ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
11 травня 2026 року Справа № 902/1302/22
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Миханюк М.В. , суддя Коломис В.В.
при секретарі судового засідання Зенюковій К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 27.02.2026 (повний текст - 04.03.2026) у справі №902/1302/22 (суддя Лабунська Т.І.)
за заявою Заматова Романа Валерійовича (РНОКПП НОМЕР_1 ).
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сат-Агро" (код ЄДРПОУ 37565654)
про банкрутство
учасники не забезпечили явку своїх представників у судове засідання
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 27.02.2026 у справі №902/1302/22, зокрема:
- задоволено заяву арбітражного керуючого (ліквідатора) Голубенко О.В. від 28.11.2025 про затвердження звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди, компенсацію понесених витрат за період: квітень 2025 року - жовтень 2025 року у розмірі 168000,00 грн винагороди та 1830,00 грн витрат та стягнення з кредиторів на її користь винагороди ліквідатора та витрат;
- затверджено звіт арбітражного керуючого Голубенко Олени Василівни про нарахування та виплату грошової винагороди, компенсацію понесених витрат за період виконання повноважень ліквідатора: квітень 2025 року - жовтень 2025 року у розмірі 168000,00 грн винагороди та 1830,00 грн витрат;
- стягнуто на користь арбітражного керуючого Голубенко Олени Василівни: з Заматова Романа Валерійовича грошову винагороду в розмірі 21840,00 грн та 237,00 грн - витрат, з Товариства з обмеженою відповідальністю “Консольлайн» грошову винагороду в розмірі 2856,00 грн та 31,00 грн - витрат, з Акціонерного товариства “Перший Український міжнародний банк» грошову винагороду в розмірі 141120,00 грн та 1537,00 грн - витрат, з Товариство з обмеженою відповідальністю “Юнайтед Глобал Лоджистик» грошову винагороду в розмірі 504,00 грн та 5,00 грн - витрат, з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ємільчине Агроком» грошову винагороду в розмірі 168,00 грн та 1,83 грн - витрат.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою Публічне акціонерне товариство "Перший Український міжнародний банк" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.
Апелянт вважає, що вказана вище ухвала в частині стягнення основної грошової винагороди в сумі 141120,00 грн та витрат в сумі 1537,00 грн пропорційно з кредитора АТ «ПУМБ» винесена з порушенням норм матеріального права, а тому зазначена ухвала підлягає скасуванню в цій частині.
Зазначає, що станом на дату постановлення оскаржуваної ухвали від 27.02.2026 у боржника ТОВ «Сат-Агро» відсутні будь-які виявлені активи (майно), за рахунок яких можна було б задовольнити вимоги кредиторів, а фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого не створювався та не затверджувався судом.
Разом з цим, нормами КУзПБ не передбачено обов'язку кредиторів відшкодовувати за рахунок власних коштів грошову винагороду ліквідатору у випадку, якщо у банкрута відсутні активи і кредитори не створили відповідний фонд, а також не передбачено право арбітражного керуючого (ліквідатора) на стягнення такої винагороди та витрат пропорційно з кредиторів в судовому порядку.
Апелянт вважає, що ухвалення судових рішень про стягнення коштів пропорційно з кредиторів за відсутності відповідних правових підстав, визначених законом, є протиправним та таким, що суперечить нормам ст.ст.8, 19 та 129 Конституції України.
Стверджує, що звіт ліквідатора про нарахування та виплату грошової винагороди і відшкодування витрат у ліквідаційній процедурі подається ліквідатором на затвердження суду лише за підсумками ліквідаційної процедури боржника (за 5 днів до її закінчення)
Таким чином, КУзПБ не передбачає можливості вирішення судом питання щодо затвердження основної винагороди та витрат ліквідатора у ліквідаційній процедурі до моменту завершення ліквідаційної процедури, тому звернення ліквідатором до суду з відповідним клопотанням та покладення основної грошової винагороди та витрат ліквідатора пропорційно на кредиторів було передчасним.
Додатково звертає увагу, що правовідносини між арбітражним керуючим (ліквідатором) та кредиторами у справі про банкрутство мають цивільно-правовий, а не трудовий характер. Тобто винагорода ліквідатора не є заробітною платою, а є платою за надані ним належним чином послуги.
На підставі викладеного апелянт просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Вінницької області від 27.02.2026 у справі №902/1302/22 в частині стягнення з кредитора АТ “Перший Український міжнародний банк» основної грошової винагороди в сумі 141120,00 грн та витрат в сумі 1537,00 грн та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні клопотання ліквідатора в цій частині.
