Номер провадження: 11-кп/813/1824/26
Справа № 522/8590/13-к
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
30.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції виділені матеріали кримінального провадження № 12012170500000664 від 09 грудня 2012року за апеляційною скаргою прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 18.03.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 1, 5, 7 ч.2 ст.115 КК України,
установив
На розгляді Хаджибейського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження №12012170500000664 від 09 грудня 2012року за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 1, 5, 7 ч.2 ст.115 КК України.
Ухвалою місцевого суду частково задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 у виді тримання під вартою, строком на 60 днів із визначенням застави у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 998400 гривень.
Не погоджуючись з ухвалою суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою задовольнити клопотання прокурора та продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор посилається на наступне:
- суд не в повній мірі врахував той факт, що ризики, заявлені у клопотанні прокурора не зменшились, а тому підстави для визначення розміру застави відсутні;
- суд не прийняв до уваги той факт, що обставини вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_7 , свідчать про те, що заявлені ризики виправдовують тримання його під вартою, а більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, з визначенням розміру застави, буде недостатнім для запобігання цим ризикам.
- приймаючи рішення про надання обвинуваченому право на внесення застави, поза увагою суду залишились обставини інкримінованого злочину, внаслідок вчинення якого загинуло дві людини.
Також прокурор зазначає, що поза увагою суду залишилось і те, що обвинувачений постійного місця проживання у м. Одесі та Одеській області немає, що у разі внесення ним застави, маже не з'являтись у судові засідання.
Позиції учасників судового розгляду
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та захисника, які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви апеляційного суду
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Як убачається з матеріалів провадження на розгляді в Хаджибейському районному суді м. Одеси знаходиться кримінальне провадженнях №12012170500000664 від 09 грудня 2012 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 1, 5, 7 ч.2 ст.115 КК України.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При розгляді апеляційної скарги, виконуючи вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку статтями 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, обрання запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд, по суті, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши обвинувальний акт, а також оскаржувану ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу та копії журналу судових засідань та інших матеріалів клопотання, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких інших доказів.
За таких обставин апеляційний суд не переглядає наявність обґрунтованості висунутого ОСОБА_7 обвинувачення у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки позбавлений можливості надати відповідний висновок щодо допустимості чи недопустимості заявлених сторонами кримінального провадження доказів.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України зменшилися.
Щодо доводів прокурора щодо необхідності продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_7 без визначення застави, колегія суддів зазначає наступне.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину та, розуміючи тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому, останній може зникнути та переховуватись від суду, що свідчить про наявність ризику передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 не змінилися: він є громадянином України, не працює, одружений, на території Одеської області не має місця проживання, джерела доходу не має.
Суд зазначає, що посилання прокурора на тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 та на тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини, не може бути єдиною підставою для доведеності наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
В рішенні «Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia) №7064/05 від 01 червня 2006 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховуватися від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.
Отже, тривалість тримання під вартою повинна бути виправданою, обґрунтованою як складністю кримінального провадження, так і наявністю ризиків.
Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 09 лютого 2026 року кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 в частині обвинувачення останнього у вчиненні передбачених ч.4 ст.296, ч.1 ст. 122, ч.1 ст.125, ч.1 ст.121, ч.1 ст. 358 КК України закрито на підставі ст. 49 КК України, у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Тобто, на теперішній час ОСОБА_7 фактично обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 1, 5, 7 ч.2 ст.115 КК України, за яке передбачене покарання у вигляді позбавлення волі від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі.
Окрім того, місцевий суд зазначив, що обвинувачений безальтернативно перебуває під вартою тривалий час, а саме з 09.12.2012 року, тобто більше 13 років.
Виходячи з характеру та обставин інкримінованого злочину, беручи до уваги особу обвинуваченого, наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, стан здоров'я обвинуваченого, можна дійти висновку про те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою надасть можливість запобігти ризику переховування від суду та забезпечити виконання обвинуваченим своїх обов'язків та зможе гарантувати належне виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та перешкодити зазначеному ризику, тому суд прийшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора та необхідності продовження тримання під вартою обвинуваченого.
Щодо доводів прокурора про те, що оскільки кримінальне провадження ще перебуває на стадії судового розгляду, не допитані потерпілі, свідки, то існують ризики впливу та них за для зміни показів на користь обвинуваченого, апеляційний суд визнає обґрунтованою позицію суду 1-ої інстанції про те, що доказів наявності ризиків, на які посилається прокурор: знищення, спотворення речей і документів, вплив на свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення - не доведено, що свідчить про безпідставність посилання прокурора на наявність цих ризиків.
