ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.05.2026Справа № 910/749/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНО-ПРОЕКТНА ФІРМА УКРАЇНА"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕРГОС ГРУП"
про стягнення коштів у розмірі 146 953,05 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНО-ПРОЕКТНА ФІРМА УКРАЇНА" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕРГОС ГРУП" з вимогою про стягнення заборгованості в сумі 146 953,05 грн., з яких: - 134 145,00 грн - попередньої оплати, 8 960,11 грн. - інфляційні втрати, 3 847,94 грн - 3% річних за договором поставки нафтопродуктів № 290819Л від 29.08.2019 року.
Ухвалою суду від 03.02.2026 відкрито провадження у справі постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
23.02.2026 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував посилаючись на настання обставин, пов'язаних воєнним станом в Україні, що перешкоджало своєчасному виконанні зобов'язань за договором. Також послався на неотримання ним претензії позивача з вимогою про повернення попередньої оплати. Вказав на невірно проведений розрахунок 3% річних та інфляційних втрат. Крім того, заперечував проти розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
25.02.2026 позивач подав суду відповідь на відзив, в якій проти викладених відповідачем у відзиві обставинах заперечував.
Правом на подачу заперечення на відповідь на відзив відповідач не скористався.
Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
29.08.2019 між позивачем (покупцем) та відповідачем (постачальником) укладено договір поставки нафтопродуктів № 290819Л, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю нафтопродукти, а покупець зобов'язується приймати товар та здійснити оплату за нього на умовах даного договору.
Згідно умов п. 1.4 договору відпуск-передача товару покупцеві постачальником в рамках та на умовах цього Договору, внаслідок чого право власності на товар переходить до покупця.
Відповідно до п 2.2 договору товар за цим договором буде постачатися окремими партіями, протягом строку дії цього Договору.
Згідно умов п. 5.9.2 договору на першу вимогу покупця щодо повернення останньому переплачених грошових коштів, постачальник зобов'язаний негайно, але не пізніше ніж через 3 (три) банківських дні повернути такі грошові кошти покупцю.
Матеріалами справи встановлено, що позивач на підставі платіжного доручення № 1117 від 11.10.2023 здійснив перерахування коштів на рахунок відповідача 247 252,50 грн. попередньої оплати за договором.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару, у т.ч. у визначений строк не виконав, отримані кошти не повернув, у зв'язку із чим позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 134 145 грн. попередньої оплати, 8 960,11 грн. інфляційних втрат та 3 847,94 грн. 3% річних.
Судом встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки та підставою виникнення взаємних прав і обов'язків.
До відносин поставки застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про договір купівлі-продажу (ч. 6 вказаної статті).
Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Матеріалами справи встановлено та відповідачем не оспорюється факт перерахування позивачем відповідно до умов договору грошових коштів у сумі 247 252,50 грн. в якості попередньої оплати за поставку товару.
Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно пояснень сторін у справі, наявною у матеріалах справи видатковою накладною № 4096 від 09.11.2023 сте5рджується факт поставки відповідачем позивачу товару передбаченого договором на суму 113 107,50 грн.
Доказів вчинення відповідачем дій щодо поставки товару на залишок одержаної попередньої оплати у розмірі 134 145 грн. суду не надано.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
28.01.2025 позивач надіслав відповідачу претензію з вимогою повернути одержану попередню оплату у розмірі 134 145 грн.
Всупереч ст. 74 ГПК України доказів повернення відповідачем одержаної попередньої оплати у розмірі 134 145 грн. суду також не надано.
Заперечення відповідача щодо отримання ним претензії позивача є безпідставними, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи копіями фіскального чеку № 0113304092920 від 28.01.2025, роздруківки з офіційного сайту Укрпошти про відстеження поштового відправлення.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності з ч. 2 ст. 570 Цивільного кодексу України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 134 145 грн. основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Що стосується посилань відповідача про настання обставин, пов'язаних воєнним станом в Україні, що перешкоджало своєчасному виконанні зобов'язань за договором, суд зазначає наступне.