18.03.2026 матеріали справи витребувано з Господарського суду Вінницької області.
31.03.2026 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 27.02.2026 у справі №902/1302/22 та призначено розгляд апеляційної скарги на 11.05.2026 об 15:00год. Запропоновано учасникам провадження у строк до 20.04.2026 подати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмові відзиви на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України.
13.04.2026 через систему «Електронний суд» арбітражний керуючий Голубенко Олена Василівна подала заяву, у якій зазначає, що у даному випадку ліквідатором не подавався на затвердження підсумковий звіт про винагороду та витрати арбітражного керуючого. При цьому, згідно з абзацом 5 частини 2 статті 30 вказаного Кодексу, право вимоги основної грошової винагороди виникає у арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень.
Стверджує, що питання щодо стягнення з кредиторів банкрута винагороди не є передчасним; посилається на висновки, викладені у постанові Східного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі №5006/1/23б/2012.
Також посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.04.2023 у справі №5002-17/1718-2011, а саме: «Беручи до уваги принцип пропорційності задоволення вимог кредиторів, суд покладає витрати на оплату послуг ліквідатора та його витрати на кредиторів у справі про банкрутство пропорційно до розміру визнаних кредиторських вимог за наявності на те правових підстав. Така практика покладення судом на кредиторів витрат за оплату послуг арбітражного керуючого (ліквідатора) у справах про банкрутство залишається єдиним можливим засобом дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого відповідно до приписів статті 43 Конституції України та статті 30 КУзПБ у випадках, якщо кредитори не утворюють за власною ініціативою фонду оплати послуг ліквідатора та відсутні кошти боржника від реалізації його активів , а провадження у справі про банкрутство має бути завершеним».
Також відмічає, що після отримання наказів, копія наказу про стягнення з АТ «ПУМБ» разом з заявою про добровільне виконання наказу були направлені електронною поштою для виконання. В межах 3 робочих днів, АТ «ПУМБ» був виконаний наказ без будь-яких заперечень та/чи зауважень.
У підсумку арбітражний керуючий Голубенко Олена Василівна просить врахувати наведене при розгляді апеляційної скарги АТ «ПУМБ».
17.04.2026 через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав додаткові пояснення у справі. Твердження про передчасність вимог арбітражного керуючого вважає хибними. Законодавець чітко розмежував процедуру затвердження підсумкового звіту та щомісячне виникнення права на основну винагороду. Оскільки повноваження виконувалися безперервно, право вимоги виникало автоматично в останній день кожного місяця. Такий підхід підтверджується сталою практикою апеляційних судів, зокрема в аналогічних спорах щодо періодичності виплат.
Вважає, що у ситуації, коли ліквідаційна маса не сформована або її недостатньо для покриття витрат, тягар фінансування процедури за законом перекладається на кредиторів. Це відповідає принципу, згідно з яким кредитори, як вигодоодержувачі процесу банкрутства, мають пропорційно забезпечувати витрати на його проведення. Велика Палата Верховного Суду прямо вказує, що це єдиний механізм забезпечення платності послуг у подібних справах.
Також ОСОБА_1 зазначає, що важливою обставиною є поведінка самого апелянта. Після отримання відповідних наказів АТ «ПУМБ» не висловлював жодних заперечень і фактично перерахував кошти протягом трьох днів. Така мовчазна згода та добровільна сплата коштів свідчать про те, що банк визнав правомірність нарахувань, а нинішня апеляційна скарга суперечить його попереднім діям.
За доводами Заматова Р.В. необхідно враховувати, що будь-яке обмеження арбітражного керуючого у праві на винагороду є прямим порушенням статті 43 Конституції України. Більше того, європейські стандарти правосуддя та Конвенція про захист прав людини прирівнюють виконання професійних обов'язків без оплати до сучасних форм рабства або примусової праці. Отримання компенсації - це не просто право, а фундаментальна гарантія незалежності суб'єкта, що здійснює повноваження у справі про банкрутство.
Ухвалою суду від 07.05.2025 задоволено заяву та забезпечено представнику Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" - Награбовському О.В. участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Однак, у призначені дату та час вказаний представник, у зв'язку з технічними проблемами зі своєї сторони, не зміг вийти на зв'язок у режимі відеоконференції, що підтверджується протоколом судового засідання.
При цьому, суд надавав представнику АТ «ПУМБ» консультації та додатковий час для усунення технічних проблем, однак, останні так і не були усунуті.
Згідно з ч.5 ст.197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.
Оскільки суд організував технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції, колегія суддів дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представника Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" Награбовського О.В.
