вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" травня 2026 р. Справа№ 910/12816/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сибіги О.М.
суддів: Гончарова С.А.
Тищенко О.В.
Розглянувши без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025
та
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026
у справі № 910/12816/25 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 307 522,82 грн, -
Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (відповідач) про стягнення 307 522,82 грн, з них: 170 177,70 грн - основний борг, 114 340,22 грн - інфляційні втрати, 23 004,90 грн - 3% річних.
Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки товару № 430(2)20УК/53-121-01-20-09947 від 08.12.2020 в частині своєчасної та в повному обсязі оплати вартості переданого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12816/25, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників.
Короткий зміст рішень місцевого господарського суду та мотиви їх прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі № 910/12816/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" 170 177,70 грн основного боргу, 114 340,22 грн інфляційних втрат, 22 890,00 грн 3% річних та 3 688,89 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що відповідачем порушено договірні зобов'язання щодо своєчасної та у повному обсязі оплати вартості постановленого позивачем товару, внаслідок чого, у відповідача наявна заборгованість у розмірі 170 177,70 грн. Також у зв'язку з порушенням строків виконання зобов'язання позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати та 3% річних. Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок таких нарахувань, дійшов висновку про те, що загальний обґрунтований розмір інфляційних нарахувань становить 114 340,22 грн, а 3% річних - 22 890,00 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у справі № 910/12816/25 заяву про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" 44 983,19 грн витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
В обґрунтування прийнятого додаткового рішення судом першої інстанції зазначено, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується надання Адвокатським бюро "Арсенал" Володимира Січевлюка" позивачу послуг з професійної правничої допомоги у даній справі у погодженому між ними розмірі 45 000,00 грн. На переконання суду першої інстанції співмірною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 45 000,00 грн, з огляду на складність справи, розумну необхідність витрат для даної справи у суді, обсяг наданих адвокатських послуг. Водночас, суд першої інстанції, зважаючи на те, що позовні вимоги позивача були задоволені частково, та враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку, що судові витрати позивача, пов'язані із наданням професійної правничої допомоги, становлять 44 983,19 грн (307 407,92 грн х 45 000,00 грн / 307 522,82 грн), та покладаються на відповідача.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі № 910/12816/25, 08.01.2026 Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі № 910/12816/25 повністю та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення судом першої інстанції прийнято без з'ясування обставин, що мають значення для справи, ухвалення оскаржуваного рішення при неправильному застосуванні норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що є підставою для його скасування. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що: судом першої інстанції не було надано жодної належної правової оцінки доводам та аргументам відповідача щодо позбавлення можливості та відсутності законних підстав для здійснення розрахунків з позивачем; у відповідача, як сторони за договірними відносинами, відсутній факт наявності будь-яких умисних дій, направлених на порушення умов договору та присутній вплив форс-мажорних обставин на стан відповідача.
Також не погоджуючись з додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у справі № 910/12816/25, 30.01.2026 Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у справі № 910/12816/25 та ухвалити нове, яким зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/12816/25 до мінімально можливого розміру.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване додаткове рішення судом першої інстанції прийнято без з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у додаткову рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, що є підставою для його скасування. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що розмір гонорару на професійну правничу допомогу в сумі 44 983,19 грн не відповідає вимогам частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, є завищеним, не відповідає критеріям обґрунтованості, розумності та необхідності їх розміру у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, не є співмірним зі складністю справи, а відтак відповідні витрати підлягають значному зменшенню, оскільки: за предметом спору, характером спірних правовідносин, кількістю учасників та обсягом доказів, справа № 910/12816/25 не є складною; договір поставки не містить в собі складних юридичних конструкцій, його умови є доволі простими, чіткими та зрозумілими; спір, який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв'язку із неналежним виконанням договору, даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності; у спорах такого характеру судова практика є сталою; застосування великої кількості законів та підзаконних актів спірні правовідносини не передбачають; справа не обтяжена значною кількістю доказів.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2026, матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" у справі № 910/12816/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду, у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Ходаківська І.П., Владимиренко С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12816/25.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді (складу суду) від 30.01.2026, матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у справі № 910/12816/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Ходаківська І.П., Владимиренко С.В.