За загальним правилом обов'язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов'язання є вина особи, яка його порушила (частина перша статті 614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.
Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів існування обставин форс-мажору у правовідносинах між сторонами, які виникли при виконанні спірного Договору, зокрема, відповідного Сертифікату ТПП України.
Крім того, відповідальність за порушення зобов'язання є тим правовим наслідком, який наступає за його невиконання або виконання з порушенням умов, що визначають зміст зобов'язання (ст. 611 ЦК України). З огляду на це слідує, що законодавство розмежовує дії, які слід вчинити на виконання прийнятого обов'язку, що є складовою змісту зобов'язання, від дій, що є похідними від порушення обов'язку. Ці дії є окремими правовими категоріями, які мають самостійні способи захисту (ст. 16 ЦК України), та, відповідно, правові механізми, що визначають можливість їх застосування.
Вказане свідчить про те, що приписи ст. 617 ЦК України, яка визначає випадки звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язання, не можуть бути застосовані для регулювання дій, що складають зміст зобов'язання і стосуються безпосередньо його виконання.
Таким чином, військова агресія російської федерації проти України може бути визнана форс-мажорною обставиною, що може бути підставою для звільнення від відповідальності за прострочення поставки товару, однак не звільняє від виконання самого обов'язку щодо його поставки.
Тому посилання відповідача з цього приводу є безпідставними.
Також за прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано до стягнення з відповідача 8 960,11 грн. інфляційних втрат та 3 847,94 грн. 3% річних.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Здійснивши перевірку заявлених до стягнення позивачем 8 960,11 грн. інфляційних втрат та 3 847,94 грн. 3% річних, судом задовольняються вказані вимоги в межах поданого розрахунку, оскільки вказані розрахунки є вірними.
Посилання відповідача на невірно проведений розрахунок 3% річних та інфляційних втрат є безпідставними, оскільки доказами не підтверджені.
Крім того позивачем заявлено клопотання про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 30 000 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 5 ст. 126 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
На підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено: копію угоди про надання правової допомоги від 02.01.2025, додаткову угоду від 02.01.2025 до цієї угоди, акт прийняття-передачі наданих послуг від 30.12.2025.
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частинною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави (глави 63 "Послуги. Загальні положення" підрозділу 1 розділу III Книги п'ятої цього Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване ст. 131-2 Конституції України, ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, відповідними нормами Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування витрат на правову допомогу як складової судових витрат (п. 12 ч. 3 ст. 2, ст. 123, ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач подав заяву про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на неспівмірність понесених витрат.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Враховуючи викладене суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 9 000 грн. не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Враховуючи викладене, суд вважає, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 30 000 грн. не є співмірними із складністю предмету спору, у зв'язку з чим витрачання часу на надання послуг не є виправданим, суд, керуючись вимогами щодо співмірності, обґрунтованості, розумності, справедливості та пропорційності доходить висновку про зменшення заявлених витрат на професійну правничу допомогу до 15 000 грн.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст. 86, 123, 129, 233, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕРГОС ГРУП" (04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, будинок 16а, код 41717709) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНО-ПРОЕКТНА ФІРМА УКРАЇНА" (08137, Київська обл., Бучанський р-н, село Софіївська Борщагівка, вулиця Волошкова, будинок 42/2 офіс 1, код 33776341) 134 145 (сто тридцять чотири тисячі сто сорок п'ять) грн. попередньої оплати, 8 960 (вісім тисяч дев'ятсот шістдесят) грн. 11 коп. інфляційних втрат, 3 847 (три тисячі вісімсот сорок сім) грн. 94 коп. 3% річних, 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) судового збору, 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції в строки та порядку передбаченому розділом ІV ГПК України.
Суддя О.М.Ярмак