ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.04.2026Справа № 910/5757/25
За позовомКерівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області Купріянова Володимира Борисовича в інтересах держави в особі Північно-Східного офісу Держаудитслужби
до третя особа,1) Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України
провизнання недійсним договору та стягнення 838 715,22 грн
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Панасюк Ю.М.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача-1: Лях К.М.;
від відповідача-2: не з'явився;
від прокуратури: Лінер О.М.;
від третьої особи: не з'явилися.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/5757/25 за позовом Керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області Купріянова Володимира Борисовича (далі також - прокурор) в інтересах держави в особі Північно-Східного офісу Держаудитслужби (далі також - позивач, Держаудитслужба) до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» (далі також - відповідач-1, АТ «Укрзалізниця») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні системи та технології» (далі також - відповідач-2, ТОВ «Сучасні системи та технології»), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі також - третя особа, Відділення) відповідно до якого прокурор просить:
- Визнати недійсним Договір про закупівлю № П/НА-19668/НЮ від 11.05.2019, укладений між Акціонерним товариством «Укрзалізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ».
- Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» грошові кошти у розмірі 838 715,22 грн, а з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» одержані ним за рішенням суду грошові кошти у розмірі 838 715,22 грн. стягнути в дохід держави, в особі Північно-Східного офісу Держаудитслужби.
15.05.2025 на виконання вимог суду прокурор надав додаткові письмові пояснення щодо порушення інтересів держави та необхідності їх захисту.
Третя особа, у свою чергу, 20.05.2025 надала письмові пояснення у справі та просила проводити розгляд за відсутності представника.
22.05.2025 письмові пояснення по справі надійшли від позивача.
Відповідач-1 подав відзив 23.05.2025, а 27.05.2025 від прокурора надійшла відповідь на відзив.
Крім того, 30.05.2025 відповідач-1 скористався своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив.
Відповідно до ухвали від 02.07.2025 було зупинено провадження у справі № 910/5757/25 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 922/3456/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення.
25.12.2025 до суду звернулась прокуратура із заявою про поновлення провадження у справі у зв'язку з усуненням обставин, що стали підставою зупинення.
Зважаючи на набрання законної сили рішенням у справі № 922/3456/23, з метою недопущення порушення рівності та змагальності учасників судового процесу, суд вирішив поновити провадження у справі.
09.02.2026 до суду від відповідача-1 надійшли додаткові письмові пояснення у справі з урахуванням постанови Об'єднаної палати Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.
З огляду на строки розгляду справи та на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 02.04.2026.
17.03.2026 від прокуратури надійшло клопотання про повернення до стадії підготовчого та про зупинення провадження у справі № 910/5757/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/20111/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду. 17.03.2026 від відповідача-1 надішли письмові заперечення проти зупинення.
Суд оголосив перерву в судовому засіданні 02.04.2026 до 30.04.2026.
Прокурор безпосередньо в судовому засіданні 30.04.2026 усно заявив про залишення без розгляду поданого раніше клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження та про зупинення провадження у справі. Суд усну заяву прокурора задовольнив. Оголосив про розгляд справи по суті.
Прокурор наполягав на задоволенні позову, а представник відповідача-1 проти позовних вимог заперечив у повному обсязі.
Позивач, відповідач-2 та третя особа в судове засідання 30.04.2026 не прибули. Неявка не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Рішення в даній справі ухвалено з урахуванням ст.ст. 219, 220, 233 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Регіональною філією «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» 17.04.2019 в електронній системі публічних закупівель «ProZorro» опубліковано відомості про проведення відкритих торгів щодо закупівлі «Технічне обслуговування і ремонт офісної техніки» (ідентифікатор закупівлі № UA-2019-03-25-001722-b).
Очікувана вартість предмета закупівлі становила 847 400,00 гривень (без ПДВ).
Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій участь у вказаній закупівлі взяли два суб'єкти: ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» з пропозицією 839 000,00 грн та ТОВ «АВІС ПРІТ» з пропозицією 846 548,60 грн.
Протоколом засідання тендерного комітету Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» із закупівлі товарів, робіт та послуг по напрямках фінансування капітальні інвестиції, ремонти та інші від 23.04.2019 № 3 ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» визнано переможцем відкритих торгів.
