Номер провадження: 11-сс/813/1050/26
Справа № 947/14933/26 1-кс/947/5248/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
06.05.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 09 квітня 2026 року про застосування до ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12026160000000346 від 04.04.2026 року,
установив:
Зміст оскарженого судового рішення.
Оскарженою ухвалою слідчого судді частково задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , що погоджене з прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 , та застосовано до підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 06 червня 2026 року включно, у якості альтернативного запобіжного заходу визначено розмір застави - 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 1 660 500 (один мільйон шістсот шістдесят тисяч п'ятсот) грн., із покладенням обов'язків, у разі внесення застави, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що слідчим надано матеріали (докази), якими обґрунтовується підозра та які є достатніми для переконання що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з огляду на наступне:
-матеріали клопотання не містять відомостей, які вказують на наявність в діях ОСОБА_8 ознак одержання неправомірної вигоди, пов'язаного з вимаганням, а тому кваліфікація за ч. 3 ст. 369-2 КК України є помилковою, відтак підозра необґрунтована;
-ризики, на які слідчий посилається у клопотанні, недоведені;
-слідчим суддею не наведено доводів щодо неможливості застосування до ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу;
-ОСОБА_8 хворіє на цукровий діабет ІІ типу та потребує лікування, яке йому не може бути надано в умовах позбавлення волі;
-визначений слідчим суддею розмір застави необґрунтований та непомірний для підозрюваного.
На підставі викладеного захисник просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою частково відмовити у задоволенні клопотання слідчого та застосувати до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі, що не перевищує передбачений законом максимальний розмір.
Позиції учасників апеляційного розгляду.
Захисник ОСОБА_7 підтримав вимоги апеляційної скарги і просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив оскаржену ухвалу слідчого судді залишити без змін.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з вимогами ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Слід зазначити, що найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст.29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суддя-доповідач апеляційного суду вважає за необхідне застосувати Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до ст.5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи
Згідно з приписами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з положеннями ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.176 цього Кодексу.
Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що підозра ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 369-2 КК України є обґрунтованою.
Так, органами досудового розслідування встановлено, що статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Відповідно до п. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовозобов'язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Відповідно до п. «г» ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» військові посадові особи Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, курсантів факультетів, кафедр та відділень військової підготовки, особовий склад штатних військово-лікарських комісій - є особами, на яких поширюється дія цього закону.
Досудовим розслідуванням встановлено, що Наказом № 39 від 23.03.2023 ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено на посаду головного сержанта (ВОС-100975А) 35-го взводу охорони і обслуговування підрозділу Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Незважаючи на обізнаність з вимогами наведених нормативно-правових актів та обов'язку їх неухильного дотримання, військовослужбовець ОСОБА_8 , всупереч зазначених вимог законодавства, вчинив злочин у сфері службової та професійної діяльності, з метою особистого протиправного збагачення, всупереч інтересам служби, а також ст. ст. 19, 68 Конституції України, ст. ст. 3, 22, 24 Закону України «Про запобігання корупції», за наступних обставин.
Так, за версією органу досудового розслідування, у невстановлені в ході досудового розслідування час, місці та за невстановлених обставин, проте не пізніше 04.04.2026 у ОСОБА_8 , виник злочинний умисел, направлений на одержання неправомірної вигоди від військовозобов'язаної особи за вплив на прийняття рішення уповноваженими службовими особами 35-го взводу охорони і обслуговування підрозділу Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 », за прийняття на службу такої особи до вказаного центру для фіктивного проходження ним служби в Збройних силах України та уникнення його зарахування у бойові підрозділи.
Так, з метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_8 , діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, 03.04.2026 при достовірно невстановлених досудовим розслідуванням обставинах, під час бесіди з ОСОБА_10 запропонував останньому можливість фактичного прийняття на службу до Збройних Сил України, де він матиме змогу фіктивно проходити службу, завдяки чому він уникне зарахування до бойових підрозділів.
В свою чергу ОСОБА_10 був змушений погодитись на висунуту вимогу ОСОБА_8 , однак, розуміючи незаконність зазначених дій останнього, та усвідомлюючи, що надання неправомірної вигоди є кримінально-караним, не бажаючи бути притягнутим до кримінальної відповідальності, ОСОБА_10 звернувся з відповідною заявою до правоохоронних органів.
