вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"13" травня 2026 р. м. Київ
Справа № 911/1070/26
Суддя Господарського суду Київської області Ейвазова А.Р., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологічна паливна компанія», яка подана у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологічна паливна компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новіс Трейд» про стягнення 11 547 097,17грн, без виклику учасників,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Технологічна паливна компанія» (далі - позивач, ТОВ «Технологічна паливна компанія») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новіс Трейд» (далі - відповідач, ТОВ «Новіс Трейд») про стягнення 11 547 097,17грн, з яких: 10 253 414,70грн - основний борг; 90 064,67грн - 3% річних; 293 491,49грн - втрати від інфляції; 910 126,31грн - пеня.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки від 01.08.2025 №2239 в частині оплати переданого товару в установлений договором строк (т.1 а.с.1-3).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.05.2026 (суддя Карпечкін Т.П.): відкрито провадження у даній справі за відповідним позовом; вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 27.05.2026 о 16:00; встановлено відповідачу строк для подання відзиву (т.1 а.с.21-22).
11.05.2026 через систему «Електронний суд» від позивача - ТОВ «Технологічна паливна компанія» надійшла заява про забезпечення позову, у якій позивач просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать ТОВ «Новіс Трейд» в межах суми основного боргу - 10 253 414,70грн.
Заявляючи про застосування заходів до забезпечення позову, позивач вказує, що відповідачу достеменно відомо про наявність боргу та відкриття провадження у справі, однак, він продовжує ухилятись від сплати боргу і перестав виходити на контакт, що дає підстави вважати, що існує обґрунтована імовірність можливого утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у випадку своєчасного невжиття відповідних заходів, а вжиття таких заходів сприятиме запобіганню порушень прав позивача. Крім того, позивач вказує на тривалість порушення.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2026 заява передана судді Ейвазовій А.Р.; повторний автоматизований розподіл справи відбувся, у зв'язку із перебуванням судді Карпечкіна Т.П.) у відпустці та неможливістю розгляду поданої заяви у встановлений законом строк
12.05.2026 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову, у яких відповідач просить у її задоволенні відмовити, посилаючись на те, що є прибутковим товариством, має в своєму розпорядженні 27 АЗС, володіє штатом з близько 300 працівників для їх обслуговування, не ігнорує позивача та не ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань. При цьому, відповідач вказує, що позивач не довів того, що ТОВ «Новіс Трейд» вчиняє або готує дії, спрямовані на відчуження майна, виведення коштів, закриття рахунків, припинення господарської діяльності, ліквідацію чи інше ухилення від можливого виконання рішення, а відповідна заява ґрунтуються виключно на припущеннях. Окрім того, відповідач стверджує, що позивачем не враховані щонайменше два його платежі на загальну суму 400 000грн, здійснені у квітні 2026 року та наразі здійснюється перевірка певних обставин для викладення позиції щодо позову у відзиві.
Дослідивши подану заяву та заперечення, матеріали справи, суд вважає заяву позивача про застосування заходів забезпечення позову такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. В силу ч.2 ст.136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (п.1 ч.1 ст.137 ГПК України).
З системного аналізу вищевказаних процесуальних норм слідує, що вжиття заходів щодо забезпечення позову - це, по суті обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя та уникнення можливого порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю на момент розгляду справи та подальшого виконання рішення.
Так, законом не визначено перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суд у кожному конкретному випадку оцінює їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, 10.11.2020 у справі №910/1200/20).
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів.
Відповідно до висновку, викладеного у п.23 постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22: «у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін».
При цьому, з висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.06.2025 у справі №918/73/25 щодо застосування правового висновку, викладеного в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22, вбачається, що: «наведений у зазначеній постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову».