На підставі зазначеного електронною системою закупівель сформовано повідомлення про намір укласти договір.
Як наслідок, 11.05.2019 між АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» та ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» укладено Договір № П/НА-19668/НЮ про закупівлю товару на суму 838 999,98 грн, у тому числі ПДВ 20 % 139 833,33 грн (далі - Договір).
Розділом 1 Договору визначено, що Виконавець на свій ризик, на власній території та із свого матеріалу зобов'язується у 2019 році надавати Замовнику послуги по ДК 021:2015-50310000-1-Технічне обслуговування і ремонт офісної техніки - Послуги з технічного обслуговування картриджів (заправка, регенерація), згідно зі Специфікацією № 1 (Додаток № 1).
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що Виконавець повинен надавати Замовнику послуги із заправки або регенерації картриджів до лазерних принтерів та копіювальних апаратів, якість яких відповідає умовам цього Договору.
Згідно з п.п. 5.1., 5.2 Договору, строк надання послуг за договором становить з моменту підписання до 31 грудня 2019 року. Місце надання послуг: за місцем знаходження Виконавця.
Відповідно до п. 10.1. Договору, Договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін і діє до 31 грудня 2019, а в частині розрахунків - до повного виконання своїх зобов'язань.
Згідно додаткової угоди № 1 від 28.12.2019, строк дії Договору продовжено до 31.03.2020.
Як стверджує прокурор та не було спростовано під час розгляду справи, наразі Договір № П/НА-19668/НЮ від 11.05.2019 виконаний обома сторонами у повному обсязі на суму 838 715,22 грн, що підтверджується наданою АТ «Ощадбанк» інформацією (12.03.2025 за вих. № 46/12-11/29787/2025/БТ) про надходження коштів на рахунки ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» за період з 11.05.2019 по 31.12.2020 за виконання зазначеного Договору, а також відповідними трансакціями про перерахування Регіональною філією «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» на рахунок ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» коштів в сумі 838 715,22 грн., які містяться на сайті https://spending.gov.ua/.
У подальшому рішенням адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 07.08.2024 № 70/149-р/к у справі № 3/01-184-21 (пункт 49 резолютивної частини рішення) ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» та ТОВ «АВІС ПРІНТ» визнано винними у вчиненні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 ст. 50 та пунктом 4 частини другої ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених Регіональною філією «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» на закупівлю «ДК 021:2015: 50310000-1 - Технічне обслуговування і ремонт офісної техніки (Послуги з технічного обслуговування картриджів (заправка, регенерація))» (ідентифікатор закупівлі в системі «Prozorro» UA-2019-03-25-001722-b) та накладено штраф на ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» та ТОВ «АВІС ПРІНТ» в розмірі 68 000,00 грн. з кожного.
Під час розгляду адміністративною колегією Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України справи № 3/01-184-21 встановлено обставини, які свідчать про узгоджену поведінку ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» та ТОВ «АВІС ПРІНТ» у торгах № UA-2019-03-25-001722-b, що підтверджується наступним:
- використання одного і того ж електронного майданчика та однієї і тієї ж ІР-адреси під час подання тендерних пропозицій та входу до аукціонів (п.4.1. рішення 07.08.2024 № 70/149-р/к);
- використання однієї і тієї ж ІР-адреси під час входу до електронних банківських кабінетів для здійснення операцій на рахунках (п.4.4. рішення 07.08.2024 № 70/149-р/к);
- використання одних і тих же засобів зв'язку під час здійснення господарської діяльності (п. 4.5. рішення 07.08.2024 № 70/149-р/к);
- наявність сталих господарських взаємовідносин між Відповідачами (п.4.6. рішення 07.08.2024 № 70/149-р/к);
- невідповідність тендерних пропозицій ТОВ «АВІС ПРІНТ» вимогами тендерної документації Торгів № 17 (п. 4.7., 4.7.17. рішення 07.08.2024 № 70/149-р/к);
- цінова поведінка Відповідачів під час участі в аукціоні (п.п.4.8., 4.8.17. рішення від 07.08.2024 № 70/149-р/к). Так, первинна цінова пропозиція ТОВ «АВІС ПРІНТ» у Торгах № 17 була вище за цінову пропозицію ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» на 7548,60 грн., або на 0,89 %. Під час участі в аукціоні Відповідачі на знижували ціни своїх тендерних пропозицій. Інших учасників у Торгах № 17 не було.