12.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали господарської справи № 910/12816/25.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2026, в зв'язку з перебуванням судді Ходаківської І.П. та судді Владимиренко С.В. у відпустці, для вирішення питання руху апеляційних скарг у справі № 910/12816/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Гончаров С.А., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/12816/25 за апеляційними скаргами Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026. Розгляд апеляційних скарг об'єднано в одне апеляційне провадження та вирішено здійснювати їх розгляд без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
27.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду від представника Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому проти доводів апеляційних скарг заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційних скарг відмовити.
09.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду від представника Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" надійшла відповідь на відзив на апеляційні скарги, в яких проти доводів відзиву заперечує та наводить власні на їх спростування.
11.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду від представника Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" надійшли заперечення на відповідь на відзив на апеляційні скарги, в яких позивач наводить доводи на спростування аргументів відповідача, наведених у зазначеній відповіді.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у даній справі слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі № 910/12816/25 залишити без змін, та апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у даній справі слід задовольнити частково, а додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у справі № 910/12816/25 змінити, з наступних підстав.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, 08.12.2020 між Приватним акціонерним товариством "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" (надалі - позивач, постачальник) та Державним підприємством "Національне атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" (надалі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки товару № 430(2)20УК/53-121-01-20-09947 (надалі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти і оплатити товар: Клапан сильфонний запірний СК26022-010 у кількості 11 шт, загальною вартістю 279 576,00 грн (разом із ПДВ), по ціні за 1 шт - 21 180,00 грн (без ПДВ).
Пунктами 1.2, 3.1 договору визначено: строк поставки товару - грудень 2020 року; вартість договору - 232 980,00 грн, крім того ПДВ - 46 596,00 грн; загальну суму за договором - 279 576,00 грн.
Згідно з пунктом 3.2 договору розрахунок за товар, поставлений відповідно до пункту 1.1 договору, здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки всього товару. Оплата покупцем частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).
Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору передбачено, що поставка товару відбувається відповідно до Правил ІНКОТЕРМС - 2010 на умовах DDP - м. Енергодар, вул. Промислова, 133. Вантажоодержувач: ЗВ ВП "Складське господарство", та у строки згідно з пунктом 1.2 договору.
Пунктом 7.1 договору передбачено, що у випадку неналежного виконання або невиконання сторонами зобовязань за договором сторони несуть майнову відповідальність відповідно до чинного законодавства України.
Згідно з пунктом 9.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даним договором, якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даним договором є наслідком непередбачених і непереборних за даних умов обставин (повінь, пожежа, землетрус і інші стихійні лиха, а також війна або воєнні дії, що виникли після укладення договору, рішення (постанови) уряду, що обмежують діяльність учасників договору, страйки, або стихійні масові заворушення не з вини учасників даного договору (надалі - форс-мажор).
У пунктах 9.2-9.5 договору визначено, що: у разі настання форс-мажору зобов'язання сторін за даним договором пропорційно відстрочуються на час його дії; сторона, що потрапила під дію форс-мажору, зобов'язана не пізніше 10 днів з моменту його настання або припинення сповістити другу сторону про настання або припинення обставин, що перешкоджають виконанню договору; якщо форс-мажор продовжуватиметься більше 30 днів, то кожна із сторін має право відмовитися від виконання зобов'язань за даним договором і жодна із сторін не матиме права вимагати від іншої сторони відшкодування можливих збитків; дія форс-мажорних обставин підтверджується відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 10.2 договору досудовий порядок врегулювання спорів між сторонами є обов'язковим.
Пунктом 12 договору передбачено, що договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом одного року з моменту укладення.
На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 279 576,00 грн (разом із ПДВ), що підтверджується накладною на відпуск товарно-матеріальних цінностей №139 від 16.12.2020, яка підписана уповноваженими представниками сторін без жодних претензій та/або зауважень, накладною ТОВ "Нова Пошта" № 59000622439343 від 16.12.2020, випискою з регістру аналітичного обліку ВП "Запорізька атомна електростанція" № 413 від 27.10.2025.
Факт передання обумовленого договором товару також визнається відповідачем.
На виконання своїх зобов'язань за договором відповідач частково здійснив оплату товару на загальну суму 109 398,30 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 7005 від 28.04.2021 на суму 80 000,00 грн та № 8533 від 12.05.2021 на суму 29 398,30 грн.