У подальшому, 07.04.2026 ОСОБА_8 , перебуваючи в банкетному-холі «Вадіал», який знаходиться за адресою: Одеська обл., Одеський р-н., с. Крижанівка, вул. Сонячна, 2А, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення уповноваженими службовими особами 35-го взводу охорони і обслуговування підрозділу Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 », щодо працевлаштування ОСОБА_10 на службу до вказаного взводу для фіктивного проходження ним служби в Збройних силах України з метою вирішення питання про прийняття на службу ОСОБА_10 до вказаного взводу, де він матиме змогу фіктивно проходити службу в Збройних силах України, завдяки чому уникне зарахування у бойові підрозділи, повідомив заявнику про необхідність передачі грошових коштів у сумі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США.
Так, 08.04.2026 о 13 год. 20 хв., ОСОБА_8 , перебуваючи в банкетному-холі «Вадіал», який знаходиться за адресою: Одеська обл., Одеський р-н., с. Крижанівка, вул. Сонячна, 2А, особисто одержав від ОСОБА_10 раніше обумовлену неправомірну вигоду у загальному розмірі 15 000 доларів США (що станом на 08.04.2026 відповідно до курсу НБУ становило 652 419 гривень) за вплив на прийняття рішення службовими особами 35-го взводу охорони і обслуговування підрозділу Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 », щодо вирішення питання про прийняття на службу ОСОБА_10 до вказаного 35-го взводу охорони і обслуговування підрозділу Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де він матиме змогу фіктивно проходити службу в Збройних силах України, завдяки чому уникне зарахування у бойові підрозділи.
В подальшому, незаконну діяльність ОСОБА_8 було припинено працівниками правоохоронних органів шляхом затримання.
Апеляційний суд вважає, що обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України, підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами, зокрема протоколами допиту свідка ОСОБА_10 , протоколом затримання в порядку ст. 208 КПК України ОСОБА_8 , протоколом допиту підозрюваного ОСОБА_8 та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
Апеляційний суд зазначає, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Мюррей проти Сполученого Королівства", зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
Виходячи з наявних матеріалів, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про можливу причетність ОСОБА_8 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення та відповідно встановлення викладених вище обставин за стандартом доказування «обґрунтована підозра». При цьому встановлений вище рівень обґрунтованості підозри ОСОБА_8 щодо кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 369-2 КК, є мінімально можливим для застосування запобіжного заходу та достатнім, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри.
Відхиляючи інші доводи захисту щодо необґрунтованості підозри, апеляційний суд звертає увагу, що на цьому етапі при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу суд не оцінює докази на предмет наявності вини підозрюваного у вчиненні інкримінованого діяння, а лише встановлює, що підозрюваний міг вчинити відповідне кримінальне правопорушення.
При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено та стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено.
У справі «Ферарі-Браво проти Італії», ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою».
Колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту стосовно відсутності у кримінальному провадженні будь-яких відомостей, які вказують на можливе вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. ст. 369-2 КК України, та помилкової кваліфікації його діяння, оскільки на цьому етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду справи по суті, зокрема, пов'язаних із встановленням остаточної кваліфікації дій підозрюваного/обвинуваченого, а також оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину. На підставі розумної оцінки сукупності отриманих фактів та обставин суд лише визначає, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для продовження щодо нього запобіжного заходу.
До Єдиного реєстру досудових розслідувань вноситься попередня кваліфікація вчиненого правопорушення, і лише після проведення низки слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій можна надати остаточну кримінально-правову оцінку тим чи іншим діянням.
Кваліфікація певного правопорушення не є статичною, це динамічний процес, який розпочинається з правової кваліфікації, яка є саме попередньою і яка, зокрема, у ході ефективного досудового розслідування може зазнавати змін з урахуванням розширення можливостей для сторони обвинувачення встановити дійсні обставини відповідної події. Так, на початку досудового розслідування наявний лише обмежений обсяг відомостей про події. У ході досудового розслідування кількість, обсяг та якість виявлених відомостей збільшуються, і лише на момент завершення досудового розслідування справи відповідний суб'єкт кваліфікації повинен володіти всіма суттєвими, необхідними й достатніми даними про скоєне діяння (поведінку).