З огляду на вищезазначене, адміністративна колегія Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у своєму рішенні від 07.08.2024 № 70/149-р/к дійшла висновку, що поведінка Відповідачів становить антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів № UA-2019-03-25-001722-b, ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» та ТОВ «АВІС ПРІНТ» визнано винними у вчиненні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 ст. 50 та пунктом 4 частини другої ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки конкурсних пропозицій та участі у відкритих торгах № UA-2019-03-25-001722-b. (пункт 49 резолютивної частини рішення від 07.08.2024 № 70/149-р/к).
Враховуючи викладене, вказаним рішенням адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» та ТОВ «АВІС ПРІНТ» накладено штраф за виявлені порушення у розмірі 68 000 грн. з кожного (пункти 29, 30 резолютивної частини рішення від 07.08.2024 № 70/149-р/к).
За інформацією адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, наданою до прокуратури листами від 04.12.2024 № 70-02/4690е та від 10.12.2024 № 70-02/4766е, рішення адміністративної колегії до суду не оскаржувалось, інформація щодо сплати ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» та ТОВ «АВІС ПРІНТ» штрафів до Відділення не надходила.
Таким чином, рішення адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 07.08.2024 № 70/149-р/к є законним, обґрунтованим та чинним.
Новобаварською окружною прокуратурою м. Харкова під час виконання повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави в суді щодо визнання недійсним Договору № П/НА-19668/НЮ від 11.05.2019 щодо закупівлі послуг - ремонту та технічного обслуговування картриджів (заправка, регенерація) (закупівля № UA-2019-03-25-001722-b), укладеного між АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» та ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» (код ЄДРПОУ 39586058), як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ», та застосування наслідків його недійсності.
За твердженнями прокуратури, через вчинення ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» та ТОВ «АВІС ПРІНТ» антиконкурентних узгоджених дій, не відбувалося змагання між зазначеними суб'єктами господарювання під час підготовки та участі в торгах, тобто суб'єкти господарювання не намагалися здобути завдяки власним досягненням переваги над іншими учасниками торгів. Внаслідок цього, замовник був вимушений обрати найкращу запропоновану цінову пропозицію, яка склалася не завдяки економічній конкуренції, а у результаті узгодженої неконкурентної поведінки.
Тому дії ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку, з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі.
Враховуючи викладене, на думку прокурора, у діях ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам. У зв'язку з чим наявні підстави для визнання Договору недійним та для стягнення сплачених за ним коштів в дохід Державного бюджету.
Відповідач-1 проти позову заперечував у повному обсязі, посилаючись, зокрема, на наступне:
- обставини, встановлені рішенням АМКУ наразі не підтверджені ані шляхом добровільної оплати або примусового стягнення накладених рішенням АМКУ штрафних санкцій, ані відповідним рішенням господарського суду про правомірність або неправомірність висновків третьої особи, викладених у відповідній антимонопольні справі;
- єдиним доказом, на якому фактично побудовано правову позицію окружної прокуратури щодо суперечності укладеного правочину інтересам держави, є рішення АМКУ;
- обставини, встановлені рішенням Антимонопольного комітету України стосуються правопорушення у сфері антимонопольного законодавства, що не тягне автоматичного визнання недійсною укладеної за результатом проведеної процедури закупівлі угоди;
- сам лише факт вчинення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням АМКУ, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства;
- позовна заява не містить обґрунтування та відповідних доказів того, що зміст оспорюваного правочину та мета його вчинення сторонами (відповідачем 1 та відповідачем 2) завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Відповідач-2 своїм правом на подання відзиву не скористався.
Третя особа та позивач, на виконання вимог суду виклали свою правову позицію щодо предмету спору в справі в письмових поясненнях.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.
"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді № 3-рп/99 від 08.04.1999).
Так, Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п'ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави.
Преамбулою Закону України «Про публічні закупівлі» визначено мету вказаного законодавчого акта, яка полягає у забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) закупівлі здійснюються за такими принципами:
- добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність;
- відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників;
- об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.