Щодо інших учасників провадження, то відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, позиція апелянта викладена в апеляційній скарзі, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи у даному судовому засіданні.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, пояснень арбітражного керуючого Голубенко О.В. та кредитора Заматова Р.В., вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:
В провадженні Господарського суду Вінницької області знаходиться справа №902/1302/22 про банкрутство ТОВ "Сат-Агро".
Постановою Господарського суду Вінницької області від 23.01.2024 ТОВ "Сат-Агро" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Голубенко О.В.
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 28.02.2024 замінено кредитора у справі №902/1302/22 про банкрутство ТОВ "Сат-Агро" - ТОВ “Агріі Україна» на нового кредитора ОСОБА_1 .
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 15.09.2025 продовжено строк ліквідаційної процедури ТОВ "Сат-Агро" та повноважень ліквідатора у справі №902/1302/22 на 6 місяців, до 15.03.2026.
Ухвалою суду першої інстанції від 21.10.2025 задоволено заяву ОСОБА_1 від 18.07.2025. Зобов'язано ліквідатора ТОВ "Сат-Агро" внести зміни до реєстру вимог кредиторів, визнавши за ТОВ "Ємільчине Агроком" кредиторські вимоги до ТОВ "Сат-Агро" у розмірі 89159,09 грн (четверта черга задоволення), а також 5368,00 грн вимогу щодо судових витрат (1 черга задоволення). Відмовлено в задоволенні заяви Заматова Р.В. від 19.08.2025 про зобов'язання ліквідатора ТОВ "Сат-Агро" виставити на продаж на аукціоні право вимоги на загальну суму 6221484,84 грн. Судове засідання у справі №902/1302/22 призначено на 11.12.2025.
01.12.2025 до Господарського суду Вінницької області від ліквідатора ТОВ "Сат-Агро" арбітражного керуючого Голубенко О.В. надійшла заява №02-20/277 від 28.11.2025 про затвердження звіту про нарахування та виплату грошової винагороди, компенсацію понесених витрат за період: квітень 2025 року - жовтень 2025 року у розмірі 168000,00 грн винагороди та 1830 грн витрат та пропорційне стягнення грошової винагороди та витрат з кредиторів. Заява мотивована тим, що до березня 2025 ліквідатору була нарахована та виплачена винагорода, а починаючи з квітня 2025 по жовтень 2025 нараховано основну грошову винагороду в сумі 168000,00 грн та 1830 грн поштових витрат, які не виплачені. На засіданні комітету кредиторів, що відбулось 07.11.2025 було прийнято звіт ліквідатора про нарахування та виплату грошової винагороди, компенсацію понесених витрат за період: квітень 2025 - жовтень 2025, що підтверджується протоколом №16 від 07.11.2025. Щодо твердження банку про передчасність подання клопотання про стягнення винагороди ліквідатор зазначав, що у даному випадку ліквідатором не подавався на затвердження підсумковий звіт про винагороду та витрати арбітражного керуючого. Враховуючи наведене, ліквідатор просив затвердити звіт арбітражного керуючого про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат та про стягнення сум основної грошової винагороди ліквідатора та витрат з кредиторів, пропорційно до розміру визнаних кредиторських вимог.
Колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до ст.30 Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду. Грошова винагорода арбітражного керуючого складається з основної та додаткової грошових винагород. Розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна або ліквідатора визначається в розмірі середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останніх 12 місяців його роботи до відкриття провадження у справі, але не менше трьох розмірів мінімальної заробітної плати за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень. Право вимоги основної грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень.
Сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відкриття провадження у справі.
У разі якщо процедура триває після закінчення авансованих заявником коштів, основна винагорода арбітражного керуючого сплачується за рахунок коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності, або коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі, або коштів фонду, створеного кредиторами для виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого (у разі його створення).
Витрати арбітражного керуючого, пов'язані з виконанням ним повноважень у справі, відшкодовуються в порядку, передбаченому цим Кодексом, крім витрат на страхування його професійної відповідальності, а також витрат, пов'язаних з виконанням таких повноважень у частині, в якій зазначені витрати перевищують регульовані державою ціни (тарифи) на відповідні товари, роботи, послуги чи ринкові ціни на день здійснення відповідних витрат або замовлення (придбання) товарів, робіт, послуг.
Арбітражний керуючий не менше одного разу на два місяці звітує про нарахування та виплату грошової винагороди арбітражного керуючого, здійснення та відшкодування його витрат на засіданнях зборів кредиторів (у справі про неплатоспроможність фізичної особи) чи комітету кредиторів (у справі про банкрутство юридичної особи), а в частині витрат, що стосуються заставного майна, - перед забезпеченим кредитором.
