вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
12.05.2026м. ДніпроСправа № 904/2930/25
За позовом Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль", м. Кам'янське, Дніпропетровська область
до Комунального некомерційного підприємства Кам'янської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3", м. Кам'янське, Дніпропетровська область
про стягнення суми основного боргу у розмірі 74 045,50 грн., інфляційної складової у розмірі 9531,42 грн., 3% річних у розмірі 2 672 грн., пені у розмірі 24 595,10 грн., штрафу у розмірі 170 000 грн.
Суддя Ніколенко М.О.
Без участі представників сторін.
РУХ СПРАВИ.
Акціонерне товариство "Дніпровська теплоелектроцентраль" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства Кам'янської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3" про стягнення суми основного боргу у розмірі 74 045,50 грн., інфляційної складової у розмірі 9 531,42 грн., 3% річних у розмірі 2 672 грн., пені у розмірі 24 595,10 грн., штрафу у розмірі 170 000 грн.
Ухвалою суду від 09.06.2025 позовну заяву Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" № б/н від 03.06.2025 залишено без руху.
Ухвалою суду від 19.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Справу № 904/2930/25 ухвалено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 28.07.2025 відмовлено у задоволенні заяви Комунального некомерційного підприємства Кам'янської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3" про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.
Позивач зазначив, що між Акціонерним товариством "Дніпровська теплоелектроцентраль" (надалі - виконавець) та Комунальним некомерційним підприємством Кам'янської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3" (надалі - споживач) було укладено договір про постачання теплової енергії про постачання теплової енергії № 136/т/23/1 від 17.11.2023 (надалі - договір).
Пунктом 1.1 договору визначено, що виконавець зобов'язується протягом 2023 року поставити споживачеві теплову енергію (товар), зазначений у п. 1.2 договору, в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується прийняти і оплатити товар за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
Найменування товару: код ДК 021-2015:09320000-8- Пара, гаряча вода та пов'язана продукція (теплова енергія) (п. 1.2 договору).
Пунктом 1.3 договору передбачено, що теплова енергія поставляється споживачу у кількості 87,2 Гкал.
Відповідно до п. 2.1 договору, ціна цього договору становить 316 775,80 грн.
Позивач вказав, що виконав умови договору, у грудні 2023 року поставив відповідачу теплову енергію в загальному обсязі 20,38278 Гкал вартістю 74 045,50 грн.
Позивач стверджує, що склав акт про постачання теплової енергії № 12-00136/1 та виставив відповідний рахунок на оплату.
Пунктом 3.1 договору встановлено, що споживач вносить плату виконавцю, яка складається з плати за теплову енергію, що розраховується виходячи з розміру затвердженого тарифу теплової енергії, та обсягу спожитої теплової енергії.
Відповідно до п. 3.2 договору, вартістю теплової енергії є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Пунктом 3.5 договору визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої теплової енергії є календарний місяць.
Пунктом 3.6 договору передбачено, що виконавець формує та надає рахунок-фактуру та акт про спожиту теплову енергію на оплату теплової енергії споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту теплову енергію.
Згідно з п. 3.7 договору, споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту теплову енергію.
Позивач зазначив, що поштовим відправленням № 5192506048685 від 07.05.2024 виконавцем було направлено на адресу споживача рахунок-фактуру, акт про постачання теплової енергії № 12-00136/1 та акт звірки розрахунків.
Позивач вказав, що поштовим відправленням № 5192506040250 від 07.08.2024 виконавцем було повторно направлено на адресу споживача рахунок-фактуру, акт про постачання теплової енергії № 12-00136/1 та акт звірки розрахунків.
Позивач вважає, що, з урахуванням приписів п. 3.7 договору, відповідач мав оплатити теплову енергію, спожиту у грудні 2023 року, у строк до 31.01.2024.
Однак, відповідач, за твердженням позивача, порушив свої зобов'язання за договором і не оплатив поставлену позивачем теплову енергію у встановлені строки.
За таких обставин, за розрахунком позивача, у Комунального некомерційного підприємства Кам'янської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3" утворилась заборгованість перед Акціонерним товариством "Дніпровська теплоелектроцентраль" у розмірі 74 045,50 грн.
За порушення відповідачем строків виконання грошових зобов'язань, позивач нарахував до сплати інфляційну складову у розмірі 9 531,42 грн., 3% річних у розмірі 2 672 грн., пеню у розмірі 24 595,10 грн. та штраф у розмірі 170 000 грн.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач у відзиві заперечив проти задоволення позовних вимог за таких обставин.