Невід'ємною умовою ефективного функціонування економічної системи в Україні є розвиток якісного конкурентного середовища - як результату й сукупності умов взаємодії усіх суб'єктів ринку, за відповідного рівня економічного змагання й можливості впливу окремих економічних агентів на загальноринкову ситуацію.
Вільне змагання суб'єктів господарювання-підприємців забезпечує встановлення цін на рівні, що призводить до оптимального розподілу суспільних ресурсів, сприяє підвищенню рівня організації господарської діяльності та здійснення науково-технічного прогресу. Ефективна економіка, як наслідок, відповідно забезпечує підвищення ефективності на одиницю ресурсів, що використовуються, сприяючи зростанню продуктивності. Висока та динамічна продуктивність капіталу, як інвестиційна складова, та продуктивність праці, як соціальна складова, є запорукою зростання загального добробуту.
Порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, заборонених відповідно до п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» свідчать про невідповідність указаних фактів як правовій природі здійснення публічних закупівель у цілому, яка заснована на чесній господарській діяльності учасників тендерів та замовників, так і інтересам держави та суспільства. Це у подальшому ставить під істотний сумнів можливість виконання умов договору та законність сплати за це коштів.
Верховний Суд у постанові від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23 дійшов висновку, що інтерес держави у сфері публічних закупівель полягає в проведенні ефективних та прозорих публічних закупівель з дотриманням добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності, відкритості та неупередженості, недопущення дискримінації учасників та корупційних дій.
Згідно із ст. 7 Закону України «Про публічні закупівлі» уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Основними завданнями Держаудитслужби є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів (пп. 1, 3 п. 3 зазначеного Положення).
Згідно з пп. 20 п. 6 зазначеного Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушеннями законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.
Верховний Суд у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та в інших постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду неодноразово вказував на наявність у Державної аудиторської служби України права на звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю та сформував однозначний правовий висновок, згідно з яким орган державного фінансового контролю є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у таких правовідносинах.
Відповідно до п. 7 зазначеного Положення Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.
Одним із таких органів є Північно-Східний офіс Держаудитслужби, який наділений повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю по Харківській області, в тому числі по м. Харкові.
Отже, органом, уповноваженим державою здійснювати повноваження у спірних правовідносинах, є Північно-Східний офіс Держаудитслужби.
Як було встановлено прокуратурою та не спростовано під час розгляду справи, Північно-Східний офіс Держаудитслужби, як територіальний орган, уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, такого захисту не здійснив.
Новобаварською окружною прокуратурою м. Харкова на виконання вимог, установлених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», листом від 04.12.2024 № 52-103-8783вих-24 повідомлено Північно-Східний офіс Держаудитслужби щодо виявлених порушень та необхідності вжиття заходів до звернення до суду із відповідним позовом.
Північно-Східним офісом Держаудитслужби листом від 06.12.2024 № 202031-17/5345-2024 повідомлено, що останнім не проводились заходи державного фінансового контролю стосовно закупівлі з ідентифікатором № UA-2019-03-25-001722-b. Також враховуючи, що закупівля вже завершена, у офісу відсутні правові підстави для початку проведення моніторингу означеної закупівлі, у зв'язку з чим відсутні підстави для звернення до суду з позовом про визнання недійсним Договору про закупівлю № П/НА-19668/НЮ від 11.05.2019.
Отже, з боку органу, уповноваженого державою на захист її інтересів, допущено нездійснення відповідного захисту - не вжито ані будь-яких заходів державного фінансового контролю, ані не пред'явлено до суду позов про визнання недійсним Договору № П/НА-19668/НЮ від 11.05.2019 як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» із застосуванням наслідків його недійсності.
Внаслідок нездійснення вказаними органами належних заходів інтереси держави залишаються незахищеними. У зв'язку із викладеним у прокурора виникло не тільки право, а й обов'язок відреагувати на їх порушення шляхом пред'явлення до суду цього позову.
Таким чином, прокурором дотримано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». На виконання зазначених норм Новобаварською окружною прокуратурою м. Харкова попередньо, до пред'явлення позову, листом від 25.04.2025 № 52-106-2666вих-25 повідомлено позивача про прийняття рішення щодо представництва інтересів держави шляхом пред'явлення до суду цього позову.