В силу ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Отже, сам факт звернення із заявою позивача про забезпечення позову не звільняє його від обов'язку доведення обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування відповідних заходів. При цьому, подання позову майнового характеру автоматично не створює правових підстав для застосування заходів його забезпечення шляхом накладення арешту на грошові кошти або майно відповідача. Так само і значний розмір позовних вимог не свідчать про існування загрози невиконання рішення суду без наведення конкретних обставин, які б вказували на ризики ухилення від виконання рішення суду, у разі його ухвалення на користь позивача.
Позивачем не надано доказів суду на підтвердження того, що відповідач здійснює будь-які дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання, закриття рахунків та виведення коштів тощо).
Поряд з цим, з долучених до заперечення доказів судом встановлено, що відповідач є суб'єктом господарювання, який здійснює ліцензовану діяльність з роздрібної торгівлі пальним, алкогольними напоями та тютюновими виробами. Згідно зі звітом про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) за І квартал 2026 року чистий дохід від здійснення підприємницької діяльності відповідача становить 266 450 000грн.
До поданої позовної заяви позивачем долучений підписаний сторонами акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.08.2025-25.03.2026, відповідно до якого борг відповідача за відповідним договором становить 10 253 414,70грн (т.1 а.с.12-16), що є заявленою сумою боргу у даній справі. З акту вбачається, що неоплаченими залишаються поставки, починаючи з 08.02.2026, що не можна вважати тривалим порушенням, окрім того, відповідачем здійснюються систематичні оплати. При цьому, у підтвердженні здійснення оплат відповідачем після 25.03.2026 - дати на яку складено акт, відповідачем надані платіжні інструкції від 02.04.2026 №05349 на суму 200 000грн, 06.04.2026 №05587 на суму 200 000грн з призначенням платежу: «оплата за дизельне паливо зг.Дог№2239». Таким доказам суд надасть оцінку при прийнятті рішення у справі, однак, сама по собі їх наявність свідчить про продовження здійснення оплат відповідачем на користь позивача.
Таким чином, посилання позивача на те, що відповідач після складання акту звірки розрахунків за період з 01.08.2025 по 25.03.2026 ухиляється від сплати боргу не відповідають дійсності.
Фактично, наведені у заяві доводи зводяться лише до припущення про потенційну можливість відчуження активів відповідачем у майбутньому, що не може розцінюватися як самостійна і достатня підстава для застосування заходів забезпечення позову. В іншому випадку, вчинення судом таких дій призводило б до автоматичного накладення арешту на кошти відповідача у кожній справі майнового характеру.
За відсутності доведених ризиків утруднення виконання рішення суду застосування такого заходу не відповідатиме вимогам пропорційності, тим більше, що забезпечення позову не повинно мати на меті створення для відповідача негативних наслідків, тотожних наслідкам задоволення позову, та не може використовуватися як інструмент попереднього примусу до виконання спірного зобов'язання. При цьому, суд враховує, що відповідач на перший квартал 2026 року має чистий дохід, який перевищує суму заявленого позову більш ніж у 23 рази.
Накладення арешту на кошти на рахунках відповідача та фактичне вилучення з його обороту значного розміру грошових коштів - 10 253 414,70грн, може призвести до часткового блокування його поточної господарської діяльності, необхідності залучення коштів для підтримання своєї господарської діяльності від третіх осіб (позика, безвідсоткова поворотна фінансова допомога тощо) та понесення додаткових витрат у вигляді сплати за користування залученими грошовими коштами, що, за відсутності фактичного ризику унеможливлення або утруднення виконання рішення на момент розгляду заяви, не є виправданим.
Беззаперечна можливість відповідача у будь-який момент розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, не тотожна вчиненню відповідачем дій, спрямованих на зменшення своїх майнових активів.
Зважаючи на вищевикладені обставини, суд вважає, що достатніх підстав для застосування заходів забезпечення позову на момент розгляду поданої заяви не має.
Згідно ч.ч.6,8 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 233-234 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологічна паливна компанія» про забезпечення позову (вх.№4216 від 11.05.2026).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом десяти днів в порядку, визначеному ст.257 ГПК України.
Суддя А.Р. Ейвазова