ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.05.2026Справа № 910/2298/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів"
до Державного агентства резерву України
про стягнення 1 009 041,60 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Державне підприємство «Охтирський комбінат хлібопродуктів» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Державного агентства резерву України про стягнення 1 009 041,60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/360-2009 від 14.01.2009, в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.
10.03.2026 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 16.03.2026 була направлена судом до електронного кабінету відповідача та отримана відповідачем, з урахуванням приписів ст. 242 ГПК України, 16.03.2026, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
14 січня 2009 року між Державним комітетом з державного матеріального резерву України правонаступником якого є Державне агентство резерву України (далі - комітет, відповідач) та Державним підприємством «Охтирський комбінат хлібопродуктів» (далі - зберігач, позивач) укладено Договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/360-2009 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору зберігання матеріальних цінностей державного резерву здійснюється у зерносховищах зберігача.
За умовами п. 1.2 Договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно зі специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16.
Передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом.
Згідно з пунктами 2.1 та 2.6 Договору зберігач зобов'язаний вживати заходи для належного зберігання цінностей відповідного виду, проводити освіження (поновлення) та заміну цінностей на продукцію аналогічного асортименту і якості самостійно без залучення додаткових коштів з поданням комітетові акта форми Р-17 протягом 3 днів здійснення операції.
У пункті 2.7 Договору узгоджено, що зберігач зобов'язаний щороку подавати комітетові до 15 січня року, наступного за звітним, звіт по формі № 1 станом на 1 січня, до 15 липня року, наступного за звітним - інформацію про результати перевірки якості і умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою, встановленою комітетом, станом на 01 липня.
Відповідно до п. 4.1 Договору вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до п. 4.2 Договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між комітетом та зберігачем.
У разі коли комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом всього строку зберігання цінностей (п. 7.3 Договору).
У період вересень 2008 року - грудень 2010 року позивачем згідно з приймальними актами (зберігальних зобов'язань) (форми Р-16) № 13 від 18.10.2010, № 14 від 18.10.2010, № 14 від 17.09.2008, № 15 від 26.09.2008, № 15 від 22.10.2010, № 17 від 29.10.2010, № 20 від 01.11.2010, № 21 від 03.11.2010, № 25 від 08.11.2010, № 26 від 08.11.2010, № 27 від 15.11.2010, № 28 від 15.11.2010, № 29 від 22.11.2010, № 32 від 09.12.2010, № 33 від 13.12.2010, копії яких наявні в матеріалах справи, було прийнято на зберігання від відповідача зерно пшениці врожаю 2006 та 2010 років.
Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що факти передачі зернових культур на зберігання від відповідача до позивача і нарахування плати за зберігання зернових культур підтверджуються судовими рішеннями, які набрали законної сили: рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі №910/4203/20, від 02.11.2022 у справі №910/6212/22, від 13.09.2023 суду у справі №910/6755/23, від 25.02.2025 у справі № 910/10205/24, від 18.09.2025 у справі № 910/6401/25, від 05.01.2026 у справі № №910/13559/25.
Позивач зазначає, що за період зберігання зерна жовтень 2025 року - лютий 2026 року позивачем надавались відповідачу щомісяця звіти про наявність зерна: Звіти про наявність зерна державного резерву станом на 01.10.2025 обліковий № 20-ДСК від 07.10.2025; станом на 01.11.2025 обліковий №22-ДСК від 10.11.2025, станом на 01.12.2025 обліковий №24-ДСК від 15.12.2025, станом на 01.01.2026 обліковий №1-ДСК від 06.02.2026, станом на 01.02.2026 обліковий № 3-ДСК від 06.02.2026, станом на 01.03.2026 обліковий № 5-ДСК від 02.03.2026.