Оскільки прокуратура належним чином обґрунтувала наявність підстав для подання позову до суду та необхідність захисту інтересів держави, то суд вважає за необхідне розглянути спір по суті та встановити наявність/відсутність підстав для визнання недійсним Договору про закупівлю № П/НА-19668/НЮ від 11.05.2019, укладеного між Акціонерним товариством «Укрзалізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ».
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 ЦК України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення. Аналогічні положення містить стаття 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави і територіальної громади визначає Закон України "Про публічні закупівлі".
Відповідно до пункту 25 частини першої статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" публічна закупівля - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом.
Договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі").
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.08.2023 у справі № 924/1288/21 сформувала правовий висновок про те, що якщо публічна закупівля завершується оформленням відповідного господарського договору, то оскаржити можна такий договір.
Як вбачається з обставин справи та змісту позовних вимог, за наслідками проведення процедури спірної публічної закупівлі між відповідачами у справі укладений договір.
Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України, а правові наслідки недійсності правочину - статтею 216 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За змістом частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини третьої статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, для правильного вирішення спору у цій справі необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.
Суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.
Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Схожий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 та від 20.01.2026 у справі № 910/7385/23.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду 19.12.2025 переглянув у касаційному порядку рішення Господарського суду Харківської області від 22.11.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у справі № 922/3456/23 про визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору про закупівлю товарів та стягнення коштів.
Перед Верховним Судом у справі № 922/3456/23 постало питаннями чи підлягає застосуванню до спірних відносин положення частини третьої статті 228 ЦК України, тобто чи є укладений правочин (договір на закупівлю світильників та освітлюваної арматури), таким що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (пункт 1 статті 50, стаття 52 Закону "Про захист економічної конкуренції").
Так, приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, об'єднана палата у постанові від 19.12.2025 дійшла, зокрема, таких висновків.
Згідно з положеннями ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 ст.228 була доповнена ч.3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч.3 ст.228 ЦК, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК, яка містить каральні заходи (санкції).
За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.
Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.
Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.
У ч.3 ст.228 ЦК передбачаються зовсім інші правові наслідки:
- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;
- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;
- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;
- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;
- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.
Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.
Вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК суд має враховувати що санкції, передбачені ч.3 ст.228 ЦК, ч.1 ст.208 ГК є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.
Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
Застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення".
ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.
Отже, для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, натомість стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі.
Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 ЦК.
Прокурор не довів, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Невідповідність норми ч. 3 ст. 228 ЦК загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м'які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави".
Отже, суд доходить до висновку про відсутність підстав для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи).
При визначенні підстав для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
На перший погляд, приписи ч. 3 ст. 228 ЦК України свідчать про те, що втручання у право володіння майном добросовісного учасника правочину не відбувається, невинна особа не має зазнавати збитків через недійсний правочин, адже сторона має отримати від порушника назад своє майно, а з неї стягується в дохід держави лише те, що вона отримала від порушника.
Втім, за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.
По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.
По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").
Господарський суд міста Києва, з огляду на положення частини четвертої статті 236 ГПК України, враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі № 922/3456/23, оскільки правовідносини у справах є подібними щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у спірних правовідносинах з огляду на предмет та правові підстави позову (визнання недійсним договору, стягнення коштів на підставі частини третьої статті 228 ЦК України).
За висновком суду, прокурор у даній справі не довів, що оспорюваний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Як на доказ посилався виключно на рішення АМК. Суд зазначає, що лише сам встановлений рішенням АМК факт вчинення відповідачами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.
Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.
Більше того, під час розгляду справи було з'ясовано, що Договір про закупівлю № П/НА-19668/НЮ від 11.05.2019 виконаний сторонами у повному обсязі. Жодних зауважень або заперечень під час його виконання висловлено не було.
З огляду на наведене, підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування наслідків недійсного правочину відсутні, а тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області Купріянова Володимира Борисовича в інтересах держави в особі Північно-Східного офісу Держаудитслужби.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з покладенням судового збору на прокуратуру в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 219, 220, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову Керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області Купріянова Володимира Борисовича в інтересах держави в особі Північно-Східного офісу Держаудитслужби до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" та Товариства з обмеженою відповідальністю «СУЧАСНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ» відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 11.05.2026 року.
Суддя Ю.О.Підченко