Номер провадження: 11-кп/813/787/26
Справа № 499/579/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
05.05.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9
потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_12
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_13 на вирок Іванівського районного суду Одеської області від 27.03.2025 року, відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Чепіженці Володарського району Київської області, громадянина України, працюючого водієм, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, у кримінальному провадженні № 12024160000000312 від 06.03.2024року,
установив
Зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини
Зазначеним вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та йому призначено покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 (три) роки.
Початок строку відбування покарання відрахований після вступу вироку в законну силу, з моменту фактичного затримання.
Цивільний позов ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , в інтересах яких діє адвокат ОСОБА_12 , до ОСОБА_7 , про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - задоволений частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 моральну шкоду у розмірі 400 000 (чотириста тисяч) грн., а також судові витрати на правову допомогу у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_14 моральну шкоду у розмірі 400000 (чотириста тисяч) грн., а також судові витрати на правову допомогу у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 моральну шкоду у розмірі 400 000 (чотириста тисяч) грн., а також судові витрати на правову допомогу у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн.
Також даним вироком вирішено питання щодо речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до вироку суду першої інстанції
06.03.2024, приблизно у період часу з 16:00 год. до 16:10 год., у світлий час доби, ясну погоду, без опадів, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автопоїздом у складі спеціалізованого вантажного сідлового тягача «DAF XF 105.460», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зі спеціалізованим напівпричепом-контейнеровозом KRONE SDP 27», реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснював рух проїзною частиною автодороги М-05 сполученням «Київ -Одеса» зі сторони міста Києва у напрямку міста Одеса.
Під час руху у вказаному напрямку, ділянкою проїзної частини на 413 км+700 м автодороги М-05 сполученням «Київ - Одеса», яка знаходиться в межах Березівського району Одеської області та має дві основні смуги для руху до міста Одеса і одну додаткову перехідно-швидкісну смугу, що примикає справа до основних, рухаючись у другій зліва смузі руху, в зоні дії попереджувального дорожнього знаку 1.32 «Пішохідний перехід», при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожнім знаком 5.38.2 «Пішохідний перехід», що розміщений на зустрічному узбіччі, та дорожньою розміткою 1.14.1, водій ОСОБА_7 проявив неуважність, за дорожньою обстановкою постійно не слідкував та своєчасно не відреагував на її зміну, чим порушив вимоги п. 1.5, п. 2.3 б) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 та введених в дію 01.01.2002 (далі - ПДР України), маючи реальну та об'єктивну можливість своєчасно виявити пішохода, який перебував на вищевказаному нерегульованому пішохідному переході та стояв біля правого краю проїзної частини, не вжив заходів для зменшення швидкості та зупинки транспортного засобу, щоб дати дорогу пішоходу, натомість в порушення вимог п. 18.1 ПДР України, продовжив руху прямо та виявивши початок руху зазначеного пішохода по пішохідному переходу, змінив напрямок руху керованого ним транспортного засобу вліво та їхавши на зазначений нерегульований пішохідний перехід здійснив наїзд правою передньою частиною тягача на пішохода ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка перетинала проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу, справа наліво відносно напрямку руху автопоїзда.
В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_15 отримала тілесні ушкодження, від яких загинула на місці пригоди.
Смерть ОСОБА_15 настала від встановленої поєднаної травми голови, тулуба та кінцівок: відкритої черепно-мозкової травми у вигляді багатоуламкового перелому кісток склепіння та основи черепу, крововиливів під м'яку мозкову оболонку; закритої травми грудей у вигляді множинних переломів 1-10-го правих та лівих ребер, розриву легенів з крововиливом в плевральні порожнини; закритої травми живота у вигляді забою печінки; закритого перелому куприка, розриву лівого крижо-клубового з'єднання, відкритого перелому кісток лівої кисті та передпліччя.
Допущені водієм ОСОБА_7 порушення вимог п.п. 1.5; 2.3 б); 18.1 Правил дорожнього руху України знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та у своїй сукупності призвели до настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілій ОСОБА_15 .
Вимоги апеляційної скарги
Не погоджуючись із вироком суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_13 подав апеляційну скаргу, в якій вважає оскаржуваний вирок таким що підлягає зміні з підстав суворості призначеного покарання та вирішення цивільного позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає наступне:
- суд першої інстанції не в повній мірі врахував обставин цього кримінального провадження відповідно до ст.65 КК України;
- судом першої інстанції не надано належної оцінки стану здоров'я обвинуваченого, який має ряд хронічних захворювань та з певною періодичністю вимушений проходити стаціонарне лікування;
- у вироку невірно вказано місце працевлаштування обвинуваченого, та на даний час обвинувачений працює на посаді водія автотранспортних засобів, отримує заробітну плату та не відмовляється від відшкодування шкоди потерпілим;
- суд під час вирішення цивільного позову не врахував, що обвинуваченим було сплачено потерпілим ОСОБА_11 та ОСОБА_14 не тільки по 35000 грн. (кожній), а й ще шляхом перерахуванням коштів поштовими переказами, від яких потерпілі відмовлялися;
- суд необґрунтовано призначено саме такий розмір відшкодування.