Також позивачем було складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) податкову накладну № 14 від 16.12.2020 на загальну суму 279 576,00 грн, з яких ПДВ - 46 596,00 грн.
З метою досудового врегулювання спору, 13.08.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією № 199-КБ від 21.07.2025, в якій просив сплатити наявну заборгованість за договором.
Однак зазначена претензія була залишена без відповіді та задоволення.
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У частині 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
У статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Судом встановлено, що 08.12.2020 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцю до грудня 2020 року товар (Клапан сильфонний запірний СК26022-010 у кількості 11 шт) загальною вартістю 279 576,00 грн (разом із ПДВ), а покупець зобов'язався прийняти і оплатити вказаний товар (пункти 1.1, 1.2, 3.1 договору).
У пункті 4.1 договору сторонами погоджено, що поставка товару відбувається відповідно до Правил ІНКОТЕРМС - 2010 на умовах DDP - м. Енергодар, вул. Промислова, 133. Вантажоодержувач: ЗВ ВП "Складське господарство".
За міжнародними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (ІНКОТЕРМС - 2010) термін «DDP» означає те, що товар доставляється замовнику в місце призначення, вказане в договорі, очищений від усіх митних зборів і ризиків. Зазначений термін передбачає максимальний обсяг обов'язків продавця (всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця, включаючи (у відповідних випадках) будь-які "мита"). Проте, якщо сторони бажають виключити із зобов'язань продавця сплату деяких витрат, що підлягають сплаті при імпорті товару (таких, як податок на додану вартість - ПДВ), це повинно бути чітко визначене у відповідному застереженні в договорі купівлі-продажу.
З огляду на умови пункту 4.1 договору та правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (ІНКОТЕРМС - 2010), убачається те, що обов'язок постачальника передати товар покупцю вважається виконаним у момент передання його у визначену сторонами місці призначення: м. Енергодар, вул. Промислова, 133. Вантажоодержувач: ЗВ ВП "Складське господарство".
З матеріалів справи вбачається, що позивач на підтвердження направлення та отримання товару за договором на загальну суму 279 576,00 грн (разом із ПДВ) надав накладну на відпуск товарно-матеріальних цінностей № 139 від 16.12.2020, яка підписана уповноваженими представниками сторін без жодних претензій та/або зауважень, накладну ТОВ "Нова Пошта" № 59000622439343 від 16.12.2020, виписку з регістру аналітичного обліку ВП "Запорізька атомна електростанція" № 413 від 27.10.2025.
Дослідивши вказані докази суд встановив те, що: у накладній ТОВ "Нова Пошта", як перевізника товару за договором, № 59000622439343 зазначено, що вона була оформлена 16.12.2020, а розрахунковою датою прибуття зазначено - 18.12.2020; у накладній на відпуск товарно-матеріальних цінностей № 139 від 16.12.2020 відсутня дата передання та отримання обумовленого договором товару, водночас містяться відомості про те, що така накладена складена у місті Києві; у виписці з регістру аналітичного обліку ВП "Запорізька атомна електростанція" № 413 від 27.10.2025 зазначено, що товар за накладною № 139 від 16.12.2020 було отримано Відокремленим підрозділом "Запорізька атомна електрична станція" Відповідача 21.12.2020.
Як унормовано у статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів" на відміну від "достатності доказів" підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію стандарту доказування, як вірогідність доказів, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
При цьому одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, враховуючи стандарт доказування "вірогідності доказів", суд дійшов висновку про те, що товар за договором не було поставлено 16.12.2020, про що стверджує позивач, оскільки із наявних матеріалів справи вбачається, що тільки 16.12.2020 постачальником відповідний товар було відправлено з міста Києва покупцю, та отриманий останнім у місті Енергодар лише 21.12.2020. Аналогічні висновки щодо дати поставки товару, з урахуванням пункту 4.1 договору, були зроблені і судом першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У пункті 3.2 договору сторонами погоджено про те, що розрахунок за товар, поставлений відповідно до пункту 1.1 договору, здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки всього товару. Оплата покупцем частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).