Відповідач вказав, що за даними бухгалтерського обліку, КНП КМР «ЦПМСД № 3» не має заборгованості перед АТ «Дніпровська ТЕЦ» по будь-яких платежах, у тому числі за договором №136т/23/1 від 17.11.2023 про постачання теплової енергії.
При цьому, додані до позовної заяви АТ «Дніпровська ТЕЦ» документи (рахунок-фактура №12-00136/1 без дати, акт № 12-00136/1 про постачання теплової енергії без дати), на думку відповідача, не є належними, достовірними та допустимими доказами, оскільки вони складені та підписані заявником в односторонньому порядку, не містять дат складання та підписів представників КНП КМР «ЦПМСД № 3».
Відповідач вважає, що за умовами договору рахунок-фактуру та акт про спожиту теплову енергію за грудень 2023 року АТ «Дніпровська ТЕЦ» повинно було сформувати та надати КНП КМР «ЦПМСД № 3» не пізніше ніж за десять днів до 31 січня 2024 року.
Між тим, за твердженням відповідача, у порушення зазначених умов договору АТ «Дніпровська ТЕЦ» згідно наданих ним документів (фіскальний чек від 07.08.2024 №5192506040250, накладна від 07.08.2024 № 5192506040250, опис вкладення у цінний лист) направило акт № 12-00136/1 про постачання теплової енергії на адресу КНП КМР «ЦПМСД № 3» лише 07 серпня 2024 року. При цьому, рахунок-фактуру на адресу відповідача підприємства направлено не було.
Стосовно наданих АТ «Дніпровська ТЕЦ» документів (фіскальний чек від 07.05.2024 №5192506048685, накладна № 5192506048685 від 07.05.2024 № 5192506040250, опис вкладення у цінний лист, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення) щодо направлення на адресу КНП КМР «ЦПМСД № 3» відповідних документів 07.05.2024 поштовим відправленням № 5192506048685, відповідач вказав, що, по-перше, вони не є належними, допустимими та достовірними доказами, оскільки згідно Трекінгу АТ «Укрпошта» зазначеного поштового відправлення дані про відправлення за номером 5192506048685 на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі. По-друге, у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення відсутня відмітка про вручення вказаного відправлення КНП КМР «ЦПМСД № 3» та відсутній підпис представника відповідача. По-третє, зазначене відправлення датовано 07.05.2024, тобто також зі значним порушенням встановленого договором строку на його направлення (більше ніж на три місяці).
Також відповідач вважає неправомірним нарахування позивачем пені та штрафу після закінчення строку дії договору.
Відповідач зауважив, що, згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідач вважає, що заявлена сума штрафу у розмірі 170 000 грн. не може бути стягнута, оскільки її спосіб визначення протирічить встановленому законодавством способу визначення штрафу у договорі.
Пославшись на судову практику про зменшення заявлених штрафних санкцій, відповідач просив суд звільнити КНП КМР «ЦПМСД № 3» від сплати надмірно великих штрафних санкцій: штрафу, пені, 3% річних та інфляційної складової.
Крім того, відповідач просить застосувати позовну давність до позовних вимог позивача про стягнення штрафу і пені.
ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом цього судового розгляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості за договором про постачання теплової енергії № 136/т/23/1 від 17.11.2023 у розмірі 74 045,50 грн., інфляційної складової у розмірі 9 531,42 грн., 3% річних у розмірі 2 672 грн., пені у розмірі 24 595,10 грн., штрафу у розмірі 170 000 грн.
Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити, які саме правовідносини склались між сторонами, які взаємні права та обов'язки виникли між сторонами (який обсяг теплової енергії був поставлений), чи мало місце порушення будь-яких зобов'язань (чи була оплачена поставлена теплова енергія, у якому обсязі), які саме зобов'язання порушені боржником, яке право чи інтерес кредитора порушено, які наслідки порушення зобов'язань боржником.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД. ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Між Акціонерним товариством "Дніпровська теплоелектроцентраль" (надалі - виконавець) та Комунальним некомерційним підприємством Кам'янської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3" (надалі - споживач) було укладено договір про постачання теплової енергії про постачання теплової енергії № 136/т/23/1 від 17.11.2023 (надалі - договір).
Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі цього договору, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст.193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п. 9.1 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками та діє до 31.12.2023, а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення.