На підставі цього просить вирок суду першої інстанції змінити в частині призначеного покарання та призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст.75, ст.76 КК України. Цивільний позов ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 до ОСОБА_7 задовольнити частково та стягнути моральну шкоду у загальному розмірі 300000 гривень в рівних частках на користь потерпілих по 100000 грн (кожному), а в іншій частині - відмовити.
Позиції учасників судового розгляду стосовно поданої апеляційної скарги.
В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_7 та захисник - адвокат ОСОБА_9 підтримали подану апеляційну скаргу, просили її задовольнити.
Прокурор та потерпіла ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , представник потерпілої - адвокат ОСОБА_12 в судовому засіданні апеляційного суду заперечували проти задоволення апеляційної скарги.
Судовий розгляд у суді апеляційної інстанції, відповіднодо положень ч.4 ст.405 КПК України, проведено також за відсутності потерпілої ОСОБА_14 , яка в судове засідання не з'явилась, надіслала клопотання про проведення судового засідання за її відсутності.
Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов до висновків про таке.
Мотиви апеляційного суду
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Вирок суду в частині доведеності винуватості ОСОБА_7 та кваліфікації його дій за ч.2 ст.286 КК України, апелянтом не оскаржується, а тому у відповідності до вимог ст.404 КПК України, апеляційним судом не переглядається.
З огляду на викладене, є обґрунтованою кваліфікація дій ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України за кваліфікуючими ознаками: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого стосовно суворості призначеного покарання, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Надаючи оцінку обставинам даного кримінального провадження, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що:
- суд, при призначенні покарання, не прийняв до уваги дані про особу обвинуваченого, який провину визнав у повному обсязі, щиро кається, раніше не судимий, має ряд хронічних хвороб;
- у вироку невірно вказано місце працевлаштування обвинуваченого, та на даний час обвинувачений працює на посаді водія автотранспортних засобів, отримує заробітну плату та не відмовляється від відшкодування шкоди потерпілим;
апеляційним судом встановлено наступне.
Так, згідно із приписами ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості і індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України.
При призначенні покарання суд врахував положення ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до якого покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також враховує ступінь тяжкості скоєного злочину, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, відомості про особу обвинуваченого.
Так, при визначені виду і міри покарання ОСОБА_7 , у відповідності до положень ст. 50, 66 КК України, суд 1-ої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, наслідки у виді смерті потерпілої ОСОБА_15 , дані про особу винного.
Вивченням письмових доказів, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_7 місцевим судом було встановлено, що він раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває,хворіє,працевлаштований, працює водієм та зарекомендував себе дисциплінованим, відповідальним, рішучим працівником, офіційно не одружений, має місце постійного проживання, за яким характеризується позитивно.
Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_7 , у відповідності до ст. 67 КК України, під час судового розгляду не встановлено.
Обставиною, згідно з положеннями ст.66 КК України, що пом'якшує покарання ОСОБА_7 суд визнав щире каяття, оскільки обвинувачений негативно ставиться до скоєного, надає критичну оцінку своїм діям, визнав вину, має бажання залагодити провину шляхом частково відшкодування шкоди, тобто вчиняє дії спрямовані на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.
З урахуванням характеру і ступеня тяжкості скоєного кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого, позицію сторін кримінального провадження, а саме потерпілих, які просили призначити обвинуваченому найсуворіше покарання у виді позбавлення волі та прокурора, який також висловив позицію щодо необхідності призначення покарання у виді позбавлення волі, беручи до уваги те, що шкода завдана кримінальним правопорушенням не відшкодована в повному обсязі, інших обставин кримінального провадження в їх сукупності, місцевий суд прийшов до висновку про відсутність підстав для звільнення обвинуваченого від призначеного покарання у виді позбавлення волі, та про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання, та з урахуванням особи обвинуваченого, вважав за можливе призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч.2 ст.286 КК України.
Так, у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» зазначено, що щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчинення злочину, яке виявляться в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Згідно з послідовною практикою Верховного Суду, розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне (удаване) визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації (див. постанови ККС у складі ВС від 15.11.2021 справа № 199/6365/19, від 04.10.22 № 523/4890/19).