Враховуючи те, що товар за договором було поставлено постачальником 21.12.2020, у розумінні пункту 4.1 договору, то, з урахуванням пункту 3.2 договору, останнім днем оплати його вартості покупцем було 19.02.2021.
Свої зобов'язання щодо повної (у розмірі 279 576,00 грн) та своєчасної (до 19.02.2021) оплати отриманого від постачальника товару покупцем не виконано.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, у подальшому покупцем частково здійснено оплату за договором на загальну суму 109 398,30 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 7005 від 28.04.2021 на суму 80 000,00 грн та № 8533 від 12.05.2021 на суму 29 398,30 грн.
Встановлені судом обставини свідчать про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, внаслідок чого у відповідача перед позивачем наявна основна заборгованість за договором у розмірі 170 177,70 грн (279 576,00 грн (вартість товару) - 109 398,30 грн (часткова сплата) = 170 177,70 грн).
Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 170 177,70 грн основного боргу є обгрунтованими.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Отже стаття 625 Цивільного кодексу України закріпила право кредитора вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних, яке нормативно закріплене зазначеним способом захисту майнового права та інтересу.
Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі, у вигляді прострочення оплати відповідних товарів).
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Позивачем заявлено до стягнення 114 340,22 грн інфляційних втрат та 23 004,90 грн 3% річних, з яких: 1) 4 752,79 грн інфляційних втрат, нарахованих за березень 2021 року на суму боргу у розмірі 279 576,00 грн, та 1 654,48 грн 3% річних, нарахованих за період з 15.02.2021 по 27.04.2021 на суму боргу у розмірі 279 576,00 грн; 2) 229,65 грн 3% річних, нарахованих за період з 28.04.2021 по 11.05.2021 на суму боргу у розмірі 199 576,00 грн; 3) 109 587,43 грн інфляційних втрат та 21 120,77 грн 3% річних, нарахованих за період з 12.05.2021 по 30.06.2025 на суму боргу у розмірі 170 177,70 грн.
Суд першої інстанції, перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку 3% річних та інфляційних втрат дійшов обґрунтованого висновку, що він не у повній мірі є арифметично правильним, оскільки позивачем невірно визначено період неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором.
Так, як зазначалось вище, позивачем нараховуються 3% річних та інфляційні втрати, зокрема, за період з 15.02.2021 по 27.04.2021 на суму боргу у розмірі 279 576,00 грн. Водночас, за встановлених обставин у даній справі, останнім днем оплати вартості товару покупцем за договором було 19.02.2021, тому з наступного дня із вказаної дати буде вважатись прострочення виконання зобов'язання.
Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу у розмірі 279 576,00 грн слід здійснювати за період з 20.02.2021 по 27.04.2021.
У той же час, як вірно зазначено судом першої інстанції, в іншій частині здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат є арифметично правильним.
Отже, суд першої інстанції, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 114 340,22 грн інфляційних втрат та 22 890,00 грн 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що в апеляційній скарзі не міститься доводи щодо не погодження скаржника з вищенаведеними висновками суду першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі скаржник, з посиланням, зокрема, на постанову Кабінету Міністрів України № 187 від 03.03.2022, Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та на інформацію щодо позивача, розміщену на сайтах Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та Служби безпеки України, зазначає, що з огляду на обмеження, запроваджені державою, прийняті з метою захисту національних інтересів в період воєнного стану, відповідач позбавлений можливості та не має законних підстав для здійснення розрахунків з позивачем.
Водночас, суд відхиляє відповідні доводи скаржника як необгрунтовані, оскільки: обов'язок з оплати поставленого товару у відповідача виник у 2021 році, тобто, задовго до введення на території України воєнного стану; наведені скаржником нормативно-правові акти та публікації самі по собі не підтверджують наявність правових підстав для обмеження права позивача на отримання коштів від відповідача, та, відповідно, для обмеження обов'язку відповідача зі сплати коштів позивачу (виконання грошових зобов'язань за договором).
Також суд відхиляє доводи відповідача про те, що у нього, як сторони за договірними відносинами, відсутній факт наявності будь-яких умисних дій, направлених на порушення умов договору та присутній вплив форс-мажорних обставин на стан відповідача, з огляду на таке.