З метою отримання плати за зберігання зернових культур за період жовтень 2025 року - лютий 2026 року позивачем звернувся до відповідача із Листом-вимогою № 25 від 16.02.2026 та № 46 від 02.03.2026 щодо погашення заборгованості за надані послуги у розмірі 1 009 041,60 грн, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення, в зв'язку з чим позивач вимушений був звернутись до суду з даним позовом у якому просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 1 009 041,60 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Основні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву визначає Закон України "Про державний матеріальний резерв" із змінами та доповненнями, який регулював відносини в цій сфері в період виникнення спірних правовідносин.
За визначенням статті 1 вказаного Закону, державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).
Статтею 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" встановлено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.
За приписами статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.
Як визначено статтею 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв", фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов'язаних з обслуговуванням і зберіганням, списання збитків від уцінки і природних втрат матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, держаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Формування і розміщення замовлень на поставку матеріальних цінностей до державного резерву регулюється статтею 8 Закону України "Про державний матеріальний резерв", згідно з якою поставка матеріальних цінностей і розміщення замовлень на їх поставку на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності здійснюється в основному на підставі замовлень на поставку продукції для державних потреб з наступним відшкодуванням усіх витрат відповідальних зберігачів.
Згідно з пунктом 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Крім того, 16.12.2023 набув чинності Закон України "Про державні резерви", відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 якого, відповідальне зберігання державного матеріального резерву - послуга із зберігання з дотриманням необхідних умов для забезпечення належної якості відповідної кількості закладених до державних резервів матеріальних цінностей у суб'єктів господарювання незалежно від форми власності (резидентів та нерезидентів), у тому числі поза межами території України, відповідно до порядку та умов, визначених цим Законом та договором.
Згідно з ч. 1, 2 статті 11 вказаного Закону запаси матеріальних цінностей державного матеріального резерву розміщуються на підприємствах, в установах та організаціях, які можуть забезпечити відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву. Запаси матеріальних цінностей державного матеріального резерву, розміщені на відповідальне зберігання та резервування, підлягають обов'язковому страхуванню на випадок втрати, псування, пошкодження, знищення, у тому числі внаслідок стихійних лих, техногенних катастроф, нещасних випадків, протиправних дій третіх осіб. Номенклатура матеріальних цінностей державного матеріального резерву, що підлягають страхуванню, визначається Кабінетом Міністрів України. Договір страхування матеріальних цінностей державного матеріального резерву укладається на користь держави відповідальним зберігачем, резервантом із страховиком, якому присвоєно найвищий рейтинг фінансової стійкості (надійності) за Національною рейтинговою шкалою уповноваженим Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку рейтинговим агентством. Для державних підприємств, установ та організацій, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, а також для суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, визнаних відповідно до законодавства України суб'єктами господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву є обов'язковим. Запаси державного матеріального резерву можуть розміщуватися: 1) на відповідальне зберігання у відповідальних зберігачів на підставі укладених договорів відповідального зберігання. Типова форма договору про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву встановлюється Кабінетом Міністрів України; 2) у резервантів (резидентів) на підставі договорів резервування. Типова форма договору резервування з резервантом (резидентом) встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, з метою удосконалення механізму відшкодування витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002 затверджено "Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву" (далі - Порядок № 532).
Відповідно пункту 7 Порядку № 532, відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Судом встановлено, що укладений сторонами Договір за своїм змістом та правовою природою є договором зберігання, який підпадає під правове регулювання норм глави 66 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Такий договір згідно з частиною першою статті 937 Цивільного кодексу України укладається у письмовій формі.
Згідно зі статтею 938 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Відповідно до статті 942 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.
Порядок формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 №1129, зокрема, пункт 4 містить аналогічні положення щодо розміщення запасів матеріальних цінностей державного резерву Держрезервом на підприємствах, в установах і організаціях системи державного резерву, а також на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.
На підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву (далі - відповідальні зберігачі), розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держрезервом виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо. Договори з відповідальними зберігачами укладаються Держрезервом на період, не менший за встановлений термін зберігання продукції до її освіження або заміни (пункт 5 вказаного порядку).