З урахуванням досліджених доказів, апеляційний суд вважає, що, хоча обвинувачений ОСОБА_7 визнав вину, однак його заява про щире каяття носить формальний характер, за відсутності належного усвідомлення спричинених його протиправним діянням наслідків. На переконання суду, зазначена заява обвинуваченого зроблена насамперед з метою врахування її судом у якості обставини, що пом'якшує покарання та створення умов для звільнення від призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
До вказаного висновку колегія суддів приходить, оцінюючи показання обвинуваченого ОСОБА_7 , який хоча і заявив про повне визнання винуватості у кримінальному правопорушенні, проте під час допиту в суді, згідно вироку фактично визнав свою вину частково, а також намагався створити враження, що подія ДТП стала наслідком несприятливої дорожньої обстановки та обставин, що не залежали від його волі.
Також, апеляційний суд вважає формальним характер дій обвинуваченого ОСОБА_7 щодо направлення виплати потерпілим ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_14 в загальній сумі 105000 грн., оскільки в апеляційній скарзі захисник просить зменшити суму стягненої моральної шкоди до загальної суми 300000 грн., що вочевидь була не співмірною завданій шкоді, навіть з точки зору її часткового відшкодування.
При цьому, згідно наданих захисником квитанцій про перекази грошових коштів, більшість з них була надіслана потерпілим напередодні оголошення вироку та після нього, що свідчить про те, що такі дії обвинуваченого були направлені саме на пом'якшення призначеного йому покарання, а не на відшкодування завданої шкоди.
З урахуванням викладеного, зокрема характеру і тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків у виді смерті особи, даних про особу винного ОСОБА_7 , його відношення до вчиненого, суд 1-ої інстанції дійшов правильного висновку, що необхідним і достатнім для виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень буде призначення останньому покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на мінімальний строк з позбавленням права керування транспортними засобами на певний строк. Саме таке покарання, на переконання суду, здатне досягти його мети.
Апеляційний суд вважає, що при призначенні покарання, суд 1-ої інстанції прийшов до правильного висновку про неможливість виправлення і перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства, а тому вважав можливим призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, що на переконання колегії судів відповідає тяжкості вчиненого злочину і наслідкам, які настали, а саме смерть людини.
Натомість, відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Відповідно до положень п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», «…Дійове каяття полягає в тому, що після вчинення злочину особа щиро покаялась, активно сприяла його розкриттю та повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду».
Таким чином, апеляційний суд, вважає неможливим призначення ОСОБА_7 покарання, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України із застосуванням положень ст. 69 або ст. 75 КК України, оскільки колегія суддів враховує тяжкість вчиненого злочину, його наслідки у виді смерті людини.
При цьому, колегія суддів вважає, що дані про особу обвинуваченого, його стан здоров'я, обставини, що пом'якшують покарання були такими були перевірені та враховані під час судового розгляду та дали суду підстави для призначення покарання у нижній межі санкції ч.2 ст. 286 КК України.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 №14 при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень і поведінку після скоєння злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції, наведений у вироку, щодо неможливості виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, відповідає фактичним обставинам справи, особі обвинуваченого, тому ОСОБА_7 правильно призначене покарання, яке належить відбувати реально в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України.
При цьому, апеляційний суд враховує позицію потерпілих, висловлених як під час розгляду справи в місцевому суді, так і під час апеляційного розгляду про те необхідність призначення ОСОБА_7 покарання, яке належить відбувати реально в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України.
Отже, колегія суддів вважає, що міра покарання ОСОБА_7 обрана, відповідно до ст. 65 КК України, правильно, тому підстав для його пом'якшення, не знаходить.