Відповідно до п. 9.2 договору, керуючись ст. 631 ЦК України, сторони прийшли до згоди, що умови даного договору поширюють дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.10.2023.
Пунктом 1.1 договору визначено, що виконавець зобов'язується протягом 2023 року поставити споживачеві теплову енергію (товар), зазначений у п. 1.2 договору, в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується прийняти і оплатити товар за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
Найменування товару: код ДК 021-2015:09320000-8- Пара, гаряча вода та пов'язана продукція (теплова енергія) (п. 1.2 договору).
Пунктом 1.3 договору передбачено, що теплова енергія поставляється споживачу у кількості 87,2 Гкал.
Відповідно до п. 2.1 договору, ціна цього договору становить 316 775,80 грн.
Згідно зі ст. 20 ЗУ "Про теплопостачання", тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.
Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням альтернативних джерел енергії або альтернативних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.
Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 202 Господарського кодексу України та статтею 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Позивач виконав умови договору, у грудні 2023 року поставив відповідачу теплову енергію в загальному обсязі 20,38278 Гкал вартістю 74 045,50 грн.
Позивач склав акт про постачання теплової енергії № 12-00136/1 та виставив відповідний рахунок на оплату.
Пунктом 3.1 договору встановлено, що споживач вносить плату виконавцю, яка складається з плати за теплову енергію, що розраховується виходячи з розміру затвердженого тарифу теплової енергії, та обсягу спожитої теплової енергії.
Відповідно до п. 3.2 договору, вартістю теплової енергії є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Пунктом 3.5 договору визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої теплової енергії є календарний місяць.
Пунктом 3.6 договору передбачено, що виконавець формує та надає рахунок-фактуру та акт про спожиту теплову енергію на оплату теплової енергії споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту теплову енергію.
Згідно з п. 3.7 договору, споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту теплову енергію.
Слід зазначити, що умовами договору передбачено обов'язок виконавця сформувати та надати споживачу рахунок-фактуру та акт про спожиту теплову енергію, однак не передбачено обов'язку направляти сформовані рахунки та акти на адресу споживача.
Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Споживач, будучи обізнаним з умовами укладеного договору, зокрема, строками, у які він має оплатити спожиту теплову енергію, мав вчиняти активні дії та вживати заходів, необхідних для належного виконання ним зобов'язання за договором.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази звернення споживача до виконавця з метою отримання рахунків-фактур та актів про спожиту теплову енергію.
Незважаючи на це, поштовим відправленням № 5192506048685 від 07.05.2024 виконавцем було направлено на адресу споживача рахунок-фактуру, акт про постачання теплової енергії № 12-00136/1 та акт звірки розрахунків.
Поштовим відправленням № 5192506040250 від 07.08.2024 виконавцем було повторно направлено на адресу споживача рахунок-фактуру, акт про постачання теплової енергії № 12-00136/1 та акт звірки розрахунків.
Щодо зауважень відповідача про відсутність в інформаційні системі Акціонерного товариства "Укрпошта" відомостей шодо поштового відправлення № 5192506048685 від 07.05.2024 слід зазначити, що, відповідно до приписів ЗУ "Про поштовий зв'язок" та Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, поштові відправлення та відомості про них зберігаються органом поштового зв'язку не більше, аніж 6 місяців.
Відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, належним доказом направлення документів адресату є розрахунковий документ (поштова квитанція, поштова накладна з інформацією про поштове відправлення чи фінансовий чек) та опис вкладення у цінний лист з поіменним переліком документів, видані відправникові поштового відправлення.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 травня 2025 року у cправі № 916/4912/24.
Також слід звернути увагу і на те, що споживач, у відповідь на отримані рахунок-фактуру та акт про постачання теплової енергії № 12-00136/1, не направив виконавцю письмових заперечень проти здійсненого нарахування.
За таких обставин, з урахуванням приписів п. 3.7 договору, відповідач мав оплатити теплову енергію, спожиту у грудні 2023 року, у строк до 31.01.2024.
Однак, відповідач порушив свої зобов'язання за договором і не оплатив поставлену позивачем теплову енергію у встановлені строки.
За таких обставин, у Комунального некомерційного підприємства Кам'янської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3" утворилась заборгованість перед Акціонерним товариством "Дніпровська теплоелектроцентраль" у розмірі 74 045,50 грн.
А отже, позовні вимоги Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 74 045,50 грн. є обґрунтованими.