Колегія суддів також погоджується із висновками слідчого судді щодо наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України, який за приписами ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, за який, у випадку доведеності його вини за результатами судового розгляду, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна.
В примітці до ст.45 КК України встановлено, що корупційними кримінальними правопорушеннями відповідно до цього Кодексу вважаються кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 цього Кодексу.
Відтак, слушними є посилання слідчого судді на неможливість застосування до ОСОБА_8 положень ст. 75 КК України при призначенні покарання, у випадку доведеності його вини за результатами судового розгляду.
Таким чином, ураховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 у разі доведеності його вини, існує ризик того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнути кримінальної відповідальності.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про існування ризику незаконного впливу підозрюваною на свідків, з метою змінити їх показання, що перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Ризик незаконного впливу на свідків об'єктивізується з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
Слідчий суддя обґрунтовано наголосив на тому, що ОСОБА_8 знайомий із заявником ОСОБА_10 , показання якого є надзвичайно важливими для кримінального провадження.
Обставини, передбачені ч.2 ст.183 КПК України, які могли бути перешкодою для застосування відносно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею встановлені не були.
Вищенаведене в сукупності з встановленими ризиками свідчить про те, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою на даному етапі досудового розслідування не зможе запобігти заявленим слідчим ризикам та не дозволить контролювати місце перебування ОСОБА_8 , який у випадку застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу цілком ймовірно може вдатись до спроб зникнути з поля зору правоохоронного органу.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про недоведеність існування ризиків, які передбачають необхідність застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими, адже при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Апеляційний суд ураховує, що ОСОБА_8 раніше не судимий, одружений, має постійне місце реєстрації та проживання, однак вважає, що зазначені соціальні фактори не спростовують викладені в ухвалі висновки слідчого судді та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
У своїй апеляційній захисник посилався на те, що ОСОБА_8 має незадовільний стан здоров'я, хворий на цукровий діабет, що унеможливлює його перебування в умовах слідчого ізолятору.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що, згідно пункту 2 глави 2 розділу X Наказу Міністерства юстиції «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» від 14.06.2019 року № 1769/5, надання ув'язненим і засудженим медичної допомоги, у тому числі екстреної медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині, здійснюється відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», статей 8, 107, 116 КВК, Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 10 лютого 2012 року № 239/5/104, Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15 серпня 2014 року №1348/5/572.
Відповідно до пункту 3 глави 2 розділу X зазначеного Наказу, у СІЗО здійснюються медичний контроль за станом здоров'я ув'язнених і засуджених шляхом проведення медичних оглядів та обстежень, виявлення осіб, які потребують лікування та постійного медичного нагляду, проведення щодо них лікувально-оздоровчих заходів з метою збереження здоров'я і працездатності, амбулаторне і стаціонарне лікування відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров'я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством.
Апеляційний суд зазначає, що надання медичної допомоги, особам взятим під варту здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 10.02.2012 №239/5/104, відповідно до якого, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного перелік та керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Таким чином, лікування підозрюваного у разі наявності у нього медичних захворювань можливо в умовах ДУ «Одеській слідчий ізолятор» та не може слугувати підставою неможливості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В свою чергу апеляційний суд зазначає про те, що стороною захисту не додано до апеляційних скарг доказів того, що ОСОБА_8 звертався за медичною допомогою, та йому було відмовлено у наданні такої, або така допомога, якої він потребує в умовах лікувального закладу вказаного типу не може бути наданою. Також не надано будь-якої медичної документації щодо критичного стану здоров'я підозрюваного, який би виключав можливість утримання особи під вартою в умовах слідчого ізолятора.
Натомість, відповідно до наданої захисником ОСОБА_7 медичної довідки, підозрюваному ОСОБА_8 надається медична допомога в повному обсязі, а стан його здоров'я покращується.
