Номер провадження: 11-кп/813/1709/26
Справа № 946/7665/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
06 травня 2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , які діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Ізмаїльського міськрайонногосуду Одеської області від 20 січня 2026 року, в рамках кримінального провадження №12025160000000640, внесеного до ЄРДР 08 червня 2025 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Утконосівка Ізмаїльського району Одеської області, громадянина України, із середньою освітою, тимчасово не працюючого, не одруженого, маючого трьох неповнолітніх дітей, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.286-1 КК України, -
установив:
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.
Зазначеним вироком суду ОСОБА_7 визнано винним в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК України, та призначено йому покарання у вигляді десяти років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на десять років.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з часу набрання вироком законної сили.
Зараховано в строк відбування покарання ОСОБА_7 час тримання під вартою із розрахунку день за день з 10 червня 2025 року до набрання вироком законної сили.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили відносно ОСОБА_7 залишено у вигляді тримання під вартою.
Вироком також вирішені питання з речовими доказами, процесуальними витратами та заходами забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до оскаржуваного вироку, ОСОБА_7 08 червня 2025 року, у невстановлений час, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, при якому знижується увага і реакція, а також порушується координація водія, усвідомлюючи, що транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки, умисно та зухвало ігноруючи вимоги Правил дорожнього руху України, позбавивши себе змоги в такому стані уважно стежити за дорожньою обстановкою та відповідно реагувати на її зміни, безвідповідально ставлячись до можливості настання негативних наслідків, достеменно знаючи, що керування транспортними засобами під впливом алкоголю заборонено, приступив до керування технічно справного автомобіля марки «ВАЗ 21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 , чим порушив вимоги п/п «а» п. 2.9 Правил дорожнього руху України (введених в дію 01 січня 2002 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, далі - Правила).
У подальшому, у зазначений день, приблизно о 09 годині 25 хвилині водій ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння (1,73 % етилового спирту в крові), не маючи при собі посвідчення водія, керуючи вказаним автомобілем марки «ВАЗ 21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у світлий час доби здійснював рух зі швидкістю 80км/г по асфальтобетонному сухому дорожньому покриттю проїзної частини авто дороги с-161009 зі сполученням «Катлабуг-Вишневе» в Ізмаїльському районі Одеської області, а саме рухався зі сторони села Катлабуг у напрямку села Вишневе. Під час руху у вказаному напрямку, зазначеною ділянкою дороги, де організований двосторонній однорядний рух у кожному напрямку, напрямки поділені дорожньою розміткою 1.5 (переривчаста лінія розмітки), водій ОСОБА_7 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ 21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 , проявив неуважність, за дорожньою обстановкою постійно не слідкував та своєчасно не відреагував на її зміну, чим також порушив вимоги п. 1.5; п/п «б, д» п. 2.3.; п/п «а» п. 2.1; п. 12.1 зазначених Правил, та при відсутності будь-яких перешкод технічного або іншого характеру, допустив неконтрольований виїзд свого транспортного засобу за межі проїзної частини на ліве (за напрямком руху) узбіччя, де здійснив наїзд на придорожнє дерево.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «ВАЗ 21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 , неповнолітній ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , загинув на місці пригоди. Останній сидів на передньому пасажирському сидінні та отримав такі тілесні ушкодження: закрита травма тулуба, розрив міжхребцевого диска поміж 6-м та 7-м хребцями грудного відділу; виконано пошарове руйнування тілі хребців від 2-го шийного до 7-го грудного; встановлено, що спинний мозок розірваний, з циркулярним крововиливом темно-червоного кольору на протязі 6см з повним поперечним розривом зв'язкового комплексу навколо зазначеного розриву міжхребцевого диску є темно-червоний крововилив, розмірами 8x7x4,5см; крововилив в праву плевральну порожнину, з розривом печінки (біля воріт печінки виявлений нерівномірно виражений темно-червоний крововилив, розмірами 4,5x3,5x1,5см, на діафрагмальній поверхні печінки є множинні звивисті розриви, довжиною від 0,5см до 8см, та глибиною до 1см); рвана рана на обличчі, множинні садна та синці на тулубі та кінцівках. Ушкодження вказані у трупа ОСОБА_9 та зазначені у п. 1 (а, б, в) заподіяні одночасно при дорожньо-транспортній пригоді, складають єдиний комплекс поєднаної травми і тому оцінюються в сукупності, були небезпечними для життя та згідно з п. 2.1.1. (а), 2.1.3. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» по відношенню до живих осіб мають ознаки ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень. Смерть ОСОБА_9 настала від поєднаної травми голови, хребта, внутрішніх органів що викликала шок: розрив міжхребцевого диска поміж 6-м та 7-м хребцями грудного відділу; виконано пошарове руйнування тіл хребців від 2-го шийного до 7-го грудного; встановлено, що спинний мозок розірваний, з циркулярним крововиливом темно-червоного кольору на протязі 6,0 см з повним поперечним розривом зв'язкового комплексу, навколо зазначеного розриву міжхребцевого диску є темно-червоний крововилив, розмірами 8x7x4,5см; крововилив в праву плевральну порожнину (наявність до 3000мл рідкої крові), з розривом печінки (біля воріт печінки виявлений нерівномірно виражений темно-червоний крововилив, розмірами 4,5x3,5x1,5см, на діафрагмальній поверхні печінки є множинні звивисті розриви, довжиною від 0,5см до 8см, та глибиною до 1см).
В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «ВАЗ 21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , загинула на місці пригоди. Остання сиділа на задньому пасажирському сидінні та отримала такі тілесні ушкодження: закрита травма тулуба, закритий перелом правих 9,10,11 ребер з розривом пристінкової плеври, з розривом печінки та розтрощення селезінки з крововиливом в черевну порожнину (за морфологічними даними - наявність в черевній порожнинні біля 2000мл рідкої темно-червоної крові та темно-червоних згустків біля 1000г), розриву зв'язкового апарату лобкового з'єднання праворуч з крововиливом в м'які тканини, крововилив в брижу тонкої кишки; крововиливи біля судинних ніжок обох нирок; б) травма кінцівок: закритий перелом правої велико-гомілкової кістки; в) садно на тулубі. Ушкодження вказані у пункті (а) при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_10 та зазначені у п. 1 (а, б, в), заподіяні одночасно при дорожньо-транспортній пригоді, складають єдиний комплекс поєднаної травми і тому оцінюються в сукупності, були небезпечними для життя та згідно з п. 2.1.1. (а), 2.1.3. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» по відношенню до живих осіб мають ознаки ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень. Смерть ОСОБА_10 настала від торако-абдомінальної травми, що викликала шок: закритого перелому правих 9,10,11 ребер з розривом печінки та селезінки з крововиливом в черевну порожнину (за морфологічними даними - наявність в черевній порожнинні біля 2000мл рідкої темно-червоної крові та темно-червоних згустків біля 1000г), розриву зв'язкового апарату лобкового з'єднання з крововиливом в м'які тканини крововилив в брижу тонкої кишки; крововиливи біля судинних ніжок обох нирок.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди малолітня пасажир автомобіля марки «ВАЗ 21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , загинула на місці пригоди. Остання сиділа на задньому пасажирському сидінні та отримала такі тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма: синець на обличчі, крововилив в м'які тканини лівої скроневої та тім'яної ділянок, закритий перелом кісток склепіння черепу, за даними морфологічного дослідження (...виявлено лінійний перелом кісток склепіння черепу, який проходить від лівої скроневої кістки, частково перетинає, вінцевий шов де затухає, краї зубчасті, довжиною 6см, в дні мозкова речовина); травма внутрішніх органів: за даними морфологічного дослідження - біля воріт печінки виявлений нерівномірно виражений темно-червоний крововилив, розмірами 3,5x2,5x1,5 см. На діафрагмальній поверхні печінки, ближче до її переднього краю, розташований горизонтальний звивистий розрив, довжиною 2,5см, глибиною до 0,5см; у черевній порожнині наявна, темно-червона, рідка кров в кількості біля 200мл; та за даними судово-медичного гістологічного дослідження - травматичний розрив печінки - без реактивних змін, набряк головного мозку, але через виражені аутолітичні зміни остаточно судити о характерні зміни не представляється можливим; в) травма лівої нижньої кінцівки: садно лівого стегна з переходом на колінний суглоб. Всі тілесні ушкодження, виявлені при судово-медичному дослідженні трупа ОСОБА_11 та зазначені у п. 1 (а; б), заподіяні одночасно при дорожньо-транспортній пригоді, складають єдиний комплекс поєднаної травми і тому оцінюються в комплексі, були небезпечними для життя та згідно з п.