При вирішенні питання про доцільність позбавлення ОСОБА_7 права керувати транспортними засобами апеляційний суд враховує, що внаслідок порушення останнім правил дорожнього руху України було спричинено смерть потерпілої ОСОБА_15 , право суду на обрання додаткового покарання, передбаченого санкцією статті, тому прийшов до висновку про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає, щорозмір основного покарання обвинуваченому у виді трьох років позбавлення волі обрано, відповідно до приписів ст. 65 КК України, правильно, та висновок суду 1-ої інстанції щодо неможливості виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства, відповідає фактичним обставинам справи, та його особі.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника про необхідність часткового задоволення цивільного позову ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 до ОСОБА_7 та стягнення моральної шкоди у загальному розмірі 300000 гривень в рівних частках на користь потерпілих по 100000 грн. (кожному), а в іншій частині - відмовити, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Суд 1-ої інстанції зазначив, що в рамках даного кримінального провадження заявлено цивільний позов ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , в інтересах яких діє адвокат ОСОБА_12 , до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, відповідно до зменшених позовних вимог якого просили стягнути з обвинуваченого на їх користь моральну шкоду у розмірі 3 000 000 грн. кожній по 1/3 частини, а саме по 1 000 000 грн., а також судові витрати на правничу допомогу у розмірі 80 000 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що вирішуючи питання щодо розміру стягнення з обвинуваченого на користь цивільних позивачів морального відшкодування, було враховано, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого, які призвели до смерті матері цивільних позивачів, останнім заподіяно моральну шкоду, а наслідки для них є психотравмуючими та обумовили порушення психоемоційної та соціальної сфер існування.
Місцевий суд врахував, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого цивільні позивачі перенесли душевні страждання, пережили емоційний стрес, у них виникла необхідність адаптуватися до нових умов існування та життєдіяльності без близької людини, смерть ОСОБА_15 обумовила необхідність цивільним позивачам залучення фізичних, душевних та матеріальних ресурсів на подолання наслідків смерті найближчої людини - матері.
Враховуючи глибину і тривалість моральних страждань цивільних позивачів, настання невідворотних наслідків у виді смерті рідної людини, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення на користь ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 моральної шкоди підлягають задоволенню частково у розмірі 1 200 000,00 гривень, тобто по 400 000, 00 грн. кожній, відповідно, що відповідає вимогам розумності та справедливості за обставинами даного кримінального провадження.
Судом також встановлено, що обвинуваченим були перераховані кошти на відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_11 у розмірі 35 000,00 грн. та на користь ОСОБА_14 у розмірі 35 000,00 грн., що підтверджується оригіналами квитанцій, однак, оскільки вони фактично не отримані потерпілими, то суд не вбачав підстав для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди в таких розмірах.
Отже визначений судом розмір моральної шкоди в сумі 400000 (чотириста тисяч гривень) на користь кожної потерпілої буде належною сатисфакцією отриманих потерпілими моральних страждань, оскільки наслідком скоєння злочину стала смерть матері потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 , що спричинило їм душевні страждання.
За змістом ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 23 ЦК України, передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.
Відповідно до положень статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Сталою судовою практикою визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Таким чином, потерпілою стороною доведено, що внаслідок злочинних і протиправних дій обвинуваченого, за яких загинула мати потерпілих, вони зазнали моральних втрат через порушення своїх цивільних прав, які вони як потерпілі мають право відновити.
З огляду на викладене, з урахуванням положень ст.ст. 23, 1168 ЦК України та Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зокрема, враховуючи обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнали ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 , характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням характеру кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, внаслідок якого загинула їх мати, істотних душевних страждань, які триватимуть протягом усього подальшого життя доньок загиблої ОСОБА_16 , суд дійшов висновку про відповідність суми моральної шкоди у загальному розмірі 1 200 000,00 гривень, по 400 000, 00 грн. кожній, спричиненої потерпілім внаслідок вчинення злочину.
Відтак, зазначений розмір задоволених судом позовних вимог, на думку апеляційного суду, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а також не порушує баланс між правами обвинуваченого, з одного боку, та інтересами потерпілих, з іншого.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, судом було враховано розумність заявленого розміру, а також, що витрати є співмірними зі складністю справи, наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений на їх надання час відповідають критерію реальності витрат, були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ої інстанції про те, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 80 000 грн., є завищеними, належним чином не обґрунтовані, тому не відповідають критерію реальності витрат, не були фактичними і неминучими, та становлять надмірний тягар для цивільного відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат, а тому з врахуванням критерію реальності адвокатських послуг (їх дійсності та необхідності), враховуючи складність справи та виконані роботи, принцип співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов правильного висновку про необхідність зменшення їх розміру до 20 000 гривень кожній, відповідно.
Відповідно до приписів п. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок або ухвалу без змін.
Таким чином, ретельно перевіривши всі доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_13 , апеляційний суд вважає їх такими, що не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки 1-ої інстанції дослідив обставини справи в повному обсязі, обґрунтування у вироку основані на досліджених матеріалах кримінального провадження, тому підстави для зміни або скасування вироку відсутні.
Керуючись ст.ст. 24, 370, 376, 404, 405, 406, 418, 419, 532 КПК України, апеляційний суд, -
ухвалив
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_13 - залишити без задоволення.
Вирок Іванівського районного суду Одеської області від 27.03.2025 року відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання законної сили.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4