Відповідно до п. 8.3 договору, у разі несвоєчасного здійснення платежів, споживач сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення терміну виконання зобов'язань, 3% відсотків річних, індекс інфляції за весь час прострочення зобов'язання та штраф в розмірі 10 000 встановлених законом неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Нарахування пені починається з першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за теплову енергію, при цьому нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, та здійснюється виконавцем за весь час прострочення споживачем виконання грошового зобов'язання і до повного погашення ним заборгованості.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
На підставі пункту 8.3 договору позивач нарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за загальний період з 01.02.2024 по 15.04.2025 у розмірі 24 595,10 грн. та штраф в розмірі 10 000 встановлених законом неоподаткованих мінімумів доходів громадян на суму 170 000 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення штрафу.
Як було вказано вище, згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Зокрема, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 1 ст. 551 ЦК України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Тобто, чинним законодавством передбачено можливість відступу сторонами договору від порядку нарахування штрафу у відсотках від суми невиконаного зобов'язання та визначення його розміру, зокрема, у твердій грошовій сумі.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Перевіривши розрахунок штрафу, наведений у позовній заяві, суд встановив, що він зроблений правильно та відповідає вимогам чинного законодавства.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 170 000 грн. є обґрунтованими.
Щодо позовних вимог про стягнення пені.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Так, пунктом 8.3 укладеного договору визначено, що нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, та здійснюється виконавцем за весь час прострочення споживачем виконання грошового зобов'язання і до повного погашення ним заборгованості.
А отже, позивач правомірно нараховує пеню за порушення відповідачем грошових зобов'язань поза межами 6 місячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Щодо зауважень відповідача про нарахування позивачем пені поза межами строку дії договору слід зазначити, що частиною 4 ст. 631 ЦК України прямо передбачено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Перевіривши розрахунок пені, наведений у позовній заяві, суд встановив, що він зроблений правильно та відповідає вимогам чинного законодавства.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 24 595,10 грн. є обґрунтованими.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі ст. 625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу до сплати 3% річних у розмірі 2 672 грн. за загальний період з 01.02.2024 по 15.04.2025 та інфляційну складову у розмірі 9 531,42 грн. за загальний період з лютого 2024 року по квітень 2025 року.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційної складової суд встановив, що вони зроблені правильно, коректно враховують періоди прострочення та відповідають вимогам чинного законодавства.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 2 672 грн. та інфляційної складової у розмірі 9 531,42 грн. є обґрунтованими.
ЩОДО КЛОПОТАННЯ ВІДПОВІДАЧА ПРО ЗМЕНШЕННЯ РОЗМІРУ ШТРАФНИХ САНКЦІЙ.
Відповідач заявив клопотання про зменшення розміру інфляційної складової та 3% річних, заявлених позивачем до стягнення.
Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Як уже зазначалося, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).
Оскільки сторони не встановлювали в договорі іншого розміру процентів річних, то у цій справі до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних на заборгованість слід застосовувати положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).
Законодавець в главі 24 Господарського кодексу України врегулював загальні засади відповідальності учасників господарських відносин таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Щодо можливості зменшення нарахованих позивачем 3% річних за рішенням суду.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
До того ж у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в цій постанові висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак, розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Щодо можливості зменшення нарахованої позивачем інфляційної складової за рішенням суду.
Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі №904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі №910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №712/4975/22.
З огляду на наведене, інфляційна складова, нарахована за порушення виконання боржником грошового зобов'язання, не може бути зменшена за рішенням суду на підставі частини 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24.
За таких обставин, у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційної складової та 3% річних, заявлених позивачем до стягнення, слід відмовити.
ЩОДО НАЯВНОСТІ ПІДСТАВ ДЛЯ ЗМЕНШЕННЯ РОЗМІРУ ШТРАФНИХ САНКЦІЙ.
Відповідач заявив клопотання про зменшення заявленого розміру пені та штрафу.
В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначив, що він є бюджетним некомерційним підприємством та соціально значимим закладом охорони здоров'я.
Відповідач зазначив, що нараховані позивачем штрафні санкції є надмірно великими в порівнянні зі збитками кредитора.
Згідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню з відповідача, суд оцінює, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка, у такому випадку, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18.
Під час вирішення питання про зменшення заявленого розміру штрафних санкцій, судом, зокрема, враховано, що відповідач є неприбутковою бюджетною установою. Комунальне некомерційне підприємство Кам'янської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3" має значну соціальну значимість, оскільки є комунальним підприємством, на яке покладено функції надання первинної медичної допомоги населенню.