п. 2.1.1. (а), 2.1.3. (а,б,в,з) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» по відношенню до живих осіб мають ознаки ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень. Смерть ОСОБА_11 знаходиться у прямому причинному зв'язку з наявною у неї поєднаної травми голови, внутрішніх органів - синець на обличчі, крововилив в м'які тканини лівої скроневої та тім'яної ділянок, закритий перелом кісток склепіння черепу, за даними морфологічного дослідження травма внутрішніх органів: за даними морфологічного дослідження біля воріт печінки виявлений нерівномірно виражений темно-червоний крововилив, розмірами 3,5x2,5x1,5см. На діафрагмальній поверхні печінки, ближче до її переднього краю, розташований горизонтальний звивистий розрив, довжиною 2,5см, глибиною до 0,5см; у черевній порожнині наявна, темно-червона, рідка кров в кількості біля 200мл; та за даними судово-медичного гістологічного дослідження - травматичний розрив печінки - без реактивних змін, набряк головного мозку, але через виражені аутолітичні зміни остаточно судити о характерні зміни не представляється можливим. Отже безпосередньою причиною смерті з'явився - шок.
Також, в результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «ВАЗ 21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 , малолітній ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який перебував на задньому пасажирському сидінні, отримав СЕРЕДНЬОЇ тяжкості тілесні ушкодження, а саме: закрита черепно-мозкова травма у формі струсу головного мозку, закритий перелом нижньо-щелепної кістки з обох боків зі зміщенням; закрита травма грудної клітки із забоєм лівої легені та садном по передньо-боковій поверхні грудної клітки зліва; численні садна кінцівок. Вищеописані тілесні ушкодження складають єдиний комплекс ушкоджень, оскільки були отримані в умовах одної ДТП 08 червня 2025 року, утворилися практично одночасно внаслідок впливу тупих твердих предметів, якими могли бути частини салону автомобілю, в момент контакту останнього із перешкодою. Тілесні ушкодження у дитини ОСОБА_13 не були небезпечними для життя, викликали довготривалий розлад здоров'я на строк більш ніж 3 тижні (понад 21 день), та за цим крітерієм відносяться до категоріі тілесних ушкоджень СЕРЕДНЬОЇ тяжкості, згідно із п. 2.2.2 «Правил визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року №6.
Допущенні водієм ОСОБА_7 порушення вимог пунктів 1.5.; п/п «б, д» п. 2.3.; п/п «а» п. 2.9., п/п а) п. 2.1.; п. 12.1. зазначених Правил створили достатні умови для настання вказаної дорожньо-транспортної пригоди і перебували у причинному зв'язку з її настанням, а отже знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної події та настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення смерті кількох осіб, а саме потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та спричинення потерпілому ОСОБА_12 тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 4 ст. 286-1 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, що спричинило загибель кількох осіб та спричинило потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не оспорюючи вирок районного суду в частині доведеності вини та кваліфікації дій, захисник ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , подала апеляційну скаргу, в якій не погоджується із мірою покарання, вважає що покарання надто суворе і не відповідає принципам достатності покарання для виправлення винного, оскільки обвинувачений втратив дружину та дітей, непомірно жалкує та кається в скоєному, бажає кинути пити та має намір повністю виправитися, має бажання виховувати своїх дітей, які залишились без батьківської опіки, добросовісно дотримуватись усіх охоронюваних законом інтересів суспільства.
На підставі наведеного захисник просить вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання змінити і призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років.