Водночас, оскільки ОСОБА_7 не має хоча б тимчасового місця проживання на території Одеської області, відсутнє джерело доходу, які б були достатніми, щоб гарантувати його належну процесуальну поведінку для забезпечення здійснення судового розгляду в межах пред'явленого обвинувачення, ризик можливого переховування від суду на теперішній час не зменшився, що свідчить про обґрунтованість продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Таким чином, незважаючи на те, що застосований до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, хоча й обмежує права та свободи останнього, однак відповідає підставам та меті його застосування, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги свободи особистості. Всі ці обставини в своїй сукупності свідчать про наявність ризику, визначеного ст.177 КПК України, що у взаємозв'язку з обвинуваченням у вчиненні особливо тяжких злочинів є підставою для продовження дії найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Погоджуючись із висновком суду 1-ої інстанції щодо необхідності продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням застави 300 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 998400 гривень, апеляційний суд виходить з наступного.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини;
Можливість суду не визначати розмір застави у визначених цією нормою випадках, є правом суду, а не його обов'язком. Відтак, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід (Рішення Конституційного суду України від 19 червня 2024 року №7-р (II)/2024).
Відповідно до постанови ККС ВС від 21.11.2018 у справі №333/6020/17: «Суди зобов'язані досліджувати можливість застосування альтернативних запобіжних заходів. Ігнорування цього є порушенням ст. 183 КПК України».
Практика ЄСПЛ «Єлоєв проти України» (2008): навіть за наявності обґрунтованої підозри тримання під вартою протягом тривалого часу стає невиправданим без додаткових підстав. «Харченко проти України» (2011): українські суди систематично порушують ст. 5 Конвенції, обмежуючись шаблонними формулюваннями. «Клішин проти України» (2010): кожен ризик має бути доведений конкретними фактами, а не абстрактними припущеннями. «Руденко проти України» (2015): суди повинні перевіряти, чи не зменшились ризики, які стали підставою для первинного обрання запобіжного заходу.
ЄСПЛ послідовно підкреслює, що тривале тримання під вартою є порушенням ст. 5 Конвенції: «Ігнатенко проти України» (2016): тримання понад два роки без нових підстав є порушенням Конвенції. «Тимошенко проти України» (2013): навіть тяжке обвинувачення не виправдовує тривале позбавлення свободи. «Соловей та Зозуля проти України» (2018): національні суди мають наводити конкретні причини, чому більш м'які заходи є недостатніми.
З урахуванням практики ЄСПЛ, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість визначення ОСОБА_7 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, оскільки, тримання обвинуваченого під вартою понад 13 років без визначення розміру застави, в даному випадку, виходить за межі «розумного строку» і не відповідає вимогам Конвенції.
Згідно ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити в особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини в кримінальному провадженні. Розмір застави повинен визначатися виходячи з особи обвинуваченого, його майнового стану і його відносин з особами, які надають забезпечення, іншими словами, враховувати той факт, чи буде втрата забезпечення чи дії проти поручителів у випадку неявки обвинуваченого в суд достатнім стримуючим фактором для обвинуваченого, щоб не здійснити втечу.
З урахуванням наведеного, враховуючи обставини інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, майновий стан обвинуваченого, дані про його особу та наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що застава у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб буде достатньою для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України та саме такий розмір застави буде достатнім стримуючим засобом, який здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Таким чином, доводи прокурора про наявність підстав для застосування до обвинуваченого найсуворішого запобіжного заходу (тримання під вартою) без визначення застави, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на беззаперечних доказах та не доведені прокурором під час апеляційного розгляду скарги.
Зважаючи на вищевикладене, суд першої інстанції, взявши до уваги обставини кримінального провадження, дослідивши ризики, передбачені ст. 177 КПК України, в повній мірі врахував особу обвинуваченого та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність застосування відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави.
На думку апеляційного суду, одна лише тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, а також тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не можуть бути єдиними підставами для застосування відносно нього найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визнання застави, а повинні оцінюватись в сукупності з іншими матеріалами провадження, а саме, зокрема, наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, матеріалами, які характеризують особу обвинуваченого та його поведінку після вчиненого кримінального правопорушення.
Беручи до уваги вищезазначене, колегія суддів вважає доводи прокурора такими, що не знайшли свого підтвердження, а вказані обставини, які знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду скарги свідчать про те, що висновок суду про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі, вказаному судом, відповідає вимогам кримінального процесуального закону та ґрунтується на матеріалах справи та сталої практики ЄСПЛ.
Таким чином, апеляційним судом не встановлено обставин, які могли би бути підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду.
Керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив
Апеляційну скаргу прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 18.03.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 1, 5, 7 ч.2 ст.115 КК України - залишити без змін
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4