У пункті 9.3 договору сторонами визначено, що сторона, що потрапила під дію форс-мажору, зобов'язана не пізніше 10 днів з моменту його настання або припинення сповістити другу сторону про настання або припинення обставин, що перешкоджають виконанню договору.
Водночас, відповідачем не надано доказів повідомлення позивача про неможливість виконання своїх договірних зобов'язань у зв'язку настанням відповідних обставин, як того вимагають положення наведеного пункту договору.
Крім того, за усталеної практики Верховного Суду, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Такі правові висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не було надано жодної належної правової оцінки доводам та аргументам відповідача, спростовуються змістом оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в якому наведено доводи відповідача та мотиви суду щодо їх відхилення.
Отже, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги на Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у даній справі, та про відсутність підстав для скасування вказаного рішення суду першої інстанції.
Щодо апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у справі № 910/12816/25, суд зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Практична реалізація згаданого принципу у частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
У частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1-2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Однак розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (див. постанови Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16 та від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33, 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Згідно з положеннями частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Із матеріалів справи вбачається те, що позивачем, на виконання приписів статті 124, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, та зазначено те, що докази щодо остаточного розміру витрат на правничу допомогу позивачем будуть подані протягом 5 днів з дня прийняття судом відповідного рішення.
Як зазначалось вище, 22.12.2025 Господарським судом міста Києва було прийнято рішення у справі № 910/12816/25.
26.12.2025, з дотриманням строку, визначеного частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, позивачем подано заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення відповідача 45 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, разом з доказами, які підтверджують розмір судових витрат, понесених у зв'язку з наданням професійної правничої допомоги у даній справі.
Так, позивач, на підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги, надав договір про надання правничої допомоги № 16-09/2016 від 16.09.2016 (надалі - договір № 16-09/2016), додаткові договори № 2 від 16.08.2021 та № 3 від 31.10.2023 до договору № 16-09/2016 та акт приймання-передачі послуг від 23.12.2025.
Із наданих позивачем документів вбачається, що за умовами договору № 16-09/2016 Приватне акціонерне товариство "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування", як клієнт, доручає, а Адвокатське бюро "Арсенал" Володимира Січевлюка", як виконавець, приймає доручення про надання правової допомоги в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. З метою здійснення захисту клієнта та представництва інтересів клієнта виконавець доручає здійснювати всі необхідні дії, пов'язані з виконанням умов даного договору, зокрема, бути представником клієнта у судах усіх інстанцій, передбачених Законом України "Про судоустрій і статус суддів", адвокату Січевлюку Володимиру Антоновичу, а також іншим працівникам виконавця (пункти 1.1, 1.6 договору № 16-09/2016, в редакції додаткової угоди № 2 від 16.08.2021).
У пункті 2.1 договору № 16-09/2016, в редакції додаткової угоди № 3 від 31.10.2023, сторони визначили, що винагорода за надання правової допомоги, визначеної статтею 1 даного договору, а також строки оплати, фактичні витрати встановлюються в акті прийому-передачі послуг із розрахунку витраченого часу, де вартість однієї години роботи складає 4 500,00 грн (без ПДВ).
23 грудня 2025 року сторони підписали акт передачі-приймання послуг, наданих в межах Договору у суді першої інстанції у даній справі, у якому сторони підтвердили, що виконавцем надано, а замовником прийнято послуги на загальну суму 45 000,00 грн, з яких: складання та комплектація позовної заяви (обсягом 7 годин та вартістю 31 500,00 грн (7 год. х 4 500,00 грн); складання відповіді на відзив - (обсягом 3 години та вартістю 13 500,00 грн (3 год. х 4 500,00 грн).
У зазначеному акті передачі-приймання послуг від 23.12.2025 також зазначено про те, що замовник не має претензій щодо прийнятих ним послуг.
Таким чином позивачем, згідно з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, було надано докази в обґрунтування понесених витрат у розмірі 45 000,00 грн.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, згідно з приписами частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Такий висновок щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див. додаткову ухвалу Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 906/432/19).