Звіт арбітражного керуючого про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат має бути схвалений зборами кредиторів (у справі про неплатоспроможність фізичної особи) чи комітетом кредиторів (у справі про банкрутство юридичної особи), а в частині витрат, що стосуються заставного майна, - забезпеченим кредитором.
Звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедур розпорядження майном, санації, ліквідації, погашення боргів боржника подається арбітражним керуючим до господарського суду за п'ять днів до закінчення відповідної процедури, розглядається судом та затверджується ухвалою, що може бути оскаржена у встановленому порядку.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, з моменту призначення ліквідатором боржника - з 23.01.2024 по березень 2025 ліквідатору була нарахована та виплачена грошова винагорода.
Разом з тим, з квітня 2025 по жовтень 2025 нараховано основну грошову винагороду в сумі 168000,00 грн та 1830,00 грн поштових витрат. При цьому, вказана винагорода не виплачена, витрати не компенсовані.
Розрахунок грошової винагороди здійснювався з розрахунку три мінімальні заробітні плати за кожен місяць виконання арбітражним керуючим повноважень ліквідатора відповідно до ч.2 ст.30 Кодексу України з процедур банкрутства.
Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" встановлено у 2025 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 2025 року - 8000,00 грн.
При цьому, як слідує із змісту звіту та доданих до нього письмових доказів, окрім суми основної грошової винагороди арбітражним керуючим Голубенко О.В. під час виконання повноважень ліквідатора ТОВ "Сат-Агро" за період з квітня 2025 по жовтень 2025 здійснено витрат на загальну суму 1830,00 грн.
Перевіривши звіт про витрати ліквідатора, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлений розмір витрат є документально підтвердженим, а заявлена основна грошова винагорода є арифметично та методологічно правильна; при цьому виплата основної грошової винагороди та витрат за вказаний період не здійснювалася.
Зауваження щодо звіту ліквідатора та розміру нарахованої основної винагороди в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до змісту протоколу засідання комітету кредиторів №16 від 07.11.2025 звіт про нараховану винагороду та понесені витрати №03-20/366 від 28.10.2025 прийнято до відома.
Враховуючи встановлені обставини справи, Господарський суд Вінницької області дійшов правильного висновку про затвердження звіту арбітражного керуючого (ліквідатора) Голубенко О.В. про нарахування та виплату грошової винагороди, компенсацію понесених витрат за період: квітень 2025 - жовтень 2025 у розмірі 168000,00 грн винагороди та 1830,00 грн витрат.
Щодо стягнення суми основної грошової винагороди ліквідатора та понесених витрат з кредиторів пропорційно до розміру визнаних кредиторських вимог, колегія суддів враховує наступне.
Згідно з приписами п.3 ч.1 ст.12 Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Кодексом.
Статтею 30 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду, яка складається з основної та додаткової грошових винагород.
Розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень ліквідатора визначається в розмірі середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні 12 місяців його роботи до відкриття провадження у справі, але не менше трьох розмірів мінімальної заробітної плати за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень.
Право вимоги основної грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень.
Сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень ліквідатора здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відкриття провадження у справі.
У разі якщо процедура триває після закінчення авансованих заявником коштів, основна винагорода арбітражного керуючого сплачується за рахунок коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності, або коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі, або коштів фонду, створеного кредиторами для виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого (у разі його створення).
Відповідно до ч.3 ст.61 Кодексу України з процедур банкрутства кошти, що надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на ліквідаційний рахунок боржника. Після оплати витрат, пов'язаних з проведенням ліквідаційної процедури, та сплати основної і додаткової винагороди арбітражного керуючого здійснюються виплати кредиторам у порядку черговості, встановленому цим Кодексом. У першу чергу оплачуються витрати, пов'язані з проведенням ліквідаційної процедури, та сплачується винагорода ліквідатора.
Тобто, надання послуг професійного (ліцензованого) арбітражного керуючого відбувається на платній основі, оскільки безпосередньо Кодексом встановлені мінімальні гарантії щодо оплати послуг арбітражного керуючого - ліквідатора на рівні трьох мінімальних заробітних плат.
Відповідно до ч.5 ст.30 Кодексу України з процедур банкрутства кредитори можуть створювати фонд для виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. Порядок формування фонду та порядок використання його коштів визначаються рішенням зборів кредиторів (у справі про неплатоспроможність фізичної особи) чи комітету кредиторів (у справі про банкрутство юридичної особи) та затверджуються ухвалою господарського суду.