Згідно Інструкції про оформлення операцій з матеріальними цінностями державного матеріального резерву, затвердженої Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 24.09.2012 № 1042, оформлення операцій закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється на підставі, зокрема, приймального акта за формою № Р-16 - у разі закладення матеріальних цінностей підприємствами - відповідальними зберігачами або підприємствами, що належать до сфери управління Держрезерву (готується підприємством - відповідальним зберігачем або підприємством, що належить до сфери управління Держрезерву, самостійно).
Як вбачається з матеріалів справи у період вересень 2008 року - грудень 2010 року позивачем згідно з приймальними актами (зберігальних зобов'язань) (форми Р-16), було прийнято на зберігання від відповідача зерно пшениці врожаю 2006 та 2010 років.
Як визначено частиною 1 статті 946 Цивільного кодексу України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Відшкодування витрат на зберігання регулюється статтею 947 Цивільного кодексу України, згідно приписів якої витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.
Якщо виникають витрати (надзвичайні витрати), які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання, вони відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві.
Відповідно до пункту 3 договору, комітет зобов'язаний: відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах асигнувань, передбачених на ці цілі. Контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан.
У відповідності до п. 4.2 Договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між комітетом та зберігачем.
У разі коли комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.
У свою чергу, пунктом 2 Порядку № 532 визначені обов'язки зберігача, серед яких, зокрема: обов'язок вживати заходів для належного зберігання цінностей відповідного виду; надсилати Держрезерву акти форми Р-16 (форми № 1); проводити відпуск цінностей тільки за нарядами Держрезерву; подавати Держрезерву разом з річним звітом (форма № 12) подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей на наступний рік згідно з додатком 2 тощо.
У пункті 2.7 Договору узгоджено, що зберігач зобов'язаний щороку подавати комітетові до 15 січня року, наступного за звітним, звіт по формі № 1 станом на 1 січня, до 15 липня року, наступного за звітним - інформацію про результати перевірки якості і умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою, встановленою комітетом, станом на 01 липня.
Відповідно до п. 4.1 Договору вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Додатковою угодою від 27.04.2021 № 26 сторони Договору внесли зміни до пункту 4.1 правочину, виклавши його у новій редакції, за якою Держрезерв відшкодовує витрати зберігача, пов'язані з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, а саме зерна, виходячи з розрахунку - 30,00 грн. (у т.ч. ПДВ) за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок зберігача.
Водночас, у пункті 2 цієї Додаткової угоди № 26 від 27.04.2021 до Договору сторони погодили, що її умови застосовуються до відносин, які виникли до моменту її підписання, і діють з 01.01.2021 до 31.12.2021.
Крім того, у Додатковій угоді № 27 від 27.04.2021 до Договору сторони погодили розмір коштів на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей державного резерву на 2021 рік в сумі 2 421 699,84 грн (з ПДВ) та передбачили, що оплата здійснюється на підставі актів на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву.
Також за змістом пункту 3 Додаткової угоди № 27 від 27.04.2021 до Договору її умови застосовуються до відносин, які виникли до моменту її підписання, і діють з 01.01.2021 до 31.12.2021.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 532, сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем. Сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням: умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву; середнього розміру суми витрат; розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву; обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.
Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тони зернових культур в зерносховищі.
На виконання умов договору за наслідками прийняття на зберігання від відповідача зерна пшениці позивачем надано Державному агентству резерву України в період жовтень 2025 року - лютий 2026 року послуги відповідального зберігання зерна, про що позивачем складені акти на відшкодування витрат на зберігання зерна державного резерву № 10 за жовтень 2025 року на суму 201 808,32 грн, № 11 за листопад 2025 року на суму 201 808,32 грн, № 12 за грудень 2025 року на суму 201 808,32 грн, № 1 за січень 2026 року на суму 201 808,32 грн, № 2 за лютий 2026 року на суму 201 808,32 грн, які були надіслані на адресу відповідача разом з Вимогами про погашення заборгованості.