Заперечуючи проти задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення, відповідачем було зазначено про те, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу не відповідає критеріям співмірності, реальності (необхідності) витрат та розумності їх розміру, враховуючи те, що: за предметом спору, характером спірних правовідносин, кількістю учасників та обсягом доказів, справа № 910/12816/25 не є складною; договір поставки товару не містить в собі складних юридичних конструкцій, його умови є доволі простими, чіткими та зрозумілими; спір, який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв'язку із неналежним виконанням договору, даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності; у спорах такого характеру судова практика є сталою; застосування великої кількості законів та підзаконних актів спірні правовідносини не передбачають тощо.
Приймаючи оскаржуване додаткове рішення, судом першої інстанції було відхилено заперечення відповідача, з тих мотивів, що розмір гонорару встановлений у фіксованому розмірі та становить лише 14% від ціни позову. За висновками суду першої інстанції співмірною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 45 000,00 грн. Водночас, зважаючи на те, що позовні вимоги позивача були задоволені частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що судові витрати позивача, пов'язані із наданням професійної правничої допомоги, становлять 44 983,19 грн (тобто, пропорційно розміру задоволених позовних вимог).
Із додаткового рішення вбачається те, що суд першої інстанції під час вирішення питання про розподіл судових витрат фактично враховував лише те, чи є розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову.
Водночас, судом першої інстанції залишено поза увагою питання адекватності та співрозмірності витрат позивача зі ступенем складності справи, значенням справи для сторін, а також реальності та необхідності наданих послуг та, відповідно, розумності розміру витрат.
Так, як вірно вказує скаржник: дана справа є справою не значної складності; правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі договору поставки; за встановленими обставини поставка товару мала місце лише один раз (що не потребувало значного часу та зусиль для здійснення аналізу великої кількості доказів, вирахування суми основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних); позовні вимоги обґрунтовані нормами чинного законодавства України незначної кількості, які за своїм змістом не є ні суперечливими, ні складними, що не зумовлює неоднозначного (спірного) сприйняття їхнього змісту; у спорах такого характеру судова практика є сталою; відповідь на відзив фактично дублює позов, а тому підготовка такої відповіді не потребувала додаткових дій представника позивача; до того ж подання відповіді на відзив не було вкрай необхідним у даній справі.
З огляду на викладене підлягали врахуванню доводи відповідача, наведені у запереченні на заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правову допомогу про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу не відповідає критеріям співмірності, необхідності та розумності їх розміру.
З огляду на наведене, враховуючи повноваження суду апеляційної інстанції, передбачені статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, оцінивши доводи заяви позивача, викладені у заяві про ухвалення додаткового рішення, та докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, заперечення відповідача, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, керуючись статтями 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що додаткове рішення суду першої інстанції у справі № 910/12816/25 слід змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції. У решті додаткове рішення суду першої інстанції у даній справі слід залишити без змін.
Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (пункти 1, 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України).
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення зокрема є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України).
За вказаних обставин, суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі № 910/12816/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 Господарського процесуального кодексу України не вбачається, у зв'язку з чим у задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у даній справі слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі № 910/12816/25 залишити без змін.
Водночас, при прийнятті додаткового рішення від 15.01.2026 у даній справі суд першої інстанції неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи, невірно встановив обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи, тож колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у даній справі слід задовольнити частково, а додаткове рішення змінити в мотивувальній та резолютивній частинах щодо присуджених до стягнення сум.
Судові витрати
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у даній справі та відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Зважаючи на те, що судовий збір за подання апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у даній справі не сплачується, відповідно судом апеляційної інстанції не розподіляється.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі № 910/12816/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі № 910/12816/25 - залишити без змін.
3. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у справі № 910/12816/25 - задовольнити частково.
4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у справі № 910/12816/25 змінити в мотивувальній та резолютивній частинах щодо присуджених до стягнення сум.
5. Викласти резолютивну частину додаткового рішення в наступній редакції:
«Заяву Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
Стягнути з Стягнути з Акціонерного товариства "Національне атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, Україна, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" (03113, місто Київ, вулиця Грушецька, будинок 9; ідентифікаційний код 33096208) 20 000 (двадцять тисяч ) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині заяви відмовити.
Після набрання додатковим рішенням законної сили видати наказ.».
6. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції покласти на скаржника.
7. Матеріали справи № 910/12816/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.М. Сибіга
Судді С.А. Гончаров
О.В. Тищенко