При цьому, позивач не поніс збитків внаслідок дій відповідача.
Разом з тим, загальний розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій становить 194595,10 грн., що майже у 3 рази перевищує розмір порушеного відповідачем основного зобов'язання.
У даному випадку, нарахування позивачем штрафних санкцій у загальному розмірі 194595,10 грн. явно не відповідає принципам справедливості та є неспівмірним із вчиненим відповідачем порушенням.
Нарахування позивачем штрафних санкцій у загальному розмірі 194 595,10 грн. спотворює дійсне правове призначення неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка, у даному випадку, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем.
За таких обставин, суд вважає за можливе зменшити розмір нарахованих пені з 24 595,10 грн. до 10 000 грн. та штрафу з 170 000 грн. до 10 000 грн.
ЩОДО КЛОПОТАННЯ ВІДПОВІДАЧА ПРО ЗАСТОСУВАННЯ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ.
Відповідач просить застосувати позовну давність до позовних вимог позивача про стягнення штрафу і пені.
Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
При цьому, відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в 1 рік.
За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.
Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 727/9352/17.
Як встановлено судом під час розгляду цієї справи, строки нарахування пені становлять з 01.02.2024 по 15.04.2025.
Тобто, річний строк позовної давності за позовними вимогами про стягнення пені мав сплити з 01.02.2025 по 15.04.2026 відповідно.
Прострочення виконання основного грошового зобов'язання, а, відповідно, і право на нарахування виконавцем споживачу штрафу, виникло 01.02.2024.
Тобто, річний строк позовної давності за позовними вимогами про стягнення штрафу мав сплити 01.02.2025.
Разом з цим, указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року "Про введення воєнного стану в Україні", у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Станом на момент розгляду цієї справи воєнний стан в Україні не скасований.
Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції, чинній станом на 01.02.2025, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Пункт 19 розділу виключено на підставі Закону України № 4434-IX від 14.05.2025 "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності".
Закон № 4434-IX набрав чинності 04.09.2025.
Тобто, строки позовної давності, встановлені приписами ЦК України, були зупинені на підставі п. 19 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу до 04.09.2025.
Позивач звернувся до суду з цим позовом 03.06.2025.
А отже, позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом, в тому числі, у частині вимог про стягнення штрафу та пені.
ПЕРЕЛІК ДОКАЗІВ, ЯКИМИ СТОРОНИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ АБО СПРОСТОВУЮТЬ НАЯВНІСТЬ КОЖНОЇ ОБСТАВИНИ, ЯКА Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Обставини, на які посилається позивач, доводяться договором № 136/т/23/1 від 17.11.2023 з додатками (том 1, а.с. 42 - 44), актами про постачання теплової енергії (том 1, а.с. 38), супровідним листом (том 1, а.с. 45), поштовими документами (том 1, а.с. 10 - 11), рахунком - фактурою (том 1, а.с. 48).
Обставини, на які посилається відповідач, доводяться витягом з офіційного веб-сайту Акціонерного товариства "Укрпошта" (том 1, а.с. 70).
ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити у частині стягнення суми основного боргу у розмірі 74 045,50 грн., інфляційної складової у розмірі 9 531,42 грн., 3% річних у розмірі 2 672 грн., пені у розмірі 10 000 грн. та штрафу у розмірі 10 000 грн., зменшивши розмір нарахованих пені з 24 595,10 грн. до 10 000 грн. та штрафу з 170 000 грн. до 10 000 грн.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.
Керуючись положеннями Господарського Кодексу України, Цивільного кодексу України, ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Зменшити розмір нарахованих пені з 24 595,10 грн. до 10 000 грн. та штрафу з 170 000 грн. до 10 000 грн.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Кам'янської міської ради "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3" (місцезнаходження: 51931, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, пр. Свободи, буд. 20-А, ідентифікаційний код: 37906491) на користь Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" (місцезнаходження: 51925, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Заводська, буд. 2; ідентифікаційний код: 00130820) суму основного боргу у розмірі 74 045,50 грн., інфляційну складову у розмірі 9 531,42 грн., 3% річних у розмірі 2 672 грн., пеню у розмірі 10 000 грн., штраф у розмірі 10 000 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 370,13 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений та підписаний 12.05.2026.
Суддя М.О. Ніколенко