Згідно з частинами 1, 4, 7 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Європейський Суд з прав людини (рішення від 28.03.2006 за заявою №31443/96 у справі "Броньовський проти Польщі") зазначив, що принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.
Відмова від авансування, відсутність майна боржника або ж відсутність інших джерел для покриття на виплату винагороди арбітражному керуючому можна розцінювати як примушування до безоплатної праці, що забороняється в контексті статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних актів (зокрема Конвенції Міжнародної організації праці про примусову чи обов'язкову працю 1930 року ратифіковану Україною 10.08.1956 року, Конвенції Міжнародної організації №105 про скасування примусової праці 1957 року ратифіковану Україною 05.10.2000), резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОС) 1996 року тощо) та суперечить статті 43 Конституції України.
Отже, надання послуг арбітражного керуючого відбувається виключно на платній основі. Законодавством не передбачено випадків здійснення своїх повноважень арбітражним керуючим безоплатно (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №918/454/18).
Таким чином, з урахуванням приписів Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий (ліквідатор) безумовно має право на оплату послуг, наданих в межах даної справи, та фактично понесених витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, кредиторами у цій справі не створювався фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, під час ліквідаційної процедури у боржника відсутні кошти від реалізації його активів, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оплата основної грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого повинна здійснюватися за рахунок коштів кредиторів.
Крім того, Кодекс України з процедур банкрутства не містить заборони здійснювати оплату грошової винагороди ліквідатора та витрат за рахунок коштів кредиторів.
Виходячи з аналізу наведених норм, колегія суддів погоджується з викладеним в оскаржуваній ухвалі висновком, що у випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника у зв'язку з відсутністю таких коштів, то оплата послуг арбітражного керуючого, зокрема ліквідатора, має здійснюватися за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності їх грошовим вимогам.
При цьому судом першої інстанції було встановлено, а матеріалами справи підтверджується, належне виконання арбітражним керуючим Голубенко О.В. покладених на неї обов'язків ліквідатора згідно з Кодексом України з процедур банкрутства, будь-яких скарг на дії (бездіяльність) ліквідатора до суду не надходило.
Колегія суддів погоджується, що питання щодо стягнення з кредиторів банкрута винагороди ліквідатора та понесених витрат за період з квітня 2025 року по жовтень 2025 року не є передчасним, оскільки право вимоги основної грошової винагороди виникає у арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень.
Як обґрунтовано відмітив суд першої інстанції, ініціюючи провадження у справі про банкрутство кредитори, як споживачі послуг арбітражного керуючого, котрі очікують на результат його діяльності, мають усвідомлювати, що надавши на свій ризик згоду на участь у справі про банкрутство, однак не знайшовши майна, як джерела своїх доходів і покриття видатків, арбітражний керуючий правомірно очікує покриття забезпечення процедури, яке у такому випадку лягає тягарем на кредиторів (кредитора) неплатоспроможного боржника.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на дату ухвалення оскаржуваної ухвали заперечень чи зауважень щодо звіту ліквідатора про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за період з квітня 2025 року по жовтень 2025 року від кредиторів не надходило, як і щодо клопотання про стягнення з кредиторів суми основної грошової винагороди.
Перевіривши в апеляційному провадженні заявлений розрахунок сум, які підлягають стягненню з кредиторів пропорційно сумі грошових вимог, колегія суддів розділяє висновок суду першої інстанції, що такий розрахунок є арифметично та методологічно правильним.
Отже, як правильно виснував суд першої інстанції, заява арбітражного керуючого (ліквідатора) Голубенко О.В. від 28.11.2025 про стягнення на її користь за пропорційністю вимог оплати послуг ліквідатора та відшкодування витрат понесених ліквідатором у справі №902/1302/22 за період з квітня 2025 по жовтень 2025 є обґрунтованою, такою, що узгоджується з всіма обставинами даної справи, підтверджується наданими документами та матеріалами.
В силу ч.ч.1, 2 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на наведене вище та наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає правильним висновок місцевого господарського суду про задоволення заяви арбітражного керуючого (ліквідатора) Голубенко О.В. від 28.11.2025 про стягнення на її користь за пропорційністю вимог оплати послуг ліквідатора та відшкодування витрат понесених ліквідатором у справі №902/1302/22 за період з квітня 2025 року по жовтень 2025 року.
Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відповідно до положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд ухвали покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 27.02.2026 у справі №902/1302/22 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови складено 13.05.2026.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Коломис В.В.