В іншій частині вирок суду першої інстанції - залишити без змін.
Інші учасники кримінального провадження вирок суду не оскаржували.
Позиції учасників судового розгляду.
У судовому засіданні обвинувачений підтримав апеляційну скаргу захисника та просив задовольнити її у повному обсязі.
Захисник просила задовольнити апеляційну скаргу та змінити вирок в частині призначеного покарання.
Прокурор уважав апеляційну скаргу сторони захисту необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Потерпілі та законний представник потерпілого про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, з клопотанням про відкладання судового засідання не звертались (а.с. 225-227).
Відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви апеляційного суду
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, яке ухвалено згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим кодексом.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Оскільки в апеляційній скарзі не оспорюються фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, встановлені судом першої інстанції, доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, що спричинило загибель кількох осіб та спричинило потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості., апеляційний суд не переглядає оскаржений вирок у цій частині.
Що стосується доводів апеляційної скарги сторони захисту стосовно надмірної суворості призначеного судом покарання, то вони є необґрунтованими та фактично пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями суду).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Санкція кримінального правопорушення ч. 4 ст. 286-1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від семи до десяти років.
Призначаючи покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції, на виконання приписів зазначеної вище норми кримінального закону та положень судової практики, врахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є особливо тяжким злочином, внаслідок якого настала смерть кількох людей; характеристику особи обвинуваченого, який не працює, має трьох неповнолітніх дітей, раніше до кримінальної відповідальності притягувався, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, немає тяжких та хронічних захворювань; фактичні обставини справи - щире каяття.
На підставі наведених даних суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у вигляді десяти років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на десять років На думку апеляційного суду, даний вид та розмір покарання повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які творять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Оцінюючи твердження сторони захисту щодо надмірної суворості призначеного судом першої інстанції покарання, апеляційний суд звертає увагу на те, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту, що вчинено джерелом підвищеної небезпеки, яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, що вчинені з необережності, але необережна форма вини стосується тільки настання наслідків - у даному випадку у спричиненні смерті кількох осіб, а саме потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та спричинення потерпілому ОСОБА_12 тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Так, ОСОБА_7 грубо знехтував правилами дорожнього руху, пов'язаними з імперативною забороною керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, приступив до керування транспортним засобом у такому стані (1,73 ‰ етилового спирту в крові), створивши серйозну загрозу життю і здоров'ю для його учасників, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку особи обвинуваченого.
У свою чергу, керування у стані алкогольного сп'яніння є більш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість такого порушення обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Водій у стані сп'яніння є загрозою як для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху, так і для самого себе та власності третіх осіб.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року відзначив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі».
Колегія суддів наголошує на тому, що ОСОБА_7 як водій транспортного засобу, крім передбачених законодавством України прав, мав ще й певні обов'язки, установлені Правилами дорожнього руху, яких повинен був дотримуватися при експлуатації транспортного засобу за будь-яких обставин, якими грубо знехтував, внаслідок чого сталося ДТП та спричинено смерть кількох осіб та спричинення потерпілому тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Тому призначене ОСОБА_7 покарання саме у виді десяти років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на десять років, визначене судом першої інстанції, з урахуванням обставин, які бралися ним до уваги при його призначенні, не становить «особистого надмірного тягаря для особи», адже воно відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.
Отже, всі обставини, на які посилається сторона захисту, судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_7 враховані, тому доводи про суворість покарання не заслуговують на увагу і спростовуються вищенаведеним, у зв'язку з чим колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 року).
Істотних порушень вимог КПК України, які б слугували підставами для скасування вироку, апеляційним судом не встановлено.
З огляду на наведене, враховуючи положення ч. 1 ст. 404 КПК України, оскільки апеляційна скарга не містять у собі доказів щодо скасування або зміни вироку, у апеляційного суду, з урахуванням положень ст. ст. 409, 412 КПК, відсутні підстави для зміни вироку, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,-
ухвалив :
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , які діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 січня 2026 року, в рамках кримінального провадження №12025160000000640, внесеного до ЄРДР 08 червня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим - в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4