава Олександровича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )
про стягнення 325 080,10грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.04.2026р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕС ОЙЛ ЛОГІСТИК» до Фізичної особи - підприємця Сорокотяги Станіслава Олександровича задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи - підприємця Сорокотяги Станіслава Олександровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕС ОЙЛ ЛОГІСТИК» основний борг в сумі 220 000 грн., пеню в розмірі 33 229 грн. 04коп., 3% річних в сумі 7 269 грн. 04коп., інфляційні витрати в сумі 17 511 грн. 06коп. та судовий збір в сумі 3 336 грн. 11коп.
04.05.2026р. за вх.№2-862/26 до суду від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просить суд ухвалити додаткове рішення по справі №916/483/26, яким стягнути з Фізичної особи - підприємця Сорокотяги Станіслава Олександровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕС ОЙЛ ЛОГІСТИК» витрати на професійну правову допомогу в сумі 50 000 грн.
Ухвалою суду від 06.05.2026р. заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕС ОЙЛ ЛОГІСТИК» про ухвалення додаткового рішення у справі № 916/483/26 було прийнято до розгляду; постановлено розгляд заяви здійснити без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, запропоновано відповідачу надати до суду заперечення щодо поданої заяви.
До суду від відповідача заперечень щодо поданої Товариством з обмеженою відповідальністю “ТЕС ОЙЛ ЛОГІСТИК» заяви не надходило.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕС ОЙЛ ЛОГІСТИК» (вх.№2-862/26 від 04.05.2026р.) про ухвалення додаткового рішення по справі №916/365/26, суд дійшов висновку про її часткове задоволення, з огляду на наступне:
Згідно ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 ГПК України.
Відповідно до ст.244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ч. ч. 3 - 6 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У позовній заяві позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на правничу допомогу, згідно з яким розмір таких витрат попередньо складав 50 000 грн. Вказану суму позивач просив стягнути з відповідача.
У постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №686/28627/18 зазначено таке: «Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Аналогічні положення викладені в частинах першій, другій статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року (зі змінами, затвердженими З'їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року) (далі - Правила адвокатської етики). Відповідно до частини третьої статті 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. З огляду на викладене, Верховний Суд зауважує, що правовідносини щодо домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах яких розглядаються питання щодо зобов'язання про сплату та строки сплати.».
Також у даній постанові зазначається: «Також Верховний Суд враховує практику та рекомендації Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі. У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов'язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов'язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов'язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18) (офіційний сайт ЄСПЛ, за посиланням: https://www.echr.coe.int/Documents/PD_satisfaction_claims_eng.pdf). Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату.».
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відображеною в пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34 - 36 рішення у справі «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ч. 5, 6 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Суд відзначає, що позивачем надані докази на підтвердження понесених ним у даній справі витрат на професійну правничу допомогу, але звертає увагу на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Бюро» укладено договір про надання правничої допомоги №02/02/26-1 від 02.02.2026р., відповідно до п. 1 якого Договору Бюро зобов'язується надавати Клієнту правничу допомогу, пов'язану з підготовкою документів та представництвом інтересів Клієнта в усіх органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності, у судах загальної юрисдикції та, у випадку необхідності - в Господарському суді м. Києва, Господарському суді Одеської області, Південно-західному апеляційному господарському суді, Верховному суді, зокрема у справі за позовом Клієнта до ФОП Сорокотяга С.О. (надалі - Правнича допомога), а Клієнт зобов'язується приймати та оплачувати надану Правничу допомогу на умовах, визначених цим Договором.
Пунктом 1.4 Договору передбачено, що при виконанні кожного етапу Правничої допомоги (розгляд справи у відповідній судовій інстанції) сторони складають Акт прийому-передачі фактично наданої Правничої допомоги.
Відповідно до п. 2.1. зазначеного вище Договору за домовленістю Сторін вартість послуг по веденню справи та представництву інтересів клієнта в Господарському суді Одеської області складає 50 000,00 грн., (п'ятдесят тисяч гривень 00 копійок), які сплачуються не пізніше 30 (тридцяти) банківських днів з моменту винесення рішення Господарським судом Одеської області. Клієнт може здійснити оплату в будь-який час, але не пізніше 30 (тридцяти) банківських днів з дня винесення рішення судом першої інстанції.
Згідно з п. 2.2. Договору, після винесення рішення судом першої інстанції Бюро протягом 2-х днів складає Акт приймання-передачі наданих послуг (надалі - Акт) та передає його Клієнту для підписання.
Представником позивача на підтвердження повноважень адвоката Рибак Алли Юріївни на надання правової допомоги до матеріалів справи додано ордер серії АІ №2125084.
На підтвердження понесених витрат позивачем надано акт наданих послуг з професійної правничої допомоги №4 від 29.04.2026р. на суму 50 000грн. та рахунок на оплату №4 від 29.04.2026р. на суму 50 000грн.
Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістом частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Частинами 1 та 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Водночас, суд звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023р. у справі № 908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21 тощо (п.п. 8.39.-8.41. постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).
Отже, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, п. 269).
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Так, суд зазначає, що справа розглядалась без виклику сторін, а від відповідача жодних заперечень щодо заявлених позовних вимог не надходило, предмет доказування у справі №916/483/26 охоплює незначну кількість обставин та фактів, які підлягають ретельному дослідженню, а також не потребує додаткового детального вивчення судової практики, оскільки категорія даного спору не відноситься до складної.
Зважаючи на час, необхідний для дослідження наведеної кількості доказів, нескладний характер спору та судову практику з даного питання, враховуючи незначну кількість доказів та відсутність складних арифметичних розрахунків позову, суд приходить до висновку про те, що розмір заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу позивачем є завищеним.
В контексті понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з позиції обґрунтованості, співмірності витрат із складністю справи, відповідності критерію реальності таких витрат та обсягом наданих послуг, а також розумності їхнього розміру.
Таким чином, суд, розподіляючи витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу адвоката, дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази та встановлені судом фактичні обставини справи не є безумовною підставою для покладення судом витрат на професійну правничу допомогу на відповідача саме в розмірі 50 000 грн, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований, відповідати критерію розумної дійсності та необхідності таких витрат, співмірності з ціною позову.
Отже, оцінюючи розмір гонорару на предмет співмірності його розміру, суд враховує, що гонорар у сумі 50 000 грн не є співмірним із ціною позову, складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг).
З урахуванням наведених висновків, дослідивши надані представником позивача докази, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, враховуючи малозначність цієї справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000 грн. що, на переконання суду, у даній конкретній справі цілком відповідає критеріям, визначеним ч. 4 ст. 126, ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2)у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням часткової відмови в позові, судові витрати в розмірі 30 000грн розподіляються пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв'язку з чим, на відповідача покладаються витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 656,06грн.
Керуючись ст.ст. 129, 244, 254-255 Господарського процесуального кодексу України суд
1.Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕС ОЙЛ ЛОГІСТИК» за вх.№2-862/26 від 04.05.2026р. про ухвалення додаткового рішення по справі №916/483/26 задовольнити частково.
2.Стягнути з Фізичної особи - підприємця Сорокотяги Станіслава Олександровича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕС ОЙЛ ЛОГІСТИК» (02100, м. Київ, Б. Верховної ради, буд. 7, прим. 5, код 44907923) витрати на правничу допомогу в сумі 25 656 (двадцять п'ять тисяч шістсот п'ятдесят шість)грн. 06коп
3. В решті заяви відмовити.
Додаткове рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання додатковим рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.
Повне додаткове рішення складено 14.05.2026р.
Суддя К.Ф. Погребна