Відносно доводів апеляційної скарги про визначення підозрюваному непомірного розміру застави, апеляційний суд зазначає про таке.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.183 КПК України, розмір застави визначається у таких межах:
1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому в абзаці 2 ч.5 ст.182 КПК України зазначено, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_8 має кредит на житло в іпотеку, що унеможливлює внесення ним застави у визначеному слідчим суддею розмірі, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Відповідно до клопотання слідчого, орган досудового розслідування просив визначити ОСОБА_8 заставу - 601 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При визначенні підозрюваному розміру застави, як убачається із оскарженої ухвали, слідчий суддя керувався саме пунктом 2 ч.5 ст.182 КПК України, врахував розмір можливого безпідставного доходу підозрюваного від протиправної діяльності та, як наслідок, істотного поліпшення його майнового стану, дійшов до висновку про наявність виключного випадку, що зумовлює необхідність визначити розмір застави, вище максимального розміру, визначеного п.2 ч.5 ст.182 КПК України.
Апеляційний суд звертає увагу на обставини злочину, вчинення якого інкримінується ОСОБА_8 , а саме, що у нього виник злочинний умисел, направлений на одержання неправомірної вигоди від військовозобов'язаної особи за вплив на прийняття рішення уповноваженими службовими особами 35-го взводу охорони і обслуговування підрозділу Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 », за прийняття на службу такої особи до вказаного центру для фіктивного проходження ним служби в Збройних силах України та уникнення його зарахування у бойові підрозділи.
Так, 08.04.2026 о 13 год. 20 хв., ОСОБА_8 , перебуваючи в банкетному-холі «Вадіал», який знаходиться за адресою: Одеська обл., Одеський р-н., с. Крижанівка, вул. Сонячна, 2А, особисто одержав від ОСОБА_10 раніше обумовлену неправомірну вигоду у загальному розмірі 15 000 доларів США (що станом на 08.04.2026 відповідно до курсу НБУ становило 652 419 гривень) за вплив на прийняття рішення службовими особами 35-го взводу охорони і обслуговування підрозділу Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 », щодо вирішення питання про прийняття на службу ОСОБА_10 до вказаного 35-го взводу охорони і обслуговування підрозділу Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де він матиме змогу фіктивно проходити службу в Збройних силах України, завдяки чому уникне зарахування у бойові підрозділи.
Крім того, інкримінований ОСОБА_8 злочин в умовах запровадженого на території України воєнного стану свідчить про наявність значного суспільного інтересу у цьому кримінальному провадженні, оскільки, вчинення злочинів, які кваліфікуються за статтею 369-2 КК України, має стабільну динаміку зростання та несе реальні ризики для національної безпеки нашої держави.
Апеляційний суд вважає, що слідчий суддя з урахуванням наявності обґрунтованої підозри ОСОБА_8 у вчиненні тяжкого, корупційного злочину, майнового стану стан підозрюваного, розмір його можливого безпідставного доходу від протиправної діяльності, встановлені ризики, обґрунтовано визначив заставу у розмірі 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки саме такий розмір застави, у разі його внесення, буде достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку та запобігти заявленим у клопотанні слідчого ризикам.
Колегія суддів звертає увагу на те, що застава застосовується не з метою, щоб її не змогли внести, а навпаки, з метою, щоб її могли внести і вказана сума була здатна забезпечити належну поведінку обвинуваченого (або підозрюваного) та повинна бути такою, яку здатний внести обвинувачений (підозрюваний) і яка б могла його стримувати від всіх можливих та імовірних ризиків, що можуть перешкоджати кримінальному провадженню. Сума, яку необхідно обрати для підозрюваного, повинна бути як великою з точки зору відношення власності так і помірною для внесення. Значна сума, буде стримуючою силою для розумної поведінки підозрюваного і недопущення порушень в майбутньому, оскільки це призведе до втрати суми застави. Людина вносячи на депозитний рахунок держави значну суму коштів, повинна задуматись про їх повну втрату у випадку недобропорядної поведінки. Тобто застава є економічним заходом контролю поведінки обвинуваченого (підозрюваного), який при сьогоднішніх умовах життя є одним із життєво необхідних для кожної людини.
За таких обставин, доводи захисника ОСОБА_7 про наявність підстав для застосування до ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою та зменшення розміру застави, є необґрунтованими, а слідчий суддя дослідив всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не виявив перешкод для застосування такого запобіжного заходу, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, а визначений розмір застави є необхідним та достатнім для забезпечення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Частиною 3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , у зв'язку з чим вважає за необхідне залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 182, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 409, 419, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 09.04.2026 року, якою до ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, у кримінальному провадженні № 12026160000000346 від 04.04.2026 року, застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 06 червня 2026 року включно, із визначенням розміру застави, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4