Доказів повернення зберігачу актів на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву за період жовтень 2025 року - лютий 2026 року з зауваженнями та викладенням підстав їх не підписання, з мотивованою відмовою від підписання щодо кількості та/або якості наданих послуг відповідачем суду на час розгляду справи також не надано.
Загальна вартість наданих позивачем відповідачу послуг відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву за вищенаведеними актами на відшкодування витрат на зберігання зерна державного резерву склала 1 009 041,60 грн.
Також позивачем було надіслано відповідачу звіти про наявність зерна державного резерву станом на 01.10.2025, на 01.11.2025, на 01.12.2025, на 01.01.2026, на 01.02.2026 та на 01.03.2026.
Заперечень щодо факту отримання вказаних звітів, а також щодо наведених у звітах даних про фактичну наявність зерна та дані оперативного обліку відповідачем суду не надано.
При цьому, як встановлено судом, позивачем виконано обов'язок щодо пред'явлення відповідачеві документів, які підтверджують виконання позивачем своїх зобов'язань з надання послуг по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву за договором, зокрема, актів на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву, звітів про наявність зерна державного резерву та розрахунків нарахування витрат на зберігання.
За таких обставин суд доходить висновку, що Державним підприємством "Охтирський комбінат хлібопродуктів" виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами договору зобов'язання зі зберігання цінностей державного резерву - зерна.
У свою чергу, доказів вжиття відповідачем у спірний період заходів щодо перевірки наявності та якісного стану матеріальних цінностей, контролю додержання зберігачем умов їх зберігання, а також зауважень в частині неналежного зберігання цінностей зберігачем матеріали справи не містять.
Отже, передбаченому умовами договору обов'язку зберігача щодо вжиття заходів для належного зберігання цінностей відповідного виду та надання необхідних звітів кореспондує передбачений договором обов'язок Держрезерву з відшкодування зберігачу витрат (з урахуванням ПДВ) на утримання цінностей, згідно актів на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву.
Тобто, з огляду на умови договору та за відсутності доказів щодо наявності зауважень (недоліків) до наданих документів, суд вважає вказані підписані в односторонньому порядку позивачем акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей та звіти про витрати на зберігання зерна державного резерву такими, що погоджені Державним агентством резерву України, та є доказом належного виконання позивачем своїх зобов'язань щодо своєчасного та повного виконання обумовлених договором послуг зі зберігання матеріальних цінностей, отже доходить висновку про можливість вважати вказані в цих актах та звітах послуги зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву в період жовтень 2025 року по лютий 2026 року включно такими, що позивачем надані в повному обсязі та відповідно до умов договору.
Вказаний факт за відсутності будь - яких претензій держрезерву щодо обсягу, змісту та вартості витрат на зберігання на час отримання актів та звітів, а також ненадання сторонами жодних доказів наявності мотивованої відмови відповідача від їх погодження дає змогу стверджувати про наявність у відповідача зобов'язання зі сплати витрат за зберігання цінностей державного резерву, а у позивача відповідного права вимагати такої оплати.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, відповідач порушено свої зобов'язання щодо відшкодування позивачу як зберігачу 1 009 041,60 грн витрат на зберігання зерна державного резерву за період жовтень 2025 року по лютий 2026 року включно, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 009 041,60 грн заборгованості з відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей державного резерву підлягає задоволенню.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити за послуги із зберігання.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01024, м. Київ, вул. Євгена Чикаленка, буд. 28/9, ідентифікаційний код: 37472392) на користь Державного підприємства «Охтирський комбінат хлібопродуктів» (42700, Україна, Сумська обл., місто Охтирка, вулиця Армійська, буд. 11; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 00956031) заборгованість у розмірі 1 009 041 (один мільйон дев'ять тисяч сорок одна) грн 60 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 12 108 (дванадцять тисяч сто вісім) грн 50 коп.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено: 14.05.2026
Суддя О.А. Грєхова